Ухвала суду № 37992224, 06.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

06 березня 2014 року

справа № 1170/2а-752/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року у справі №1170/2а-752/12 за позовом дочірнього підприємства „Завод залізобетонних виробів” товариства з додатковою відповідальністю „Об’єднання Дніпроенергобудпром” до Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство „Завод залізобетонних виробів” товариства з додатковою відповідальністю „Об’єднання Дніпроенергобудпром” (далі за текстом – ДП „Завод залізобетонних виробів” ТДВ „Об’єднання Дніпроенергобудпром”) звернулось до суду з позовом до Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі за текстом – Світловодська ОДПІ Кіровоградської області ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000232300 від 31.01.2012 року в частині збільшення позивачеві суми грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на суму 261674,37 грн., в т.ч. 239453,90 грн. за основним платежем та 22220,47 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000232300 від 31.01.2012 року в частині визначення основного зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 193728,80 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 17282,17 грн., а всього 211010,97 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що Світловодською ОДПІ Кіровоградської області ДПС проведено виїзну планову перевірку ДП „Завод залізобетонних виробів” ТДВ „Об’єднання Дніпроенергобудпром” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.09.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 17.01.2012 року №19/2300/05784779, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги п.п. 4.4.2. п. 4.4. ст. 4, п.п. 7.4.4. п.п. 7.2.1., 7.4.1., 7.4.5. п. 7.2, 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість та ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 271518,80 грн., в т.ч.: квітень 2010 р. – 9350,67 грн.; липень 2010 р. – 625,70 грн.; серпень 2010 р. – 15075,70 грн.; вересень 2010 р. – 204,01 грн.; жовтень 2010 р. – 19789,67 грн.; листопад 2010 р. – 57117,67 грн.; грудень 2010 р. 15255,73 грн.; січень 2011 р. – 9222 грн.; лютий 2011 р. – 111503,67 грн.; березень 2011 р. – 33339,23 грн.; квітень 2011 р. – 33,75 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000232300 від 31.01.2012 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на суму 300872,59 грн., в т.ч. 271517,8 грн. за основним платежем та 29354,79 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податкове повідомлення-рішення №0000232300 від 31.01.2012р. оскаржується позивачем в частині збільшення суми грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на суму 261674,37 грн., в т.ч. 239453,90 грн. за основним платежем та 22220,47 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визначаючи позивачеві грошове зобов’язання відповідач виходив з того, що протягом перевіреного періоду позивачем було безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за угодами з контрагентами ПП „Екобудсервіс-Плюс”, ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, ПП „АС Груп”, які суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Судом встановлено, що протягом перевіреного періоду між позивачем та ПП „Екобудсервіс-Плюс” укладались: договір підряду №47/06 від 01.11.2010р. на виконання умов якого ПП „Екобудсервіс-Плюс” здійснено ремонт покрівлі цеху, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт від 26.11.2010р., калькуляцією послуг з ремонту. ПП „Екобудсервіс-Плюс” виписано позивачеві податкову накладну №859 від 26.11.2010 року, згідно якої позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму 17020 грн.; договір підряду №74 від 20.01.2011 року на виконання умов якого ПП „Екобудсервіс-Плюс” здійснено реконструкцію технологічної лінії по виробництву плит перекриття 9 метрів, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт №68 від 08.02.2011 року, калькуляцією послуг з реконструкції. ПП „Екобудсервіс-Плюс” виписано позивачеві податкову накладну №36 від 08.02.2011 року, згідно якої позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму 25000 грн.; договір про надання послуг №68 від 10.09.2010 року на виконання умов якого ПП „Екобудсервіс-Плюс” надано позивачеві транспортні послуги з перевезення плит перекриття, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт товарно-транспортними накладними. Крім того, на підставі видаткової накладної від 03.12.2010 року №384, від 28.12.2010 року №422 позивачеві було реалізовано щебінь. ПП „Екобудсервіс-Плюс” виписано позивачеві податкові накладні згідно яких позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму 67501,90 грн.

Оплата вартості ТМЦ та послуг одержаних від ПП „Екобудсервіс-Плюс” здійснено в безготівковому порядку, що підтверджується банківськими виписками.

Всього за вищевказаними операціями позивачем сформовано податковий кредит в сумі 109521,90 грн.

Також, судом встановлено, що протягом перевіреного періоду між позивачем та ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” укладались: договір про надання послуг №4/07 від 18.01.2011 року на виконання умов якого ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” надано позивачеві транспортні послуги з перевезення плит перекриття, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт товарно-транспортними накладними. ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” виписано позивачеві податкові накладні №390 від 20.01.2011 року, №477 від 07.02.2011 року на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму 2880 грн.; договір підряду №7/09 від 03.01.2011 року на виконання умов якого ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” здійснено реконструкцію м/форм ПК90-121 та технологічної лінії по виробництву плит перекриття 9 метрів, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт від 09.02.2011р. та 14.02.2011р., калькуляціями послуг. ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” виписано позивачеві податкові накладні №1069 від 09.02.2011 року, №1372 від 14.02.2011 року на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму 46666,67 грн.; договір підряду №8/09 від 03.01.2011 року на виконання умов якого ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” здійснено поточний ремонт цеху, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт №ОУ-29 від 11.02.2011р. та калькуляцією; на підставі видаткових накладних від 20.01.2011р., 04.02.2011р., 28.02.2011р. позивачеві було поставлено товарно-матеріальні цінності на суму 88362 грн. ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” виписано позивачеві податкові накладні №235 від 20.01.2011р., №937 від 04.02.2011р., №1360 від 28.02.2011р. на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму 14727 грн.

Оплата вартості ТМЦ та послуг одержаних від ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” здійснено в безготівковому порядку, що підтверджується банківськими виписками.

Всього за вищевказаними операціями позивачем сформовано податковий кредит в сумі 64273,67 грн.

Згідно з п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції, яка діяла протягом перевіреного періоду) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 198.6 ст. 198.6 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV та п.п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов’язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні” та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р. та підтверджують право позивача на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ сплачені у складі вартості товарів та робіт (послуг) придбаних у ПП „Екобудсервіс-Плюс”, ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” протягом перевіреного періоду.

Крім того, фактичною підставою для визначення позивачеві грошового зобов’язання з податку на додану вартість стали висновки відповідача про вчинення позивачем з ПП „Екобудсервіс-Плюс”, ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини, на думку відповідача, є нікчемними, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Закон України „Про державну податкову службу в Україні” не визначає за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов’язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань, у тому числі щодо спірних зобов’язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні”, який не містив і не містить норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на момент проведення перевірки, має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Враховуючи наведене, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позивача віднесення до податкового кредиту таких сум податку на додану вартість.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП „Екобудсервіс-Плюс”, ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, ПП „АС Груп” було укладено договори про надання маркетингових послуг №01/11 від 01.11.2010 року, №11/01-11 від 11.01.2011 року, №25/02-11 від 25.02.2011 року, за умовами яких виконавці зобов’язувалися надати замовнику за плату послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять замовника. На підтвердження виконання договорів позивачем надано акти здачі прийняття робіт та маркетингові звіти.

ПП „Екобудсервіс-Плюс”, ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, ПП „АС Груп” виписано позивачеві податкові накладні.

Всього за вищевказаними операціями позивачем сформовано податковий кредит в сумі 45725 грн.

Статтею 7 Закону України „Про податок на додану вартість” та статтею 198 Податкового Кодексу України регулюються правовідносини, що виникають у зв’язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту.

Так, підпунктами 7.4.1 і 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” у редакції Закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв’язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок податкового кредиту.

Враховуючи, що позивачем під час судового розгляду не надано достеменних доказів на підтвердження того, що маркетингові послуги були використані у власній господарській діяльності позивача, що в свою чергу унеможливлює встановити причинний зв’язок між придбанням маркетингових послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення рішення №0000232300 від 31.01.2012 року в частині визначення основного зобов’язання в розмірі 45725 грн. та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 4938,30 грн., оскільки позивачем безпідставно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних виданих ПП „Екобудсервіс-Плюс”, ПП „Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, ПП „АС Груп” за результатами укладання договорів про надання маркетингових послуг.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби – залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року у справі №1170/2а-752/12 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров