Ухвала суду № 37968707, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/800/48592/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Гончар Н.О.

за участю представників сторін: позивача - Волошина В.Ю.,

відповідача - Гордійчук О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2013 р.

у справі № 803/605/13-а (№ 876/7784/13)

за позовом публічного акціонерного товариства «Волинь-Авто»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Волинь-Авто» (далі - позивач, ПАТ «Волинь-Авто») звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Луцька ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.03.2013 р. № 0000182201, № 0000192201, №0000202201.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2013 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 04.03.2013 р. №0000182201, №0000192201, №0000202201; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач в письмових запереченнях та у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоди з 10.01.2013 р. тривалістю 10 робочих днів та з 24.01.2013 р. тривалістю 5 робочих днів, на підставі направлень від 10.01.2013 р. № 000108, № 000109, посадовими особами Луцької ОДПІ згідно пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена позапланова виїзна перевірка ПАТ «Волинь-Авто» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт від 21.02.2013 р. № 1222/22.1/03120584 та встановлено порушення позивачем вимог: - підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.4, 138.6, 138.8, 138.9 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 143, пункту 152.2 статті 152 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано податок на прибуток на суму 176 561 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року на суму 74 120 грн., за IV квартал 2011 року на суму 100 114 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 2 327 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності за ІІ квартал 2012 року в сумі 1 140 713 грн.; - підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 506 026 грн., в тому числі за вересень 2011 року на суму 132 890 грн., за грудень 2011 року на суму 85 092 грн., за березень 2012 року на суму 135 508 грн., за червень 2012 року на суму 152 536 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 04.03.2013 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000182201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 177 142 грн. (у тому числі: 176 561 грн. сума основного платежу, 581 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)); № 0000202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 759 039 грн. (у тому числі: 506 026 грн. сума основного платежу, 253 013 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)); № 0000192201, яким позивачу визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 140 713 грн.

Як вбачається з акту № 1222/22.1/03120584 від 21.02.2013 р., підставою для донарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань слугували встановлені податковим органом під час перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства. Так перевіряючими, згідно акту податкової перевірки, встановлено, що витрати ПАТ «Волинь-Авто» перевищують валові доходи від реалізації автомобілів та запасних частин, пов'язаних з продажем за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р. Зазначене перевищення носить систематичний характер. Перевіряючі зазначили, що реалізація товарів покупцям здійснюється нижче їх повної собівартості. Враховуючи низьку націнку (1,1-6%), що дозволяється пов'язаною особою - ПАТ «Українська автомобільна корпорація», позивач свідомо продає товари нижче їх повної собівартості за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р., в результаті чого недоотримано доходів на загальну суму 2 473 932 грн. (в тому числі за ІІІ квартал 2011 року в сумі 531 163 грн., за IV квартал 2011 року в сумі 489 523 грн., за І квартал 2012 року в сумі 685 364 грн., за ІІ квартал 2012 року в сумі 767 882 грн.), а тому, як стверджують перевіряючі, на цю суму за вказаний період валові доходи підлягають коригуванню у сторону збільшення. Крім того, в акті перевірки зазначено, що за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р. ПАТ «Волинь-Авто» задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 17 184 688 грн., разом з тим перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за вказаний період встановлено їх заниження на суму 506 026 грн. (в тому числі за вересень 2011 року на суму 132 890 грн., за грудень 2011 року на суму 85 092 грн., за березень 2012 року на суму 135 508 грн., за червень 2012 року на суму 152 536 грн.).

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Як слідує із матеріалів справи фактичними підставами для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04.03.2013 р. № 0000182201 та № 0000192201 стали висновки контролюючого органу про порушення позивачем положень підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 137.1 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.4, 138.6, 138.8, 138.9 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 143 Податкового кодексу України. При цьому, вказані порушення, як вбачається із розділу 3.1.1 акту перевірки № 1222/22.1/03120584 від 21.02.2013 р., стосуються виключно реалізації товарів (автомобілів) покупцям нижче їх повної собівартості.

Так, відповідно до підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу).

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пунктом 137.1 статті 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності, зокрема, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із пунктами 138.4, 138.6, 138.8, 138.9 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з акту перевірки № 1222/22.1/03120584 від 21.02.2013 р., за твердженням перевіряючих витрати позивача перевищували валові доходи від реалізації автомобілів та запасних частин, пов'язаних з продажем за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р., оскільки реалізація автомобілів покупцям здійснювалась нижче їх повної собівартості, в результаті чого недоотримано доходів за вказаний період на загальну суму 2 473 932 грн.

Разом з тим, відповідачем не надано розрахунку доходів, який недоотримав позивач при здійсненні господарської діяльності з реалізації автомобілів, тобто доводи про недоотримання доходів жодними доказами не підтверджено.

При цьому, з акту перевірки слідує, що податковий орган фактично не погоджується із ціною, за якою ПАТ «Волинь-Авто» реалізовувало протягом 01.07.2011 р. - 30.06.2012 р. покупцям автомобілі, не вказуючи в акті перевірки, за якою саме ціною, які саме автомобілі та яким покупцям необхідно було реалізовувати позивачу.

Крім того, при проведенні перевірки податковий орган не врахував здійснення позивачем інших видів діяльності, крім продажу автомобілів, зокрема, з виконання договорів про надання послуг з відповідального зберігання (схову) автомобілів (з додатками), укладеними позивачем з ТОВ «Дженерал Авто Груп», ТОВ «Авто-Технологія», ТОВ «Фалькон-Авто», ТОВ «Сі Ей Автомотів», ПрАТ «Автокапітал», ПАТ «Українська автомобільна корпорація», що й призвело до помилкового висновку відповідача про збиткову діяльність позивача.

Отже виходячи із зазначених правових норм та враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, щодо безпідставності та необґрунтованості прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 04.03.2013 р. № 0000182201 та № 0000192201.

Крім того, як слідує із розділу 3.2.1 акту перевірки № 1222/22.1/03120584 від 21.02.2013 р., перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р. встановлено їх заниження на суму 506026 грн. в результаті порушень, описаних в розділі 3.1.1 акту перевірки, тобто, порушень, що стосуються реалізації автомобілів покупцям нижче їх повної собівартості, що у свою чергу слугувало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000202201 від 04.03.2013 р.

Разом з тим, враховуючи, що під час судового розгляду справи встановлено недоведеність порушень позивачем законодавства щодо оподаткування прибутку підприємств, описаних в розділі 3.1.1 вказаного акту перевірки, вірним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення від 04.03.2013 р. № 0000202201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість також винесено відповідачем безпідставно.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 04.03.2013 р. № 0000182201, № 0000192201 та № 0000202201, вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2013 р. у справі №803/605/13-а (№ 876/7784/13) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко