Ухвала суду № 37940859, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/6566/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 у справі №2а-10867/09/6/0170 за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Міндальна роща» до Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010, позовні вимоги Товариства з обмежено відповідальністю «Міндальна роща» (далі - ТОВ «Міндальна роща», позивач) до Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ в м. Алушті АРК, відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Алушті АРК №0000711502/0 від 07.09.2009. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Міндальна роща» судовий збір у розмірі 3,40грн.

Рішення судів мотивовано правомірністю формування податкового кредиту за податковою накладною, отриманою з запізненням, з огляду на те, що недотримання позивачем порядку, встановленого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України №168/97-ВР), якою передбачено право, а не обов'язок платника податку звертатися зі скаргою у разі відмови постачальника видати податкову накладну, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення витрат до податкового кредиту.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ в м. Алушті АРК 04.02.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 06.09.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта від 25.08.2009 №1149/15-2/31395454, складеного за результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Міндальна роща» з питань правомірності нарахування податкового кредиту та повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.03.2008 по 30.06.2009, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 07.09.2009 №0000711502/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 174,25грн., у тому числі 4,25грн. основний платіж та 170,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для визначення податкового зобов'язання слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, в результаті завищення податкового кредиту на суму 4,25грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет в розмірі 4,00грн. При цьому, податковий орган виходив з того, що позивачем в декларацію по податку на додану вартість за червень 2009 року неправомірно включено у податковий кредит суми податку у розмірі 4,25грн. по податковій накладній виписаній контрагентом ДП «Інформаційний центр» МУЮ у лютому 2008 року.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Дата виникнення права на податковий кредит регулюється п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, відповідно до якого право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченої (нарахованої) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Згідно п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст.7 Закону України №168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Проте, недотримання позивачем порядку, передбаченого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР не може бути підставою для висновку про неправомірність віднесення витрат до податкового кредиту, оскільки згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону платник податку притягується до відповідальності лише за умови відсутності податкової накладної на момент перевірки, а встановлена п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР вимога щодо подачі скарги є правом, а не обов'язком платника податку.

Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Судами встановлено, що в даному випадку мало місце отримання ТОВ «Міндальна роща» податкової накладної після закінчення податкового періоду, в якому відбулася оплата та отримання товарів (робіт, послуг), сума податку по якій, у відповідності з вищезазначеними положеннями законодавства включена до складу податкового кредиту у тому податковому періоді, у якому ця податкова накладна отримана.

Отримання податкової накладної у 30.06.2009 підтверджується долученим до справи реєстром отриманих податкових накладних ТОВ «Міндальна роща» у період з 01.06.2009 по 30.06.2009.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неправомірність визначення позивачеві податкового зобов'язання.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв