Ухвала суду № 38009701, 27.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2014 р.Справа № 818/9130/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2014р. по справі № 818/9130/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області (далі по тексту - ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області, відповідач), в якому просила суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах № 0000371701/3079 від 18.01.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в загальному розмірі 14527,5 грн., у т.ч. за основним платежем - 11622,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2905,50 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 р. по справі № 818/9130/13-а адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 18 січня 2013 року № 0000371701/3079 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в загальному розмірі 14527,5 грн., із них за основним платежем - 11622 (одинадцять тисяч шістсот двадцять дві) грн. та 2905,5 (дві тисячі дев'ятсот п'ять) грн. 50 коп. штрафні (фінансові) санкції.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 року по справі № 818/9130/13-а скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на дані інформаційного ресурсу ДПС України «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», акту Кіровоградської ОДПІ ГУ від 06.06.2012 року № 43/22-5/23694318 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ріне» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, зазначив про відсутність у вказаного контрагента позивача об'єктів оподаткування ПДВ; завищення податкових зобов'язань за грудень 2010 року на 228756 грн.; відсутність підприємства за юридичною адресою; анулювання свідоцтва платника ПДВ. Крім того, вказує на порушення 30.11.2011 р. прокуратурою м. Кіровограда кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Ріне». Наполягає на неналежному оформленні товарно-транспортної накладної щодо перевезення товарів від ТОВ «Ріне», наданої ФОП ОСОБА_1 на перевірку, а також на тому, що до суду та до перевірки позивачем надано різні товарно-транспортні накладні. З огляду на викладене, стверджує про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем а вищевказаним контрагентом. У зв'язку з чим, вважає обґрунтованим висновок перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 3.1. п. 3.1. ст. 3, п.п. 7.2.1 п.п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.7.1 п.п. 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20.12.2012 року по 21.12.2012 року по 24.12.2012 р. по 25.12.2012 р. фахівцем ДПІ у м. Сумах Сумської області ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої 08.01.2013 р. складено акт перевірки № 37/17-1016/2807318703/4 (а.с. 6-15).

Зазначеним актом зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 3.1. п. 3.1. ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.1 ст. 2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п. 1.7 ст. 7 п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого було донараховано до бюджету податку на додану вартість за грудень 2010 р. на суму 11622 грн.

На підставі наведених висновків акту перевірки ДПІ у м. Сумах Сумської області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.01.2013 р. № 0000371701/3079 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 14527,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 11622 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2905,50 грн. (а.с.16).

За результатами оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДПС у Сумській області, ДПС України, скарги позивача були залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 18.01.2013 р. № 0000371701/3079 - без змін (а.с. 54-56, 57-60).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наданими позивачем первинними документами підтверджено реальний характер господарських операцій з поставки товару позивачеві ТОВ "Ріне", а також з того, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для висновків відповідача про порушення п.п. 3.1. п. 3.1. ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та завищення податкового кредиту за грудень 2010 р. на суму 11622,32 грн. зроблено відповідачем виходячи з твердження про нікчемність правочину між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Ріне" як такого, що не направлений на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача хибним, та таким, що не є підставою для збільшення позивачеві податкового кредиту за грудень 2010 року, з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні відносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за грудень 2010 року склалися до 01.01.2011 року (набрання чинності розділом Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в той час як підстави та порядок проведення перевірки, за результатами якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, регламентовано Податковим кодексом України.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №168/97-ВР) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 01.12.2010 року ФОП ОСОБА_1 укладено із ТОВ "Ріне" договір № 0112 від 01.12.2010 р. про поставку узгодженими партіями сантехнічних виробів, господарських товарів, спецодягу, будівельних матеріалів та іншого товару, який буде визначено у додаткових угодах (а.с. 17).

З наявних у матеріалах справи копій рахунку-фактури № СФ-000010 від 01.12.2010 р., видаткової накладної № РН-000010 від 06.12.2010 р., податкової накладної № 10 від 06.12.2010 р., платіжних доручень: № 73-1 від 12.01.2011р., № 73 від 01.02.2011 р., № 74 від 07.02.2011 р., № 2 від 21.01.2011 р.; виписок по рахункам в банківських установах (а.с. 19-29) слідує, що позивач отримав від свого контрагента ТОВ "Ріне" за договором № 0112 від 01.12.2010 р. товар та оплатив його в безготівковій формі з банківського рахунку на загальну суму з ПДВ - 69733,92 грн.

Копією свідоцтва про реєстрацію договору перевезення вантажу автотранспортом, копією трудового договору, копіями товарно-транспортних накладних (а.с.30-39) підтверджується реальність перевезення позивачкою товарно-матеріальних цінностей з м. Кіровоград до м. Суми від ТОВ "Ріне" до позивача на загальну суму 69733,92 грн.

Наданими до матеріалів справи копіями договору оренди та акту прийому-передачі майна від 01.12.2010 р. (а.с. 83-85) підтверджується наявність у позивача складських приміщень.

Придбаний у ТОВ «Ріне» товар в подальшому був реалізований ФОП ОСОБА_1 покупцю ДПУ "Міжнародний дитячий центр "Артек", про що свідчать наявні в матеріалах справи копії договору поставки № 109 від 15.03.2010 р., специфікації № 1 до цього договору № 109; довіреності № 1319 від 28.12.2010 р.; видаткових накладних №От-124, № От-125, № От-127, № От-129, № От-130 і № От-131 від 31.12.2010 р.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), а податкові накладні - згідно з нормами пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Матеріалами справи підтверджено, що придбаний у ТОВ «Ріне» товар використано у власній господарській діяльності позивача з метою отримання прибутку.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про безтоварність господарських операцій з поставки позивачеві товару ТОВ «Ріне».

