Рішення № 38005117, 02.04.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2014 р. Справа № 914/272/14

Господарський суд Львівської області в складі судді Козак І.Б.

при секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ, в особі Львівської філії ПАТ «Укртелеком», м. Львів,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Львівська область, Жидачівський район, м. Ходорів,

про: стягнення 7 742 грн. 02 коп. суми основної заборгованості, 137 грн. 21 коп. пені, 47 грн. 27 коп. інфляційних втрат, 31 грн. 66 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Матвієнко С.М. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник позивача не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Львівської філії ПАТ «Укртелеком» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 7 742 грн. 02 коп. суми основної заборгованості, 137 грн. 21 коп. пені, 47 грн. 27 коп. інфляційних втрат, 31 грн. 66 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою суду від 29.01.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 18.02.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку ,передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду у справі.

Представник позивача в судове засідання 02.04.2014 року з'явився, 14.03.2014 року подав клопотання (вх. №10895/14), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Поштова кореспонденція, яка скеровувалася господарським судом за місцезнаходженням відповідача: АДРЕСА_1 поверталася без вручення адресату (отримувачу) з написом: «За зазначеною адресою не проживає» (докази - в матеріалах справи), у зв'язку з чим, суд зобов'язав позивача надати Витяг від Державного реєстратора, у якому, станом на 07.03.2014 року місцезнаходженням відповідача у справі є адреса: АДРЕСА_1 (належним чином завірена копія Витягу з ЄДРЮО та ФОП у справі).

Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року №02-5/289 (зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом, згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Вказане підтверджується пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році».

Таким чином господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом

Враховуючи повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено:

Позивач: Львівська Філія Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», є структурним підрозділом ПАТ «Укртелеком» без створення юридичної особи, ідентифікаційний код 01186030, знаходиться за адресою: 79010, Львівська область, м. Львів, вул. Дорошенка, буд. 43, що підтверджується Довідкою Головного управління регіональної статистики з ЄДРЮО та ФОП серії АА №636296 (докази в матеріалах справи).

При цьому стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє структурний підрозділ, а відтак, стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 21560766, знаходиться за адресою: 01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 18, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АВ №380030 та Довідкою Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві з ЄДРЮО та ФОП серії АА №396676 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 81750, АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АГ №915602 (докази в матеріалах справи).

01.07.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» (надалі - позивач, орендодавець) в особі директора Львівської філії ПАТ «Укртелеком» Лоїка Володимира Олексійовича та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна товариства (комерційні приміщення) №498107-516 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване на другому поверсі двоповерхової будівлі в АДРЕСА_2, загальною площею 40 м. кв. (надалі - майно) для здійснення підприємницької діяльності.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди).

Зазначений договір оренди укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Статтею 283 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно приписів частини 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Статтею 759 ЦК України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У статті 760 ЦК України наведено предмет договору найму.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, за основними ознаками визначення договору, зазначений договір є договором оренди майна у сфері господарювання.

Розділом 2 договору встановлено умови передачі та повернення орендованого майна, розділом 3 - умови розрахунку.

Так, згідно пункту 2.1. договору передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін Акту приймання-передачі майна (додаток 1). При цьому ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна переходить до орендаря з відповідними наслідками.

Відповідно до пункту 3.1. договору орендна плата встановлюється орендодавцем за домовленістю сторін (за договірною ціною) на підставі його внутрішніх нормативних актів і, згідно додатку №3 до договору, за перший (базовий) місяць оренди становить 23 грн. 40 коп. з урахуванням ПДВ за 1 м. кв. орендованої площі. Орендна плата за перший місяць оренди за 40 м .кв. становить 936 грн. 00 коп. з урахуванням податку на додану вартість. Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування її розміру за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, окрім випадків дефляції.

Відповідно до пункту 3.4. договору орендар відшкодовує витрати на електроенергію в порядку, визначеному Правилами користування електричною енергією, та на підставі окремого рахунку орендодавця в термін, визначений пунктом 3.6. договору.

Згідно пункту 3.6. договору орендна плата перераховується орендарем у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця не пізніше 27 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим та надаються орендарю разом з актом про надані послуги та податковою накладною.

Відповідно до пункту 3.7. договору щомісячна сума, яка підлягає оплаті, визначається у розмірі 100% орендної плати за попередній місяць та збільшується (зменшується) на суму заборгованості (переплати) за фактично надані послуги попереднього місяця, яка утворилась на 1 число розрахункового місяця.

Розділом 5 договору встановлено права сторін, розділами 6 та 7 - їх обов'язки.

Так, у відповідності до пункту 5.1. договору орендодавець, серед іншого, має право вимагати від орендаря своєчасної сплати орендної плати з користування майном.

Згідно пункту 6.1. договору орендар зобов'язаний, серед іншого, використовувати орендоване майно відповідно до пункту 1.1. договору, а також своєчасно і в повному обсязі сплачувати передбачену договором орендну плату та інші, передбачені договором платежі.

Розділом 8 договору встановлено відповідальність сторін, розділом 9 - порядок вирішення спорів.

Відповідно до пункту 8.1. договору сторони зобов'язуються виконувати всі умови, передбачені договором, і несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Згідно пункту 8.2. договору у разі наявності заборгованості по орендній платі чи іншим витратам за договором за попередній місяць станом на 27 число поточного місяця, орендарю нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національно Банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, починаючи з 28 числа поточного місяця до дати погашення заборгованості.

Відповідно до розділу 9 договору усі спірні питання та розбіжності, які виникають між сторонами в процесі виконання договору, вирішуються шляхом переговорів. У разі коли сторони не дійдуть згоди, справа підлягає передачі на розгляд суду за підвідомчістю спорів.

Пунктом 12.1. договору встановлено, що договір укладено на період з 01.07.2013 року до 01.05.2016 року.

Актом приймання-передачі майна від 01.07.2013 року до договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно згідно переліку. Вказаний акт підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - сторін за договором (належним чином завірена копія Акту в матеріалах справи).

Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, в період з липня 2013 року по грудень 2013 року включно надавав послуги відповідачу, та, за обсягом наданих послуг в календарних місяцях, виставляв відповідачу до оплати рахунки за спожиті останнім послуги, що підтверджується долученим до матеріалів справи Рахунками від 31.07.2013 року №49-ВІМ13-1612, від 31.08.2013 року №49-ВІМ13-2000, від 30.09.2013 року №49-ВІМ13-2192, від 31.10.2013 року №49-ВІМ13-2445, від 30.11.2013 року №49-ВІМ13-2619 та від 31.12.2013 року №49-ВІМ13-2800, а також Актами наданих послуг від 31.07.2013 року №49-ВІМ13-1612, від 31.08.2013 року №49-ВІМ13-2000, від 30.09.2013 року №49-ВІМ13-2192, від 31.10.2013 року №49-ВІМ13-2445, від 30.11.2013 року №49-ВІМ13-2619 та від 31.12.2013 року №49-ВІМ13-2800 (дублікати рахунків та актів долучено до матеріалів справи).

Вищевказані рахунки та акти скеровувались на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями Реєстрів на відправку рекомендованої кореспонденції від 12.07.2013 року №16, від 13.08.2013 року №13, від 13.09.2013 року №24, від 11.10.2013 року №11, від 13.11.2013 року №16, від 12.12.2013 року №16 та від 14.01.2014 року №9.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати та інших платежів за договором за вказаний період належним чином не виконав, сплатив 697 грн. 34 коп., внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 7 742 грн. 02 коп. (розрахунок суми заборгованості в матеріалах справи).

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати за користування майном, а також відшкодування земельного податку та вартості спожитої електричної енергії за договором становить 7 742 грн. 02 коп., станом на момент розгляду справи по суті доказів її погашення сторонами суду не заявлено та не подано.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло між сторонами з господарського Договору оренди нерухомого майна товариства (комерційні приміщення) від 01.07.2013 року №468107-516, що відповідає вимогам статті 174 ГК України.

Частиною 2 статті 175 ГК України передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 2 частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (в нашому випадку - передачі товару).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім стягнення суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 137 грн. 21 коп. пені, нарахованої у відповідності до пункту 8.2. договору (розрахунок суми пені в матеріалах справи).

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 31 грн. 66 коп. трьох відсотків річних та 47 грн. 27 коп. інфляційних втрат, нарахованих у відповідності до приписів статті 625 ЦК України (розрахунок суми трьох відсотків річних в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, суд оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 827 грн. 00 коп., оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати та інших передбачених договором платежів.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (81750, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 18; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Львівської Філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (79010, Львівська область, м. Львів, вул. Дорошенка, буд. 43; ідентифікаційний код 01186030) 7 742 грн. 02 коп. суми основної заборгованості за договором, 137 грн. 21 коп. пені, 31 грн. 66 коп. трьох відсотків річних, 47 грн. 27 коп. інфляційних втрат та 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

02.04.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 03.04.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.