Постанова № 38000073, 25.03.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа № 914/2472/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Малех І.Б.

Кузь В.Л.

при секретарі Зошій М.Р.

розглянувши апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ вх. №01-05/998/14 від 04.03.14 року та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с.Черлянське Передмістя, Городоцького району Львівської області вх. № 01-05/999/14 від 04.03.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 03.02.2014 року

у справі №914/2472/13

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с.Черлянське Передмістя, Городоцького району Львівської області

про : стягнення заборгованості 616 757,73 грн.

та за зустрічним позовом : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с.Черлянське Передмістя, Городоцького району Львівської області,

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ

про : стягнення коштів в сумі 303 924,24 грн. та зобов'язання провести перерахунок.

За участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Самокиш В.Ю.- представник на підставі довіреності № 20-12/13-2 від 20.12.13 року;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_4- представник на підставі довіреності б/н від 16.05.11 року;

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 03.02.2014 р. у справі 914/2472/13 (головуючий суддя Юркевич М.В., судді Синчук М.М., Король М.Р.), визнано недійсними у порядку ч.1 ст.83 ГПК України ч.5 п.10.3.2 Загальних умов Договору (Додаток №4 до Договору) та п.6.3 Договору, позовні вимоги ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено частково, а саме стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" 127 287,49 грн. В частині задоволення позовних вимог ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення з ФОП ОСОБА_4 489 470,24 грн. відмовлено. В задоволені зустрічних позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 03.02.2014 року у справі №914/2472/13, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" та відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 - подали апеляційні скарги.

Свою апеляційну скаргу, апелянт- Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" мотивує тим, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Згідно п.2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Однак, сторони не подавали суду відповідну заяву щодо визнання недійсним повністю або частково договору фінансового лізингу. Також сторонами не подавалось суду відповідне клопотання про застосування передбаченого судом права на вихід за межі позовних вимог. Посилається на непов'язаність визнаного судом недійсним у частині договору із позовними вимогами. У відповідності до п. 5 листа Верховного суду України від 01.04.2012 р. «Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України» за змістом частин 2, 3 ст. 653 ЦК України домовленість сторін про розірвання договору лізингу не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів, на що не звернуто уваги судом першої інстанції. Стверджує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги умови договору і розрахунки сум, що підлягають стягненню, та безпідставно відмовив у частині вимог.

На підставі наведеного, скаржник просить рішення господарського суду Львівської області від 03.02.14 року у сппаві № 914/2472/13 скасувати в частині: визнання недійсним у порядку ч.1 ст.83 ГПК України пункту 6.3 Договору, визнання недійсною у порядку ч.1 ст.83 ГПК України частини 5 пункту 10.3.2 Загальних умов Договору (Додаток № 4 до Договору), а також відмови у задоволенні інших позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 489 470,24 грн. Просить прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволити у повному обсязі.

Апелянт- Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою вважає безпідставним відмову у зустрічному позові. Посилається на те, що відмова лізингодавця передати у власність предмет лізингу є рівноцінною відмові продавця продати товар. Згідно ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Таким чином оскільки відповідач відмовився від Договору лізингу та вилучив Предмет лізингу, позивач має право вимагати повернення сплачених ним сум спрямованих на придбання предмету лізингу. Тому, поверненню підлягають 303824,24 грн. сплачені останнім в якості платежів на відшкодування частини вартості предмету лізину. Заборгованість зі сплати комісії лізингодавця не може бути включена до складу заборгованості розрахованої в порядку п.3.1. Договору лізингу, адже природа виникнення цієї суми є абсолютно іншою і пунктом 3.1. не передбачено включення до складу заборгованості комісії лізингодавця. Просить скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та задовольнити зустрічний позов.

На підставі наведеного, скаржник просить рішення господарського суду Львівської області від 03.02.14 року у сппаві № 914/2472/13 скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та задовольнити зустрічний позов.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/2472/13 розподілено для розгляду головуючому - судді Костів Т.С..

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 року у склад колегії для розгляду справи №914/2472/13 господарського суду Львівської області введено суддів - Желіка М.Б. та Кузя В.Л..

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.14 року, поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржниками матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 18.03.14 року.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.03.14 року, у зв'язку із перебуванням судді Кузя В.Л. у відпустці, у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено замість судді Кузя В.Л.- суддю Малех І.Б..

В судовому засіданні 18.03.14 року оголошувалась перерва до 25.03.14 року.

25.03.14 року розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду, у зв'язку із перебуванням судді Желіка М.Б. у відпустці для розгляду справи № 914/2472/13 введено замість судді Желіка М.Б. суддю- Кузя В.Л. В судове засідання 25.03.14 року представник скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" з'явився, подану ним апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених у ній. Представник скаржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, апеляційну скаргу підтримав, надав усні пояснення по суті спору.

Представникам роз'яснено їх права згідно зі ст. 22 ГПК України.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановлено судом першої інстанції, 29.07.2008 р. між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір оренди (фінансового лізингу) №L2836-08/08, у відповідності до п. 1.1 якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) № Р2831-08/08 від 29.07.2008р. зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору. 21.10.2008р. на підставі акту приймання-передачі предмет лізингу передано відповідачу. У зв'язку з наявністю у відповідача простроченої заборгованості за договором оренди (фінансового лізингу) в сумі 290991,73 грн. сторони дійшли згоди здійснити її реструктуризацію, про що була укладена відповідна угода від 01.07.2009 р.. На підставі вказаної угоди сторони погодили внести зміни до договору, погодивши його та додатки 1, 2 та 4 до нього у новій редакції.

01.07.2009 р. між позивачем та відповідачем був укладений інший договір фінансового лізингу № LC 2836-08/08, на підставі якого втратила чинність попередня редакція договору. Сторони в п. 1.7 договору № LC 2836-08/08 погодили, що строк лізингу складається з періодів у кількості 64 місяців. В п. 1.8 договору сторони домовилися додатково до зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США.

У відповідності до загальних умов фінансового лізингу, визначених у додатку №4, лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця, на підставі рахунку лізингодавця, сплачувати поточні лізингові платежі. Відповідно до п. 4.2. договору лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання сплачувати відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання даного договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за ставкої LIBOR 3M плюс 10,289218% від всієї суми заборгованості визначеної в порядку п. 3.1. цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку в гривню за курсом продажу зі сплатою ПДВ. Згідно п. 4.3. договору лізингоодержувач зобов'язався також протягом строку лізингу щомісяця сплачувати лізингодацю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця. В п. 4.4. договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п. 4.2. цього договору, від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку. Відповідно до п. 4.5. договору перерахунок лізингових платежів, розрахованих у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснюється лізингодавцем за курсом розрахунку платежів плюс ставка збору до пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти, що діє на момент виставлення рахунку, та комісія АТ "Райффайзен Банк Аваль" з купівлі валюти, згідно офіційного сайту лізингодавця. В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо сплати лізингових платежів, 24.01.2012р. позивач за первісним позовом вимогою № 177-01/12 письмово повідомив відповідача про усунення порушення та сплати заборгованості протягом 3-ох днів, а також попередив про наслідки дострокового припинення договору. З огляду на те, що відповідачем вказані порушення усунуті не були, позивач листом № 235-01/12 від 30.01.2012 р. письмово повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу з 31.01.2012 р. та вимагав в добровільному порядку відповідно до умов договору повернути предмет лізингу.

16.02.2012 р. приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис про повернення предмету лізингу його власнику - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль". За актом вилучення предмета лізингу, останній був переданий власнику 02.04.2012 р.. Рішенням господарського суду м. Києва від 25.02.2013 р. у справі №5011-41/11484-2012 частково задоволено позов ОСОБА_4, визнано такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи, вчинені нотаріусом, в задоволенні позовної вимоги про повернення предметів лізингу - відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 р. апеляційну скаргу ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2013 р. в частині визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні даних позовних вимог ФОП ОСОБА_4 відмовлено. Рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2013 р. в частині відмови у поверненні предметів лізингу залишено без змін.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.06.2011 р. у справі № 48/171, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними договорів фінансового лізингу та зобов'язання повернути кошти. Даним рішенням встановлено правомірність визначення розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти та відсутність підстав для визнання договору в цій частині недійсним.

Внаслідок дострокового припинення договору лізингу, за умовами розділу 10 загальних умов, позивачем було виставлено відповідачу рахунок № LС2836-08/08r1-066 від 26.11.2012 р. на загальну суму 605 282,24 грн. з яких 316609,27 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості); 346085,89 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці); 112465,28 грн. - відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 180266,36 грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 1504,68 грн. - комісія лізингодавця з ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу); 2673,20 грн. - додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); 16977,56 грн. - додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем), за мінусом 410000 грн. - вартість продажу предмета лізингу.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно керувався нормами ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Згідно із ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір лізингу підставно був розцінений судом першої інстанції як договір, який містить елементи договорів оренди та купівлі-продажу. Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

31.01.2012р. договір лізингу в односторонньому порядку розірвано з ініціативи лізингодавця в зв'язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем умов договору в частині сплати лізингових платежів. Ч. 1 ст. 665 ЦК України встановлено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Відтак, позивач розірвавши договір лізингу, відмовився від продажу предмета лізингу, а отже відповідно до приписів ч. 1 ст. 665 ЦК України втратив право на отримання його вартості. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на законі та матеріалах справи, підтверджується позицією Верховного суду України. Посилання скаржника на певні відмінності у матеріалах цієї справи та справи, що розглянута Верховним Судом України, не впливає на під ставність висновків суду першої інстанції.

Статтею 6 ЦК України передбачає право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін. Ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Аналізуючи зміст договору в світлі наведених норм, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст ч.5 п.10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу №LC2836-08/08 від 01.07.2009 р. "Загальні умови фінансового лізингу" щодо встановлення обов'язку для лізингоодержувача сплатити частину невідшкодованої вартості предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингодавцем суперечить приписам, ч.3 ст.615, ч.2 ст.653, ст.655, ч.1 ст.665 ЦК України. Положення п.6.3 договору лізингу №LC2836-08/08 від 01.07.2009р. також суперечить правовій природі відносин купівлі-продажу, адже передбачає позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не передано у власність. На підставі вищенаведених приписів, слід визнати недійсними ч.5 п.10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу №LC2836-08/08 від 01.07.2009р. та п.6.3 цього ж договору лізингу.

Згідно з п. 1 ст. 83 ГПК України, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині. Про обов'язок господарського суду за власною ініціативою визнати договір недійсним повністю або у певній частині при встановленні невідповідності змісту договору чинному законодавству наголошено і в п.7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів".

Посилання скаржника на непов'язаність зазначеного договору із предметом спору по даній справі колегія суддів розцінює як суб'єктивне тлумачення скаржником змісту відповідних положень, адже в основі позовних вимог лежить договір, який був визнаний у частині недійсним. Не заслуговує на увагу як таке, що не віповідає п. 1 ст. 83 ГПК України посилання скаржника на те, що жодна із сторін не зверталась із заявою про визнання його недійсним у відповідній частині. Ч. 1 ст. 83 ГПК України не обумовлює право суду визнати недійсним договір чи його частину необхідністю отримання заяви чи клопотання сторони про це.

З урахуванням наведеного, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України), то позовні вимоги про стягнення 316609,27 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості); та 112465,28 грн. - відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) - задоволенню не підлягають. Дані суми є платежами на відшкодування вартості предмета лізингу, які не покладаються на лізингоодержувача після розірвання договору лізингу та вилучення його предмету. Правова підстава для визначення курсової різниці 346085,89 грн. передбачена п.п. 1.8, 2.4 договору лізингу та п.п. 5.9, 5.11 додатку №4 до договору. Згідно вказаних положень сторони погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання в грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США. Зобов'язання за цим договором попередньо визначаються в еквіваленті іноземної валюти та в подальшому перераховуються у гривню за формулою: грошовий еквівалент вартості предмета лізингу в іноземній валюті множиться на курс продажу. Таким чином, курсова різниця визначається співвідношенням заборгованості до вартості предмета лізингу у гривні до валютної заборгованості лізингоодержувача після періоду в якому мало місце дострокове розірвання договору за мінусом відшкодування частини вартості предмета лізингу. Оскільки позивач відмовився від договору лізингу та вилучив його предмет, стягнення вказаної суми правомірно визнано безпідставним з тих самих підстав, що і стягнення інших неоплачених сум відшкодування вартості предмета лізингу.

Комісія лізингодавця розраховується за правилами п.п.4.2, 4.3, 4.4 договору фінансового лізингу від 01.07.2009р. №LC2836-08/08. Відповідно до п. 4.2. договору, лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання цього договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за правилами цього договору за ставкою LIBOR 3M плюс 10,289218 % від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п.3.1. цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за курсом продажу, крім того ПДВ. Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п. 4.2 цього договору від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку (додаток 1 до договору). З огляду на це, формула за якою розраховується комісія лізингодавця у еквіваленті іноземної валюти виглядає наступним чином: заборгованість лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти на початок відповідного звітного періоду множиться на LIBOR 3M плюс 10,289218 % ділиться на 365 днів та множиться на кількість днів у місяці. Отриманий результат множиться на курс долара США та множиться на 1,005 комісії банку. Врховуючи наведене, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача комісії лізингодавця в сумі 76686,69 грн..

Пунктом 6.4. та 6.6 договору лізингу передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору всі витрати, пов'язані з вилученням предмета лізингу, його наступним перепродажем, транспортуванням, збереженням, витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса та інші платежі здійснюється за рахунок лізингоодержувача або відшкодовуються лізингодавцем в повному обсязі. Позивач нарахував відповідачу 4170 грн. витрат, пов'язаних із зберіганням предмета лізингу. Ця сума підтверджується матеріалами справи, а відповідач її не заперечував в ході розгляду справи.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 додатку №4 до договору фінансового лізингу, лізингоодержувач зобов'язується за свій рахунок протягом строку лізингу забезпечити страхування предмета лізингу в страховій компанії згідно визначеного лізингодавцем переліку. Договір лізингу було розірвано 31.01.2012р., предмет лізингу передано лізингодавцю 02.04.2012р., про що свідчить акт вилучення. Отже, правовідносини на умовах укладеного договору між сторонами припинились. Крім того, законом та укладеним між сторонами договором лізингу не передбачено обов'язку лізингоодержувача відшкодовувати витрати по страхуванню предмета лізингу після припинення дії договору. А тому, позивачем безпідставно нараховано суми відшкодування страхових виплат поза межами строку дії договору.

Водночас, витрати позивача, пов'язані з вчиненням виконавчого напису нотаріуса в сумі 3835 грн. суд першої інстанції підставно визнав такими, що підлягають до стягнення з відповідача, за вирахуванням суми ПДВ, донарахування якої на цю суму не випливає з договору та законодавства. Однак, господарський суд не погоджується з позивачем стосовно нарахування на вказану суму ПДВ в розмірі 20%, а саме - 767 грн. Зокрема, нарахування ПДВ не передбачено умовами договору, а відтак є безпідставним. Безпідставною визнано і вимогу про стягнення понесених витрат на транспортування як таку, що не підтверджена належними доказами.

Підставно визнані обгрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 % річних за розірвання договору лізингу в сумі 13253,90 грн. Зокрема, підставність нарахування вказаної суми передбачається в ч. 1 п. 10.3.2. загальних умов фінансового лізингу. Згідно вказаного пункту лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавц. комісію в розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмета лізингу. Проте, нарахування на вказану суму ПДВ 20% в сумі 2650,76 грн. є безпідставним, з огляду на відсутність такої вимоги в умовах договору. Підставно було вирішено стягнути з відповідача 26973,20 грн. заборгованості по страхуванню предмета лізингу, яка виникла в останнього в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012р. і яка не заперечувалась відповідачем.

В світлі наведеного, суд першої інстанції підставно в частині задоволив позовні вимоги про стягнення 3% річних, а саме на суму 1868,65 грн. та в частині інфляційних втрат - 500,05 грн.

Суд першої інстанції підставно відмовив у зустрічному позові враховуючи, що згідно із ч.4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Розглянувши апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, рішення господарського суду Львівської області від 03.02.2014 р. у справі № 914/2472/13 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с.Черлянське Передмістя, Городоцького району Львівської області - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 03.02.2014 р. у справі № 914/2472/13 - без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 31.03.14 року

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Малех І.Б.

Суддя Кузь В.Л.