Ухвала суду № 379780, 16.11.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2006 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Харченка В.В.

суддів - Берднік І.С.

Васильченко Н.В.

Кравченко О.О.

Матолича С.В.

при секретарі Білій-Грошко О.А.

з участю - представника ДПІ у Шевченківському районі

м. Львова Більо І.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на рішення господарського суду Львівської області від 24 березня 2005року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2005 року

у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівпокізол» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2003 року ВАТ «Львівпокізол» звернувся до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0002052320/0/15421 від 23 червня 2003 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 24 березня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2005 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 24 березня 2005року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2005 року, ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В суді касаційної інстанції представник ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Більо І.В. підтримав доводи касаційної скарги.

Письмових заперечень на касаційну скаргу ВАТ «Львівпокізол» не подало.

В суд касаційної інстанції представник ВАТ «Львівпокізол» не з,явився, позивач належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи, про що свідчить розписка.

Заслухавши доповідь судді Берднік І.С., пояснення представника ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Більо І.В., перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ВАТ по виробництву покрівельних ізоляційних та майолікових виробів «Львівпокізол» за період з 01 січня 2001 року по 01 січня 2003 року.

За результатами перевірки складено акт № 888, 889, 1169, 1170/23-2/00292735 від 18 червня 2003 року. На підставі акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова винесла податкове повідомлення рішення № 00020523010/15421 від 23 червня 2003 року, яким ВАТ «Львівпокізол» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 138280, 00 грн., в тому числі 92187, 00 грн. основний платіж та 46093, 00 грн. штрафні санкції (фінансові) санкції.

В акті перевірки встановлено порушення п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в червні 2001 року та серпні 2002 року, що виявилось в заниженні податкових зобовязань відповідно на суму 49441, 61 грн. та 21298 грн. в результаті заниження обсягу продажу; порушення п. 4.5 ст. 4 вищевказаного Закону в березні 2002 року, що виявилось в заниженні податкового зобовязання на суму 10579, 00 грн.; порушення п. 4.9 ст. 4 вищевказаного Закону в 2001 році, що виявилось в заниженні податкового зобовязання на суму 2048, 68 грн., а також порушення п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону в серпні та жовтні 2002 року, що виявилось у віднесенні до податкового кредиту суму 4510, 69 грн. та суму 4480, 92 грн., а саме:

1) безпідставне зменшення податкових зобовязань на 21298, 00 грн. із неправомірним списанням у III кв. 2002 року кредиторської заборгованості в сумі 106490, 00 грн., оскільки ВАТ «Львівпокізол» до закінчення терміну позовної давності не зверталось із позовними заявами про стягнення з покупців кредиторської заборгованості;

2) не включення до зобовязань з податку на додану вартість у червні 2001 року податку на додану вартість за податковими накладними № 306 від 30 червня 2001 року в сумі 14658, 86 грн. та № 307 від 30 червня 2001 року в сумі 34782, 75 грн., оскільки належним чином складена податкова накладна підтверджує здійснення оподаткованої операції та свідчить про виникнення у платника податку податкових зобовязань з податку на додану вартість;

3) не проведення коригування суми податкового кредиту на суму витрат по сплаті податку з вартості частки матеріальних затрат у використанні готової продукції на власні потреби (дебет рахунка 92) в серпні 2002 року в сумі 4510, 69 грн. та готової продукції, віднесеної в дебет рахунка 44 в жовтні 2002 року в сумі 4480,92 грн. В III та IV кварталах 2002 року позивачем не зменшено залишків запасів на початок звітних періодів в сумах 22553, 47 грн. та 22404, 60 грн. у звязку із списанням готової продукції на невиробничі потреби, в серпні 2002 року в сумі 87620, 30 грн. (кредит рахунка 26 дебет рахунка 92 «адміністративні витрати») та в жовтні 2002 року в сумі 69419, 26 грн. (кредит рахунка 26 дебет рахунка 209 дебет рахунка 791 кредит рахунка 791 дебет рахунка 44 «Нерозподілені прибутки (не покриті збитки);

4) безпідставне проведення коригування податкового зобовязання в сторону зменшення на 10579 грн. згідно коригування кількісних і вартісних показників № 58, № 59, № 60, № 61, № 62, № 63 від 29 березня 2002 року по покупцю ОСОБА_1 у звязку із «помилкою бухгалтера», оскільки гр. ОСОБА_1 не займається підприємницькою діяльністю і не зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому підприємство не мало права на коригування зобовязань з податку на додану вартість за операцією із розрахунками з гр. ОСОБА_1

Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення в частині нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 21298, 00 грн., виходили з того, що таке нарахування відповідачем у звязку з неправомірним списанням у III кв. 2002 року кредиторської заборгованості в сумі 106490, 00 грн. є неправомірним. При цьому суди в своїх рішеннях посилались на положення п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких, у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю. Враховуючи те, що відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість це заборгованість, за якою минув строк позовної давності, а оскільки дебіторська заборгованість ВАТ «Львівпокізол» виникла в 1997 1999 року і до моменту здійснення підприємством коригування (III кв. 2002 року) пройшов строк позовної давності, передбачений ЦК України, то суди прийшли до висновку, що ця заборгованість є безнадійною, а тому позивачем правомірно віднесено до валових витрат дебіторську заборгованість в сумі 106490 грн.

Проте до цього висновку суди прийшли з порушенням норм процесуального права, без зясування всіх обставин, що мають суттєве значення для вирішення даного спору, оскільки свій висновок про правомірність віднесення до валових витрат дебіторської заборгованості в сумі 106490 грн. зробили лише на підставі протоколу засідання комісії по розгляду кредиторської та дебіторської заборгованості № 2 від 27 серпня 2002 року, додатку № 1 до нього та пояснення Ширм С.Р., в той час, як повинні були зясувати, чи підпадає сума дебіторської заборгованості під ознаки безнадійної, які визначені в п. 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за якою господарською операцією виникла ця сума заборгованості та якими доказами це підтверджується, зясувати окремо по кожній сумі дебіторської заборгованості обєм зобовязань та строки їх виконання та з урахуванням цих обставин визначити строк позовної давності.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення рішення в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 49441, 61 грн., суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що податкова накладна № 306 від 30 червня 2001 року (податок на додану вартість в сумі 14658, 86 грн.) та податкова накладна № 307 від 30 червня 2001 року (податок на додану вартість в сумі 34782, 75 грн.) були виписані на продаж новозбудованих квартир № 119 по вул. Мазепи, 33 та квартир № 37 і № 46 по вул. Підголоско,17б, однак у звязку з наявністю недоробок при будівництві житла продаж цих квартир в червні 2001 року не відбулась, документи на їх продаж були анульовані, податкові накладні № 306 та № 304, що були зареєстровані в книзі продажу, були з цієї книги викреслені. Фактична продаж квартири № 37 та № 46 відбулась в серпні 2002 року, на яку була виписана податкова накладна № 385 від 30 серпня 2002 року на суму 280696, 50 грн., в тому числі податок на додану вартість 34 7823, 75 грн. Фактична продаж квартири № 119 відбулась у листопаді 2001 року, на яку виписана податкова накладна № 324/4 від 30 листопада 2001 року на суму 87953 ,16 грн., в тому числі податок на додану вартість 14658, 00 грн. Вказані суми з податку на додану вартість зазначені в книзі продажу товарів (робіт, послуг) та деклараціях з податку на додану вартість.

Суд першої та апеляційної інстанції на підставі положень п. п. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2, п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та положень Наказу Державної податкової адміністрації «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» № 165 від 30 травня 1997 року прийшли до висновку, що податкові накладні № 306 та № 307 від 30 червня 2001 року повністю підтверджують податкові зобовязання з податку на додану вартість позивача за червень 2001 року, при цьому суд першої інстанції стосовно фактичного продажу обєктів за іншими податковими накладними робить висновок, що позивач помилково включив до складу податкового кредиту 49441, 61 грн., а суд апеляційної інстанції робить висновок про те, що позивачу слід було зробити уточнення у податкових деклараціях за будь-який наступний період, протягом якого він самостійно виявив наявність помилок.

До вказаного висновку суди прийшли з порушенням норм процесуального права, оскільки не зясуваличи відобразив позивач суми податку на додану вартість по податковим накладним № 306 та № 307 від 30 червня 2001 в декларації з податку на додану вартість за червень 2001 року та чи були віднесені ці суми до податкового кредиту. В залежності від цих обставин, суди враховуючи положення п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які не повязують виникнення податкових зобовязань з фактом виписування податкової накладної, та положення п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону, які повязують право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту з фактом сплати сум податку, повинні прийти до висновку про підставність або безпідставність донарахування відповідачем сум податку на додану вартість за червень 2001 року в сумі 49441, 61 грн.

Визнаючи податкове повідомлення рішення в частині донарахування суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 10579, 00 грн., суди виходили з того, 20 грудня 1998 року ВАТ «Львівпокізол» уклало з гр. ОСОБА_1 договір № 102/1 про пайову участь в будівництві житла 2-х спарених незавершених будівництвом житлових будинків, а відповідно до п. п. 5.1.20 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» операції з продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Посилаючись на те, що відповідачем не доведено того, що предмет договору № 102/1 від 20 грудня 1998 року отриманий не фізичними особами або використовується не для проживання, тобто не доведено безпідставність коригування позивачем податкового зобовязання в сторону зменшення на суму 10579, 00 грн. згідно розрахунків коригування кількісних і вартісних показників № 58, № 59, № 60, № 61, № 62, № 63 від 29 березня 2002 року по покупцю ОСОБА_1 у звязку з помилкою бухгалтера, суди зробили висновок про неправомірність донарахування суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 10579, 00 грн.

З таким висновком колегія погодитись не може, враховуючи те, що до такого висновку суди прийшли без зясування всіх обставин по справі. Судами при розгляді справи не було досліджено, по якій саме господарській операції між ВАТ «Львівпокізол» та ОСОБА_1 відбулось коригування податкового зобовязання, враховуючи те, що в акті перевірки зазначено, що коригування кількісних і вартісних показників відбувалось по покупцю «Романчук», в той час як по договору № 102/1 від 20 грудня 1998 року ОСОБА_1 виступає як забудовник, та чи підпадає взагалі ця господарська операція під положення п. 5.1.20 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, судами було встановлено, що в акті перевірки також зафіксовано заниження позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість у 2001 році: в січні на 56,49 грн., в лютому на 7,18 грн., в березні на 173, 98 грн., в квітні на 201, 58 грн., в липні на 933, 41 грн., в жовтні на 34, 84 грн., в листопада на 539, 54 грн., в грудні на 200, 66 грн. ( всього 2 147,68 грн.) внаслідок порушення вимог п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому суди першої та апеляційної інстанції, посилаються на те, що позивач не подав суду доказів, які б спростували неправомірність донарахування податкових зобовязань в сумі 2147, 68 грн., тобто визнають правомірність донарахування податкового зобовязання, однак задовольняють позовні вимоги в цій частині. Судами також на порушення вимог ст. 38 ГПК, яким керувались суди при розгляді справи, не були здійснені дії по витребуванню документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору в цій частині, зокрема рішення ВАТ «Львівпокізол» про ліквідацію виробничих або невиробничих фондів та декларації з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Львівської області від 24 березня 2005року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2005 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судові рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 24 березня 2005року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий Харченко В.В.

Судді - Берднік І.С.

Васильченко Н.В.

Кравченко О.О.

Матолич С.В