Постанова № 37985258, 03.03.2014, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2014 року Житомир справа № 806/113/14

категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

за участі секретаря Барібан А.І.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Синицької Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Житомирської об"єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0012471701/0, №0012481701/0, №0012491701 від 06.10.2008 р.,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0012471701/0, №0012481701/0, №0012491701 від 08.10.2008 р. про донарахування податкового зобов"язання з податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій. В обґрунтування позову вказав, що документальні невиїзні (камеральні) перевірки були проведені з порушенням строків для проведення таких видів перевірок, зокрема зазначив, що предметом дослідження камеральної перевірки може бути лише правильність відображення у відповідних рядках та стовбцях податкової декларації показників як результатів проведених розрахунків (арифметичних дій) та/або методологія проведення цих розрахунків. При цьому, будь-які дослідження документів, які були підставою для таких розрахунків, при проведенні камеральної перевірки не проводяться. Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного (в момент виникнення спірних правовідносин) законодавства є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, з мотивів викладених у письмовому запереченні, просив в позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Встановлено, що державним податковим інспектором відділу адміністрування податків з фізичних осіб, на підставі п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", проведено ряд документальних невиїзних перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість позивача, поданих за березень, квітень та червень 2008 року.

За результатами проведених перевірок контролюючим органом були складені акти від 06.10.2008 р. №5610, №5608 та №5609, у яких зазначено, що при заповненні податкових декларацій платником податку допущено порушення п.п. 7.2.4. п. 7.2., п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: до складу податкового кредиту включено суми ПДВ по суб'єктам господарювання, щодо яких анульовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

У результаті проведених перевірок платнику донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції, про що прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.10.2008 року №0012481701/0, №0012491701/0 та №0012471701/0.

Суд погоджується з прийнятими податковим органом рішеннями, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у податкових деклараціях за березень, квітень та червень 2008 року було відображено суму податкового кредиту з податку на додану вартість, згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ "Ексімтек" та ТОВ "Інтерінвест Центр".

За висновками податкового органу, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами, оскільки свідоцтва платників податку зазначених суб'єктів господарювання були анульовані.

Відповідно до приписів п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції на час виникнення правовідносин), органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Згідно абзацу першого п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на час виникнення правовідносин), протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право органу державної податкової служби здійснити документальну невиїзну перевірку заявлених платником податку на додану вартість сум податку до відшкодування в податковій декларації не обмежено певною періодичністю таких перевірок, так само як і не залежить від того, чи проведена виїзна перевірка (документальна) з цього ж питання. Визначення підстави для проведення документальної невиїзної перевірки входить до повноважень органу державної податкової служби.

Абзацами першим, другим п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (абзац перший п.п. 7.4.5 п. 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм, право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як: придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадку, якщо платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб"єкта господарювання).

Як випливає з приписів даної норми права, свідоцтво про реєстрацію як платника податку на додану вартість, а отже, і право на складання податкових накладних діє від дати реєстрації до анулювання цього свідоцтва.

Як свідчать обставини справи, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у березні, квітні та червні 2008 року було віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість згідно податкових накладних, згідно яких постачальником є особа, що не мала статусу платника податку на додану вартість, а саме: ТОВ "Ексімтек" (податковий номер 30725357), яке виключено з Реєстру платників ПДВ 06.06.2002 року, та ТОВ "Інтерінвест центр" (податковий номер 24103147), яке також виключено з Реєстру платників ПДВ 25.08.2004 року .

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов"язань продавця (платника податку) у двох примірниках. Вона є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (чинного в момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість в податковому органі.

Отже, з огляду на вимоги чинного законодавства, підприємець ОСОБА_1 не мав законодавчих підстав для віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість згідно податкових накладних, в яких постачальниками значаться особи, що не мають статусу платника податку на додану вартість.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання неправомірними дій відповідача щодо донарахування податкових зобов"язань з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, а відтак і скасування податкових повідомлень-рішень №0012471701/0, №0012481701/0, №0012491701 від 06.10.2008 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 158-162, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Житомирської об"єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0012471701/0, №0012481701/0, №0012491701 від 06.10.2008 р. відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Капинос

Повний текст постанови виготовлено: 10 березня 2014 р.