Рішення № 38006201, 01.04.2014, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________

Справа № 299/4460/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2014р. м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого - Трагнюк В.Р., при секретарі - Конар В.М., за участю представника відповідача адвоката - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 84609,12 гривень,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - Банк) подано вказаний позов, який обґрунтовується тим, що між Банком та ОСОБА_3 (позичальник) 01.06.2006 року укладено кредитний договір № МКV0AU04526044. Згідно цього договору Банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 47817 гривень на термін до 01.06.2011 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Позичальник неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, і його заборгованість станом на 10.12.2013 року становить 84609,12 гривень, з яких: 18925,67 грн. - заборгованість за кредитом; 30488,05 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2227,94 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 32967,46 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, яку просить стягнути з відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву в якій просить розглянути справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю (а.с.29, 35, 92).

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позову заперечував, у його задоволенні просив відмовити за безпідставністю, недоведеністю позивачем заявлених позовних вимог та у зв'язку зі необхідністю обов'язкового застосування відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» позовної давності, яка є пропущеною.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він близько 10 місяців використовував автомобіль ОСОБА_3, який ним було придбано у останнього. За цей час він сплачував кредит за автомобіль. Знаходячись у місті Житомир автомобіль зламався. На час ремонту автомобіль ним було залишено у Житомирі. Після чого кредит не сплачував. Вийшов з графіка на 3 місяці. Після ремонту автомобіль він його привіз у Підвиноградів. Прийшовши до ОСОБА_3 він його повідомив про те, що можливості сплачувати кредит за автомобіль немає, на що ОСОБА_3 порадив йому відвезти автомобіль до «Приватбанку». Приблизно на при кінці 2008 року він особисто відігнав автомобіль до «Приватбанку», де уповноважені особи від установи прийняли автомобіль та повідомили про відсутність претензій по кредиту.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, 01.06.2006 року між Банком та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитно-заставний договір № МКV0AU04526044. Згідно цього договору Банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 47817 гривень на термін

до 01.06.2011 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с.8-13).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторонами не оспорюється виконання позикодавцем умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів в сумі 47817 гривень.

Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні відомості про виконання позикодавцем п.1.1 умов кредитного договору, за яким строковий кредит надається позичальнику шляхом перерахування на рахунок торгівельно-сервісного підприємства кредитних кошів, тоді як за п. 6.1. договору договір набуває чинності за винятком частини п. 4.7. з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах зазначених у них сум, .. . Крім цього, позивачем не зазначається та не стверджується у позові обставина виконання ним вказаної умови договору.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

За наявним у справі розрахунком заборгованості, поданого позивачем, у відповідача станом на 10.12.2013 року наявна заборгованість в сумі 84609,12 грн., яка складається з наступного: 18925,67 грн. - заборгованість за кредитом; 30488,05 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2227,94 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 32967,46 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (а.с.5-7).

Даним розрахунком заборгованості, за умови виконання позикодавцем зобов'язань за договором про надання кредитних коштів, підтверджується порушення відповідачем прав позивача в частині неналежного виконання умов кредитного договору, не повернення позивачу кредитних коштів та відсотків за їх користування у обсязі визначеному договором.

Однак, на переконання суду, сума заборгованості у розрахунку відображена без урахування умов укладеного між сторонами договору.

Так, з 06.10.2006 року (рядок 14 стовпчик 6 розрахунку) проценти за прострочений кредит позивачем нараховувались із розрахунку 43,1% річних, в той час, як при процентній ставці 18% річних, згідно з положеннями пункту 4.2 кредитно-заставного договору така процентна ставка мала б складати 36% річних - як наслідок в подальшому позивачем неправильно розподілялася отримана сума платежів по кредиту, оскільки згідно пункту 4.3 кредитно-заставного договору такі суми процентів зараховуються в першочерговому порядку перед погашенням поточних процентів та тіла кредиту. В матеріалах справи відсутні докази, якими б підтверджувалася підстава застосування вказаної в розрахунку процентної ставки та докази, якими б підтверджувався факт настання моменту такого нарахування.

Законом Верховної Ради України від 12.12.2008 №661-УІ (Набрав чинності 09.01.2009 року) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» доповнено Цивільний кодекс України Стаття 1056-1 якою визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Пунктом 3.3.1 кредитно-заставного договору визначено, що у разі зміни розміру процентної ставки позивач зобов'язаний був повідомити відповідача за 20 днів до дати настання такої обставини. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку (рядок 90 стовпчик 5) з 01 лютого 2009 року позивачем в односторонньому порядку збільшена процентна ставка по договору з 18 до 26,4% річних - виходячи з якої в подальшому здійснювалося нарахування процентів та прострочених процентів - однак позивачем не надано суду доказів виконання ним положень пункту 3.3.1 кредитно - заставного договору. Не визначено в договорі, при цьому що це має бути саме ставка 26,4% річних та позивачем не обґрунтований такий її розмір і не надані докази на підтвердження такого розрахунку розміру процентної ставки. Крім цього вказаним пунктом

договору передбачено, що таке збільшення здійснюється залежно від критерію виключно за згодою позичальника.

Пунктом 5 Листа Вищого спеціалізованого суду від 27.09.2012 № 10-1393/0/4-12 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин визначено, що, у разі якщо кредитним договором передбачена можливість розміру відсоткової ставки. Проте кредитор зобов'язаний повідомити позичальника про намір підвищити процентну ставку - даному випадку - не пізніше, ніж за двадцять днів до дати початку її застосування, а також запропонувати для укладення відповідну додаткову угоду. Так як банк, змінюючи в односторонньому порядку процентну ставку, не повідомив про це відповідача, що призвело до порушень пункту 3.3.1 кредитно-заставного договору та частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відсоткову ставку позивачем змінено з 01.02.2009 року, в той час як вказаний вище Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» набув чинності 09.01.2009 року.

Не підтверджені жодними доказами і зазначені в розрахунку позиції (рядок 70 стовпчик 3) щодо збільшення станом на 30.05.2008 року розміру заборгованості за кредитом з 17798,72 гривень на 18178,22 гривень.

Таким чином, сума боргу у розрахунку визначена позивачем всупереч умов кредитного договору та вказаних Законів, у зв'язку з чим суд визнає недоведеним суму боргу, а доказ на який позивач посилається як на підставу заявлених вимог - розрахунок заборгованості - неналежним і недопустимим, оскільки такий доказ одержаний з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 59 ЦПК).

Враховуючи, що вимоги позову про стягнення з відповідача 84609,12 грн., з урахуванням встановлених обставин, які вказують на те, що дана сума заборгованості належними й допустимими доказами не підтверджена, правові підстави для задоволення такої вимоги - відсутні, у зв'язку з чим суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Вирішуючи порушену перед судом представником відповідача вимогу про застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності, суд прийшов до наступних обґрунтувань.

Як вбачається з наявного у справі розрахунку заборгованості, останній платіж, який було зараховано позикодавцем до розрахунку здійснено 01.04.2008 року в сумі 439,26 грн. (а.с.5).

Рішенням Конституційного Суду від 10.11.2011 №15-рп/2011 За конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, І 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України 1 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-ХІІ (1023-12) з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР ) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Однак, як визначено статтею 258 цього Кодексу до окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності з вимогами частин 1 та 5 статті 261 ЦКУ, перебіг позовної давності починається від дня. коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з положеннями статті 266 ЦКУ зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Положеннями частин 2-4 статті 267 цього ж кодексу встановлено, що заява про захист

цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, однак сплив останньої є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно пункту 1.1 кредитно-заставного договору погашення кредиту здійснюється протягом п'яти років (тобто до 01.06.2011 року), щомісячно з 1 по 5 число кожного місяця в сумі 1044,75 гривень, що виключає погашення по тілу кредиту та погашення за процентами та комісії - тобто сторонами фактично досягнуто згоди щодо аннуїтетного (рівними сумами) графіку платежів.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року міститься висновок про те, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік згідно із ст. 258 ЦК України, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається за правилами ст. 253 ЦК України з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою.

Верховним судом України у справі 6-116цс13 рішенням від 06.11.2013 року сформульована обов'язкова для судів всіх інстанцій та юрисдикцій правова позиція, яка полягає в тому, що відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або j припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530,631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено уст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової

відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами кредитно-заставного договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись відповідачем частинами з 01 по 05 число кожного місяця, а процентів - кожного місяця в цей же строк, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 19.12.2013 року - а тому пропустив визначену законом позовну давність за своїми вимогами в частині стягнення заборгованості за кредитом за період до 19.12.2010 року та в повному обсязі заборгованості по процентам, комісії та пені.

Однак, враховуючи встановлені обставини, позов не підлягає до задоволення з підстави недоведеності заявлених вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи, що відповідачем підтверджено документально понесенні ним витрати на правову допомогу в сумі 6025 грн., що підтверджується довідкою адвокатського бюро АБВБ14-01/24-6 від 13.02.2014 року, банківськими квитанціями № 14 від 28.01ю2014 року та № 30 від 12.02.2014 року, з урахуванням часу затраченого адвокатом на здійснення правової допомоги, Закону України від 20.12.2011 №4191-VІ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», такі витрати підлягають стягненню на його користь з позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 11, 27, 31, 57, 58, 59, 60, 61, 88, 158, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 84609,12 гривень, - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299), на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер НОМЕР_1, мешканця АДРЕСА_1, витрати, пов"язані з оплатою правової допомоги адвоката в сумі 6025 гривень.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

ГоловуючийВ. Р. Трагнюк