Рішення № 37959128, 24.03.2014, Господарський суд Чернігівської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м. Чернігів тел./факс: 774-462

просп.Миру,20 тел.:698-166

Іменем України

РІШЕННЯ

24 березня 2014 року Справа № 927/98/14

Заступник прокурора Чернігівської області,

вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000

в інтересах держави в особі

Позивача 1: Чернігівської обласної ради,

пр-т Миру, 43, м. Чернігів, 14000

Позивача 2: Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства,

вул. П'ятницька, 8, м. Чернігів, 14000

Відповідач 1: Мисливсько-рибальське підприємство Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок,

вул. Шевченка, 36/1, м. Чернігів, 14013

Відповідач 2: Приватне підприємство фірма "Санта-ОДА",

вул. Івана Франка, 1, смт. Козелець, Чернігівська область, 17000

Предмет спору: про визнання інвестиційного договору недійсним

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача 1: Кравченко Д.В. - головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № 01-05/29 від 11.01.2011 р.

Від позивача 2: Колесникова В.М. - головний спеціаліст-юрисконсульт, довіреність № 03/2065 від 17.12.2013 р.

Від відповідача 1: Сачок О.М. - директор, наказ № 58-ОС від 01.12.2010 р.

Від відповідача 2: Солошин С.В. - представник, дов. б/н від 03.03.2014 р.

В судовому засіданні взяв участь Кравченко А.А. - старший прокурор відділу прокуратури Чернігівської області, посвідчення № 014935 від 29.01.2013 р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Заступником прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради та Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства подано позов до Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок, а також до Приватного підприємства фірми "Санта-Ода" про визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.04.10 р., укладеного між відповідачами, та припинення зобов'язань сторін за вказаним договором на майбутнє.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві прокурор посилається на те, що зміст оспорюваного інвестиційного договору суперечить чинному законодавству, зокрема, не відповідає вимогам норм Конституції України, Законів України "Про мисливське господарство та полювання", "Про тваринний світ", "Про інвестиційну діяльність" та Лісового кодексу України тощо.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 27.01.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/98/14, розгляд справи призначено на 12.02.14 р.

Ухвалою суду від 04.03.14 р. розгляд справи відкладався на 18.03.14 р.

В судових засіданнях з 12.02.14 р. по 04.03.14 р. та з 18.03.14 р. по 24.03.14 р. на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви.

В судові засідання 12.02.14 р., 04.03.14 р., 18.03.14 р. та 24.03.14 р. з'явились прокурор, уповноважені представники позивачів та відповідачів.

Прокурор в судовому засіданні 12.02.14 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Прокурор вважає, що при укладанні оспорюваного інвестиційного договору відповідачами порушено вимоги ст. 13 Конституції України, ст.ст. 1, 9, 21-22, 27, 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», ст.ст. 17, 24 Закону України «Про тваринний світ», ст.ст. 18, 75 Лісового кодексу України, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», а тому є підстави для визнання його недійсним.

Крім того, в поданих у судовому засіданні 04.03.14 р. письмових поясненнях № 05/2/1-3-14 від 04.03.14 р. прокурор не погоджується з доводами відповідачів щодо відсутності предмету спору в зв'язку з укладенням між відповідачами 1 та 2 Додаткової угоди від 30.01.14 р. № 1/2014, оскільки підставою недійсності оскаржуваного Інвестиційного договору, згідно заявлених позовних вимог, є порушення на час його укладання вимог ст. 13 Конституції України, ст.ст. 1, 9, 21-22, 27, 30 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ст.ст. 17, 24 Закону України "Про тваринний світ", ст.ст. 18, 75 Лісового кодексу України, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", а також інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання його недійсним у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Невідповідність вимогам законодавства умов оскаржуваного договору, порушення прав та інтересів інших мисливців та держави, на думку прокурора, не лише свідчить про відсутність досягнення соціального ефекту, а навпаки його звуження шляхом надання певних переваг інвестору, що не відповідає ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Посилаючись на ст. 236 Цивільного кодексу України прокурор зазначив, що укладення між МРП ЧОО УТМР та Приватним підприємством фірмою "Санта-Ода" додаткової угоди № 1/2014 про зміни та доповнення до Інвестиційного договору від 07.04.2010 р. ніяким чином не спростовує доводів, викладених у позовній заяві, та не свідчить про законність умов оскаржуваного договору в цілому.

Представники позивача 1 та позивача 2 в судовому засіданні 12.02.14 р. позовні вимоги прокурора підтримали в повному обсязі.

Так, в поданих до початку судового засідання 12.02.14 р. письмових поясненнях Чернігівська обласна рада підтримує поданий прокурором позов, вважаючи Інвестиційний договір від 07.04.10 р. в частині передачі Мисливсько-рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок належних йому прав ПП фірма "Санта-Ода" відповідно до умов п.п.1.1, 3.1, 3.6, 3.9.5 Інвестиційного договору таким, що суперечить законодавству.

На думку позивача 1, права, передбачені п.п. 1.1, 3.1, 3.6, 3.9.5 Інвестиційного договору, належать користувачу мисливських угідь відповідно до ст. 30 Закону України "Про мисливське господарство та полювання". Крім того, всупереч статті 12 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", яка передбачає, що полювання здійснюється фізичними особами, відповідач 1 надав відповідачу 2 - юридичній особі, право на полювання.

Тобто, як зазначив позивач 1, вказані дії відповідача 1 щодо передачі прав відповідачу 2 по веденню мисливського господарства зачіпають права обласної ради, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень на прийняття рішення про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства. Відповідач 2 в свою чергу порушує обмеження, встановлені статтями 12, 16, 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" щодо заборони введення мисливського господарства без оформлення відповідних документів, здійснювання полювання юридичною собою, та щодо незаконного набуття права на ліміт відстрілу звірів.

В поданому до початку судового засідання 12.02.14 р. через канцелярію суду відзиві на позовну заяву б/н від 10.02.14 р. Мисливсько-рибальське підприємство Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок не погоджується з позовними вимогами та просить суд відмовити в їх задоволенні.

Як на підставу заперечень відповідач 1 посилається на те, що з метою врегулювання спірного питання 30.01.14 року між Мисливсько-рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок і Приватним підприємством фірми "Санта-Ода" було укладено додаткову угоду № 1/2014 до інвестиційного договору від 07.04.2010 року, в якій враховані вказані перевіркою прокуратури неточності та приведено його у відповідність до вимог чинного законодавства. Додаткова угода дійсна з моменту підписання сторонами та діє на майбутнє до закінчення строку основного договору.

Крім того, внесення коштів ПП фірма "Санта-Ода" на виконання умов Інвестиційного договору жодним чином не суперечить інтересам держави, а навпаки сприяє її поліпшенню, оскільки укладання інвестиційного договору спрямоване на поліпшення розвитку та умов існування тваринного світу.

Відповідач 1 зазначає, що рішеннями Чернігівської облради від 12.01.02 р., 24.04.03 р. та 29.11.06 року, МРП ЧОО УТМР надано у користування мисливські угіддя на території Козелецького району площею 76,4 тис. та терміном на 25 років. Однак фактично, відповідач 1 використовує площу 72,6 тис.га, що підтверджується "Проектом організації і розвитку Козелецького відділення Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок 05-30-МСП (інв.№6885)", розробленим інститутом "Харківдіпроагроліс" на основі Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (ст.28).

На думку відповідача 1, укладеним Інвестиційним договором жодних порушень інтересів позивачів 1 та 2 не допущено, договір укладений з метою найбільш ефективного вирішення завдань по збереженню, відтворенню та раціональному використанню мисливських тварин та створення належних умов полювання, рибальства.

На підставі вищевикладеного та приймаючи до уваги укладену Додаткову угоду № 1/2014 від 30.01.14 р. про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07.04.10 р. відповідач 1 просить провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, в поданих в судовому засіданні 12.02.14 р. письмових поясненнях (без вихідних реквізитів) відповідач 1 зазначає, що Доказом виконання п.п.3.1-3.2 Інвестиційного договору щодо внесення інвестицій на рахунок відповідача 1 є отримання коштів від відповідача 2, що підтверджується відповідними банківським виписками.

У відповідності до вимог Закону України "Про мисливське господарство та полювання", відповідач 1, щорічно згідно затверджених лімітів добування диких парнокопитних тварин, отримує ліцензії на добування кабанів та козуль. На підтвердження вказаних фактів відповідачем надані відповідні банківські документи на проведення оплати та накладні на отримання бланків ліцензій.

На підтвердження виконання п.3.9 Інвестиційного договору та дотримання вимог ст.17 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Положення про порядок поводження із зброєю, видачі ліцензій на добування мисливських тварин та проведення полювань, затвердженим наказом Державного комітету лісового господарства України від 02.04.07 року № 129 відповідачем 1 надані копії "Журналу обліку ліцензій Козелецького відділення МРП ЧОО УТМР". Одночасно, в поданих письмових поясненнях відповідач 1 звертає увагу суду на те, що отримані згідно Інвестиційного договору кошти є джерелом додаткового фінансування і сприяють виконанню Договору про умови ведення мисливського господарства в цілому по підприємству.

Таким чином, за висновками відповідача 1 діяльність Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації УТМР направлена на виконання вимог чинного законодавства України, Договору про умови ведення мисливського господарства, постанов Засновника та статутної діяльності по організації спортивного полювання для членів Товариства та інших осіб.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 12.02.14 р. підтримав заперечення проти позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив провадження у справі припинити в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 12.02.14 р. підтримав заперечення проти позову з мотивів, викладених відповідачем 1 відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

В поданих до початку судового засідання 04.03.14 р. письмових поясненнях (без вихідних реквізитів) на додаткову угоду від 10.02.14 р. представник позивача 1 зазначив, що додаткова угода передбачає дострокове припинення деяких оспорюваних умов інвестиційного договору за згодою його сторін, і для учасників цього договору його умови будуть вважатися законними на протязі всього терміну дії договору.

Представник позивача 1, з посиланням на ст. 236 Цивільного кодексу України, наполягав на застуванні судом до сторін інвестиційного договору згідно ст. 216 Цивільного кодексу України прямих наслідків недійсності правочину.

До початку судового засідання 18.03.14 р. через канцелярію суду прокурором подано клопотання № 05/2/1-3-14 від 12.03.14 р. про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

До початку судового засідання 18.03.14 р. представником відповідача 2 через канцелярію суду подані письмові пояснення з доданою копією Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р. про зміни і доповнення до інвестиційного договору від 07.04.10 р., які долучені судом до матеріалів справи.

В письмових поясненнях ПП Фірма „Санта-Ода" зазначено, що Інвестиційний договір від 07 квітня 2010 року між Приватним підприємством фірма «Санта-ОДА» та Мисливсько-рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок був підписаний генеральним директором ППФ «Санта-ОДА» ОСОБА_6, яка є офіційною дружиною засновника вказаного підприємства ОСОБА_7. Відповідно до наказу № 57 від 26.12.06 р. її було призначено генеральним директором ППФ «Санта-ОДА» та наказом № 42 від 19.10.12 р. за власним бажанням звільнено з посади директора в зв'язку з погіршенням стану здоров'я.

Оскільки наказом по ППФ „Санта-Ода" № 6 від 20.01.14 р. ОСОБА_6 на час відпустки ОСОБА_7 призначено виконуючим обов'язки генерального директора ППФ «Санта-ОДА» з 20.01.14 р. по 14.02.14 р., відповідач 2 зазначає про помилкове підписання ОСОБА_6 Додаткової угоди від 30.01.14 року до інвестиційного договору від 07.04.10 р. на час відсутності засновника підприємства, що дійсно не передбачено статутом підприємства, отже Додаткову угоду від 30.01.14 р. до інвестиційного договору від 07.04.10 р. необхідно вважати недійсною.

Також до початку судового засідання 18.03.14 р. через канцелярію суду представником позивача 1 подані письмові пояснення № 07-02/255 від 14.03.14 р. на додаткову угоду № 1/2014 від 12.03.14 р., які долучені судом до матеріалів справи.

В поясненнях Чернігівською обласною радою зазначено, що вказана угода передбачає виключення та зміну оспорюваних умов Інвестиційного договору від 07.04.2010 року, інші його умови залишаються без змін. Додаткова ж угода передбачає дострокове припинення за згодою сторін деяких оспорюваних умов інвестиційного договору, тобто для його учасників умови будуть вважатися законними на протязі всього терміну дії договору, тобто з початку укладення договору до часу його припинення чи зміни.

Оскільки Інвестиційній договір від 07.04.2010 р. згідно ст. 236 Цивільного кодексу України необхідно визнати саме недійсним в цілому у зв'язку з тим, що його зміст суперечить чинному законодавству і правові наслідки його недійсності настануть з моменту його укладення, Чернігівська обласна рада наполягає на застосуванні судом до сторін договору правового наслідку у вигляді визнання вказаного договору недійсним з моменту його вчинення відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України.

Від представника позивача 2 до початку судового засідання 18.03.14 р. через канцелярію суду надійшло письмове клопотання № 05/401 від 14.03.14 р. про долучення до матеріалів справи документів.

Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Серед долучених судом до матеріалів справи документів містяться, зокрема, письмові пояснення Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства № 05/397 від 13.03.14 р. по справі № 927/98/14 щодо укладення Додаткової угоди № 1/2014 про зміни та доповнення до Інвестиційного договору, в яких Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства викладено заперечення проти доводів відповідачів, та підтримано зазначені прокурором в позовній заяві підстави визнання оспорюваного інвестиційного договору недійсним.

Позивач 2 вважає, що надана суду Додаткова угода від 30.01.14 р. № 1/2014 не може вплинути на можливість визнання оспорюваного інвестиційного договору недійсним, оскільки вона не спростовує викладених у позовній заяві доводів та не свідчить про законність умов оскаржуваного договору в цілому, адже, відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

На думку позивача 2, додаткова угода № 1/2014 від 30.01.14 р. взагалі не може бути взята судом до уваги, оскільки згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АД № 369753 станом на 30.01.14 р. на дату її підписання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців єдиним засновником, керівником та підписантом Приватного підприємства фірми «Санта-ОДА» значився ОСОБА_7. Дані щодо наявності права підписувати договори у ОСОБА_6, якою і було підписано зазначену додаткову угоду, станом на 30.01.2014 р. в ЄДРЮО і ФОП також відсутні.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що умови інвестиційного договору від 07.04.10 р. виконувалися сторонами в повному обсязі, Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства просить визнати оскаржуваний інвестиційний договір недійсним з моменту його укладення, припинивши зобов'язання за ним на майбутнє.

Також, до початку судового засідання 18.03.14 р. через канцелярію суду представником відповідача 1 подані письмові пояснення б/н від 14.02.14 р., які долучені судом до матеріалів справи.

МРП ЧОО УТМР в доповнення до відзиву повідомлено суд, що враховуючи наявність в оспорюваному інвестиційному договорі від 07.04.10 р. деяких зобов'язань, які не виконувались сторонами, сторони оспорюваного договору прийшли згоди щодо підписання Додаткової угоди № 1/2014 від 30.01.14 р. про зміни і доповнення до інвестиційного договору від 07.04.10 р.

Крім того, відповідач 1 зауважив про відсутність жодного доказу на підтвердження факту передачі мисливських угідь відповідачу 2.

Відповідач 1 просить відмовити у позові, оскільки належними засобами доказування не було доведено, яке право держави чи позивачів, які представляють державні органи, було порушено укладеним між відповідачами інвестиційним договором від 07.04.10 р. та які права потребують поновлення внаслідок можливого визнання оспорюваного Договору недійсним. Також не було доведено фактів нанесення чи можливості такого нанесення збитків державі внаслідок дії вказаного інвестиційного Договору.

Подані прокурором, представниками позивача 1 та 2, представниками відповідача 1 та 2 письмові клопотання від 12.02.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено в протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи прокурора та представників позивачів і відповідачів було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор, представники позивача та відповідача в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді прокурором, представниками позивачів та відповідачів не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора, представників позивачів та представників відповідачів, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Органи державної влади здійснюють права власника щодо всіх мисливських тварин, за винятком тих, які в порядку, установленому цим Законом та іншими актами законодавства, передані до комунальної власності чи приватної власності юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до статті 71 Лісового кодексу України, земельні ділянки лісового фонду для потреб мисливського господарства (мисливські угіддя) надаються в користування відповідно до Закону України "Про тваринний світ".

Статтею 9 Закону України "Про тваринний світ" визначено, що основними вимогами та принципами охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу є додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про тваринний світ" спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об'єкти тваринного світу.

Статтею 24 Закону України "Про тваринний світ" передбачено, що організація і ведення мисливського господарства, полювання та надання у користування мисливських угідь здійснюються у порядку, встановленому Законом України "Про мисливське господарство та полювання", іншими нормативно-правовими актами.

Законом України "Про мисливське господарство та полювання" визначені правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" державне регулювання у галузі мисливського господарства та полювання здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, а також їх місцеві органи. Органам місцевого самоврядування цим Законом та іншими законами України можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у сфері державного регулювання мисливського господарства та полювання.

Так, статтею 9 цього Закону визначено, що до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.

За приписами ст.6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема організація роботи з укладення з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства, здійснення контролю за виконанням цих договорів.

Згідно ст. 5 Закону України "Про тваринний світ" від імені Українського народу права власника об'єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Отже, відповідно до ст.11 вищевказаного Закону, в редакції, яка діяла на момент укладення оспорюваного договору, державне управління та регулювання у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, до яких належать спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань рибного господарства та їх територіальні органи, інші спеціально уповноважені на це органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про тваринний світ" до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить, зокрема, вирішення в установленому законодавством порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь.

Згідно із ст.13 Закону України "Про тваринний світ" до повноважень спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить, зокрема, організація роботи щодо укладення відповідно до закону з користувачами мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів договорів про умови здійснення діяльності щодо охорони, використання і відтворення тваринного світу, здійснення контролю за виконанням цих договорів.

Тобто, відповідно до приписів чинного законодавства позивачі являються органами, що здійснюють державне регулювання в галузі мисливського господарства та полювання.

Рішеннями Чернігівської обласної ради від 11.01.02 та від 29.11.2006 "Про внесення змін до рішення від 31.07.1997 р. "Про надання у користування мисливських угідь" Мисливсько-рибальському підприємству Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок надано у користування мисливські угіддя площею 851,4 тис.га терміном на 25 років.

Згідно додатку 1 до рішення Чернігівської обласної ради від 11.01.02 р. Мисливсько-рибальське підприємство Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок визначене користувачем мисливських угідь, розташованих, зокрема, в Козелецькому районі, площею 99,0 тис. га.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

В частині 1 статті 22 вказаного Закону зазначено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Згідно статті 27 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" користувачі мисливських угідь повинні здійснювати комплекс біотехнічних і інших заходів, спрямованих на охорону та відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", користувачі мисливських угідь забезпечують їх упорядкування протягом двох років з дня надання таких угідь у користування; ведення мисливського господарства проводиться на підставі відповідних проектів організацій та розвитку, що погоджені спеціально уповноваженими центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Таким чином, лише користувач мисливських угідь, маючи проект їх упорядкування, взмозі та вправі на свій розсуд здійснювати розселення диких тварин та користуватись водоболотними угіддями для розведення пернатої дичини.

Статтею 30 цього Закону передбачено, що саме користувачі мисливських угідь мають право використовувати мисливські тварини та користуватися мисливськими угіддями в установленому порядку; регулювати численність диких тварин; утримувати та розводити мисливських тварин у неволі чи напіввільних умовах, а також зобов'язані виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони та відтворення мисливських угідь; проводити комплекс заходів, спрямованих на відтворення, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на їх охорону і відтворення тощо.

Отже, користувачем мисливських угідь є юридична особа, яка отримала це право на підставі рішення обласної ради та уклала договір про умови ведення мисливського господарства з Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Виключно користувач мисливських угідь набуває права ведення мисливського господарства.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

25 жовтня 2007 року між Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (позивачем 2 у справі) та Мисливсько - рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок (відповідач 1 у справі) укладено договір про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір), за умовами якого згідно рішень Чернігівської обласної ради від 11 січня 2002 року та від 29 листопада 2006 року "Про внесення змін до рішення обласної ради від 31 липня 1997 року "Про надання у користування мисливських угідь" надано МРП Чернігівської обласної організації УТМР терміном на 25 років до 11 січня 2027 року мисливські угіддя для ведення мисливського господарства. Внаслідок послідуючих рішень обласної ради площа мисливських угідь на момент укладення договору становить 851,4 тис.га.

Внаслідок укладення даного Договору відповідач 1 набув відповідно до вимог Закону України „Про мисливське господарство та полювання" статус користувача мисливських угідь, наданих йому згідно із рішеннями Чернігівської обласної ради, а також визначені взаємні права та обов'язки сторін.

Згідно п.2.2. вищевказаного Договору відповідач 1 зобов'язався, зокрема, використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням, виконувати рішення Чернігівської обласної ради щодо надання в користування мисливських угідь, не допускаючи при цьому передачу їх будь-якому іншому користувачу (п.п"а" п.2.2. Ддоговору); вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України "Про тваринний світ", Закону України "Про мисливське господарство та полювання", та умов договору з Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу (п.п."б" п.2.2. Договору); забезпечувати проведення комплексних заходів, спрямованих на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати достатні кошти для збереження і відтворення державного мисливського фонду (п.п."д" п.2.2. Договору); забезпечити надання права на проведення полювань в межах території мисливських угідь місцевим мисливцям на пернату дичину та хутрового звіра на пільгових умовах, а копитного звіра при наявності можливості та дозволів на їх добування, затвердивши відповідний прейскурант цін на послуги (п.п."и" п.2.2. Договору).

Керуючись постановою президії Всеукраїнської ради Українського товариства мисливців і рибалок №12-2 від 25.03.08 р. щодо залучення інвесторів з метою збереження мисливських угідь та захисту інтересів членів УТМР, радою Чернігівської обласної організації УТМР, згідно протоколу № 2 від 08.04.2008 р., було прийнято рішення про залучення додаткових інвестицій для більш ефективного ведення мисливського господарства.

07 квітня 2010 між Мисливсько-рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок (Відповідач 1 у справі, Сторона 2 за Договором) та Приватним підприємством фірма «Санта-Ода» (Відповідач 2 у справі, Сторона 1 за Договором) укладеного договір про інвестиційну діяльність (далі - Інвестиційний договір).

Відповідно до п.1.1. Інвестиційного договору даний договір укладається з метою найбільш ефективного вирішення завдань по збереженню, відтворенню, раціональному використанню мисливських тварин в угіддях Козелецького відділення Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок загальною площею 72,6 тис. гектарів та створення належних умов для полювання, рибальства і відпочинку членів УТМР.

Згідно п.2.1. Інвестиційного договору предметом договору є вкладення інвестицій у грошовій формі в Козелецьке відділення Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації УТМР.

Розділом 3 Інвестиційного договору визначені права та обов'язки сторін у процесі інвестиційної діяльності, зокрема, згідно п.3.1. Інвестиційного договору Сторона 1 зобов'язана надати, а Сторона 2 отримати інвестиції в сумі 35 тис. гривень на рік. Перерахування грошових коштів Стороні 2 за цим договором здійснюється на протязі одного кварталу в повному обсязі на поточний рік.

Додаткові обов'язкові інвестиції в розмірі 15 тис. гривень, Сторона 1 перераховує на розвиток одного із мисливсько-рибальських підприємств Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок за рішенням президії Чернігівської обласної ради Українського товариства мисливців рибалок.

Відповідно до п.3.2 Інвестиційного договору сума інвестицій обов'язково переглядається на початку кожного календарного року в термін до 31 січня, що оформлюється Додатковою угодою, котра затверджується президією обласної ради ЧОО УТМР і є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 3.3. Інвестиційного договору Сторони зобов'язані спільно розробляти та здійснювати заходи, спрямовані і відтворення та розширення поголів'я диких тварин і птахів та боротьбі з незаконним полюванням і браконьєрством.

За умовами п.3.6. Інвестиційного договору Сторона 1 має першочергове право на проведення полювання в угіддях - об'єкту інвестицій (п.п.3.6.1.); в разі добровільної відмови МРП Чернігівської обласної організації від вказаних угідь має першочергове право на перезакріплення угідь за підприємством, в якому Сторона 1 є засновником, чи співзасновником при створенні сумісного з МРП ЧОО УТМР підприємства (п.п.3.6.2.); проводити поліпшення облаштування мисливського господарства, включаючи благоустрій та будівництво тимчасових і капітальних споруд (п.п.3.6.3.); здійснювати закупівлю, завезення, розведення, підгодівлю диких звірів з облаштуванням відповідних вольєрів та місць підгодівлі (п.п.3.6.4.); організовувати найм персоналу для виконання робіт за цим договором (п.п.3.6.5.); вимагати від Сторони 2 інформацію про використання інвестиційних коштів (п.п.3.6.6.); вилучати проведені поліпшення у разі дострокового припинення договору, якщо таке вилучення можливе без погіршення капітальних об'єктів Сторони 2, що приймає інвестиції (п.п.3.6.7.).

У відповідності до п.3.7. Інвестиційного договору до обов'язків Сторони 1 віднесена наступна діяльність: забезпечувати покращення умов полювання та риболовлі для членів УТМР в межах пропускної спроможності господарства, та виділених лімітів на добування парнокопитних тварин (п.п.3.7.1.); допомагати та сприяти Стороні 2 в проведені заходів, необхідних для ведення мисливського господарства (п.п.3.7.2.); своєчасно здійснювати інвестиційні платежі (підп.3.7.3.).

За умовами п.п.3.9.5. п.3.9. Інвестиційного договору Сторона 2 зобов'язалась надавати Стороні 1 40% ліміту на відстріл парнокопитних звірів з розрахунку їх чисельності в межах Козелецького відділення МРП ЧОО УТМР.

Відповідно до п. 8.1 Інвестиційного договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє строком до 01.01.2027 року, при дотриманні умов п.3.2 даного договору.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є інвестиційним договором, який підпадає під правове регулювання норм Закону України «Про інвестиційну діяльність», яким визначені загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні.

Так, згідно ст.1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", в редакції, яка діяла на момент укладення оспорюваного договору, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери.

За змістом ст.2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі, зокрема,: інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Частина 2 ст. 4 цього Закону забороняє інвестування в об'єкти, які створені та використовуються у власних цілях.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Отже, інвестиційним договором є договір, укладений з метою реалізації інвестицій та на підставі вимог вказаного Закону.

Зміст інвестиційного договору - це сукупність його умов. Виділяють істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна із сторін.

До істотних умов інвестиційного договору відносяться: предмет - інвестиції в будь-якій не забороненій законодавством України формі; кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо); властива інвестиційним договорам спеціальна умова - форма та об'єкт інвестування; ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній та вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються; строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер, а в ряді випадків - також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

Судом, на підставі аналізу норм законодавства, яке діяло на момент укладення оспорюваного договору, встановлена відсутність заборони інвестування в такий об'єкт, як мисливські угіддя та укладення інвестиційних договорів щодо даного об'єкту. Тобто чинним законодавством не встановлена недійсність інвестиційного договору, об'єктом якого є мисливські угіддя. Отже саме по собі інвестування коштів у вказаний об'єкт є правомірним.

Проте, аналіз окремих умов оспорюваного Інвестиційного договору, на момент його укладення, а саме, закріплених в п. 3.1, п. 3.6, (п.п.3.6.1., 3.6.2., 3.6.3., 3.6.5., 3.6.7.) та п.п.3.9.5. п.3.9 цього договору, свідчать, що вони суперечать нормам чинного законодавства з наступних підстав.

При цьому, як стверджує прокурор та позивачі, відповідач 2 отримав першочергове право на проведення полювання в угіддях - об'єкту інвестицій, перезакріплення угідь за підприємством, в якому відповідач 2 є засновником чи співзасновником при створенні сумісного з відповідачем 1 підприємства, проведення поліпшень облаштування мисливського господарства, включаючи благоустрій та будівництво тимчасових і капітальних споруд, сприяння закупівлі, завезенню, розведенню, підгодівлі диких звірів з облаштуванням відповідних вольєрів та місць підгодівлі, вилучення проведених поліпшень у разі дострокового припинення договору та отримання 40% ліміту на відстріл парнокопитних звірів з розрахунку їх чисельності в межах Козелецького відділення МРП ЧОО УТМР (п.п.3.6.1, 3.6.2., 3.6.3.. 3.6.7., 3.9.5 Інвестиційного договору).

За висновками суду, вказані положення Інвестиційного договору суперечатьст.ст.1, 9, 21-22, 27, 30 Закону України "Про мисливське господарства та полювання", ст.ст.17, 24 Закону України "Про тваринний світ".

Поряд із цим, порушенням вимог чинного законодавства щодо гарантій рівності прав усіх користувачів мисливських угідь, зокрема ст.5 Закону України "Про тваринний світ", відповідно до якої кожний громадянин має право користуватися об'єктами тваринного світу - об'єктами права власності Українського народу відповідно до цього Закону та інших законів України, є встановлення в оспорюваному Інвестиційному договорі для відповідача 2 гарантованого ліміту на відстріл мисливських тварин.

Вищезазначені умови договору є порушенням прав та інтересів інших членів УТМР (мисливців) та уповноважених органів держави за приписами ст.ст. 3 , 21, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ст.21 Закону України "Про тваринний світ".

До того ж, відповідачами не було враховано, що відповідно до ст.12 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та ст.22 Закону України "Про тваринний світ" право на полювання мають громадяни України, які досягли 18-річного віку і одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

Таким чином, мисливцями за законодавством України можуть бути тільки фізичні, а не юридичні особи. Проте згідно умов оспорюваного інвестиційного договору відповідач-2 отримав саме права мисливця, що не передбачено законом.

Крім того, встановлення в інвестиційному договорі для відповідача-2 гарантованого ліміту на відстріл мисливських тварин, є порушення вимог чинного законодавства щодо гарантій рівності прав усіх користувачів мисливських угідь, зокрема ст.5 Закону України "Про тваринний світ", відповідно до якої кожний громадянин має право користуватися об'єктами тваринного світу - об'єктами права власності Українського народу відповідно до цього Закону та інших законів України.

Невідповідність вищевказаних умов оскаржуваного договору вимогам законодавства, порушення прав інших мисливців та інтересів держави не лише свідчить про відсутність досягнення соціального ефекту, а навпаки його звуження шляхом надання певних переваг інвестору.

Проаналізувавши зміст укладеного Інвестиційного договору, суд дійшов висновку, що при його укладенні відповідачами 1 та 2 порушено вимоги ст. 13 Конституції України, ст.ст. 1, 9, 21-22, 27, 30 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ст.ст. 17, 24 Закону України "Про тваринний світ", ст.ст. 18, 75 Лісового кодексу України, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

У процесі вирішення спору судом встановлено, що 30 січня 2014 року між Мисливсько-рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок (відповідач 1) та Приватним підприємством фірма «Санта-Ода» (відповідач 2) укладено додаткову угоду про зміни і доповнення до інвестиційного договору від 07 квітня 2010 р.

Вказана додаткова угода з боку ПП Фірма «Санта-Ода» підписана Директором ОСОБА_6, який, як зазначено в її тексті, діє на підставі Статуту.

Відповідно до умов додаткової угоди від 30.01.14 р. сторони домовились внести в інвестиційний договір наступні зміни: в пункті 1.1. після слів «Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок» виключити слова - «загальною площею 72,6 тис. гектарів». Пункти 3.6.1., 3.6.2., 3.6.7., 3.9.5 виключити. Пункт 3.6.3 Інвестиційного договору викласти в наступній редакції: «сприяти проведенню поліпшень облаштування мисливського господарства, включаючи благоустрій та будівництво тимчасових і капітальних споруд згідно чинного законодавства». Пункт 3.6.4. Інвестиційного договору викласти в наступній редакції: "Сприяти закупівлі, завезенню, розведенню, підгодівлі диких звірів з облаштуванням відповідних вольєрів та місць підгодівлі згідно чинного законодавства." Пункт 3.6.5 доповнити словами «за власний рахунок». При цьому нумерація підпунктів буде відповідно змінена. Пункт 3.6.3 слід вважати як пункт 3.6.1, пункт 3.6.4. відповідно п.3.6.2, 3.6.5 - вважати пунктом 3.6.3, пункт 3.6.6-пунктом 3.6.4. Пункт 3.9.5. вищевказаного інвестиційного договору виключити.

Відповідно до п.4 додаткової угоди ця угода набирає чинності з моменту її підписання.

Проте, враховуючи те, що наказом по ППФ „Санта-Ода" № 6 від 20.01.14 р. ОСОБА_6 на час відпустки ОСОБА_7 призначено виконуючим обов'язки генерального директора ППФ «Санта-ОДА» з 20.01.14 р. по 14.02.14 р., та посилання відповідача 2 на помилкове підписання ОСОБА_6 Додаткової угоди від 30.01.14 року до інвестиційного договору від 07.04.10 р. в час відсутності засновника підприємства, що не передбачено статутом підприємства, Додаткова угода від 30.01.14 р. до інвестиційного договору від 07.04.10 р. судом до уваги не приймається.

З урахуванням вищевикладених обставин, 12 березня 2014 р. між відповідачами 1 та 2 було укладено Додаткову угоду № 1/2014 про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07 квітня 2010 р., оригінал якої надано відповідачем 2 до початку судового засідання 18.03.14 р.

Вказана додаткова угода з боку ПП фірма «Санта-Ода» підписана генеральним директором ОСОБА_7, який діє на підставі Статуту, та з боку МРП ЧОО УТМР директором Сачок О.М., який діє на підставі Статуту.

Судом встановлено, що зміст Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р. є аналогічним змісту Додаткової угоди № 1/2014 від 30.01.14 р.

Зокрема, згідно п. 1 Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р. сторони домовилися внести в Інвестиційний договір наступні зміни: в пункті 1.1. після слів «Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок» виключити слова - «загальною площею 72,6 тис. гектарів». Пункти 3.6.1., 3.6.2., 3.6.7., 3.9.5 виключити. Пункт 3.6.3 Інвестиційного договору викласти в наступній редакції: «Сприяти проведенню поліпшень облаштування мисливського господарства, включаючи благоустрій та будівництво тимчасових і капітальних споруд згідно чинного законодавства». Пункт 3.6.4. Інвестиційного договору викласти в наступній редакції: "Сприяти закупівлі, завезенню, розведенню, підгодівлі диких звірів з облаштуванням відповідних вольєрів та місць підгодівлі згідно чинного законодавства." Пункт 3.6.5 доповнити словами «за власний рахунок». При цьому нумерація підпунктів буде відповідно змінена. Пункт 3.6.3 слід вважати як пункт 3.6.1, пункт 3.6.4. відповідно п.3.6.2, 3.6.5-вважати пунктом 3.6.3, пункт 3.6.6-пунктом 3.6.4.

Відповідно до п.4 додаткової угоди ця угода набирає чинності з моменту її підписання.

У відповідності до п.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, в тому числі про внесення змін до іншого правочину, за згодою сторін зворотної дії в часі.

Таким чином, за висновками суду, шляхом укладення Додаткової годи № 1/2014 від 12.03.14 р. про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07 квітня 2010 р. відповідачами 1 та 2 усунуто порушення законодавства, на які прокурор посилається як на підставу визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.04.10 р. згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, а підстави для визнання оспорюваного Інвестиційного договору недійсним з моменту його вчинення відсутні.

У відповідності до ст. 124, пп. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Посилання прокурора та позивачів щодо неможливості врахування положень Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р. як таких, що достроково припиняють окремі положення оспорюваного Інвестиційного договору за згодою його сторін судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

За висновками прокурора та позивачаів, вказаними умовами Інвестиційного договору фактично закріплено передачу відповідачем 1 відповідачу 2 частини належних йому прав користувача мисливських угідь. Внаслідок відповідних дій, як стверджує позивач, ПП Фірма «Санта-Ода» фактично набуло статусу користувача мисливських угідь площею 72,6 тис. га. на підставі переданих відповідачем 1 комплексу належних йому прав.

Як стверджує прокурор та позивачі, вказані дії відповідача 1 щодо передачі прав відповідачу 2 по веденню мисливського господарства порушують права Чернігівської обласної ради, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень на прийняття рішення про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства у порядку, визначеному ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання». Тобто, Відповідач 1 фактично привласнив функції Чернігівської обласної ради та передав мисливські угіддя в користування третій особі, за відсутності делегування йому таких функцій Чернігівською обласною радою.

Проте, згідно аналізу змісту тексту укладених між МРП ЧОО УТМР та ПП фірма «Санта-Ода» Інвестиційного договору з урахуванням Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р., зокрема, п. 1.1, неможливо дійти беззаперечного висновку щодо передачі відповідачем 1 мисливських угідь в користування відповідачу 2, а саме відсутній юридичний факт такої передачі та жодним наявним в матеріалах справи доказом не підтверджений.

Суд не погоджується з вказаними висновками прокурора та позивачів щодо отримання відповідачем 2 внаслідок укладення оспорюваного Інвестиційного договору статусу користувача мисливських угідь, оскільки у випадку надання в користування мисливських угідь ПП фірма „Санта-Ода" мало отримати повний обсяг прав та обов'язків такого користувача у відповідності до приписів Закону України „Про мисливське господарство та полювання" та Договору про умови ведення мисливського господарства від 25.10.07 р., а не лише окремі з них, як встановлено, зокрема, в оспорюваному Інвестиційному договорі.

Окрім цього, ст. 3 Цивільного кодексу України прямо проголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства. Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, не передбачений цивільним законом, урегулювати у передбаченому законом договорі свої відносини, не врегульовані ним, а також відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Як зазначено в ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як складові принципу свободи договору виділяють також свободу вибору сторонами форми договору, право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, законом не передбачені, але такі, що йому не суперечать, право сторін за своєю угодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору, визначати способи забезпечення договірних зобов'язань, право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому ст. 630 Цивільного кодексу України передбачено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 Цивільного кодексу України.

Однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є правило ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а саме законам України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам органів державної влади України, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законами, а також моральним засадам суспільства. Крім того, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд зазначає, що допускаючи у принципі можливість зміни або розірвання договору за угодою сторін (ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України), закон разом з тим не передбачає окремого порядку зміни чи розірвання цивільно-правових договорів. Оскільки угода про зміну чи розірвання є додатковою до основного договору або абсолютно новою, вона може укладатися в тому самому порядку, який встановлено для укладення договорів.

Так, згідно ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Відповідно до приписів ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

У разі не зазначення яким чином вносяться зміни в договір, потрібно діяти виходячи з необхідності дотримання форми, а отже за загальним способом це письмове оформлення нового документу, який змінює попередній, і саме «Додаткова угода» набагато ближча до цього поняття.

Отже, з аналізу вищенаведених правових норм випливає, що сторони вправі укладати як основні договори, так і доповнення до них, зокрема, додаткові угоди, які мають таку ж юридичну силу, як і основний договір.

Судом встановлено, що оспорюваний Інвестиційний договір від 07.04.10 р. не містить жодних обмежень щодо можливості внесення сторонами додаткових змін до нього шляхом підписання між ними додаткової угоди, в тому числі з метою приведення його у відповідність із законом.

Можливість застосування норм законодавства щодо усунення сторонами правоворушень, допущених при укладенні договору, Інвестиційного в тому числі, передбачених, зокрема, п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13 р. «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та ст.ст. 651, 653 Цивільного кодексу України, наявними в матеріалах справи доказами та представниками сторін в судових засіданнях не заперечувалась.

Крім того, доказів визнання недійсною чи розірвання Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р. про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07 квітня 2010 р. суду не надано.

За висновками суду, підстави для визнання недійсною Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р. або її окремих частин на час розгляду справи відсутні.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України визначено загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 Цивільного кодексу України. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Частина 2 ст. 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не тільки не виникають права та обов'язки, настання яких сторони пов'язували з моментом вчинення такого правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Тобто, визначення недійсності правочину з моменту його вчинення є саме наслідком визнання судом такого правочину недійсним.

У зв'язку з цим суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є Інвестиційний договір від 07.04.10 р., в т.ч. з урахуванням Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р. про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07 квітня 2010 р., що є невід'ємною частиною основного Інвестиційного договору.

Отже, за висновками суду Інвестиційний договір діє у новій редакції, що в свою чергу унеможливлює визнання недійсними такого правочину або окремих його положень, що вже не діють.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги усунення відповідачами 1 та 2 допущених при укладенні Інвестиційного договору від 07.04.10 р. порушень шляхом укладення сторонами в процесі розгляду даної справи Додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.14 р. про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07 квітня 2010 р., суд не вбачає юридичних підстав для визнання недійсним Інвестиційного договору від 07.04.10 р., укладеного між Мисливсько-рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок та Приватним підприємством фірма «Санта-Ода», або окремих його положень, а отже в задоволенні позову прокурора має бути відмовлено.

Частиною 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно приписів ч. 3 ст. 49, п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.13р. приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відповідно до п.2.2.2 Постанови № 7 якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України чи частиною другою статті 208 Господарського кодексу України, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір мінімальної заробітної плати, що станом на 01.01.14 р. складає 1218,00 грн.

За таких обставин, судові витрати в розмірі 1218 грн. мають бути покладені на позивачів порівну в рівних частках по 609,00 грн.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 626, 627, 628, 651, 653, 654 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Чернігівської обласної ради (вул. П'ятницька, 43, м. Чернігів, 14000, код 25618741), в доход державного бюджету (р/р 31217206783002, отримувач УК у м. Чернігові /м. Чернігів/, 22030001, код ЄДРПОУ 38054398, банк ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, код платежу 22030001) 609,00 грн. судового збору.

4. Стягнути з Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства (вул. П'ятницька, 8, м. Чернігів, 14000, код 35195025) в доход державного бюджету (р/р 31217206783002, отримувач УК у м. Чернігові /м. Чернігів/, 22030001, код ЄДРПОУ 38054398, банк ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, код платежу 22030001) 609,00 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 31 березня 2014 р.

Суддя А.М.Селівон