Ухвала суду № 37995332, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/9991/38150/11

27 січня 2014 року Справа №2а-4354/09/0870

к/с № К/9991/38150/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2009 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 р.

у справі №2а-4354/09/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальна металургійна компанія»

до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2009 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 р., задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальна металургійна компанія» (далі-позивач) до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (далі-відповідач): частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.02.2009 р. №0000052303/0 у частині суми 30 054,00 грн. за основним платежем та 15 027,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3, 40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.05.2006 р. по 30.09.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 19.05.2006 р. по 30.09.2008 р.

За результатами перевірки складено акт від 04.02.2009 р. №66/23/34407907, згідно висновків якого встановлено порушення пп.4.1.1 п. 4.1 ст.4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5, п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 30 212, 33 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.02.2009 р. №0000052303/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 45 318, 49 грн., у тому числі за основним платежем - 30 212, 33 грн., за штрафними санкціями - 15 106, 16 грн.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого сума податкового зобов'язання залишена без змін, та прийнято нові податкові повідомлення - рішення від 24.07.2009 р. №0000052303/1, №0000052303/2, №0000052303/3.

За результатами такого розгляду ДПА області встановлено, що у ході перевірки відповідачем невірно визначено розмір заниженого позивачем скоригованого валового доходу за 2006 р. та відповідно розмір податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2006 р. збільшено у сумі основного платежу на 24,67 грн. та штрафних санкцій на 12,34 грн. Таким чином за результатами розгляду повторної скарги на податкове повідомлення - рішення від 12.02.2009 року №0000052303/0 ДПА у Запорізькій області збільшило позивачу суму податкових зобов'язань до сплати у бюджет на 37.01 грн. На вказану суму податкових зобов'язань прийнято податкове повідомлення - рішення від 20.05.2009 р. №00000222303/0.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, основним видом діяльності позивача є оптова торгівля відходами та металобрухтом. Доставка товару та встановлення вартості тарифу відбувається «Укрзалізницею». Вартість доставки не враховується в ціну товару, покупець відшкодовує ці витрати постачальнику.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «САН» було укладено договори на відшкодування залізничного тарифу від 26.02.2007 р. №2007-18/2 ж/д та з ТОВ «Кінг» від 06.06.2007 р. №32007-31/3 ж/д (далі - Договір), згідно умов яких позивач є «замовник» залізничних послуг, а контрагенти - «виконавцями».

Відповідно до п. 1.1 зазначеного Договору замовник відшкодовує виконавцю залізничний тариф.

Пунктом 3.1 Договору зазначено, що замовник сплачує відшкодування залізничного тарифу шляхом перерахування грошових коштів у сумі, зазначеній у рахунку, відповідно до банківської квитанції з обов'язковим додатком до нього залізничної квитанції, яка свідчить про попередньої оплату залізничного тарифу виконавцем.

Разом із тим, у ході перевірки контролюючим органом встановлено відсутність у позивача залізничних квитанцій, які підтверджують факт та розмір понесених витрат на відшкодування послуг залізниці.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що право позивача на віднесення сум, сплачених за послуги залізниці безпосередньо залежить від наявності у нього такого первинного документа, як залізнична квитанція, що підтверджує суму сплаченого ТОВ «САН» та ТОВ «Кінг» залізничного тарифу, в іншому випадку сума понесених витрат на відшкодування залізничного тарифу вважається не підтвердженою.

Із наведеними висновками податкової інспекції обгрунтовано не погодились суди попередніх інстанцій зважаючи на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.11. цього ж Закону визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З матеріалів справи вбачається, що первинними документами на відшкодування залізничного тарифу, на підставі яких позивачем відображено витрати в податковому обліку, є видаткові накладні, в яких відображено назву послуги, кількість та вартість за одну одиницю.

Судові інстанції, задовольняючі позовні вимоги у цій частині правомірно дійшли висновку стосовного того, що з правого аналізу норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також з вимог ведення податкового обліку, не вбачається обмеження форми та виду документів які підтверджують понесені витрати підприємства.

Крім того, доводи відповідача про відсутність у позивача залізничних квитанцій, які підтверджують факт перевезення вантажу також були спростовані судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що такі квитанції були надані позивачем.

Судами також надано належну правову оцінку тому факту, що у залізничних квитанціях та квитанціях про приймання вантажу у якості вантажовідправника та отримувача вантажу не вказаний позивач.

Так, відповідно до п.6 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою КМУ від 06.04.1998 р. №457, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Пунктом 22 Статуту визначено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Таким чином, у залізничній квитанції проставляється назва початкового вантажовідправника та кінцевого отримувача. Крім того, позивачем надані видаткові накладні та акти сдачі-приймання, у яких співпадають номери вагонів та товару, що зазначені у документах залізниці.

За наведених обставин, суди попередніх інстанції аргументовано визначились із висновками, що позивачем належним чином підтверджено розмір та зв'язок витрат на оплату послуг залізниці з господарською діяльності.

Щодо оплати реклами, судами також було обгрунтовано зазначено, що відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Судами було встановлено, що на рекламних засобах містилась інформація про позивача та товар, який продає підприємство.

Крім того ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-1897/09-0870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМК» до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2009 р. №0000062303/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за операціями, які є предметом розгляду у даній справі, встановлено, що проведення реклами було безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю товариства, тому що на рекламних засобах містилась інформація про товариство з обмеженою відповідальністю «ТМК» або товар, який продає підприємство. Ця інформація була призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо товариства або товару, який ним реалізується.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, доводи відповідача стосовно того, що рекламні послуги, оплачені позивачем, не можна вважати такими, що пов'язані з господарською діяльністю спростовуються встановленими у справі №2а-1897/09-0870 обставинами, а відтак правомірно відхилені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2009 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 р. у справі №2а-4354/09/0870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В.. Пилипчук Н.Г.