Постанова № 37985213, 20.03.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 р. Справа № 804/2231/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЦарікової О.В., секретаря судового засідання:Безрученко К.В., за участю: представника позивача: ОСОБА_3, представника відповідача-1: Прокопенка О.Л.,

представника відповідача -2: Прокопенка О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Командира військової частини А 1314, Військової частини А 1314 про визнання дій неправомірними та стягнення грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі,-

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2014 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_5 до Командира військової частини А 1314, Військової частини А 1314 про визнання дій Командира військової частини А 1314 по невиплаті грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, у сумі 7703,88 грн. неправомірними і незаконними, та стягнення з Військової частини А 1314 на користь позивача грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 7703,88 грн.

Мотивуючи заявлений позов, позивач зазначив, що під час проходження служби не отримав 282 предмета речового майна, що підлягає видачі, на загальну суму 7703, 88 грн., що підтверджується довідкою військової частини А 1314 від 26.12.2012 № 29. Посилаючись на положення ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», позивач просить суд визнати неправомірними дії Командира військової частини А 1314 по невиплаті йому грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, у сумі 7703,88 грн., та стягнути з військової частини А1314 на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 7703,88 грн.

Відповідачі заперечили проти заявленого адміністративного позову, з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов. Відповідачі зазначили, що дія ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» з 11.03.2000 була зупинена відповідно до Закону України «Про деякі заходи економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 № 1459/3, а інші норми законодавства та нормативно-правових актів, які регулюють порядок виплати грошової компенсації за неотримане речове майно не розповсюджуються на позивача, який вже звільнений з військової служби в запас, оскільки стосуються лише військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2014

відкрито провадження у справі № 804/2231/14 та призначено її до розгляду на 06.03.2014.

В судовому засіданні 06.03.2014 було оголошено перерву до 20.03.2014 для надання додаткових доказів по справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2014 №804/2231/14 залучено до участі у справі - Військову частину А 1314 в якості другого відповідача у справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити адміністративний позов повністю.

Представник відповідача -1 та відповідача -2 у судовому засіданні заперечив проти заявленого адміністративного позову та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_5 з 1986 року проходив військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується послужним списком, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Наказом Командира військової частини А 2326 від 26.12.2012 № 252 позивача було звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я). З 26.12.2012 ОСОБА_5 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Артемівсько - Дебальцевського ОМВК Донецької області. Військова частина А 2326, де проходив службу позивач, на речовому забезпеченні знаходиться у військовій частині А 1314.

Згідно довідки військової частини А1314 від 26.12.2012 № 29 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку) під час проходження служби позивач не отримав 282 предмета речового майна, що підлягає видачі, на загальну суму 7703, 88 грн.

На письмове звернення позивача від 31.10.2013 Командиром військової частини А1314 була надана відповідь від 12.11.2013 № 20, відповідно до якої повідомлено позивача, що у зв'язку з обмеженим фінансуванням по напрямку речового забезпечення військ, кошти для виплати грошової компенсації за раніше неотримане речове майно протягом 2010 - 2013 років не виділялися взагалі, а сума заборгованості в розмірі 7703,88 грн. занесена до відомостей загальної заборгованості перед звільненими з лав Збройних Сил України військовослужбовцями. Після надходження коштів буде проведено розрахунок за раніше неотримане речове майно.

Предметом позову у даній справи є вимоги позивача про визнання неправомірними та незаконними дій Командира військової частини А 1314, які виразилися у невиплаті позивачеві грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, у сумі 7703,88 грн. та стягнення з військової частини А 1314 на користь позивача грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 7703,88 грн.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000.

Таким чином, зазначеною нормою було зупинено набуття права позивачем на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена в новій редакції та доповнена пунктом 2 статті 91, яким визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Прикінцевих положень зазначений Закон набирає чинності з 01.01.2007.

Однак, дія викладеного пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» взагалі виключена.

Лише після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22.05.2008 №10рп/2008 положення пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновили свою редакцію, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з момент ухвалення цього Рішення.

Однак, суд відзначає, що положення статті 9-1 вказаного Закону, на позивача не розповсюджуються, оскільки регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців, звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19.03.2013 № 21-38а13 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.04.2013 № К/9991/74999/11 (номер в ЄДРСР № 30439661).

Посилання позивача на положення статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» не беруться судом до уваги, з огляду на те, що до спірних правовідносин не може бути застосовано статтю 16 Закону України «Про Збройні Сили України», оскільки вказані правовідносини не регулюються нормами цього Закону. Право військовослужбовців на отримання зазначеного виду забезпечення до 17.02.2000 регулювалось виключно Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Після зазначеної дати отримання військовослужбовцями звільненим зі служби, грошової компенсації за недотримане речове майно законодавством не передбачено.

Також до спірних правовідносин не може бути застосовано постанову Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28.10.2004 року № 1444, оскільки зазначеним нормативно-правовим актом визначені порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було призупинено Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання неправомірними та незаконними дій Командира військової частини А 1314, які виразилися у невиплаті позивачеві грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, у сумі 7703,88 грн. та стягнення з Військової частини А 1314 на користь позивача грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 7703,88 грн., а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова або службова особа).

Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 12, 18, 69, 94, 158-163, 167, 183-6, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Командира військової частини А 1314, Військової частини А1314 про визнання неправомірними та незаконними дій Командира військової частини А 1314 по невиплаті грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, у сумі 7703,88 грн. та стягнення з Військової частини А 1314 на користь позивача грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 7703,88 грн. відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 березня 2014 року.

Суддя О.В. Царікова