Рішення № 37973356, 26.03.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" березня 2014 р.Справа № 916/3426/13

За позовом Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі, якою є Одеська філія Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „ГАРАНТ-АВТО"

до відповідача Публічного акціонерного товариства „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС"

про стягнення 44638,26 грн.

Суддя - Погребна К.Ф.

У судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Новак Р.Г. - довіреність;

Від відповідача: Семененко В.Г.- довіреність;

В судовому засіданні 26.03.2014р. приймали участь представники:

Від позивача: Новак Р.Г. - довіреність;

Від відповідача: Семененко В.Г.- довіреність;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Публічне акціонерне товариство „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі, якою є Одеська філія Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „ГАРАНТ-АВТО" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу 44638,26грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.12.2013р. було порушено провадження по справі №916/3426.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.01.2014р. строк розгляду справи був продовжений на п'ятнадцять днів, в порядку ст.. 69 ГПК України.

27.01.2014р. представник відповідача звернуся до суду з клопотанням в порядку ст.38 ГПК України, яке ухвалою суду від 27.01.2014р. було задоволено.

Враховуючи перебування судді Погребної К.Ф. на навчанні в Інституті підготовки професійних суддів України, розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 24.02.2014р. справу № 916/3426/13 було передано на розгляд судді Демешину О.А., який своєю ухвалою прийняв її до провадження.

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 03.03.2014 року, у зв'язку із виходом судді Погребної К.Ф. з навчання, справу №916/3426/13 було передано на розгляд судді Погребній К.Ф., яка своєю ухвалою від 04.03.2014р. прийняла її до свого розгляду.

Відповідач в судові засідання з'являвся, надав відзив на позов відповідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, в зв'язку з чим просить суд у задоволені позову відмовити повністю.

В судових засіданнях, в порядку ст. 77 ГПК України, проголошувались перерва з 20.01.2014р. до 27.01.2014р. та з 11.02.2014р. до 24.02.2014р.

У судовому засіданні 26.03.2014р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Між ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі, Одеської філії ПАТ „Українська страхова компанія „ГАРАНТ-АВТО" та Публічним акціонерним товариством „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі Полісу №АА/4679077 від 01.08.2012р., відповідно до якого відповідачем було застраховано транспортний засіб IVECO, державний номер НОМЕР_1.

22.01.2013р. в 9 год.15 хв. на автодорозі М-14-01 до м. Херсона 2км. ОСОБА_4 керуючи автомобілем IVECO, державний номер НОМЕР_1, не витримав безпечну швидкість та безпечну дистанцію, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки „РЕНО" , державний номер НОМЕР_2

Відповідно до Довідки ДАІ від 07.05.2013р. за №9146182 по факту дорожньо-транспортної пригоди відносно ОСОБА_4, за порушення вимог п.п 12.1; 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001р. ( із змінами та доповненнями), були складені адміністративні матеріали та направлені до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області для подальшого прийняття рішення.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.02.2013р. у справі №500/454,13-п ОСОБА_4 визнано винним у скоєні дорожньо-транспортної пригоди та за допущене правопорушення, передбачене ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340грн. Зазначена (вина) особа перебуває в трудових відносинах Публічним акціонерним товариством „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС".

Внаслідок ДТП автомобіль „РЕНО", державний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження.

12.04.2013р. ОСОБА_5 звернулось до позивача із заявою про настання страхового випадку, який мав місце 22.01.2013р. за участю застрахованого транспортного засобу та виплати страхового відшкодування.

Оскільки даний випадок є страховим, позивачем були здійснені дії по встановленню всіх обставин подій, визначенню розміру збитку та виплаті страхового відшкодування. Так, позивач, для підтвердження об'єктивності рахунків, замовив у належній установі ТОВ „Євро Асистанс" проведення автотоварознавчого дослідження з метою визначення розміру вартості відновлюваного ремонту Забезпеченого транспортного засобу. Відповідною установою був підготовлений Звіт №223, згідно з яким сума відновлювального ремонту транспортного засобу склала 47487,36 грн.

Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_3, ОСОБА_4, застрахована в ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі, Одеської філії ПАТ „Українська страхова компанія „ГАРАНТ-АВТО" поліс №АА/4679077.

Таким чином, особою, відповідальною за матеріальний збиток є ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі, Одеської філії ПАТ „Українська страхова компанія „ГАРАНТ-АВТО".

25.06.2013р. ТОВ „Євро Асистанс" складено страховий акт №000007098/01(143044), на підставі якого позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_5 в розмірі 44638,26 грн., що підтверджується платіжним дорученням №19712 від 11.07.2013р.

25.07.2013р. позивач направив на адресу відповідача Регресу вимогу вих. №922 про відшкодування шкоди в порядку регресу, яка була отримана відповідачем 30.07.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оскільки відповідач свої зобов'язання не виконав, вимоги позивача, щодо відшкодування шкоди в порядку регресу проігнорував, позивач звернувся до господарського суду Одеської області про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 44638,26грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:

За змістом ст. 355 Господарського кодексу України, об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про страхування" від 07.03.1996р. N 85/96-ВР, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Стаття 6 Закону України „Про страхування" визначає добровільне страхування, як страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

У відповідності до ст. 16 Закону України „Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору, що цілком кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 2 зазначеного Закону, страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно з Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Положеннями ст. 3 Закону України „Про страхування", страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

У відповідності до ч.2 ст. 8 Закону України „Про страхування", страховий випадок -подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 27 Закону України „Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, до ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі, Одеської філії ПАТ „Українська страхова компанія „ГАРАНТ-АВТО" перейшло в межах суми 44638,26 гривень право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, автомобіль НОМЕР_3, належить ПАТ „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС".

В силу вимог ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України є безпосередній причинений зв'язок між шкодою і неправомірними діями чи бездіяльністю особи, що її завдала.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

При цьому, вина особи, ОСОБА_4, який керував автомобілем НОМЕР_3 та який є працівником ПАТ „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС", встановлена у судовому порядку за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідно до постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.02.2013р. у справі №500/454,13-п.

Пунктом 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У відповідності до Звіту про визначення вартості збитку, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу складає 47487,36 грн., проте відповідно до страхового акту сума страхового відшкодування, яка підлягає сплаті становить 44638,26грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 вказаної статті, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Водночас, згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, дослідивши вищевикладене суд доходить висновку, що борг відповідача перед позивачем становить суму страхового відшкодування в розмірі 44638,26грн.

Заперечення відповідача, до уваги судом не при приймаються оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так в своїх заперечення відповідач посилається на той факт, що у позивача є підстави для стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу лише у випадках передбачених ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДПТ не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 цього Закону передбачено, що водій транспортного засобу, причетний до ДТП зобов'язаний невідкладно, але не пізніш трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності повідомлення про дорожньо-транспорту пригоду встановленого МТСБУ зразка. Відповідач зазначає що на виконання вимог Закону надіслав 23.01.2013р. на адресу Одеської філії ПАТ "УСК „ГАРАНТ-АВТО", а також на адресу головного підприємства ПАТ "УСК „ГАРАНТ-АВТО" повідомлення про дорожньо-транспорту пригоду, в підтвердження чого надає супровідні листи з якими направлялись відповідні повідомлення та описи поштових вкладень.

Проте, надані докази суд до уваги не приймає, оскільки по - перше, як вбачається з супровідних листів та описів вкладення на адресу позивача та його головного підприємства направлялись повідомлення про ДТП на одному аркуші, тоді як встановлена форма повідомлення про дорожньо-транспорту пригоду встановленого МТСБУ зразка передбачає собою наявність 3 арк. По-друге згідно з відповіді Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" наданої на виконання ухвали суду від 27.01.2014р., поштові відправлення за №6503902131792 та №6503902131405 в реєстрі не рахуються, наданий відповідачем лист Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" до уваги судом не приймається оскільки був наданий особисто відповідачу.

Крім того, у суду викликають сумніви самі супровідні листи якими надсилались повідомлення про ДПТ, оскільки вони містять один й той самий вихідний номер 01/18-1, тоді як, на думку суду у разі надсилання відповідних листів на різні адреси, вони мали містити різні вихідні номери.

Також, відповідачем не надано доказів отримання позивачем або його головним підприємства відповідних поштових відправлень, тоді як позивачем надані копії журналів вхідної кореспонденції Одеської філії ПАТ "УСК „ГАРАНТ-АВТО" та головного підприємства ПАТ "УСК „ГАРАНТ-АВТО" з яких вбачається що відповідні поштові відправлення на їх адреси не надходили.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ІЗМАЇЛАВТОТРАНС" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Чехова, 4; код: 03115040) на користь Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі, якою є Одеська філія Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „ГАРАНТ-АВТО" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 8; код: 20943502) 44638 (сорок чорти тисячі шістсот тридцять вісім)грн. 26коп. - суми страхового відшкодування та 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний тектс рішення складено 31.03.2014р.

Суддя Погребна К.Ф.