Рішення № 37972714, 20.02.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/22447/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

"20" лютого 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Нестеровському Б.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати недійсним договір купівлі- продажу квартири від 27 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 1958; скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 29 жовтня 2012 року (внесене в реєстр прав власності на нерухоме майно 29 жовтня 2012 року) про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 1958; скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 29 жовтня 2012 року (внесене в реєстр прав власності на нерухоме майно 29 жовтня 2012 року) про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 1958; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на його користь квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 68,30 кв.м., житловою площею 42,20 кв.м.; стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на його користь судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в процесі виконання виконавчого напису № 1140, виданого 22 червня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві приватної власності в рівних долях ОСОБА_2 та ОСОБА_3, були проведені прилюдні торги з реалізації вказаної квартири. Переможцем проведених прилюдних торгів було визнано його, що підтверджується Протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна № 1011128/2 від 30 вересня 2011 року. За результатами проведення прилюдних торгів Головним державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Мироненко Н.М. було видано Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, який затверджено Начальником ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 19 жовтня 2011 року. Відповідно до свідоцтва від 22 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, в рамках норм статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі Акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 19 жовтня 2011 року, він набув право власності на спірну квартиру, яка раніше належала ОСОБА_2, ОСОБА_3 Спірна квартира, загальною площею 68,30 кв.м., житловою площею 42,20 кв.м., розташована на десятому поверсі дванадцятиповерхового будинку та складається з трьох кімнат, житловою площею - 42,20 кв.м. (12,5 + 12,3 + 17,4), кухні - 8,4 кв.м., ванної - 2,7 кв.м., вбиральні - 1,3 кв.м., коридору - 13,7 кв.м., лоджії - 6,2 кв.м. (3,1 + 3,1), що відповідає характеристикам відображеним у Технічному паспорті на квартиру. Реалізовуючи права власника квартири, він намагався отримати доступ до квартири в позасудового порядку, а також звернувся до КП «Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» з заявами про проведення реєстрації права власності та отримання технічного паспорту на квартиру для проведення даної реєстрації права. Однак ОСОБА_2 та ОСОБА_3 чинили перешкоди у доступі йому до квартири у зв'язку з чим він не зміг отримати технічну документацію та зареєструвати право власності на неї. У зв'язку з чиненням йому перешкод відповідачами у здійсненні прав користування та розпорядження квартирою, він звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, виселення та вселення, за результатами розгляду якого, було винесено рішення від 24 травня 2013 року, яким позовні вимоги задоволено, виселено відповідачів зі спірної квартири та вселено до неї його. 30 серпня 2013 року він звернувся до Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві з заявою про державну реєстрацію прав на квартиру, за результатами розгляду якої, отримав рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 5668687 від 07 вересня 2013 року, в якому зазначалось, що у Державному реєстрі прав містяться відомості про зареєстровані права власності 29 жовтня 2012 року за іншими особами на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2012 року. Пізніше йому стало відомо, що згідно договору купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 27 серпня 2012 року та зареєстровано в реєстрі за № 1958, відповідачі продали спірну квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які отримали квартиру за вказаним договором у приватну власність в рівних частках (по ? частині квартири). Відповідач ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували право власності на спірну квартиру 29 жовтня 2012 року, номер запису 687 (в книзі: д1236-145) та спірній квартирі, як об'єкту нерухомого майна, було присвоєно реєстраційний номер майна: 37142626. Відповідачі укладали договір купівлі-продажу квартири вже після проведення публічних торгів та набуття ним права власності на квартиру, тобто в рамках ст. 228 ЦК України даний договір є недійсним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи, у зв`язку з неявкою відповідачів. Додатково зазначив, що позивач після проведення прилюдних торгів, де останній придбав спірну квартиру, звернувся до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» з метою зареєструвати своє право власності на квартиру, однак для цього необхідно було провести інвентаризацію квартири, що було неможливо здійснити, так як відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не допускали позивача до квартири. У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користування квартирою та виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В подальшому, з 01 січня 2013 року, змінився порядок реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, та при зверненні позивача до реєстраційної служби, позивач дізнався про договір купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, суд про причини неявки не повідомили.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, через оголошення в пресі, про причини неявки не повідомили.

Третя особа, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, подала до суду пояснення, в яких просила справу розглядати у її відсутність (а.с.37-38).

Уповноважений представник третьої особи - Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, подав до суду пояснення, в яких просив справу розглядати у їх відсутність (а.с.53-55).

Відповідно до ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів та уповноважених представників третіх осіб, та за згодою представника позивача постановити заочне рішення.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, в їх сукупності, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам її сім'ї ОСОБА_9 ОСОБА_3 в рівних долях, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 09 січня 1998 року, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва (а.с.39-40).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 23 лютого 1999 року, спадкоємцями майна гр. ОСОБА_9 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є в рівних частинах кожний: його дружина - ОСОБА_2, його син - ОСОБА_3, які мешкають за адресою: АДРЕСА_1. Спадкове майно, на яке видані свідоцтва, складається з: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.41, 43).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 липня 2012 року, ОСОБА_3 належить на праві власності 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 09 січня 1998 року та 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23 лютого 1999 року (а.с.45-46).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 липня 2012 року, ОСОБА_2 належить на праві власності 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 09 січня 1998 року та 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23 лютого 1999 року (а.с.45-46).

Відповідно до технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 розташована на десятому поверсі дванадцятиповерхового будинку та складається з трьох кімнат, жилою площею - 42,2 кв.м., у тому числі одна кімната - 12,5 кв.м., друга кімната - 12,3 кв.м., третя кімната - 17,4 кв,м.; кухні площею - 8,4 кв.м., ванної кімнати - 2,7 кв.м., вбиральні (поєднаної) - 1,3, кв.м., коридору - 13,7 кв.м., лоджією - 3 ,173,1 кв.м. Загальна площа квартири - 68,3 кв.м. (а.с. 11-12).

Як вбачається з матеріалів справи, 30 вересня 2011 року о 09 годині 30 хвилин були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), а саме: квартири АДРЕСА_1, яка належить гр. ОСОБА_2, переможцем яких став ОСОБА_1, придбавши вказану квартиру за 456 163,20 гривень, що підтверджується протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки) за № 1011128/2 від 30 вересня 2011 року (а.с.8).

В подальшому на підставі протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки) за № 1011128/2 від 30 вересня 2011 року, головним державним виконавцем Мироненко Н.М. відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було складено акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, який є підставою для подальшого оформлення переможцем торгів права власності на придбане майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9).

Відповідно до свідоцтва від 22 грудня 2011 року, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 відповідно до ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого Начальником відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 19 жовтня 2011 року, посвідчила, що ОСОБА_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності майно, що складається з: квартири АДРЕСА_1 загальною площею 68,30 кв.м., житловою площею 42,20 кв.м., яка розташована на десятому поверсі дванадцятиповерхового будинку та складається з: трьох кімнат, житловою площею - 42,20 кв.м. (12,5 + 12,3 + 17,4), кухні - 8,4 кв.м., ванної - 2,7 кв.м., вбиральні - 1,3 кв.м., коридору - 13,7 кв.м., лоджії - 6,2 кв.м. (3,1+ 3,1), вартістю 456 163 гривень 20 копійок, яке придбане ОСОБА_1 за 456 163 гривень 20 копійок, що раніше належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською РДА м. Києва від 09 січня 1998 року, згідно з розпорядженням № 38-677 від 09 січня 1998 року та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 05 березня 1998 року, записаного в реєстрову книгу № 687 та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 лютого 1999 року Десятою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 14-534, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 01 квітня 1999, записано в реєстрову книгу № 687 (а.с.10).

Як встановлено судом, позивач, на підставі свідоцтва виданого 22 грудня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, звернувся до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» з метою оформити право власності на придбану ним квартиру АДРЕСА_1

Згідно відповіді Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 13 квітня 2012 року № 15192 (И-2012), при виході на замовлення за адресою: АДРЕСА_1 до квартири доступ не було забезпечено. Замовник не зміг відчинити двері. Виконати технічний паспорт на квартиру неможливо (а.с.13).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2013 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Дніпровський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення та виселення було задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 знявши їх з реєстраційного обліку, вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 (а.с.14-15).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 05 серпня 2013 року № 4757630, ОСОБА_1 було відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (а.с.16).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

27 серпня 2012 року між ОСОБА_2, яка діяла за себе особисто та як представник гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 1958.

Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали та передали ОСОБА_5, ОСОБА_4, а ОСОБА_5, ОСОБА_4 купили та прийняли у рівних частках від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер: 37142626.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК України).

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.1, 2 ст. 202 ЦК України).

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлюються частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний недійсним, якщо: зміст правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, не має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; правочин вчинений у формі, не встановленій законом; правочин спрямований не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Воно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття не встановлена судом.

Право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника (п.8 ч.1 ст. 346 ЦК України).

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали права вчиняти правочин щодо відчуження спірної квартири АДРЕСА_1, а саме договір купівлі-продажу квартири 27 серпня 2012 року, оскільки майно передане за цим правочином, квартира АДРЕСА_1, не належала останнім, а була відчужена при примусовому виконанні виконавчого напису №1140 виданого 22 червня 2009 року, шляхом проведення 30 вересня 2011 року прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), переможцем яких був позивач ОСОБА_1

Як роз'яснено у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», судам необхідно враховувати що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27 серпня 2012 року, укладеного між відповідачами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на його користь квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 68,30 кв.м., житловою площею 42,20 кв.м., то дані вимоги також підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 388 Цивільного кодексу України визначено, що у разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як роз'яснено в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, дана квартира не належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3, була реалізована на прилюдних торгах та відповідно на спірну квартиру було накладено арешт в межах виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає витребування з незаконного володіння ОСОБА_4, ОСОБА_5 на його користь квартири АДРЕСА_1, загальною площею 68,30 кв.м., житловою площею 42,20 кв.м.

Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав від 29 жовтня 2012 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1, то дані вимоги задоволенню не підлягають, так як останні пред'явлені до третьої особи, яка не може бути зобов'язана судом вчинити певні дії або утриматися від них. Крім того, скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру є наслідком виконання рішення суду про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування квартири з володіння відповідачів.

В порядку ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідачів на користь позивача підлягає до стягненню судові витрати в розмірі 860 гривень 25 копійок з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 15, 202, 203, 215, 216, 316, 317, 319, 328, 330, 346, 388, 391, 655 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 224-228, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 27 серпня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зареєстрованого в реєстрі за №1958.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 68,30 кв.м., житловою площею 42,20 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 860 (вісімсот шістдесят) гривень 25 (двадцять п`ять) копійок, з кожного.

В решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: