Постанова № 37962908, 31.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2014 р. Справа № 906/19/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" на рішення господарського суду Житомирської області від 21.01.2014 р. у справі № 906/19/14

за позовом приватного підприємства "Адлєр"

до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Спіка"

про стягнення 576456,40 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Бонтлаб В.В.,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Адлєр" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" 576456,40грн., з яких 436199,70грн. - основний борг, 34831,16грн. - 30% річних, 15093,50грн. - пеня, 3092,10грн. - інфляційні, 87239,94грн. - штраф.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.01.2014 року (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я. ) позов задоволено.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що у виконання зобов'язань за договором поставки від 19.04.2013 року, позивач поставив для відповідача товар на загальну суму 534365,64грн., проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, внаслідок чого на день звернення з позовом до суду у відповідача перед позивачем існує заборгованість у сумі 436199,70 грн.. Встановивши обставини прострочення боржника й порушення останнім зобов'язання за договором, на підставі ч.1 ст.230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.549 ЦК України, п. 8.2 договору, яким передбачено право позивача на стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, суд задоволив позов у відповідній частині, стягнувши з відповідача 15093,50грн. пені та 87239,94 грн. штрафу, що складає 20% від вартості неоплаченого товару (п.8.4 договору). Крім того, на підставі п. 8.6 договору, з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України суд стягнув з відповідача 3092,10 грн. - інфляційних, а також 34831,16 грн. - 30% річних.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення в частині стягнення пені, 30% річних, штрафу та інфляційних нарахувань.

У обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що підставою для стягнення штрафних санкцій є вимога управненої сторони, доказів надіслання якої позивачем не надано. Вважає, що судом надано невірне тлумачення змісту п. 8.6 договору поставки, який фактично передбачав можливість стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, що також передбачено ст. 536 ЦК України, а не процентів річних за порушення виконання грошового зобов'язання. Отже, на думку апелянта, судом невірно застосовано положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Представник відповідача подав суду клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтувавши його неможливістю явки до суду без вказівки на причини неможливості явки та без подання відповідних доказів.

Враховуючи те, що вказане клопотання не містить вказівки на причини неможливості явки представника відповідача на розгляд апеляційної скарги, а також відсутність доказів у підтвердження неможливості такої явки, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення даного клопотання.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши в режимі відеоконференції пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 712 ЦК України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Апеляційним судом встановлено, що 19.04.2013 року між приватним підприємством "Адлєр" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" (покупець) був укладений договір поставки №138/3, за змістом п.2.1, п.5.1. якого, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною договору.

Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п.3.2 договору).

Згідно п.3.3 договору прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та (або) акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товаросупровідні документи.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (п.4.6 договору).

Пунктом 5.3 договору визначено порядок оплати товару, за яким 20% його вартості оплачується покупцем по факту поставки, а 80% вартості товару оплачується покупцем в строк до 30.09.2013 року без виставлення рахунку - фактури.

Судом першої інстанції на підставі видаткових накладних, довіреностей та актів приймання-передачі продукції, долучених до матеріалів справи вірно встановлено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 534365,64грн. (а.с.30-68).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого йому товару виконав частково, перерахувавши відповідачеві 19.04.2013 року кошти в сумі 19702,44 грн., та 29.11.2013 року кошти в сумі 82400 грн., з яких відповідачем в рахунок боргу саме за договором №138/3 від 19.04.2013 року було зараховано 78463,5 грн., а решту суми - 3936,5 грн. в рахунок залишку боргу за іншим договором №81/3, що не заперечувалось відповідачем та не оспорювалось апелянтом.

Отже, загальна сума боргу ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Спілка" станом на день звернення позивача з даним позовом до суду становила 436199 грн., доказів погашення якої відповідачем надано не було.

Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, врахувавши положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, правильно визначивши правову природу боргу, який виник з поставки продукції, на підставі положень ч. 1 ст. 265 ГК України та ст. 655, ч. 1 ст. 691, ч. ч. 1, 2 ст. 692, ч. 1 ст. 712 ЦК України колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача 436199 грн. основного боргу.

З урахуванням приписів ст. 549, ч.2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Частина 2 статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність покупця за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого товару визначена, зокрема, п. 8.6 договору, за змістом якого покупець у разі прострочення оплати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України сплачує продавцеві 30% річних. Отже, положення ч.2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами.

Проаналізувавши зміст п 8.6. договору про сплату 30% річних, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чітко вказавши у п. 8.6. договору (розділ 8 «Відповідальність сторін») посилання на ч. 2 ст. 625 ЦК України, сторони дійшли згоди щодо правової природи 30% річних, які підлягають стягненню саме за прострочення виконання грошового зобов'язання, а не річних за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 34831,16 грн. за період з 01.10.2013 року по 01.12.2013 року та з 03.12.2013 року по 26.12.2013 року та інфляційних в сумі 3092,1 грн. за період з 01.10.2013 року по 01.12.2013 року, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції вірно задоволено позовні вимоги в указаних сумах.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Обов'язок відповідача сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення передбачено п.8.2. договору, й таке положення договору узгоджується з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно з розрахунком позивача, з арифметичною вірністю якого погоджується і суд апеляційної інстанції, розмір пені, нарахованої за період, що не перевищує шість місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане (30.09.2013 року) (ч. 6 ст. 232 ГК України) становить 15093,5 грн..

Відповідно до п. 8.4 договору, у випадку порушення умов оплати вартості товару, покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплачуваного товару, що з урахуванням вірно встановлених місцевим господарським судом обставин справи становить 87239,94 грн.

Доводи апелянта про відсутність пред'явлення вимоги щодо сплати штрафних санкцій не узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 230 ГК України, за якою обов'язок сплатити штрафні санкції виникає у боржника з моменту порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а не з моменту пред'явлення будь-якої вимоги кредитором.

Не заслуговують на увагу також і доводи апелянта про покладення всупереч вимогам ст. 61 Конституції України на відповідача подвійної відповідальності у виді пені, оскільки внаслідок аналізу змісту положень договору поставки, судом апеляційної інстанції не було встановлено подвійного стягнення з відповідача пені, а відповідачем помилково ототожнено стягнення процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з пенею.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 21.01.2014 р. у справі №906/19/14 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" - без задоволення.

2. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" (13415, Житомирська область, Андрушівський район, с. Глинівці, площа Леніна, 1, код 33168020) 4367,43 грн. зайво сплаченого судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно платіжного доручення №1522 від 07.02.2014 року.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

4. Справу №906/19/14 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.