Рішення № 37951693, 24.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/1077/14

24.03.14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський інженерно-технічний центр "Контакт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМЦ "БКК"

про стягнення 10 925,61 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін: не з’явилися.

СУТЬ СПОРУ:

27.01.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський інженерно-технічний центр "Контакт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМЦ "БКК" про стягнення 10 925,61 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.02.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2014 відкладено розгляд справи на 24.03.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, призначене на 24.03.2014 представники сторін не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача та позивача, що зазначені у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача та позивача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

В позовній заяві позивач зазначає, що у листопаді 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський інженерно-технічний центр «Контакт» (далі за текстом – ПрАТ «ДІТЦ «Контакт») та Товариством з обмеженою відповідальністю «УМЦ БКК» (далі за текстом – ТОВ «УМЦ БКК») було укладено угоду купівлі-продажу товару шляхом прийняття позивачем комерційної пропозиції відповідача, викладеної у прайсі та надісланих на адресу позивача рахунках на оплату №СФ-0011034 від 06.11.2013 та №СФ-0010801 від 28.10.2013.

Погодившись на пропозицію відповідача, ПрАТ «ДІТЦ «Контакт» замовив товар перерахував суми попередньої оплати відповідно до рахунків в розмірі 10 925,61 грн.

Однак, як зазначає позивач, відповідач не здійснив поставку замовленого товару, у зв’язку з чим позивач звернувся з листом №195-Б від 04.12.2013 щодо повернення передплати.

Проте, відповідачем не повернуто суму передплати, з огляду на що позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 10 925,60 грн.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 30.01.2014, 26.02.2014 суд зобов’язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду, відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, шляхом прийняття позивачем комерційної пропозиції відповідача, викладеної у прайсі ТОВ «УМЦ БКК», ПрАТ «ДІТЦ «Контакт» було замовлено товар, а саме лист 4*1500*2000 ст.3, лист 6*1500*2000 ст.3, круг 50 ст.45, круг 60 ст. 45, круг 80 ст.45, круг 140 ст. 45 L=1,5 м, круг 180 ст.45 L=1 м, круг 210 ст.45 L=1 м.

Відповідачем виставлено рахунок на оплату №СФ-0011034 від 06.11.2013 на суму 1 545,26 грн. та рахунок на оплату №СФ-0010801 від 28.10.2013 на суму 9 380,35 грн.

Згідно з вказаними рахунками передбачено наступний порядок оплати та поставки товару, а саме: товар з послугами порізки відвантажується протягом 2 робочих днів після отримання оплати; у випадку часткової оплати товару постачальник залишає за собою право притримати відвантаження товару до повної оплати.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З матеріалів справи слідує, що на виконання вказаного замовлення позивачем оплачено замовлений товар, що підтверджується платіжним дорученням №1649 від 06.11.2013 на суму 1 545,26 грн. згідно рахунку №СФ-0011034 від 06.11.2013, та платіжним дорученням №1622 від 04.11.2013 на суму 9 380,35 грн. за рахунком №СФ-0010801 від 28.10.2013.

Оскільки надані до матеріалів справи рахунки на оплату та платіжні доручення містять найменування товару, його кількість та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на те, що позивачем було проведено повну оплату замовленого товару у відповідності до рахунку на оплату №СФ-0011034 від 06.11.2013 та рахунку на оплату №СФ-0010801 від 28.10.2013, то відповідач мав відвантажити товар протягом 2 робочих днів, після отримання оплати, про що сторони дійшли згоди.

Як відомо, відповідач поставку товару не здійснив.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення передплати за товар у сумі 10 925,61 грн. за наступними рахунками: п/д №1622 від 04/11/2013 у сумі 9 380,35 грн. згідно рахунку №СФ-0010801 від 28.10.2013; п/д №1649 від 06.11.2013 у сумі 1 545,26 грн. згідно рахунку №СФ-0011034 від 06.11.2013. Причиною повернення передплати позивач зазначає відсутність поставки замовленого та оплаченного товару станом на 04.12.2013.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого товару ні до, ні після отримання вимоги позивача про повернення спірної суми грошових коштів, що відповідачем не заперечується, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару на суму згідно з умовами укладеного між сторонами у спрощений спосіб Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. “Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем по поверненню грошових коштів в сумі 10 925,61 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Станом на час розгляду справи доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 10 925,60 грн. відповідачем суду не надано.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов’язки щодо поставки товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. покладаються на відповідача з урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський інженерно-технічний центр "Контакт" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМЦ "БКК" (03028, м. Київ, пр-т Науки, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 38804247, п/р 260093282401 в ПАТ «Міський комерційний банк», МФО 339339) на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський інженерно-технічний центр "Контакт" (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Кабардинська, 5, код ЄДРПОУ 13428292, п/р 26001117734001 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299) грошові кошти: борг у розмірі 10 925,60 грн. (десять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять гривень 60 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.03.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало