Ухвала суду № 37958700, 20.03.2014, Апеляційний суд Харківської області

Справа № 640/14745/13-ц Головуючий І інстанції - Зуб Г.А.

Провадження: 22-ц/790/1659/14 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - Бездітка В.М.,

суддів колегії - Овсяннікової А.І., Сащенка І.С.,

при секретарі - Сашко Я.С.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА :

У серпні 2013 року представник позивача ОСОБА_7 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24.04.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, на підтвердження якого ОСОБА_3 надано розписку, згідно якої позивач передав ОСОБА_3 у борг грошову суму у розмірі 105 000 дол. США. Відповідно до розписки поручителем за договором позики став син позичальника ОСОБА_6 Строк виконання зобов'язання встановлено 01.12.2012 року. У зв'язку з тим, що зобов'язання відповідачем не виконано, тому вважає, що з ОСОБА_3 слід стягнути штраф у розмірі 50% суми боргу. На даний час зобов'язання не виконано, борг складає 802 764 грн., а відповідно штраф - 401 382 грн.

Просила суд солідарно стягнути з відповідачів 802 764 грн. за договором позики, стягнути з відповідача ОСОБА_3 суму штрафу у розмірі 401 382 грн. та в солідарному порядку судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 802 764 грн., штраф у розмірі 401 382 грн. та судові витрати у розмірі 3 441 грн., а всього 1207587 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що зазначена розпискою сума грошей фактично на руки ОСОБА_8 не передавалася, а гроші витрачалися ОСОБА_5 протягом п'яти років на супроводження судових справ, що розглядалися у цивільних та господарських судах за позовами ТОВ НПЦ «Даника-Плюс», тобто розписка є безгрошовою, а правочин фіктивним (ст. 234 ЦК України) та укладеним під впливом обману (ст. 230 ЦК України). Також судом першої інстанції не враховано надані ними докази, а саме висновок о/у СДСБЕЗ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 20.11.2013 року, ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11.11.2013 року та витяг з ЄДР про реєстрацію кримінального провадження № 12013220490006100. Всупереч ст. 63 Сімейного Кодексу України суд першої інстанції обмежив майнове конституційне право ОСОБА_4, суд першої інстанції не не залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи - ОСОБА_9 Крім того, всупереч вимог ст.ст. 27, 128 ЦПК України суд першої інстанції не долучив до матеріалів справи заперечення на позов, підготовлені ОСОБА_3, також безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід та не надав можливості повторно письмово заявити клопотання про відвід судді, звернувшись за правовою допомогою.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з положень ч. 4 ст. 559 ЦК України та прийшов до висновку, що вимога про стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів не підлягає задоволенню, а тому з ОСОБА_3 слід стягнути 802 764 грн. боргу за договором позики та 401 382 грн. штрафу за прострочення виконання зобов'язання.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 24.04.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_3, відповідно до якої останній отримав в позику від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 105 000 дол. США зі строком повернення 01.12.2012 року /а.с. 5/.

Зобов'язання за договором позики відповідачем ОСОБА_3 в повному обсязі не виконані, що не заперечувалося ним в судовому засіданні першої інстанції, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Відповідно до вказаної розписки, у разі порушення строку повернення грошей позичальник зобов'язався сплатити позикодавцеві штраф у розмірі 50% від суми боргу.

У разі неповернення суми боргу та штрафу поручителем за вказаним зобов'язанням ОСОБА_3 виступає син ОСОБА_6

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В матеріалах справи міститься вимога на ім'я ОСОБА_6 про повернення суми боргу та штрафу, датована 21.08.2013 року, тобто після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання зобов'язання за договором /а.с. 8/.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що зазначена розпискою сума грошей фактично на руки ОСОБА_8 не передавалася, а гроші витрачалися ОСОБА_5 протягом п'яти років на супроводження судових справ, що розглядалися у цивільних та господарських судах за позовами ТОВ НПЦ «Даника-Плюс», тобто розписка є безгрошовою, а правочин фіктивним (ст. 234 ЦК України) та укладеним під впливом обману (ст. 230 ЦК України) є необґрунтованими та безпідставними.

Як вбачається з вище перелічених документів, ОСОБА_3 звернувся до правоохоронних органів із заявою після звернення ОСОБА_5 до суду із позовом. Крім того, жодним з них не зазначено про встановлення факту скоєння позивачем злочину по відношенню до відповідача. Це твердження ґрунтується на витягу з ЄДР про реєстрацію кримінального провадження № 12013220490006100 по факту скоєння злочину невідомою особою.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 під час розгляду справи не заперечував проти факту отримання ним на протязі п'яти років грошових коштів від позивача, за домовленістю сторін, це було оформлено розпискою від 24.04.2012 року. Відповідачі підтвердили цей факт зазначив, що частково, в сумі еквівалентній 1000 дол. США, грошові кошти ними були повернуті позивачу. Цей факт відповідає дійсності та не спростовується позивачем. Відповідач заявляв, що гроші йому були потрібні для супроводу судових справ, що розглядалися в цивільних та господарських судах за позовами ТОВ «НЦП Даника-Плюс».

Як пояснила представник позивача, між сторонами не було прихованих домовленостей, щодо передачі у власність позивача частини статутного капіталу ТОВ «НЦП Даника-Плюс».

Посилання апелянтів, що ОСОБА_8 укладав односторонній правочин, яким є розписка, без створення для нього юридичних наслідків, обумовлених розпискою не підтверджується жодним документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Посилання на домовленість між ОСОБА_3 та позивачем, про доплату ОСОБА_5 45000 дол. США після винесення останнього судового рішення у господарській справі про витребування майна ТОВ НПЦ «Даника-Плюс» з чужого незаконного володіння і повернення розписки взамін на відчуження на його користь 40 % статутного капіталу вказаного товариства не відповідає дійсності, не підтверджена жодним документом.

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснював, що він борг визнає, однак повернути його не може, оскільки в теперішній час не має грошей та має намір повертати борг частково.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики на суму, що не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян укладається в письмовій формі.

Згідно вимог ст.ст. 1049-1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, визначеному договором.

Згідно вимог ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України у встановлений строк.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а за правилами ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги про те, що всупереч ст. 63 Сімейного Кодексу України суд першої інстанції обмежив майнове конституційне право ОСОБА_4, суд першої інстанції не залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи - ОСОБА_9 є безпідставними.

Відповідно до ст. 36 ЦК України, залучення третьої особи відбувається шляхом подання зацікавленою особою (не обов'язково стороною) відповідної заяви. Відповідно до ч. 6 ст. 36 ЦК України з питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 зверталась до апеляційного суду Харківської області із сумісною з ОСОБА_3 скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Харкова про забезпечення позову від 18.09.2013 року. Як зазначено в ухвалі апеляційного суду Харківської області від 24.12.2013 року апелянти в судове засідання не з'явилися.

Оскільки, а ні відповідачі, а ні ОСОБА_9 до суду з відповідною заявою про залучення останньої в якості третьої особи не надавалися, судом це питання не розглядалося.

Слід зазначити, що положення ст. 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання позики, оскільки позика є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника як сторони договору.

Судова колегія не приймає доводи апелянтів про те, що всупереч вимог ст.ст. 20, 27, 128 ЦПК України суд першої інстанції не долучив до матеріалів справи заперечення на позов, підготовлені ОСОБА_3, також безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід та не надав можливості повторно письмово заявити клопотання про відвід судді, звернувшись за правовою допомогою з наступних підстав.

Доводів передбачених ст. 20 ЦК України зазначено не було, розгляд апеляційною інстанцією скарги на ухвалу суду про забезпечення позову без участі відповідачів не може бути підставою для відводу судді.

Крім того, посилання відповідача на відмову залучити до матеріалів справи заперечення не відповідає дійсності, оскільки, відповідач мав можливість надати заперечення через канцелярію суду, а клопотання щодо залучення до матеріалів справи заперечення ОСОБА_10 не заявляв та мав можливість давати пояснення по справі.

Також, не відповідає дійсності, що відповідач був позбавлений правової допомоги. З матеріалів справи вбачається, що справа неодноразово відкладалася за ініціативою саме відповідача. Таким чином, він мав можливість звернутися за правовою допомогою. Крім того, відповідачі не заявляли клопотань про відкладення або перерву в судовому засіданні з мотивів, що їм потрібна правова допомога.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про те, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, висновки рішення районного суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування рішення при апеляційному розгляді справи не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1799 грн. 45 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя -

Судді колегії -