Колегією суддів встановлено, що висновок про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ріне» відповідачем зроблено з посиланням на акт Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 18.07.2012 р. № 2881/7/22-5 (а.с.66-81), яким зафіксовано, зокрема, порушення ТОВ Ріне» ст.203, п.1, п.2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині нікчемності правочинів, оскільки останні не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; не підтвердження господарських операцій, відображених у податковій звітності за період з 01.01.2009 року по 31.12.2001 року, щодо реалізації та придбання товарів ТОВ «Ріне» стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто відсутності адміністративно-технічних можливостей, які економічно необхідні для виконання такого придбання, реалізації та здійснення діяльності ТОВ «Ріне»; анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Ріне» 30.01.2012 року; відсутність підприємства за місцезнаходженням; порушення 30.11.2011 року прокуратурою м. Кіровограда кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Ріне» за ч.1 ст.205 КК України.

Щодо висновку про нікчемність угод між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ріне» колегія суддів зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку №984, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Слід також вказати, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг), у т.ч. і по ланцюгу.

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем в обґрунтування узгодженості дій позивача з його контрагентом, з метою отримання неправомірних податкових вигод, або обізнаності позивача щодо недобросовісності таких постачальників належних та допустимих доказів не надано.

Отже, матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при здійсненні спірних угод дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом, при виконанні вимог ст.11 КАС України, не виявлено.

З приводу тверджень відповідача про неналежне оформлення наданих позивачем товарно-транспортної накладної щодо перевезення товарів від ТОВ «Ріне» до ФОП ОСОБА_1, колегія суддів зазначає, що окремі неточності у заповненні товарно-транспортних накладних не є свідченням безтоварності господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, оскільки факт придбання товару підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на положення п.1, п.11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі по тексту - Правила), а також положення Наказу Мінтрансу та Мінстату України № 488/346 від 29.12.1995 року "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються, перш за все, порядку здійснення перевезень і не встановлюють правила ведення бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами.

Зі змісту Правил № 363 вбачається, що товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу, і слугують, перш за все, для обліку витрат паливно-мастильних матеріалів та інших транспортних ресурсів.

В той же час, як зазначалось вище, в даному випадку позивачем сформовано податковий кредит не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення ПДВ у складі вартості придбаного товару до складу податкового кредиту.

У зв'язку з чим, колегія суддів не вважає посилання відповідача в акті перевірки на положення Правил № 363 та Наказу Мінтрансу та Мінстату України № 488/346 від 29.12.1995 року "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля" такими, що свідчать про відсутність факту транспортування ТМЦ від ТОВ «Ріне» до ФОП ОСОБА_1

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність факту перевезення ТМЦ від ТОВ «Ріне» до ФОП ОСОБА_1 з посиланням на порушення 30.11.2011 року прокуратурою Кіровоградської області кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Ріне» за ч.1 ст.205 КК України, з огляду на таке.

у відповідності до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, наведена процесуальна норма встановлює обов'язковість для врахування адміністративним судом фактів, наведених у вироку, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Отже, посилання відповідача в акті перевірки на постанову про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Ріне», не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70, 72 КАС України, оскільки станом на час проведення перевірки по даній кримінальній справі відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

Слід відмітити, що доказів наявності такого вироку по зазначеній кримінальній справі не було надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції, як і копії постанови слідчого про порушення кримінальної справи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Ріне» не є свідченням безтоварності господарської операції між позивачем та вказаним контрагентом, або відсутності у останнього права на видачу позивачеві податкової накладної, оскільки таке анулювання відбулося після закінчення господарських відносин між позивачем та ТОВ «Ріне» (30.01.2012 року).

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку про завищення позивачем податкового кредиту рахунок вартості товарів, поставлених контрагентом ТОВ «Ріне», на відсутність у останнього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом ТМЦ позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами, та, крім того, не позбавляють правового значення виписані ним податкові накладні та первинні документи по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально; транспортування придбаних ТМЦ здійснювалось за рахунок позивача найманим перевізником; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманих позивачем товарів та послуг сторонами не заперечується.

Також, в акті перевірки зазначено, що контрагент позивача ТОВ «Ріне» не знаходиться за юридичною адресою, що стало підставою для висновків податкового органу щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства, з чим колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Так, належним доказом останнього в розумінні положень ст. 70 КАС є дані про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України.

Однак, відповідачем не надано до матеріалів справи довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, якими було б зафіксовано записи про відсутність ТОВ «Ріне» за місцезнаходженням.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання нікчемними договорів між позивачем та контрагентом ТОВ «Ріне».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений правочин між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ріне» є таким, що направлений на реальне настання правових наслідків, господарські операції за вданим договором мали реальний характер, первинні документи оформлені належним чином, а отримані за правочином товари використані в межах господарської діяльності.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З огляду на це, суд при вирішенні даної справи враховує існуючу практику Європейського Суду з прав людини щодо зобов'язань зі сплати ПДВ.

Так, у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі податкової накладної, виписаної за результатами реальної господарської операції із постачальником ТОВ «Ріне», у загальній сумі 11622,32 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.01.2013 р. № 0000371701/3079 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 14527,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 11622 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2905,50 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки № 37/17-1016/2807318703/4 від 08.01.2013 р. порушень слід вважати недоведеними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.01.2013 р. № 0000371701/3079 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2014р. по справі № 818/9130/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Присяжнюк О.В. Русанова В.Б.