Постанова № 37942632, 17.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 березня 2014 року № 826/178/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кью Вейв»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення №52526552201 від 19.09.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кью Вейв» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №52526552201 від 19.09.2013.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ПП «Алкіона» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013. Підставою нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що договори, укладені між позивачем та ПП «Алкіона» не спричиняють реального настання правових наслідків.

Позивач, не погоджуючись з таким висновком податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ПП «Алкіона» за договорами № 1302-1 від 11.02.2013, № 1302-2 від 15.02.2013, № 1302-3 від 27.02.2013, № 1302-1 від 03.03.2013, № 1302-5 від 16.03.2013, які мали реальний характер та за якими ним було сплачено, та отримано товар, який було використано у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні 12.03.2014 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 12.03.2014 представника не направив, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У відповідності до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представника позивача, з'ясувавши, що немає потреби заслухати свідків та експерта, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 16.08.2013 по 23.08.2013 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Кью Вейв» з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ПП «Алкіона» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 126 12900 грн.

За результатами перевірки складено акт № 304/26-55-22-01/35058248 від 30.08.2013 на підставі якого прийнято податкове повідомлення - рішення №52526552201 від 19.09.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 157 661,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 31 532,00 грн.

05.12.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю «Кью Вейв» до Міністерства доходів і зборів України було подано скаргу на податкове повідомлення - рішення №52526552201 від 19.09.2013, яка рішенням про результати розгляду скарги № 18109/6/99-99-10-01-15 від 23.12.2013 залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кью Вейв» не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням №52526552201 від 19.09.2013 та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування валових витрат та відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що відповідач необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у нього правових підстав для формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Алкіона», оскільки вони мали реальний характер та за ними було сплачено та отримано товар використаний ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, що підтверджується відповідними первинними документами.

На підтвердження правовідносин з ПП «Алкіона» позивачем надано суду договори купівлі-продажу товару № 1302-1 від 11.02.2013, № 1302-2 від 15.02.2013, № 1303-1 від 03.03.2013, № 1303-5 від 16.03.2013, № 1302-3 від 27.02.2013 які є аналогічні за своїм змістом та предметом, складені до них додатки, видаткові накладні та податкові накладні.

Відповідно до договорів купівлі-продажу товару їх предметом є продаж товару, асортимент, кількість, якість та ціна якого, визначаються у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору.

Розділом 3 договорів передбачено умови поставки, відповідно до яких прийняття-передача товару засвідчується видатковою накладною, що підписується Сторонами. Повноваження особи, уповноваженої покупця на приймання товару, мають бути підтверджені довіреністю, яка відповідає встановленому чинним законодавством зразку.

Розділом 5 зазначених договорів передбачено, що Продавець зобов'язаний надати Покупцю наступні документи:

- Видаткова накладна

- Рахунок-фактура

- Податкова накладна

Розрахунок за договорами здійснюється банківським переказом на рахунок Продавця наступним чином:100 % вартості Товару, згідно рахунку-фактури, наданого Продавцем, не пізніше 5-ти банківських днів з моменту отримання Товару

Таким чином первинною документацією яка мала буди складена у випадку виконання постачання за договорами № 1302-1 від 11.02.2013, № 1302-2 від 15.02.2013, № 1303-1 від 03.03.2013, № 1303-5 від 16.03.2013, № 1302-3 від 27.02.2013 є рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні.

Позивачем документів на підтвердження поставки товару за договорами № 1302-1 від 11.02.2013, № 1302-2 від 15.02.2013, № 1303-1 від 03.03.2013, № 1303-5 від 16.03.2013, № 1302-3 від 27.02.2013, а саме, рахунків - фактур суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В наданих позивачем видаткових накладних в графі "Від постачальника" міститься лише один підпис скріплений печаткою позивача, без зазначення даних особи яка його вчинила.

Таким чином з видаткових накладних є неможливим встановити особу яка її підписала.

З огляду на викладене, видаткові накладні складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік" та з них є неможливим встановити осіб які їх підписали, а отже вони не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів на підтвердження факту виконання поставок за договорами № 1302-1 від 11.02.2013, № 1302-2 від 15.02.2013, № 1303-1 від 03.03.2013, № 1303-5 від 16.03.2013, № 1302-3 від 27.02.2013

Крім того, проаналізувавши надані позивачем видаткові накладні, суд звертає увагу на те, що договорами купівлі-продажу товару передбачено, що товар приймається уповноваженою особою, повноваження якої підтверджені довіреністю, яка відповідає встановленому чинним законодавством зразку, водночас позивачем суду не надано довіреностей на підтвердження повноважень особи що підписала видаткові накладні.

З огляду на викладене, надані позивачем суду на підтвердження реальності взаємовідносин з ПП «Алкіона» видаткові накладні не можуть належним чином засвідчувати факт наявності фінансово - господарських правовідносин між позивачем та ПП «Алкіона».

Документ на підтвердження здійснення траспортування товару отриманого від ПП «Алкіона» позивачем суду надано не було.

Доказів та обґрунтувань на підтвердження використання отриманого, за твердження позивача товару від ПП «Алкіона» у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку позивачем суду надано не було, як і не було зазначено про неможливість їх надання.

Таким чином позивачем не надано суду достатніх первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов договорів № 1302-1 від 11.02.2013, № 1302-2 від 15.02.2013, № 1303-1 від 03.03.2013, № 1303-5 від 16.03.2013, № 1302-3 від 27.02.2013 укладених з ПП «Алкіона», а саме, рахунків, а надані складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік" та в матеріалах справи відсутні докази повноважень осіб, які їх склали, а також те, що позивачем не надано суду доказів та обґрунтувань на підтвердження факту використання отриманих за його твердженням від ПП «Алкіона» товарів у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з ПП «Алкіона» за договорами № 1302-1 від 11.02.2013, № 1302-2 від 15.02.2013, № 1303-1 від 03.03.2013, № 1303-5 від 16.03.2013, № 1302-3 від 27.02.2013, а отже не доведено факт здійснення поставки товару.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивачем не доведено товарності та реальності господарських правовідносин ПП «Алкіона» за договорами № 1302-1 від 11.02.2013, № 1302-2 від 15.02.2013, № 1303-1 від 03.03.2013, № 1303-5 від 16.03.2013, № 1302-3 від 27.02.2013, суд дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов