Постанова № 37988451, 26.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 876/11709/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

з участю секретаря судового засідання: Сідельник Г.М.,

представника відповідача Кельбас Р.А.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року у справі №813/4145/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Макс» до Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

28.05.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Макс» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004681520 від 08.05.2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0004681520 від 08.05.2013 року.

Відповідач, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі покликається на те, що при винесенні оскаржуваної постанови судом не взято до уваги наступні акти документальних перевірок ДПІ в Шевченківському районі м. Києва від 31.03.2011 року, від 27.07.2011 року, та від 27.10.2011 року. Перерахованими актами документальних перевірок встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. Вищевикладене свідчить про відсутність у ТзОВ «ВПТК Аверс», ТзОВ «Компанія Авертус» та ТзОВ «ГМФ» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер. В результаті проведених заходів встановлено, що у ТзОВ «ВПТК Аверс», ТзОВ «Компанія Авертус» та ТзОВ «ГМФ» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення господарської діяльності, а також, встановлено участь даних суб'єктів господарської діяльності у транзитних фінансових потоках, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат, не мають реального товарного характеру. Окрім того, перераховані підприємства за адресами реєстрації не знаходяться. Таким чином, відомості наданих ТзОВ «Техно-Макс» первинних документів та документів бухгалтерського обліку не відповідають дійсності, що ставить під сумнів реальність вчинення правочинів (фактичне здійснення господарської операції).

В судовому засіданні представник відповідача надала пояснення та підтримала доводи апеляційної скарги.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовільнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції, та приймає нову постанову, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено, що ТзОВ «Техно-Макс» зареєстроване 26.02.2004 року за № 1 415 120 0000 009572 виконавчим комітетом Львівської міської ради. Основним видом діяльності товариства є оптова торгівля комп'ютерами, перифирійними устаткуваннями і програмним забезпеченням. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 12.05.2004 року № 17741941, виданого ДПІ у Залізничному районі м. Львова, позивач являється платником податку на додану вартість (ст. 76-78).

Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Макс» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТзОВ «ВПТК Аверс» за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, ТзОВ «Компанія Авертус» за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року, ТзОВ «ГМФ» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року.

За результатами перевірки органом податкової служби складено акт 1367/15-20/32893331 від 15.04.2013 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. п. 7.4.1. п.п 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 18069 грн., у тому числі : грудень 2010 року в сумі 6940 грн., травень 2011 року в сумі 2248 грн., липень 2011 року в сумі 8881 грн.

На підставі вказаного акта, відповідачем було винесено податкове повідомлення- рішення № 0004681520 від 08.05.2013 року, за яким збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних, фінансових санкцій) за платежем податку на додану вартість на суму 22 025 грн. (двадцять дві тисячі двадцять п'ять) грн. 25 коп..

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що дане податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Зокрема, при винесенні оскаржуваної постанови судом не враховано акти документальних перевірок:

- акт ДПІ в Шевченківському районі м. Києва від 31.03.2011 року №711/23-04/37199822 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТзОВ «ВПТК Аверс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2010 року по 31.01.2011 року»;

- акт ДПІ в Шевченківському районі м. Києва від 27.07.2011 року №1723/23-04/37270359 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Компанія Авертус» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період січень, лютий, березень, квітень, травень 2011 року»;

- акт ДПІ в Шевченківському районі м. Києва від 27.10.2011 року №2268/23-04/34486030 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «ГМФ» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.05.2011 року по 30.09.2011 року».

Перерахованими актами документальних перевірок встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) та укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Вищевикладене свідчить про відсутність у ТзОВ «ВПТК Аверс», ТзОВ «Компанія Авертус» та ТзОВ «ГМФ» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

Враховуючи викладене - усі операції купівлі-продажу за участю вказаних суб'єктів господарювання не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже не можуть братися до уваги.

Податковим органом встановлено, що у ТзОВ «ВПТК Аверс», ТзОВ «Компанія Авертус» та ТзОВ «ГМФ» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення господарської діяльності, а також, встановлено участь даних суб'єктів господарської діяльності у транзитних фінансових потоках, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат, не мають реального товарного характеру. Окрім того, перераховані підприємства за адресами реєстрації не знаходяться.

Таким чином, відомості які зазначені у первинних документів та документів бухгалтерського обліку надані позивачем не відповідають дійсності, ставлять під сумнів реальність вчинення правочинів (фактичне здійснення господарської операції).

У листі від 02.06.2011 року №742/11/13 -11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З врахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила перевезення), затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення. Вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п. 11.1 Правил перевезення, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Пунктом 11.5 Правил перевезення товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Частинами 1 та 2 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Передаванням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року №168/704.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на купівлю товарів (робіт, послуг) повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне відвантаження таких товарів, виконання тих чи інших робіт (послуг).

Отже, враховуючи викладений в актах Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва аналіз діяльності ТзОВ «ВПТК Аверс», ТзОВ «Компанія Авертус» та ТзОВ «ГМФ» свідчить про те, що позивач фактично не отримував товари та послуги від даних контрагентів. Надані позивачем податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт не приймаються колегією суддів, оскільки вони не узгоджуються з іншими доказами по справі. Так, зокрема у податкових накладних не зазначено купівля-продаж яких саме товарів проводилась, не зазначено номенклатуру постачання товарів (послуг) продавця, кількість (об'єм/обсяг) постачання, та інші відомості, що свідчить про відсутність поставок товарів (робіт, послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) № 168/97-ВР.

Пункт 1.7 ст.1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 п. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Сам факт надання податковому органу всіх належних чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання, коли податковим органом встановлено, що відомості, які містяться в цих документах є недостовірні та є наслідком здійснення безтоварних господарських операцій.

Тому, відображатись у податковій звітності повинна лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений в первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат. Тому господарська операція, яка фактично не відбулась є нікчемною, оскільки не спрямована на реальне настання правових наслідків, а спрямована лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах.

Враховуючи викладене, господарські операції, які відображені ТзОВ «Техно-Макс» в досліджуваних документах не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому постанову суду першої інстанції необхідно скасувати і винести нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задоволити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року у справі №813/4145/13-а - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Макс» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді: Л.П. Іщук

Т.В. Онишкевич