Ухвала суду № 379671, 15.11.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

     У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

         15  листопада  2006 року                                                        м.Київ                                          

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

                   головуючого: судді   Фадєєвої Н.М.

суддів:  Бим М.Є., Маринчак Н.Є., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

                   при  секретарі: Мельник І.М.

з участю:  представника відповідача ДПІ у м.Львові- Палій М.В., позивача «Львівтеплоенерго» Оприск Л.Є.

розглянувши в  судовому засіданні адміністративну справу за касаційною  скаргою Державної податкової інспекції у місті Львові на рішення гогсподарського суду Львівської області від 12 січня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12 травня 2005 року,  у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ДПІ у  м. Львові  про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 18 жовтня 2004 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Львівське  міське  комунальне  підприємство «Львівтеплоенерго» звернулось до суду з позовом до ДПІ у м. Львові про визнання недійсними податкових  повідомлень-рішень від 18 жовтня 2004 року:

-№482630/0/20285,яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2004 року у розмірі 3215250, 00 грн. та визначено штрафну санкцію у розмірі 1047907,00грн.;

-№472630/0/20286,яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2004 року у розмірі 370046, 00 грн. та визначено штрафну санкцію у розмірі  185023,00грн.;

- №512630/20283 , яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2003 року у розмірі 2 742,00 грн., та визначено штрафну санкцію у розмірі  1 371,00грн.

Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що спірні  податкові-повідомлення рішення є незаконними, викладені в акті перевірки від 14 жовтня 2004 року №109/23-4/05506460 висновки не відповідають нормам чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12 січня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського  апеляційного господарського суду від 12 травня 2005 року,  позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» задоволено.

Свої рішення суди мотивували тим, що в порушення вимог ст. 33 ГПК України відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що передані векселі на загальну суму – 309908,76 грн. є розрахунковими документами, а не товаром, а також не представлено доказів припинення зобов’язання фізичних осіб – споживачів послуг з теплопостачання перед позивачем по здійсненню оплати за дану послугу.

У касаційній скарзі ДПІ у  м. Львові  просить скасувати зазначені вище рішення господарського суду апеляційного господарського суду та винести нове рішення про відмову в позові. Посилається на те, що судами  першої та апеляційної інстанцій неповно з’ясовано обставини справи,  неправильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Заслухавши доповідь судді Бим М.Є., перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спірні податкові повідомлення-рішення від 18 жовтня 2004р. № 512630\0\20283, № 482630/0/20285, № 472630/0/20286 винесені на підставі акту перевірки від 18 жовтня 2004 року, складеного за наслідками проведеної відповідачем комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» за період з 01.04.2003р. по 31.03.2004р.

Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що ЛМКП "Львівтеплоенерго" в рахунок погашення кредиторської заборгованості за отримані товари (роботи, послуги) здійснило передачу цінних паперів - векселів згідно з актами прийому передачі векселів на загальну суму 309908,76 гривень, розрахунки за які проведені у формі відмінній від грошової, а також те, що згідно даних бухгалтерського та податкового обліку підприємства станом на 31.03.2004 року дебіторська заборгованість населення за отримані послуги від ЛМКП "Львівтеплоенерго" становить 4 5055 049,51 грн.,  в тому числі заборгованість, що виникла терміном більше трьох років – 21152107,41 грн.

Згідно з п.1.6. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" цінні папери, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску і погашення, також є товаром.

Відповідно до п.1.31 ст. 1 вказаного Закону продаж товарів – це будь – які операції, які здійснюються згідно договору купівлі – продажу, міни, поставки і інших цивільно – правових договорів, що передбачають перехід прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежновід строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Статтею 3 зазначеного Закону встановлено, що об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку й суму амортизаційних відрахувань. Валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), в тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, які не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій по їх первинному випуску і операцій по їх кінцевій ліквідації).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що операції з товарообігу обкладаються податком на прибуток і податком на додану вартість.

Таким чином, передача векселів у рахунок оплати за придбані товари, виконані роботи або одержані послуги передбачає перехід права власності на них до продавця, а тому має ознаки операції з продажу товарів. Такі операції відповідно до підпункту 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно вексель, переданий з метою погашення заборгованості за отримані матеріальні цінності, підпадає під ознаки товару в розумінні ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередньої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права і дана неправильна правова оцінка встановленим по справі обставинам, а саме: судами в порушення норм Законів України  "Про оподаткування прибутку підприємств"  та «Про податок на додану вартість» невірно встановлено по даній справі правову природу векселів - як засобу платежу за фактично поставлені товари, як розрахунковий документ, а не товар.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про безпідставність донарахування відповідачем позивачу податку на додану вартість.

Щодо встановленої судами попередніх інстанцій станом на 01.04.2004 року  заборгованості в сумі 21 152 107,41 грн. абонентів – фізичних осіб за послуги теплопостачання, надані позивачем, термін виникнення якої більше трьох років, то суди попередні інстанцій дійшли вірного висновку про неможливість зарахувати послуги з теплопостачання населення до таких, які надаються безоплатно з наступних підстав.

Надання послуг з теплопостачання населенню (фізичним особам) здійснюється відповідачем згідно з  Правилами користування електричною та тепловою енергією, затвердженими наказом Міністерства енергетики та електрифікації СРСР від 6 грудня 1981р.  №310. 

Відповідно до ст.ст. 67, 68 Житлового кодексу України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за квартиру і комунальні послуги,  зокрема,  і за споживання теплової енергії та гарячого водопостачання.

Згідно з  п.1.23  ст.1  Закону  України  "Про  оподаткування прибутку підприємств", безоплатно надані товари (роботи, послуги) це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення,  або  без  укладення  таких  угод;  роботи  та  послуги,  які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Зважаючи на викладене, послуги з теплопостачання фізичним особам, по яких підприємством не вжито заходів по стягненню заборгованості в терміни, визначені чинним законодавством,  не можуть вважатися безоплатно наданими й відповідно не повинні бути включені до об'єкту оподаткування податком на додану вартість, тому висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є законними і обґрунтованими.

Згідно ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зважаючи на вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що в судових рішеннях судів попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не встановлено наслідком якого саме правопорушення було кожне з оспорюваних податкових повідомлень – рішень, що є необхідним для визначення яке з оспорюваних податкових повідомлень – рішень є  правомірним, а яке ні, що не може бути усунено судом касаційної інстанції в силу ст. 220 КАС України.

Згідно ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної  інстанції при розгляді справи.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Львові задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 12 січня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12 травня 2005 року  скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції в іншому складі.

Ухвала остаточна,  оскарженню не підлягає.

Судді