Постанова № 37942825, 21.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2014 року № 826/1887/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовомДержавного підприємства «Київський Бронетанковий Завод»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного Управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень На підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірних рішень, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення. У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, однак направив на адресу суду письмові заперечення на позов.

У зв'язку із наведеним та у відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України у судовому засіданні 05.03.14р. суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ

Працівниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства «Київський Бронетанковий Завод» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012року по 31.12.2012року. За результатами перевірки складено акт від 15.08.13р. за № 761/2201/14302667.

Проведено перевіркою встановлено допущення позивачем порушень податкового законодавства, а саме:

- п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1, п. 144.3 ст. 144, п. 146.2 ст. 146 Податкового кодексу України в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 2 109 416,08грн.

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201, п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України в результаті чого занижено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 538 288,65грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем вказаних вище порушень податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0003972210 від 20.09.13р. яким позивачу збільшено розмір зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 3 164 123,92грн. в тому числі за основним платежем 2 109 416,08грн. та штрафні санкції в розмірі 1 054 707,84грн.

№ 0003992210 від 20.09.13р. яким позивачу збільшено розмір зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 807 432,94грн. в тому числі за основним платежем 538 288,65грн. та штрафні санкції в розмірі 269 144,29грн. Позивач вважає винесені податкові повідомлення-рішення протиправними та надуманими, а тому звернувся до суду з приводу скасування таких.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається із змісту акту перевірки та наданих податковим органом письмових заперечень однією із підстав для донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств слугувало безпідставне, на переконання відповідача, збільшення валових витрат попередніх періодів (2010-2011рр.) на загальну суму 5 469 279,00грн., на підставі декларації № 9087027451 від 08.02.13р.

На переконання податкового органу позивач позбавлений права вносити коригування валових витрат за 2010р. та 2011р. оскільки вказані періоди були предметом перевірок оформлених актами № 578/42-50 від 12.11.10р. та № 1626/2220/14302667 від 28.04.12р. при цьому проведеними перевірками не встановлено заниження суб'єктом господарювання валових витрат за ці періоди.

Інших підстав в обґрунтування таких висновків податковим органом не наведено.

Суд повно та всебічно дослідивши фактичні обставини справи та з урахуванням норм чинного законодавства не вправі погодитись із вказаними міркуваннями податкового органу в силу наступних обставин.

Нормами податкового законодавства чітко визначено як склад валових витрат так і порядок їх формування, так у відповідності до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому статтею 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, а також витрати не пов'язані із здійсненням господарської діяльності.

Як зазначалось судом вище, податковим органом не заперечується факт наявності у позивача усієї первинної документації в підтвердження формування витрат, а також не заперечується що такі витрати безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю, натомість заперечується право позивача здійснювати коригування валових витрат за попередні податкові періоди перевірку яких вже було здійснено податковим органом.

Вказані міркування жодним чином не ґрунтуються на нормах податкового чи іншого законодавства України.

Так зокрема відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, а саме не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларацій, платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ніш податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помітки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Єдине обмеження на здійснення таких коригувань встановлено п. 50.2 ст. 50 цього Кодексу, даною нормою визначено, що платник податків не має права подавати уточнюючі розрахунки за будь який період, під час проведення планових чи позапланових перевірок з відповідного податку і збору що перевіряється.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, податковою декларацією з податку на прибуток підприємств № 9087027451 від 08.02.13р. позивачем виправлено помилки попередніх періодів, а саме збільшено розмір валових витрат за 2010-2011року, на момент подання вказаної декларації будь яких перевірок господарської діяльності позивача податковим органом не здійснювалось, а отже жодних застережень щодо внесення таких коригувань немає.

Крім того слід зауважити, що п. 50.3 ст. 50 Податкового кодексу України встановлено право податкового органу на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період який уточнювався, навіть за умови що такий вже перевірявся.

Враховуючи наведені фактичні обставини, суд приходить до переконання щодо безпідставності висновків податкового органу з приводу завищення позивачем валових витрат на суму 5 469 279,00грн., на підставі декларації № 9087027451 від 08.02.13р.

Також підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств слугувало, на переконання податкового органу безпідставне, віднесення до валових витрат амортизаційні відрахування 3-ї групи основних фондів.

Так зокрема акт перевірки, висновки якого покладено в основу спірних рішень, містить міркування щодо здійснення позивачем на протязі 2012р. нарахувань амортизації 3 групи основних засобів, а саме комплекс будівель та споруд заводу, на загальну суму 273 570,42грн., при цьому до перевірки не надано жодних документів, які посвідчують право власності позивача на зазначені споруди та будівлі, а саме відсутній Державний акт на право власності на будівлі, свідоцтво реєстрації в БТІ, акти вводу в експлуатацію.

Крім того податковим органом зроблено висновки щодо безпідставного віднесення до складу валових витрат коштів в сумі 260 316,00грн. здійснених на протязі 2012року амортизаційних відрахувань приміщення гуртожитку, оскільки таке відноситься до житлових будівель а тому не підлягає амортизації.

Суд не погоджується із висновками податкового органу щодо безпідставного віднесення позивачем до валових витрат вказаних вище амортизаційних відрахувань.

Відповідно до підпункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів для використання в господарській діяльності підприємства. А відповідно до підпункту 14.1.3 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації)». При цьому відповідно до підпункту 14.1.19 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України «вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Відповідно до пункту 146.5 статті 146 Податкового кодексу України «первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно- монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням, отриманням прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику); витрати на страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів; фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою».

Таким чином, амортизації в податковому обліку підлягає первісна вартість об'єкта основних засобів на підставі документів, які підтверджують таку первісну вартість.

Проте документи, що перелічені в Акті перевірки (Державний акт на право власності на будівлі, свідоцтво реєстрації в БТІ), не є документами, що підтверджують витрати позивача на придбання основних засобів, які (витрати) зазначені у пункті 146.5 статті 146 Податкового кодексу України. Таким чином, правомірність нарахування позивачем амортизації на об'єкти основних засобів 3 групи чинним законодавством не ставиться в залежність від наявності у позивача Державного акту на право власності на будівлі та свідоцтва реєстрації в БТІ. А вартість таких будівель, що не завжди зазначається в таких документах, не є підставою для нарахування амортизації, оскільки ця вартість не має ніякого відношення до податкового обліку платника податку на прибуток підприємства.

Що стосується первинних бухгалтерських документів, які підтверджують витрати позивача на придбання основних засобів групи 3 та введення їх в експлуатацію (в тому числі акти введення в експлуатацію основних засобів), то вони, як свідчать наявні матеріали справи, були надані під час проведення документальної планової перевірки в повному обсязі.

Таким чином, невизнання відповідачем витрат позивача, які складаються з амортизації основних засобів 3 групи, в сумі 273 570,42 грн., є неправомірним та безпідставним.

Що ж стосовно доводів податкового органу з приводу безпідставного віднесення до складу валових витрат коштів в сумі 260 316,00грн. здійснених на протязі 2012року амортизаційних відрахувань приміщення гуртожитку суд зазнає наступне.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості.

Крім того статтею 127 Житлового кодексу УРСР встановлено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки, пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. N 208, не допускається використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.

Разом з тим судом встановлено, що гуртожиток не використовується позивачем для постійного проживання, а використовується лише для тимчасового проживання на період роботи працівників та на період відряджень осіб.

Таким чином, невизнання Відповідачем витрат Позивача, які складаються з амортизації гуртожитку в сумі 260 316,00 грн., є неправомірним і безпідставним.

Крім того податковим органом зроблено висновки щодо включення до складу валових витрат кошти в сумі 2 725 583,00грн., що є витратами на ремонт та поліпшення основних засобів відносились не підтверджені первинними документами витрати в порушення п. 146.12 ст. 146 КАС України .

Відповідно до пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Судом встановлено, що 10 % балансової вартості всіх груп основних засобів позивача на початок 2012 року дорівнює 2 725 583,00 грн. Таким чином, Позивачем не перевищений ліміт на витрати, пов'язані з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, встановлений пунктом 146.12 статті 146 Податкового кодексу України.

Що ж стосовно доводів податкового органу з приводу відсутності у позивача відповідної підтверджуючої документації, та такі у повній мірі спростовуються обставинами викладеними у акті перевірки, так відповідно до п. 4 Акту в підтвердження здійснення витрат на ремонт та поліпшення основних засобів позивачем до перевірки надано внутрішній документообіг, а саме : витрати на проведення поточного ремонту устаткування і транспортних засобів, вартість запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів які були використані під час ремонту виробничого устаткування, витрати на оплату праці робітників, відрахування на держане соціальне страхування, вартість послуг ремонтних цехів, технічних огляд і технічне обслуговування основних виробничих фондів та ін..

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до переконання щодо безпідставності висновків податкового органу з приводу завищення валових витрат на ремонт та поліпшення основних засобів

Також підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень та відповідно донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс», оскільки правочини, укладені позивачем з такими контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків, та на переконання податкового органу, є нікчемними.

З акту перевірки та пояснень представника відповідача, наданих ним у судовому засіданні, вбачається, що до таких висновків податковий орган прийшов з актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс» якими безпосередньо встановлен відсутність у вказаних суб'єктів господарювання реальної можливості здійснювати господарську діяльність та відповідно виконати свої зобов'язання перед позивачем по укладеним правочинам. Копії вказаних актів відповідачем долучено до матеріалів справи.

Саме наведені вище обставини слугували підставою для висновків податкового органу про нікчемність правочинів укладених позивачем з ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс», а також укладених на виконання таких правочинів договорів комісії.

Суд оцінюючи доводи відповідача про безтоварність укладених позивачем у перевіряє мий період договорів, приходить до висновку, що вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та фактичних обставинах справи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні вимоги податковим законодавством ставляться і при формуванні суб'єктами господарювання валових витрат.

Також Листом ВАСУ від 02.06.11р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Аналогічна позиція також викладено у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема: постанова від 22.06.11р. № К/9991/15429/11, ухвала від 05.10.11р. № К 9991/14602/11 та ін.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність такої угоди та реальність настання її умов.

Позивач, як і під час проведення перевірки, надав суду підтверджуючу документацію у вигляді договору з додатками, акти приймання будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, податкові накладні тощо.

Позивачем, як це вже вказувалось судом вище, до перевірки надавалась уся первинна документація. Уся ця документація також надана суду, наявна в матеріалах справи та належним чином судом оцінена, та з урахуванням усіх фактичних обставин справи, не викликає у суду жодного сумніву щодо виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Аналіз наведеної документації у повній мірі дає можливість прослідкувати рух товару, а отже і реальність таких правочинів, а тому є первинною в розумінні статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того суд критично ставиться до посилань податкового органу, при встановленні допущення позивачем порушень податкового законодавства, на акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс», які на переконання відповідача підтверджують ланцюг безтоварних операцій, оскільки такі не ґрунтуються на фактичному дослідженні товарності правочинів, що укладались такими контрагентами позивача. Слід зауважити, що такі звірки фактично провести не виявилось можливим, всі обставини викладені виключно із даних без співставлення та не відображають реального дослідження фактичних обставин.

Враховуючи наведені фактичні обставини справи суд приходить до переконання щодо безпідставності висновків податкового органу з приводу відсутності настання реальних наслідків за правочинами укладеними позивачем з ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс», та відповідно формування на підставі таких господарських відносин валових витрат та податкового кредиту.

Крім того підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слугувало встановлення допущення позивачем заниження зобов'язань на загальну суму 250 194,63грн. при взаємовідносинах з ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» в зв'язку з коригування ціни та кількості обсягів постачання.

Як вбачається із обставин викладених у акті перевірки, таке коригування є протиправним в силу відсутності підтверджуючої документації, що є порушенням п. 192.1 ст. 192 ПК України .

З такими доводами суд не вправі погодитись, виходячи із наступного.

Пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України встановлено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій договору, податкових накладних, розрахунка коригування, банківських виписок , картки рахунка 361, актів прийому передачі, довіреностей та ін. вбачається, що на розрахунковий рахунок підприємства надійшло від ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» 5000 000,00 грн. за спецтехніку відповідно договору купівлі-продажу від 17.01,2012р. № 7-Д/К-12.

Була виписана ДП «Київський бронетанковий завод» податкова накладна від 12.12.2012р. № 8 отримувачу покупцю ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на загальну суму 5000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 833333,33 грн. за спецтехніку.

Відповідно до розрахунку коригування № 1 від 28.12.2012р. було відкориговано п. н № 8 від 12.12.2012р. на поставку спецвиробів на суму 1 250 973,17 в тому числі ПДВ 250 194,63 грн. згідно договору купівлі-продажу від 17.01.2012р. № 7-Д/К-12. Причина коригування зміна ціни.

Як вбачається із змісту акту перевірки уся ця документація також надавалась до перевірки, бела предметом дослідження, однак не була взята перевіряючими до уваги.

Враховуючи наведені фактичні обставини суд приходить до переконання щодо безпідставності висновків податкового органу з приводу заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт».

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, а тому такі підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити .

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.09.13р. за № 0003972210 та № 0003992210 від 20.09.13р. винесені Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій