Постанова № 37997333, 02.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2014 р. Справа№ 910/24379/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на рішення господарського суду м.Києва від 04.02.2014 року № 910/24379/13 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації

житлового фонду спеціалізованого призначення "Спецжитлофонд"

до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів

Шевченківського району"

про стягнення заборгованості 12 099,82 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.02.2014 у справі №910/24379/13 частково задоволений позов КП "Спецжитлофонд" до КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення 12 099,82 грн. грн., з відповідача на користь позивача стягнуто 5 143,18грн. основного боргу, 1 701,60грн. заборгованості з комунальних послуг, 181,34грн. пені, судовий збір.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні, представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає, що рішення не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 01.01.2005року між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (орендодавець) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (орендар) укладено договір №3525 на оренду житлового приміщення , за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає на визначений в п. 6.1 дговору термін в орендне користування жиле приміщення: квартиру АДРЕСА_1 з характеристикою: житлова площа 39,5 кв.м, загальна площа 57,3 кв.м.

Факт приймання-передачі житлового приміщення підтверджується підписаним між сторонами Актом прийому-передачі житлового приміщення від 01.01.2005 року.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення орендної плати за користування жилим приміщенням, а також за комунальні послуги.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування жиле приміщення на певний строк та за відповідну плату згідно умов договору, тоді як відповідач в порушення умов договору в період з 01.07.2012 року по 30.11.2013 року не сплатив на користь позивача орендні платежі, та в період з 01.02.2013 року по 31.10.2013 року не сплатив на користь позивача отримані комунальні послуги.

Щодо стягнення пені за неналежне виконання зобов'язань за договором, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять 181,34 грн.

Заперечуючи проти рішення, апелянт наполягає на тому, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги того, що строк дії договору сплив 01.07.2005р, а враховуючи відсутність будь-яких листів, звернень, згоди ГУ житлового забеспечення, не можна вважати дію договору пролонгованою; не правильно застосовано ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не враховані положення ст. 19 цього Закону; не взято до уваги звернення відповідача щодо припинення дії договору ще у 2008році та акт повернення майна; судом враховані лише пояснення позивача, тоді як заперечення відповідача не досліджені, відсутність доказів надання комунальних послуг, рахунків на оплату свідчать про необгрунтованість заявленого позову.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

За змістом статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У постанові Плунуму Вищого господарського суду України № 12 від29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

В контексті наведених норм про припинення договору оренди будь-якій із сторін достатньо заявити протягом місяця після закінчення терміну дії договору. Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що позивачу направлений лист з актами повернення приміщення, однак примірник з підписом та печаткою не повернуто, оскільки доказів направлення відсутні( поштова квітанція, докази вручення наручно,тощо).

Частиною другою статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Враховуючи, що сторони не обмінювались листами щодо припинення договору оренди, акти приймання-передачі не оформлювались, слід вважати що договір оренди не припинив свою дію.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, преюдиційними є рішення Господарського суду м. Києва № 3/194 від 06.05.2008, № 5011-30/13636-2012 від 13.12.2013р.

Статтею 762 ЦК України та ст. 286 ГК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Щодо посилань відповідача на неотримання рахунків на оплату, то колегія суддів звертає увагу на те, що п. 3 договору сторони передбачили, що саме відповідач отримує рахунки у коменданта будинку, а доказів того, що рахунки були відсутні у коменданта у матеріалах справи не має.

Данне спростовує заперечення відповідача про те, що відсутність рахунків свідчить про необгрунтованість вимог щодо стягнення коштів з оренди та комунальних послуг.

Статтею 19 ЗаконуУкраїни "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що стягнення заборгованості по орендній платі провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відповідні приписи містяться також у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 (з подальшими змінами).

Водночас слід враховувати, що розміри такої плати встановлюються та змінюються договором між орендодавцем і орендарем, а відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Отже якщо між сторонами договору оренди державного чи комунального майна існує спір, пов'язаний із стягненням заборгованості з орендної плати або пені за несвоєчасне внесення такої плати, справа з відповідного спору підвідомча господарському суду на загальних підставах.

Таким чином заперечення відповідача про те, що позивач не здійснив дій щодо отримання виконавчого напису, не заслуговують на увагу.

Рішення Шевченківсього райсуду м. Києва № 2-3905/11 від 09.02.2012р. за позовом КП "Спецжитлофонд" до ОСОБА_2, інші про виселення, надане відповідачем в спростування заявлених вимог свідчасть про те, що приміщення позивачу у даній справі не передане, крім того встановлені районним судом обставині не спростовують обставин, викладених у прийнятому господарським судом рішенні.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 910/24379/13 від 04.02.2014року - залишити без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді В.В. Сулім

К.В. Тарасенко