Ухвала суду № 37940872, 26.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2014 р. м. Київ К/9991/12594/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 у справі №2а-28440/10/0570 за позовом Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, позовні вимоги Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» (далі - ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», позивач) до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Ясинуватська ОДПІ, відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Ясинуватської ОДПІ від 01.12.2010 №0003061500/1. Присуджено з державного бюджету на користь ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» витрати по сплаті судового збору у розмір 3,40грн.

Рішення судів мотивовано відсутністю права податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Ясинуватська ОДПІ 03.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 14.03.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального, зокрема, п. 7.7 ст. 7, п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон України №2181-ІІІ).

Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки №433/15-013/33161769 від 25.10.2010, складеного за результатом перевірки позивача щодо своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), податковим органом на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 7 Закону України №2181-ІІІ, було винесено податкове повідомлення-рішення від 01.12.2010 №0003061500/1, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% в сумі 239882,69грн. за затримку на 298 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 479765,38грн., яка виникла на підставі розрахунку за 9 місяців 2009 року.

Судом також встановлено, що фактично сплачені позивачем кошти за узгодженими податковими зобов'язаннями зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за другий квартал 2010 року зараховані податковим органом на першочергове погашення податкового боргу за 9 місяців 2009 року.

За змістом п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України №2181-ІІІ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України №2181-ІІІ та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 цього ж Закону.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України №2181-ІІІ, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пп. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення,

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв