Ухвала суду № 37940731, 26.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2014 року м. Київ К/800/27405/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.02.2013 року

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 року

у справі № 812/1363/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» (далі - позивач, ПАТ «Український комунальний банк»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС)

про визнання недійсною та скасування податкової вимоги, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Український комунальний банк» звернулось у лютому 2013 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС про визнання недійсною та скасування податкової вимоги від 21.12.2012 року № 14 про погашення податкового боргу по узгодженим зобов'язанням у розмірі 2411,31 гривень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26.02.2013 року позов задоволено у повному обсязі: визнано недійсною та скасовано податкову вимогу СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС від 21.12.2012 року № 14 про погашення податкового боргу по узгодженим зобов'язанням у розмірі 2411,31 гривень.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 року постанова Луганського окружного адміністративного суду від 26.02.2013 року змінена. Мотивувальну частину змінено в частині обґрунтування висновків суду. В абзаці другому резолютивної частини постанови слова «визнати недійсною та» виключено. В іншій частині постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт від 09.02.2011 року № 86/22-0/24191588, у якому зафіксовано виявлені порушення позивачем ст. ст. 13, 14 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року № ХІІ, в редакції, яка діяла до прийняття Податкового кодексу України (далі - ПК України), наказу ДПА України від 20.12.2005 року № 588, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на 2010 рік на загальну суму 39 069,29 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.02.2011 року № 000000000028061/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за основним платежем - 39 069,29 гривень та за штрафними санкціями - 9767,32 гривень.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення містить посилання, що сума нарахованого грошового зобов'язання підлягає сплаті протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання цього податкового повідомлення-рішення (при проведенні адміністративного судового оскарження - протягом десяти календарних днів, наступних за днем узгодження). У разі несплати грошового зобов'язання розпочинається нарахування пені.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що меморіальним ордером № 11620 від 01.03.2011 року позивачем було сплачено орендну плату за землю, нараховану відповідно до податкового повідомлення-рішення від 22.02.2011 року № 000000000028061/0 в сумі 39 069.29 гривень та меморіальним ордером № 11621 від 01.03.2011 року сплачено штраф, застосований на підставі цього податкового повідомлення-рішення в сумі 9769,32 гривень.

21.12.2012 року відповідачем винесено податкову вимогу про донарахування пені ПАТ «Український комунальний банк» за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності в сумі 2411,31 гривень на підставі пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПК України, Інструкції про порядок нарахування по погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПС України від 17.12.2010 року № 953, яка була отримана позивачем 24.12.2012 року.

Заперечуючи висновки податкового органу, суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Положеннями пункту 59.3 статті 59 ПК України передбачено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відповідно до пп. 2.2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1113 від 24.10.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.11.2012 року за №1909/22221, податкова вимога формується, якщо: платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної у поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки; платник збору не сплатив узгодженої суми збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у встановлені строки; платник єдиного податку першої або другої групи не сплатив суми авансового внеску у встановлені строки; контролюючий орган, що визначив суми грошового зобов'язання платника податків, не є органом державної податкової служби та надіслав відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру.

Інших підстав, які б надавали органу державної податкової служби право на прийняття податкових вимог нормами ПК України та Порядку № 1113 від 24.10.2012 року не передбачено.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України пенею є сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сума податкового зобов'язання, визначеного ПАТ «Український комунальний банк» податковим повідомленням-рішенням від 22.02.2011 року № 000000000028061/0 в сумі 48 836,61 гривень повинна була бути сплачена не пізніше ніж 03.03.2011 року.

При цьому, судами при дослідженні наявних у матеріалах справи меморіальних ордерів від 01.03.2011 року № 11620 та № 11621, встановлено, що позивачем сплачено податкові зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності у розмірі 39 069,29 гривень та штрафні санкції у розмірі 9767,32 гривень, визначені податковим повідомленням-рішенням від 22.02.2011 року № 000000000028061/0.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що позивачем своєчасно сплачено нараховані податковим повідомленням-рішенням суми грошових зобов'язань в повному обсязі у встановлені п. 57.3 ст. 57 ПК України строки, а саме 01.03.2011 року, тобто до спливу граничного строку їх сплати, а саме, до 03.03.2011 року, що виключає можливість нарахування пені.

Крім того, підпунктом 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України передбачено, що нарахування пені здійснюється, в тому числі при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно з цим Кодексом.

За змістом пп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПК України, нарахування пені розпочинається у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Відповідно до підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України, закінчується нарахування пені у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.

Вказані положення ПК України кореспондуються з вищенаведеними положеннями пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України, оскільки також встановлюють правило, що нарахування пені можливе лише у разі несплати податкового зобов'язання до дня настання строку його погашення. Тобто при сплаті зобов'язання до вказаного дня нарахування пені не може бути розпочато у зв'язку з ненастанням граничного строку погашення податкового зобов'язання як обов'язкової умови для початку нарахування пені.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у податкового органу не було підстав для нарахування пені за весь період заниження.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції помилково зазначено в постанові про неможливість нарахування пені у зв'язку з тим, що ПК України не діяв на час заниження податкового зобов'язання, оскільки заниження податкового зобов'язання позивачем відбувалось як до, так і після набрання ПК України законної сили, так як зазначалось вище ці зобов'язання були сплачені позивачем лише 01.03.2011 року, тобто вже під час дії ПК України, у зв'язку з чим норми останнього розповсюджуються на спірні правовідносини.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано змінено мотивувальну частину оскаржуваної постанови суду першої інстанції, яку вважати прийнятою з мотивів, які викладені у постанові апеляційного суду.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково зазначено в резолютивній частині постанови про одночасне визнання оскаржуваної вимоги недійсною та її скасування, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про скасування або визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення про стягнення податкового боргу, але з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанову суду першої інстанції змінено в частині викладення мотивів прийнятого рішення та виключено з резолютивної частини зазначення про визнання оскаржуваної вимоги недійсною.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 року у справі № 812/1363/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.