Ухвала суду № 37940795, 26.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2014 р. м. Київ К/9991/12629/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 у справі №2а-15769/09/2670 за позовом Приватного підприємства «Рембуд БМП» до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011, позовні вимоги Приватного підприємства «Рембуд БМП» (далі - ПП «Рембуд БМП», позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва (далі - ДПІ у Подільському районі міста Києва, відповідач) задоволено. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі міста Києва від 15.05.2009 №0000342350/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 24502,00грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано правомірністю формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Подільському районі м. Києва 12.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 14.03.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.7.2.4, п 7.2, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України №168/97-ВР) ст.ст. 69, 70, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту від 29.04.2009 №75/23-504/32710028 складеного за результатами невиїзної документальної перевірки ПП «Рембуд БМП» з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПФ-Метапродакшн» (далі - ТОВ «ВПФ-Метапродакшн») за період з 21.05.2007 по 21.03.2008, податковим органом було винесено податкове-повідомлення рішення від 15.05.2009 №0000342350/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24502,00грн., у тому числі 16452,00грн. за основним платежем та 8050,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для визначення податкового зобов'язання слугував висновок податкового органу, про порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «ВПФ-Метапродакшн», а саме включення до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені відповідними податковими накладними. При цьому, податковий орган виходив з того, що рішенням Святошинського районного суду від 03.09.2008 у справі №2а-184 визнано недійсним свідоцтво та статут ТОВ «ВПФ-Метапродакшн» з дати їх державної реєстрації, тобто з 03.05.2007, визнано недійсною реєстрацію ТОВ «ВПФ-Метапродакшн» платником податку на додану вартість (свідоцтво №100049125 від 21.05.2007) від дати внесення до реєстру платників податків на додану вартість, тобто від 21.05.2007.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України №168/97-ВР визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вищезазначеної норми права, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Судом встановлено, що факт вчинення спірних господарських операцій підтверджується первинними документами, що відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, а саме: актами виконаних робіт від 31.03.2008, від 25.04.2008 та податковими накладними №00024, №0032, що є підставою для нарахування позивачем податкового кредиту.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР.

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсною державної реєстрації контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавець був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи вищезазначене, а також за наявності належним чином оформлених первинних документів щодо виконання послуг, та відсутності доказів, які ставлять під сумнів реальність операцій, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо дотримання позивачем необхідних умов для формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «ВПФ-Метапродакшн».

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв