Ухвала суду № 37995022, 05.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/71116/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.В., Приходько І.О.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Галаки О.Ю., Марцина І.В.,

відповідача - Чорного О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області (далі - ДПІ)

на постанову господарського суду Львівської області від 25.12.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2009

у справі № 12/302А

за позовом приватного підприємства "Агентство Алеф" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Львівської області від 25.12.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2009, позов задоволено; визнано нечинним рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26.06.2007 № 0000582308/0, згідно з яким Підприємство притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 8 797 450 грн. за порушення вимог пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон).

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реалізовані позивачем авіаквитки є бланками суворої звітності, у зв'язку з чим при продажу зазначених проїзних документів позивачем був звільнений від обов'язку використовувати РРО відповідно до пункту 4 статті 9 Закону.

Не погоджуючись з висновками судів по суті спору, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено виїзну позапланову документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог Закону за період з 01.01.2004 по 31.12.2006, оформлену актом від 20.06.2007 № 1138/23-8/30310668.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт здійснення Підприємством продажу авіаквитків, які не є бланками суворої звітності, оскільки надруковані за межами України, а не підприємством Держзнак України за затвердженою Міністерством фінансів України формою, без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Наведена обставина з огляду на загальну суму проданих квитків за розглядуваний звітний період стала підставою для прийняття податковим органом оспорюваного рішення про зобов'язання позивача сплатити штраф у сумі 8 797 450 грн.

Згідно з пунктом 4 статті 9 Закону реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових та звітних документів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 283 «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» до номенклатури бланків документів суворого обліку, які виготовляються підприємствами за ліцензією Мінфіну належать, зокрема, проїзні документи (квитки на проїзд у залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті).

Підпунктом 2.4.1 пункту 2.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності, затверджених спільним наказом від 09.01.2001 №1/3 Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва і Міністерства фінансів України, передбачено, що при виготовленні бланків за межами України суб'єкт господарювання, зареєстрований в Україні, повинен узгодити з Міністерством фінансів України їх технічний опис, який є невід'ємною частиною договору (контракту) на виготовлення бланків.

Тобто підприємства (авіакомпанії та їх агенти) при продажу авіаперевезень можуть використовувати бланки авіаквитків, які виготовлені в Україні та є бланками суворого обліку, а також бланки авіаквитків, виготовлені за межами України, після їх ввезення за погодження технічного опису Міністерством фінансів.

Втім суд першої інстанції, обґрунтовуючи рішення про задоволення позову, помилково зазначив, що відсутність узгодженого технічного опису не впливає на належність бланків авіаквитків до документів суворої звітності, тоді як апеляційний суд взагалі не досліджував вказані обставини.

У даному ж разі для правильного вирішення цього спору судам необхідно дослідити обставини як щодо порядку отримання позивачем бланків авіаквитків, їх обліку, переміщення на відповідність умовам роботи з використанням бланків суворої звітності, так і факт узгодження позивачем з Міністерством фінансів України технічних описів відповідних бланків в установленому порядку.

До того ж, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути увагу судів на те, що фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення правил здійснення розрахункових операцій підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України, а тому такі санкції можуть застосовуватися виключно у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

У той же час слід зазначити, що висновок про безпідставність застосування штрафних санкцій не може поєднуватися із висновком про відсутність правопорушення. Адже в останньому випадку звільнення особи від відповідальності є наслідком відсутності факту протиправності діяння як обов'язкової підстави для застосування до суб'єкта заходів відповідальності.

Початок перебігу розглядуваного строку визначений моментом виявлення правопорушення, а його сплив - часом вчинення правопорушення; у разі недоведеності такого порушення строк застосування штрафних санкцій не може розпочатися, а відтак і не може бути пропущений.

Тому з урахуванням вищенаведеного у разі встановлення наявності у діях позивача порушення вимог пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» судам слід додаткового перевірити і дотримання податковим органом строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України, під час притягнення позивача до відповідальності за відповідне правопорушення.

Оскільки встановлені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити ДПІ її правонаступником - Стрийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Стрийському районі Львівської області її правонаступником - Стрийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.

2. Касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

3. Постанову господарського суду Львівської області від 25.12.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2009 у справі № 12/302А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько '