Постанова № 37943005, 27.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 березня 2014 року 10:00 № 826/1964/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. Груп»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. Груп» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Л.І.Т. Груп») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23 вересня 2013 року №54026552208 та №54126552208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 26 лютого 2014 року.

У судове засідання 26 лютого 2014 року з'явився представник позивача, який наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, документи, витребувані судом ухвалою від 20 січня 2014 року, не надав.

Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 4 та 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 26 лютого 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні та повторно витребував у відповідача перелік документів, зазначені в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року.

03 березня 2014 року через канцелярію суду представником відповідача подано належним чином завірені копії витребуваних судом документів, а також заперечення проти позову.

13 березня 2014 року представником позивача через канцелярію суду надано додаткові докази на обґрунтування позовних вимог.

За результатами ознайомлення з наданими представником позивача документами, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2014 року у позивача витребувано належним чином завірені копії наступних документів:

1) додатки до Договору оренди вагонів №286 П/ЦВСВ (ВЕ-07.232)ю;

2) заявки, що направлялись виконавцю замовником на виконання пункту 2.1.1. Договору №4-ЦС про надання послуг;

3) акти форми ВУ-19 або акти відповідної форми на кожну цистерну, що складались виконавцем відповідно до пункту 3.3.4. Договору №4-ЦС про надання послуг;

4) договір №023 від 01 вересня 2011 року, укладений з ТОВ «ІТек Транс»;

5) договір №Д/В-126/14 від 22 вересня 2011 року, укладений з ППС Новозолотарівка ДП «Донецька залізниця»;

6) договір з ТОВ «Промсистема»;

7) договори щодо використання вагонів - цистерн, виконання яких зумовило необхідність проведення робіт з їх промивки, пропарки і дегазації, а також підготовки під налив;

8) договір та акти щодо проведення робіт з вагонами - цистернами на станції Новополоцк;

9) залізничні накладні для відправлення вагонів - цистерн з місця дислокації на станції Кагамлицька та Новозолотарівка;

10) документи щодо обліку витрат по роботам, виконаним ТОВ «Алана Люкс Груп» по договору №4-ЦС від 05 серпня 2011 року та їх економічної доцільності;

11) документи щодо проведення ремонту вагонів - цистерн №50458009, №50448927, №50460278, №50448133, №50453349, №50459882 та №50446244.

12) письмові пояснення щодо включення в Акт виконаних робіт №98 від 31 жовтня 2011 року до переліку цистерн двічі цистерни №50482603, №50480672 та №50482702.

Для виконання ухвали ТОВ «Л.І.Т. Груп» надано триденний строк з моменту її отримання.

18 березня 2014 року представником позивача отримано копію вказаної ухвали, проте станом на 27 березня 2014 року витребувані судом документи не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ТОВ «Л.І.Т. Груп» зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 21 листопада 2002 року за №10701200000003034 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві з 04 грудня 2012 року за №31372.

У період з 02 по 06 вересня 2013 року працівниками ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1. статті 78, підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 та статті 79 Податкового кодексу України, у зв'язку з наданням документів на письмовий запит податкового органу від 01 серпня 2013 року №5671/10/26-55-22-08 та відповідно до наказу від 28 серпня 2013 року №1189 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Л.І.Т. Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Алана Люкс Груп» за період діяльності з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2011 року.

За результатами перевірки складно Акт №342/26-55-22-08/32248932 від 06 вересня 2013 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- статті 134, підпункту 138.1.1. пункту 138.1., пункту 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 103618 грн., у тому числі за ІІ-ІV квартал 2011 року на суму 103618 грн.;

- пункту 185.1. статті 185, пунктів 198.1., 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на зальну суму 77810,40 грн. за жовтень 2011 року.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем 23 вересня 2013 року податкових повідомлень - рішень:

- №54026552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 77810,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 19453,00 грн.;

- №54126552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у сумі 103618,00 грн.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, ТОВ «Л.І.Т. Груп» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарського правочину, укладеного між ним та ТОВ «Алана Люкс Груп» (договір про надання послуг від 05 серпня 2011 року №4-ЦС) фактично ґрунтується на неналежних доказах - акті податкового органу про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Алана Люкс Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 27 грудня 2010 року по 13 березня 2013 року, в якому викладені висновки щодо недодержання вимог статей 203, 215 та 216 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів по придбанню товарів (послуг), які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, а тому відсутні об'єкти оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 та пунктів 185.1. статті 185 і 198.3. статті 198 Податкового кодексу України. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, які безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «І.Т.Л. Груп». Крім того, в період укладення та виконання відповідного договору контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме Акті ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04 квітня 2013 року № 291/22-8/37003379 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Алана Люкс Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 27 грудня 2010 року по 13 березня 2013 року». Крім того, відповідно до вироку Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року по справі №1-567/12 громадянина ОСОБА_2, який був засновником та директором ТОВ «Алана Люкс Груп», визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та є чинним на момент розгляду справи судом (далі - Порядок №1379), податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2. Порядку №1379).

Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що 05 серпня 2011 року між позивачем - замовником та ТОВ «Алана Люкс Груп» - виконавцем укладено договір про надання послуг №4-ЦС.

Відповідно до змісту зазначеного договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника виконати роботи з організації подачі залізничних цистерн в кількості 303 одиниць для промивки та очистки з наступним пропарюванням та дегазацією, підготовки під налив та до деповського і капітального ремонту, з зовнішньої очистки поверхні котлів, належних замовнику на праві оренди, а замовник - прийняти і оплатити належним чином та в належні строки виконані роботи.

Згідно пункту 2.1. названого договору, замовник не менше ніж за 10 діб до запланованого прибуття цистерн на залізничні колії ст. Кагамлицька Південної залізниці, ст. Новозолотарівка Донецької залізниці на Промислово-пропарювальну станцію Новозолотарівка, ст. Новополоцьк направляє виконавцю письмову заяву, в якій вказує наступну інформацію:

- кількість і номери залізничних цистерн, які направляються для виконання робіт з промивки та очистки залізничних цистерн з наступним пропарюванням та дегазацією;

- вид нафтопродуктів чи інших речовин, під налив яких необхідно виконати роботу з промивки та очистки залізничних цистерн з наступним пропарюванням та дегазацією (підготовки під налив та до деповського (капітального) ремонту) залізничних цистерн і необхідну кількість цистерн під кожен вид нафтопродуктів чи інших речовин;

- у випадку виконання робіт з промивки та очистки залізничних цистерн з наступним пропарюванням та дегазацією залізничних цистерн перед проведенням деповського ремонту - зазначити це окремим рядком;

- за необхідністю - станцію призначення, на яку повинні відправлятися підготовлені вагони - цистерни.

Аналогічний обов'язок замовника закріплений також у пункту 3.1. Договору про надання послуг №4-ЦС.

У той же час, пунктом 3.3. названого договору закріплено обов'язок виконавця на підставі отриманої заявки замовника підготувати та направити останньому рахунок на оплату робіт, що будуть виконуватися, а з моменту отримання оплати вартості робіт - розпочати пропарювання, промивку та дегазацію залізничних цистерн.

Після завершення виконання об'єму робіт, що був заявлений замовником, виконавець також зобов'язаний підготувати та направити замовнику: акт виконаних робіт із зазначенням виду, обсягу та фактичної вартості виконаних робіт, акт форми ВУ-19 або акт відповідної форми на кожну цистерну (підпункти 3.3.3. та 3.3.4. Договору).

У розділах 4 та 5 Договору про надання послуг №4-ЦС закріплено, що вартість виконання робіт з організації подачі цистерн для промивки та очистки залізничних цистерн з наступним пропарюванням та дегазацією залізничних цистерн та з зовнішньої очистки поверхні котлів залізничних цистерн в розрахунку на 1 залізничний вагон - цистерну вказана у Додатку №1 «Протокол узгодження договірної ціни», а загальна вартість по договору становить 466862,40 грн., в тому числі ПДВ - 77810,40 грн. Розрахунки за виконані роботи проводяться шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на поточний банківський рахунок виконавця протягом 20 діб після отримання виставленого виконавцем рахунку та підписання акту виконаних робіт.

На виконання положень розділу 4 Договору про надання послуг №4-ЦС позивачем надано Додаток №1 до нього, в якому встановлено вартість робіт у розмірі 1540,80 грн. з урахуванням ПДВ.

За результатами виконання названого договору 31 жовтня 2011 року сторонами підписано акт виконаних робіт №98, в якому зазначено про здійснення виконавцем оформлення залізничних накладних для відправлення цистерн з місця дислокації на станцію Кагамлицька Південної залізниці для ТОВ «Промсистема» та станцію Новозолотарівка Донецької області на Промислово-пропарювальну станцію Новозолотарівка, технічного огляду цистерн з переписом їх номерів. Крім того, вказано, що факт виконання робіт по пропарці та очистці засвідчують виписані ВУ-19, ВУ-20 та виставлені рахунки про сплату, акти виконаних робіт ТОВ «Промсистема» та ППС «Новозолотарівка» та наведено перелік цистерн і місце пропарки.

На підтвердження факту виконання робіт по Договору №4-ЦС позивач надав до суду копії наступних документів:

- договір про надання послуг №4-ЦС від 05 серпня 2011 року;

- акт виконання робіт №98 від 31 жовтня 2011 року;

- податкову накладну №98 від 31 жовтня 2011 року;

- платіжне доручення №1977 від 17 листопада 2011 року;

- виписку з банку на підтвердження перерахування позивачем грошових коштів контрагенту - ТОВ «Алана Люкс Груп»;

- договір оренди вагонів №286П/ЦВСВ (ВЕ-07.232)ю від 04 травня 2007 року, підписаний між позивачем та ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів»;

- акти виконання робіт №387 від 30 вересня 2011 року та №445 від 31 жовтня 2011 року;

- акт №1-ТР надання послуг згідно договору №023 від 01 вересня 2011 року, підписаний між позивачем та ТОВ «ИТек Транс»;

- акти виконання робіт (надання послуг) №770 від 24 жовтня 2011 року, №787 від 31 жовтня 2011 року, №765 від 07 жовтня 2011 року, №762 від 03 жовтня 2011 року, №750 від 30 вересня 2011 року, №691 від 06 вересня 2011 року, підписані між позивачем та ППС Новозолотарівка ДП «Донецька залізниця»;

- акти здачі - приймання виконаних робіт від 24 жовтня 2011 року, від 11 жовтня 2011 року, від 06 жовтня 2011 року, від 30 вересня 2011 року, від 27 вересня 2011 року, від 19 вересня 2011 року та від 25 серпня 2011 року, підписані між позивачем та ТОВ «Промсистема».

У той же час, позивачем не надано копії його заявок, які мали бути направлені виконавцю відповідно до положень Договору про надання послуг №4-ЦС від 05 серпня 2011 року, а також акти форми ВУ-19, ВУ-20, посилання на які є в акті виконання робіт №98 від 31 жовтня 2011 року.

Також ТОВ «Л.І.Т. Груп» не надано додатки до договору оренди вагонів, на підставі який продовжено його дію, на підтвердження факту передачі позивачу вагонів - цистерн.

Крім того, позивачем не надано договори, підписані між ним та ППС Новозолотарівка ДП «Донецька залізниця» і ТОВ «Промсистема», у зв'язку з виконанням яких було складено наявні у матеріалах справи акти виконання робіт, а також акти здачі - приймання виконаних робіт.

На підтвердження реальності виконання ТОВ «Алана Люкс Груп» Договору про надання послуг №4-ЦС позивачем також не надано витребувані судом документи, а саме:

1) щодо здійснення ним обліку витрат по роботам, виконаним ТОВ «Алана Люкс Груп»;

2) залізничні накладні для відправлення вагонів - цистерн з місця дислокації на станції Кагамлицька та Новозолотарівка;

3) договір та акти щодо проведення робіт з вагонами - цистернами на станції Новополоцк.

Додатково суд звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту використання у своїй господарській діяльності результатів робіт, виконаних згідно Договору №4-ЦС (зокрема, проведення ремонту вагонів, зазначених у акті виконання робіт №98 від 31 жовтня 2011 року, як таких, що подавались для пропарки та очистки у зв'язку з ремонтом: №50458009, №50448927, №50460278, №50448133, №50453349, №50459882, №50446244, документів щодо використання вагонів, якими б підтверджувалось необхідність проведення робіт з пропарки, промивки та дегазації вагонів - цистерн).

Необхідність надання зазначених вище документів та доказів зазначалась судом в ухвалі від 17 березня 2014 року.

Враховуючи вищенаведений аналіз наявних в матеріалах справи первинних і розрахункових документів, що були надані позивачем, суд вважає, що позивачем ні під час проведення документальної перевірки, ні в ході розгляду даної справи в суді, не були надані документи, зокрема первинні, які б підтверджували як факти дійсного виконання ТОВ «Алана Люкс Груп» робіт по організації подачі цистерн для промивки та очистки з наступним пропарюванням та дегазацією, підготовки під налив та до деповського, капітального ремонту, так і наявність зв'язку таких операцій з господарською діяльністю ТОВ «Л.І.Т. Груп».

Крім того, в ході розгляду даної справи суду стало відомо про винесення Печерським районним судом міста Києва 08 квітня 2013 року вироку по кримінальній справі № 1-567/12 відносно обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 КК України (копія такого вироку суду наявна в матеріалах даної справи).

З тексту цього вироку вбачається, що вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочині, а саме - у фіктивному підприємництві (тобто, придбанні юридичної особи - ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Алана Люкс Груп» за грошову винагороду та без мети здійснення в подальшому підприємницької діяльності від імені таких підприємств (в т.ч. в період виписки спірної податкової накладної від 31жовтня 2011 року № 98) підтверджується показами свідків та доказами, які зібрані у справі.

За результатами судового розгляду вказаної кримінальної справи ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 КК України, і призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 51000,00 грн.

Отже, за умови встановлення судомив рішення - вироком Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року у справі №1-567/12, факту фіктивності створення та підприємницької діяльності юридичної особи - ТОВ «Алана Люкс Груп», нівелюється правомірність виписки податкової накладної від 31 жовтня 2011 року № 98 та, відповідно, правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі такої податкової накладної.

За таких підстав суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту здійснення господарських операцій з отримання результатів наданих послуг від контрагента належними первинними документами, а тому віднесення ним сум коштів та податку на додану вартість з вартості таких послуг до валових витрат і податкового кредиту, є безпідставним.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко