Постанова № 37988584, 31.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"31" березня 2014 р. Справа № 5004/534/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Василишин А.Р. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Континіум-Галичина"

на рішення господарського суду Волинської області від 21.06.2012р.

у справі №5004/534/12 (головуючий суддя Якушева І.О., судді Костюк С.В., Бондарєв С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Форум"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Континіум-Галичина"

про стягнення 12 751 945,53 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 101 888 044,78 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 21.06.2012 року у справі №5004/534/12 позов Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Континіум-Галичина" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0012/06/20-KL від 12.04.2006 р. 12 000 000,00 доларів США заборгованості по кредиту, 691409,59 доларів США заборгованості по відсоткам, 288 971,69 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 194,710,47 грн. пені за несвоєчасне сплату відсотків задоволено.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 12.04.2006 р. між АКБ "Форум", правонаступником якого згідно з преамбулою Статуту ПАТ "Банк Форум", затвердженого загальними зборами акціонерів 10.02.2011 р., протокол № 1/2011/, зареєстрованого 18.04.2011 р., є публічне акціонерне товариство "Банк Форум", та ТзОВ "Торговий Дім "Континіум-Галичина" як позичальником було укладено генеральний кредитний договір №0012/06/20-KL, відповідно до п.1.1. якого банк надає позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 12 000 000 доларів США, відсотковою ставкою 12%, а позичальник зобов`язується прийняти та належним чином використати і повернути банку отримані в межах максимального ліміту кредитування кредитні кошти, та сплатити відповідні відсотки.

З матеріалів справи місцевим господарським судом було встановлено, що пунктом 1.3.1. договору встановлено, що банк здійснює видачу кредитних коштів позичальнику в межах максимального ліміту кредитування повністю або окремими траншами, відповідно до кредитних заявок, які надаються позичальником до банку та додаткових договорів, що є частиною цього договору.

Між сторонами були укладені додаткові договори, за якими банк надає позичальнику кредитні кошти. 31.05.2011 р. між сторонами укладений додатковий договір № 0012/06/20-KL-22, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на дату підписання цього договору наявність заборгованості позичальника перед банком по поверненню отриманих за кредитним договором кредитних коштів у розмірі 12 000 000 доларів США.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач у строки, визначені умовами договору, кредитних коштів не повернув та не сплатив у повному обсязі відсотки за користування кредитними коштами.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім "Континіум-Галичина" звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 21.06.12 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в повному обсязі відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуально права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник (відповідач) вказує, що господарським судом Волинської області при розгляді справи та винесенні рішення від 21.06.2012 р. не було належним чином досліджено всі обставини справи, зокрема, обставини щодо дійсності Кредитного договору № 0012/06/20-KL від 12.04.2006 року та додаткових договорів до нього.

Апелянт зауважив, що відповідно до Кредитного договору (з урахуванням додаткових угод/договорів) позивач надав ТзОВ "Торговий Дім "Континіум - Галичина" кредитні кошти у формі кредитної лінії для поновлення обігових коштів з максимальним лімітом заборгованості 12 000 000, 00 доларів США.

Відповідно до пункту 1.5.4. кредитного договору № 0012/06/20-KL від 12.04.2006 року передбачено, що погашення суми основного боргу в межах максимального ліміту кредитування та сплати процентів повинні здійснюватися позичальником у валюті кредитування. Сторони визначили валютою кредитування - долар США.

Скаржник наголосив, що позивачем до позовної заяви додано копію генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, проте не додано індивідуальної ліцензії Національного банку України на використання іноземної валюти як засобу отримання кредиту та засобу платежу.

Скаржник вважає, що положення Кредитного договору № 0012/06/20-KL від 12.04.2006 року стосовно використання іноземної валюти як засобу отримання кредиту та засобу платежу є таким, що прямо суперечить ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192,524,53 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", у зв`язку з чим даний Кредитний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Апелянт, посилаючись на ч. 2 ст. 192 ЦК України, ч. 2 ст. 198 ГК України, ч. 3 ст. 533 ЦК України, ст. 345 ГК України, ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року, № 2121 - ІІІ, на вимоги Законів України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 року, № 679 - XIV, "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 року № 2121- ІІІ, Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.1993 року, №15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275. Вказує на те, що для здійснення операцій з валютними цінностями банку потрібна наявність двох складових - банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Відповідач вказує, на те, що у позивача, як і у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором, а тому використання доларів США як засобу платежу за вказаним кредитним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить в задоволенні апеляційної скарги ТзОВ "Торговий дім "Континіум-Галичина" відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Позивач вважає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду винесене за повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи, при винесенні рішення суд вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, позивач вказує, що апелянт не оспорює факт укладення Кредитного договору та отримання коштів. Спору щодо суми заборгованості чи розрахунку штрафних санкцій також немає.

Не погоджуючись із твердженням апелянта щодо недійсності Кредитного договору, позивач посилається на приписи ст. 192 ЦК України, п. 3 ст. 533 ЦК України, ст. 1054 ЦК України, ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 345 ГПК України, ст. 47,49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п. 2 ст. 5, п.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Лист НБУ №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті", п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Також позивач звертає увагу на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постановах від 09 листопада 2011р. по справі №64/26, від 11 жовтня 2011р. по справі № 28/39пд, від 14 березня 2012р. у справі №5015/4304/11.

Позивач наголосив на тому, що оскільки ПАТ "Банк Форум" на момент підписання Кредитного договору та видачі кредитних траншів мав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, то відповідно до законодавства України Банк мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті без одержання індивідуальної ліцензії.

Відповідно до вищевказаного позивач вважає, що відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено в чому полягає неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи або недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Апелянтом не вказано, які висновки, що викладенні у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи. Також не зазначено, які норми матеріального та процесуального права порушив суд першої інстанції.

За наведеного вище, позивач вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому останнє слід залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 року у справі №5004/534/12 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 03.09.2012 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 року, апеляційне провадження у справі № 5004/534/12 зупинено до вирішення господарським судом м. Києва справи №5011-35/8894/2012.

Публічним акціонерним товариством "Банк Форум" вказану вище ухвалу суду апеляційної інстанції оскаржено в касаційному порядку.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.12.2012 р. у справі №5004/534/12 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" залишено без задоволення. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 р. у справі № 5004/534/12 залишено без змін (а.с. 212-215).

17.02.2014 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Континіум-Галичина" надійшов лист № 39 від 13.02.2014 р., відповідно до якого повідомив суд про те, що ухвалою господарського суду м. Києва від 17.06.2013 р. ухвалено залишити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент Нафто Трейд" без розгляду у справі №5011-35/8894-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент Нафто Трейд" до ПАТ "Банк "Форум" та ТзОВ "Торговий Дім "Континіум-Галичина" про визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року у справі №5004/534/12, у зв'язку з тим, що обставини, які зумовили зупинення провадження у даній справі, усунено, поновлено апеляційне провадження у справі № 5004/534/12 та призначено до розгляду на "17" березня 2014 року.

17.03.2014 р. на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Континіум-Галичина" надійшло клопотання № 50 від 14.03.2014 р. про припинення провадження у справі № 5004/534/12 на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. При цьому довіреність на представника відповідача до матеріалів клопотання не була долучена, що підтверджується складеним актом Рівненського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 р. Відповідно до вказаного вище клопотання відповідач вказав на те, що факт відсутності заборгованості підтверджується довідкою позивача від 08.07.2013 р. вих. № 1170/3.6./2300, відповідно до якої заборгованість ТОВ "Торговий Дім "Континіум-Галичина" перед банком за кредитами, процентами та штрафними санкціями, в тому числі прострочена, була відсутня. З огляду на вказане, відповідач просив суд припинити апеляційне провадження в справі № 5004/534/12 на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

З урахуванням вказаного вище, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 року у справі №5004/534/12 було відкладено розгляд справи на 31.03.2014р. Відповідно до вказаної ухвали відповідача зобов'язано було надати письмові пояснення з приводу відмови від апеляційної скарги в зв'язку з врегулюванням спору з ПАТ "Банк Форум", а позивачу- належним чином завірені копії платіжних доручень на підтвердження факту погашення відповідачем заборгованості перед Банком за кредитами, процентами та штрафними санкціями, а оригінал довідки Банку - для огляду в судове засідання.

31 березня 2014 року в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представники сторін не з'явилися.

Крім того, 31.03.2014 р. до суду апеляційної інстанції від позивача - ПАТ "Банк Форум" надійшло клопотання від 31.03.2014 р., відповідно до якого останній просить розглядати справу без участі свого представника, а також повідомив, що апеляційні вимоги ТОВ "Торговий Дім "Континіум-Галичина" не визнає та просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. При цьому, вимоги п. 3 ухвали суду апеляційної інстанції від 17.03.2014 р. у справі №5004/534/12 в частині надання належним чином завірених копій платіжних доручень на підтвердження факту погашення відповідачем заборгованості перед Банком за кредитами, процентами та штрафними санкціями, позивачем не виконано. Таким чином, позивач не підтвердив факт погашення відповідачем заборгованості, на що вказував останній як на підставу для припинення провадження у даній справі.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені останнім (а.с. 240-241), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 12.04.2006р. між АКБ "Форум", правонаступником якого згідно з преамбулою Статуту ПАТ "Банк Форум", затвердженого загальними зборами акціонерів 10.02.2011р., протокол №1/2011/, зареєстрованого 18.04.2011р., є публічне акціонерне товариство "Банк Форум", та ТзОВ "Торговий Дім "Континіум-Галичина" як позичальником було укладено генеральний кредитний договір № 0012/06/20-KL (далі по тексту - Кредитний договір, а.с.19-20).

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору банк надає позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 12 000 000 дол. США, процентною ставкою 12%, а позичальник зобов'язується прийняти та належним чином використати і повернути банку отримані в межах максимального ліміту кредитування кредитні кошти (транші), а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, згідно умов цього договору та додаткових договорів.

Пунктом 1.3.1. договору встановлено, що банк здійснює видачу кредитних коштів (траншів) позичальнику в межах максимального ліміту кредитування повністю або окремими траншами, відповідно до кредитних заявок, які надаються позичальником до банку та додаткових договорів, що є невід'ємною частиною цього договору.

У графі 4 розділу 1 Кредитного договору визначено валюту кредитування - долари США.

У відповідності до граф 6-7 розділу 1 вказаного договору позичальник зобов'язаний не пізніше 11.04.2009р. повернути банку суму наданих кредитних коштів в повному обсязі, сплачувати проценти за користування кредитними коштами за ставкою 12% річних.

Згідно з Додатковим договором № 0012/06/20- KL-1 від 21.04.2006 року до договору сторони погодили п. 1.1. договору викласти в наступній редакції: "Банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти у формі мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, що не перевищує максимальний ліміт кредитування, зазначений графи І Розділу І цього договору, в порядку та на умовах, які встановлені цим договором та додатковими договорами, а позичальник зобов'язується прийняти та належним чином використати і повернути банку отримані в межах максимального ліміту кредитування кредитні кошти (транші), а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, згідно умов цього договору та додаткових договорів (а.с. 21-23).

Додатковим договором № 0012/06/20-KL-2 від 21.04.2006 року до договору сторони узгодили, що банк надає позичальнику кредитні кошти в розмірі 54 035 000 грн., що еквівалентно 10 700 000 доларів США.

На виконання умов цього додаткового договору банком було перераховано позичальнику 54 035 000 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 1404 від 21.04.2006 року (а.с. 55).

Додатковим договором № 0012/06/20-KL-3 від 04.05.2006 року до договору сторони узгодили, що банк надає позичальнику кредитні кошти в розмірі 1 300 000 доларів США (а.с. 25).

На виконання умов цього додаткового договору банком було перераховано позичальнику 1 300 000 доларів США, у гривневому еквіваленті складає 6 565 000 грн., що підтверджується меморіальним валютним ордером № 260 від 04.05.2006 року (а.с. 56).

Додатковим договором № 0012/06/20-KL-4 від 16.05.2006 року до договору сторони узгодили, що банк надає позичальнику кредитні кошти в розмірі 12 000 000 доларів США (а.с. 26-27).

Матеріалами справи стверджується, що на виконання умов цього додаткового договору банком було перераховано позичальнику: 5 000 000 доларів США, у гривневому еквіваленті складає 25 250 000 грн., що підтверджується меморіальним валютним ордером № 903 від 16.05.2006 року; 3 000 000 доларів США, у гривневому еквіваленті складає 15 150 000 грн., що підтверджується меморіальним валютним ордером № 1016 від 17.05.2006 року; 2 700 000 доларів США, у гривневому еквіваленті складає 13 635 000 грн., що підтверджується меморіальним валютним ордером № 1109 від 18.05.2006 року (а.с. 57-59).

31.05.2011 року було укладено додатковий договір № 0012/06/20-KL-22, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на дату підписання цього додаткового договору наявність заборгованості позичальника перед банком по поверненню отриманих за кредитним договором кредитних коштів у розмірі 12 000 000 доларів США (а.с. 48-53).

Зазначеним додатковим договором встановлено, що датою повернення кредитних коштів в межах максимального ліміту кредитування є 30.01.2012 року. Процентна ставка за користування кредитними коштами сторонами погоджена в розмірі 10, 7 % річних.

Пунктом 6 додаткового договору встановлено, що повернення отриманих в межах максимального ліміту кредитування кредитних коштів за весь строк користування здійснюється позичальником в доларах США.

За умовами п.п. 1.4.1.3. п. 1.4. генерального кредитного договору в редакції додаткового договору від 30.12.2010 р. сплата процентів позичальником здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитними коштами (траншами). Проценти за користування кредитними коштами (траншами) сплачуються позичальником у валюті кредитування самостійно, шляхом перерахування на рахунок для погашення кредиту та процентів № 29098300094891 в Відділенні № 2300 "Луцька дирекція ПАТ "Банк Форум", код банку 322948, ідентифікаційний код позичальника 32273623 (позичальник) за перший місяць користування кредитними коштами не пізніше останнього робочого дня першого місяця користування кредитними коштами за період з моменту видачі кредитних коштів по 25-те число першого місяця користування кредитними коштами включно. В подальшому проценти за користування кредитними коштами сплачуються позичальником щомісячно, за період з 26-го числа попереднього місяця по 25-те число поточного місяця включно, не пізніше останнього дня поточного місяця.

Проценти за останній місяць користування кредитними коштами сплачуються в день повернення кредитних коштів.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами, а саме меморіальними ордерами, стверджується той факт, що на виконання умов генерального кредитного договору №0012/06/20-KL від 12.04.2006 р. та додаткових угод до нього, банком було перераховано позичальнику кошти в межах максимального ліміту кредитування в сумі 12 000 000 доларів США. Крім того, наявність боргу зафіксовано додатковим договором № 0012/06/20-KL-22 від 31.05.2011 р.

Натомість, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту повернення позичальником кредитних коштів та сплати процентів в повному обсязі у строки, визначені вказаним договором та додатковими угодами до нього.

Відповідно до розрахунку заборгованості за несвоєчасно сплачені суми процентів, кредиту, пені за Кредитним договором №0012/06/20-KL від 12.04.2006 р. ПАТ "Банк Форум" та ТзОВ "Торговий дім "Континіум - Галичина" станом на 07.02.2012р. вбачається, що заборгованість позичальника станом на 07.02.2012р. за кредитним договором №0012/06/20-KL від 12.04.2006р. становить 12 691 409,59 доларів США, з них: 12 000 000 дол. США заборгованості по кредиту, що в гривневому еквіваленті становить 95 876 400 грн.; 691 409,59 дол. США несплачених процентів, що в гривневому еквіваленті становить 5 524 362,62 грн. (а.с. 54).

В матеріалах справи міститься копія Генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій від 06.10.2011 р. № 62, виданої Публічному акціонерному товариству «Банк Форум». У додатку до Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 06.10.2011 р. № 62 наведено перелік валютних операцій, які має право здійснювати ПАТ "Банк Форум" (а.с. 119-120). Крім того, існують й копії банківської ліцензії НБУ №62 від 03.12.2001 р., виданої Акціонерному комерційному банку «Форум», та банківської ліцензії НБУ № 62 від 06.10.2011 р., виданої Публічному акціонерному товариству «Банк Форум» (а.с. 117-118).

Також, в матеріалах справи містяться Дозволи № 62-3 від 10.06.2005 р., № 62-4 від 12.08.2009 р., № 62-5 від 22.09.2009 р., видані Акціонерному комерційному банку «Форум» та Дозвіл № 62-5 від 30.04.2010 р., виданий Публічному акціонерному товариству «Банк Форум». У додатках до вказаних Дозволів визначено перелік операцій, які має право здійснювати Акціонерний комерційний банк «Форум» та Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (а.с. 121-128).

Аналізуючи встановлені обставини справи та вирішуючи питання про те, чи наявні визначені законом підстави для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відносини між Публічним акціонерним товариством "Банк Форум" та ТзОВ ТД "Континіум - Галичина" виникли на підставі укладення генерального кредитного договору № 0012/06/20-KL від 12.04.2006 р.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Між кредитодавцем (позивачем) та позичальником генерального кредитного договору № 0012/06/20-KL від 12.04.2006 р. у встановленому законом порядку і формі, було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов, текст був підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений їхніми печатками.

Колегією суддів апеляційного господарського суду з матеріалів справи встановлено, що кредитор, на виконання умов генерального кредитного договору № 0012/06/20-KL від 12.04.2006 р. та додаткових угод до нього, надав боржнику кредитні кошти, борг за якими становить 12 000 000 доларів США, що підтверджується матеріалами справи. Натомість, докази на підтвердження факту повернення позичальником вказаної суми кредиту та сплати процентів в повному обсязі та у встановлені терміни в матеріалах справи відсутні.

На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, ні скаржником (поручителем), ні боржником не надано суду жодних належних доказів на підтвердження факту погашення боржником чи поручителем заборгованості перед кредитором, яка виникла згідно вказаного вище Кредитного договору та додаткових угод до нього.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, факт невиконання боржником своїх договірних зобов'язань в частині повернення кредиту та сплати процентів є доведеним та таким, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, враховуючи встановлений факт невиконанням боржником взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, суд апеляційної інстанції вважає, що вимога про стягнення з боржника - ТзОВ "Торговий Дім "Континіум-Галичина" 12 000 000 дол. США заборгованості за кредитом, наданим на підставі кредитного договору № 0012/06/20-KL від 12.04.2006р. та зафіксованим додатковим договором № 0012/06/20-KL-22 від 31.05.2011 р., що в гривневому еквіваленті станом на 11.05.2012 р. складає 95 880 000 грн., 691 409,59 дол. США заборгованості за процентами, що в гривневому еквіваленті станом на 11.05.2012р. складає 5 524 362,62 грн., є обґрунтованою, такою, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягає до задоволення. У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

З приводу позовних вимог в частині стягнення з відповідача 36 166,67 дол. США пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, що в гривневому еквіваленті станом на 11.05.2012 р. складає 288 971,69 грн., за період з 31.01.2012 р. по 07.02.2012 р., 24 369,27 дол. США пені за несвоєчасну сплату відсотків, що в гривневому еквіваленті станом на 11.05.2012р. складає 194 710,47 грн., за період з 02.08.2011р. по 07.02.2012р., суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач договірні зобов'язання не виконав. Тобто, всупереч наведеним вище положенням діючого законодавства та умовам договору, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення кредиту та сплати процентів, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За правилами, визначеними ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із п.п. 4.1. п. 4 кредитного договору № 0012/06/20-KL від 12.04.2006 р. за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позивальник сплачує банку неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів, що обчислюється з суми неповернутих кредитних коштів та/або несплачених (несвоєчасно сплачених) процентів за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

Таким чином, з огляду на вказане вище, у зв'язку із порушенням відповідачем строків повернення кредитних коштів, строків сплати процентів за користування кредитними коштами, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій є обгрунтованими та такими, що узгоджуються із нормами діючого законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Стосовно доводів скаржника з приводу того, що укладений генеральний кредитний договір є недійсним, оскільки його зміст суперечить вимогам закону в частині проведення кредитних операцій в іноземній валюті, судова колегія зважає на таке.

Зі змісту ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України вбачається, що грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.

Згідно зі ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

За приписами ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Згідно із ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, та не містить заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Статтею 99 Основного Закону України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституція України не містить будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (далі по тексту- Декрет КМУ № 15-93).

Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом:

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено поняття "банківської ліцензії", а саме, це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від № 275 від 17.07.2001 р., серед яких, зокрема, неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Системний аналіз наведених вище нормативно-правових приписів діючого законодавства України свідчить про те, що Банк як фінансова установа уповноважений на здійснення кредитування як валютної операції при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Встановлені обставини у даній справі вказують на те, що позивачу видано Національним банком України банківську ліцензію та дозвіл на право здійснення операцій, визначених ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із додатком до такого дозволу (а.с. 117-118, 121-128).

Таким чином, позивач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню і п."в" п.4 ст.5 Декрету КМУ № 15-93, яким встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час чинним законодавством не визначено меж, термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 11.10.2011 р. у справі № 28/39пд та від 14.03.2012 р. у справі №5015/4304/11.

Таким чином, судова колегія вважає, що укладення сторонами кредитного договору в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства, а тому доводи скаржника стосовно невідповідності останнього вимогам закону є безпідставними.

Крім того, твердження скаржника щодо недійсності кредитного договору не заслуговують на увагу й з огляду на те, що вказаний договір є чинними та в судовому порядку недійсним не визнавався. Водночас, предметом даного спору у справі №5004/534/12 не є вирішення питання про недійсність кредитного договору, оскільки предметом спору є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Волинської області від 21.06.2012р. у справі №5004/534/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Континіум-Галичина" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Волинської області від 21.06.2012р. у справі № 5004/534/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Континіум-Галичина" - без задоволення.

2. Справу № 5004/534/12 надіслати господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.