Постанова № 37988247, 27.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 р. Справа № 804/14123/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя за участю:Букіна Л. Є., секретаря судового засіданняЧервяченко Д.В., представника позивача представника відповідача Сидоров Ю.В., Туркіна А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецбудмонтаж» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроспецбудмонтаж» (далі - позивач, ТОВ «Гідроспецбудмонтаж») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області (далі - відповідач, ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська), в якій просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 0001012250 від 15.08.2011 року про сплату податку на додану вартість на загальну суму 509 806,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податковим органом безпідставно зроблені в акті перевірки висновки про визнання правочинів ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» з ПП «А-Прайм» нікчемними лише на підставі акту перевірки контрагенту позивача, за результатами якої не підтверджені господарські операції за правочинами. На думку позивача, ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» не має відповідати за будь-які можливі порушення податкового законодавства, вчинені контрагентом. Також зазначено, що посилання в акті перевірки на відсутність оригіналів податкових накладних є безпідставним, оскільки податкові накладні у позивача є в оригіналі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні доводам позовної заяви.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючись на те, що до ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Гідроспецбудмонтаж». На думку відповідача, позивачем під час проведення перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських операцій із ПП «А-Прайм» і це підтверджується податковою інформацією - актом перевірки контрагента; до перевірки не надано оригінали податкових накладних. А тому, на думку представника відповідача, оскаржене податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно. Представником відповідача також зазначено, що сума за оскарженим податковим повідомленням-рішенням включено позивачем у податкову декларацію з податку на додану вартість наступного звітного періоду, а тому сума є узгодженою та оскарженню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки посадових осіб податкової служби під час здійснення податкового контролю, врегульовано положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до п. 21.1.1. п. 21.1. ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно до відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом:

ведення обліку платників податків, в порядку, визначеному в главі 6 ПК України;

інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в порядку, визначеному в главі 7 ПК України;

перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу (згідно глави 8 ПК України), а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Судом встановлено, що позивач - ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» (код за ЄДРПОУ 31614522) перебуває на податковому обліку в ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська.

Згідно плану-графіка проведення планових перевірок суб'єктів господарювання на II квартал 2011 року у період з 14 червня 2011 року по 26 липня 2011 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року.

Перевірку проведено з відома директора Рубанського В.Ф. та у присутності головного бухгалтера Федотової І.Б.

За результатами перевірки складено акт від 02.08.2011 року № 1771/23-21/31614522 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року.

Акт підписаний представниками ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» без зауважень та заперечень.

Відповідно до Акту перевірки від 02.08.2011 року № 1771/23-21/31614522, оформленого за результатами перевірки, податковим органом зроблені висновки про порушення ТОВ «Гідроспецбудмонтаж»:

- п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищення валових витрат за нікчемним правочином на загальну суму 722 898 грн. за IV квартал 2010 року та заниження витрат на придбання товарів та послуг на загальну суму 722 898 грн., у т.ч. за III квартал 2010 року - 714 562 грн., за IV квартал 2010 року - 8 336 грн., що не призвело до заниження податку на прибуток до сплати;

- п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 407 845 грн., у тому числі: за квітень 2010 року - 263 266 грн., за жовтень 2010 року - 10 709 грн., за листопад 2010 року - 132 646 грн., за грудень 2010 року - 1 224 грн.;

- абз. «а» п.17.2 статті 17 та абз. «а» п. 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в зв'язку з наданням додаткових благ працівникам підприємства без нарахування та перерахування податку з доходів фізичних осіб; нараховане податок з доходів фізичних осіб у сумі 3184,53 грн.

За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2011 року № 0000252306 про збільшення ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 597 806,25 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 407 845 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 101 961,25 грн.

В адміністративному порядку рішення податкового органу не оскаржувалось.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» мало господарські відносини із Приватним підприємством «А-Прайм» щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, надання будівельно-монтажних робіт та ремонтних послуг на загальну суму 867 477 грн., у тому числі ПДВ 144 579,50 грн.

Сума податку на додану вартість у розмірі 144 579 грн. включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Відповідно до Акту перевірки податковим органом враховані висновки, викладені в Акті перевірки контрагента позивача - ПП «А-Прайм», а саме, Акт перевірки Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 24.06.2011 року № 2628/23-3/37212675, відповідно до якого порушено ПП «А-Прайм» вимоги закону в частині недодержання в момент правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «А-Прайм», з підприємствами-покупцями, у тому числі - ТОВ «Гідроспецбудмонтаж».

Тому, податковим органом зроблені висновки, що у зв'язку із не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ у ПП «А-Прайм», відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях по ланцюгу постачання товару, робіт, послуг підприємствам-покупцям, а тому позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 144 579 грн., у тому числі - за жовтень 2010 року - 10 709 грн., за листопад 2010 року - 132 646 грн., за грудень 2010 року - 1 224 грн.

Перевіркою також встановлено, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 263 266 грн., яка не підтверджена оригіналами податкових накладних від ПП «Мега-Мікс», а саме: від 01.04.2010 року №3256, від 02.04.2010 року №3270, 12.04.2010 року №3393, 15.04.2010 року №3458.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з такого.

Акт перевірки ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» від 02.08.2011 року № 1771/23-21/31614522 про результати планової виїзної перевірки не містить фактів, які б спростовували підтвердження первинними документами відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між позивачем та ПП «А-Прайм». З'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків проведено поверхнево без посилання на достовірні факти та первинні документи.

При цьому, в обґрунтування висновків Акту перевірки перевіряючі однобічно обмежилися виключно цитуванням окремих частин та висновків акту про результати документальної перевірки контрагента позивача, без посилань на будь-які докази, в тому числі первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що могли б достовірно підтвердити або спростувати наявність зазначених в них обставин.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст.215 ЦК України); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236 ЦК України); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України).

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. До того ж, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п.5 Постанови від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину, як це передбачено частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань визначений Податковим кодексом України.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності). Аналогічну правову позицію щодо відсутності повноважень у податкового органу щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) в актах податкових перевірок, а також про те що наслідки недійсності правочинів можуть застосовуватися тільки при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку також висловлює Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 р. у справі № К/9991/50772/12. Також у постанові Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 року по справі № К/9991/19252/12 зроблено висновки, що визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Порядок формування від'ємного значення, який враховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, який діяв на момент виникнення права на позивачем формування податкового кредиту, було врегульовано положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», який втратив чинності 01.01.2011 року у зв'язку із набранням чинності Податковим кодексом України.

Згідно з п.1.7 ст.1 цього Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як встановлено п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій повинно досліджуються податковим органом з урахуванням даних фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту податковому органу надано первинні документи, в тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт.

Первинні документи позивача відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідність податкових накладних за спірними взаємовідносинами із ПП «А-Прайм» вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» не заперечується відповідачем.

Суд зазначає, що податковим органом висновки про не підтвердження реальності проведених операцій зроблені лише на підставі акту перевірки контрагенту позивача без посилання на дослідження та аналіз наданих до перевірки документів, у тому числі без дослідження умов укладених договорів та їх виконання.

Слід зазначити, що межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальних характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником податків. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що були вчинені іншими особами, згідно з законом неможливе.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків і відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Також Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 року у справі «Булвес» проти Болгарії» зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по ПДВ, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов'язків подавати звітність по ПДВ і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи ПДВ, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов'язків своєчасного подання звітності по ПДВ і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пені.

Отже, оскільки здійснена відповідачем в Акті перевірки кваліфікація операцій є бездоказовою та суперечить даним досліджених первинних документів, вона не може слугувати підставою для висновків щодо недостовірності задекларованих платником даних податкового обліку. А тому, позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 144 579 грн., у тому числі - за жовтень 2010 року - 10 709 грн., за листопад 2010 року - 132 646 грн., за грудень 2010 року - 1 224 грн. Як наслідок, податкове повідомлення-рішення від 15.08.2011 року № 0000252306 в частині збільшення ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 144 579 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 144 579 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 36 144,75 грн. є протиправним та підлягає скасуванню, відповідно позовні вимоги в тій частині підлягають задоволенню.

Щодо встановлених перевіркою порушень вимог п.7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд зазначає таке.

Як було зазначено вище, право на податковий кредит у платника податку-покупця виникає лише при наявності податкової накладної, а не її копії.

Твердження представника позивача про наявність у нього оригіналів податкових накладних на суму 263 266 грн. спростовується обставинами, встановленими під час проведення перевірки.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічна норма міститься також в абз. 2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, яка визначає, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Порядок надання платниками податків документів врегульовано статтею 85 Податкового кодексу України.

Згідно п.85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Проте під час проведення перевірки, позивачем не доведено, наявність у нього оригіналів податкових накладних на суму 263 266 грн.

Як було зазначено вище, позивач не заперечував щодо викладених в акті перевірки обставин.

З огляду на вищевикладене, відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем вимог п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому податкове повідомлення-рішення від 15.08.2011 року № 0000252306 в частині збільшення ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 263 266 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 263 266 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 65 816,50 грн. прийнято правомірно, відповідно позовні вимоги в тій частині задоволенню не підлягають.

Право платника податків оскаржувати рішення, прийняті контролюючим органом, передбачено вимогами статті 56 Податкового кодексу України.

Твердження представника відповідача про неможливість позивача оскарження податкового повідомлення-рішення через те, що сума податкового боргу у розмірі 509 806,25 грн., яка визначена податковим органом відповідно до податкового повідомлення-рішення від 15.08.2011 року № 0000252306, ТОВ «Гідроспецбудмонтаж» відповідно до податкової декларації з ПДВ за серпень 2011 року погашено за рахунок від'ємного значення такої декларації з ПДВ, є помилковим, оскільки зазначена сума визначена відповідно до вимог п.54.3 статті 54 Податкового кодексу України, а не відповідно до вимог п.54.1 цієї ж статті, оскільки не є самостійно нарахованою сумою податкового зобов'язання, та, відповідно, не є узгодженою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроспецбудмонтаж» - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 15.08.2011 року № 0000252306 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Гідроспецбудмонтаж» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 180 723,75 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 144 579 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 36 144,75 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складений 01.03.2014 року.

Головуючий суддя Л.Є. Букіна