Постанова № 37939993, 26.03.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Широка К.Ю.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року справа №812/10549/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

секретар судового засідання Томах О.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Болото О.О. - за довір. від 24.03.2014 року

від відповідача - Бойко В.В - за довір. від 10.01.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року у справі № 812/10549/13-а за позовом Приватного підприємства «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001512310 від 11.10.2012 року та № 0001502310 від 11.10.2012 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року апеляційна скарга Приватного підприємства «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» - залишена без задоволення, постанова Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року - залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2013 року касаційна скарга Приватного підприємства «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» задоволена частково, постанова Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року - скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року у справі № 812/10549/13-а (суддя Широка К.Ю.) у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що в залізничній накладній в графах «Одержувач» і «Відправник» зазначаються юридичні особи, які мають право (цифровий код залізниці) відправляти (отримувати) вантажі на відповідних залізничних станціях і відповідно мають договори з представництвами залізниці. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що залізничні накладні є документами, які засвідчують факт поставки не відповідає вказаним положенням, так як залізничні накладні вказують на залізничне транспортування товару, а факт поставки засвідчує підписання видаткових накладних, що зумовлює зміну майнового стану платників. Отже, суд першої інстанції помилково ототожнює вантажовідправника ТОВ «Станик», який зазначений у залізничній накладній, з власником товару, в той час, як відповідно до вказаних положень нормативно-правових актів ТОВ «Станик» в даному випадку виступає як вантажовідправник.

Наголошує на тому, що позивач не є учасником правочинів з придбання ПП «Іллекс Луганськ» вугілля та з його доставки залізничним транспортом, тому позивачу не відомо, які угоди (і з ким) укладались ПП «Іллекс Луганськ» з приводу такого придбання та перевезень. Господарські відносини Позивача з ПП «ІЛЛЕКС ЛУГАНСЬК» мають повне документальне підтвердження.

Також зазначає, що вироком Брянківського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року не встановлено порушень господарської діяльності ПП «ІЛЛЕКС-ЛУГАНСЬК» та ПП «КФ «Кримвуглебуд»», відносини між цими підприємствами не були предметом дослідження в кримінальній справі та не встановлюються вироком суду. Жоден з документів по спірним взаємовідносинам між зазначеними контрагентами в кримінальній справі не досліджений.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник відповідача.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила.

Приватне підприємство «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Алчевської міської ради 19.09.2009 року, свідоцтво про державну реєстрацію № 13841020000002384.

Перебуває на податковому обліку в Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області, є платником податку на додану вартість.

17 грудня 2009 року між ПП «Іллекс Луганськ» (Поклажодавець) та ПП «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» (Зберігач) укладено договір відповідального зберігання № 1712-09, 01 лютого 2010 року № 0102-10, 22 лютого 2010 року № 2202-10, згідно пункту 1.1 яких Зберігач зобов'язується прийняти в свою адресу за залізничними реквізитами: станція Нижньогірська Придніпровської залізниці код 472207, отримувач ПП «КФ «Кримвуглебуд» та зберігати і повернути у схоронності товарно-матеріальні цінності, вугілля марки ДГР 0-200, які передані Поклажодавцем.

01 червня 2010 року між ПП «Іллекс Луганськ» (Постачальник) та ПП «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» (Покупець) укладено договір № 01/06/10-1, згідно пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити, а покупець (прийняти на умовах, передбачених даним Договором, вугільну продукцію, а саме, вугілля марки ДГР 0-200.

На виконання вказаних договорів позивачем надані наступні документи: договори на відповідальне зберігання від 17.12.2009 року, від 01.02.2010 року, від 22.02.2010 року, додаток (до договору № 2202-10 від 22.02.2010) від 01.06.2010 року, квитанції про відправлення вантажу до залізничного відправлення від 22.12.2009 року № 51409694, від 06.02.2010 року № 51409730, товарно-транспортні накладні автомобільного відправлення товару від 15 червня 2010 року, 16 червня 2010 року, 17 червня 2010 року, 18 червня 2010 року, посвідчення якості товару від 22.12.2009 року № 81, від 06.02.2010 року № 89, від 26.02.2010 року № 93, від 18.03.2010 року № 101, податкові накладні № 150603 від 15.06.2010 року, № 020702 від 02.07.2010 року, квитанції про приймання вантажу № 51409730 від 06.02.2010 року, № 51409744 від 26.02.2010 року, № 51409766, згідно яких відправником є ТОВ «Станик», його поштова адреса - м. Лутугіно, пер. Спортивний,1, одержувач - ПП КФ «Кримвуглебуд», його поштова адреса - АРК, пмт Ніжнигірський, вул. Южна,1, а платником ПП Панжеко., товарно-транспортні накладні від 02 липня 2010 року, згідно яких автопідприємством ПП «Іллекс Луганськ» вказане вугілля перевозилось з м. Сімферополя до смт. Нижньогірський, вулиця Леніна, 7, а також з вул. Лісної, 7 на вул. Леніна, 7 в смт. Нижньогірський, згідно товарно-транспортних накладних від 15 червня 2010 року, 16 червня 2010 року, 17 червня 2010 року, 18 червня 2010 року, вантажавідправником у вказаних ТТН зазначено ПП «Іллекс Луганськ».

Всі первині документи від імені ПП «Іллекс Луганськ» підписані керівником зазначеного підприємства ОСОБА_5

Вироком Брянківського міського суду Луганської області від 21.10.2011 по кримінальній справі № 1-291/2011 за обвинуваченням ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 396 КК України, зазначені особи засуджені за скоєння злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 396 КК України.

У відповідності до зазначеного вироку, названі вище особи, придбавши суб'єкти господарської діяльності без наміру ведення законної підприємницької діяльності, здійснювали фіктивне підприємництво, а саме: надавали послуги суб'єктам підприємницької діяльності по незаконному відмиванню грошових коштів, формуванню податкового кредиту.

З метою розширення своєї злочинної діяльності та збільшення грошового потоку, який направлявся підприємствам-контрагентами з метою здійснення фіктивного підприємництва, приблизно в січні 2010 року придбали у ОСОБА_5 Приватне підприємство «Іллекс Луганськ».

Директор ПП «Іллекс Луганськ» ОСОБА_5, не займаючись господарською діяльністю, за грошову винагороду передав членам злочинного угруповування установчі документи та печатку підприємства, документи на відкриття, розрахункові рахунки, договір з Жовтневою МДПІ м. Луганська для подачі податкової звітності по базі БЕСТ «Звіт».

У 2010 році, між підприємствами ПП «Луганськенерголюкс», ПП «ВВП Луганськ-Контракт», ПП «Іллекс-Луганськ» здійснювались взаємні фінансово-господарські відносини, які полягали в реалізації та придбанні один у одного товарів (робіт, послуг).

У вироку також зазначено, що за період з січня 2010 року по 25 лютого 2011 року вся офіційна діяльність ПП «Іллекс Луганськ» зводилась членами організованої групи до фіктивного підприємництва та до незаконного формування податкового кредиту з наступним його відшкодуванням, до надання документів для проведення безтоварних прибуткових та видаткових операцій з метою транзиту та відмивання готівки, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства від підприємств-контрагентів та таким чином формування податкового кредиту.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № 149 від 06.06.2011 року за результатами дослідження руху грошових коштів на поточному рахунку підприємства ПП «Іллекс-Луганськ», експертом встановлено, що у підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

30 серпня 2012 року Алчевською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Луганській області на адресу ПП «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» направлений запит про надання документів, отриманий останнім 30.08.2012 року.

07 вересня 2012 року із супровідним листом № 249 ПП «КФ Кримвуглебуд» були направлені на адресу відповідача бухгалтерські документи про фінансово-господарські правовідносини з ПП «Іллекс Луганськ» за період з 01 червня 2010 по 31 липня 2010 року.

19 вересня 2012 року з посиланням на вимоги п.п.78.1.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, Алчевською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Луганській області був виданий наказ № 529 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «КФ Кримвуглебуд», який разом із повідомлення про початок проведення перевірки № 15384/223-36359112 вручено особисто головному бухгалтеру ПП «КФ «Кримвуглебуд» - Нринь Наталії Євгенівні 20.09.2012 року.

У період з 21 вересня 2012 року по 27 вересня 2012 року відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «КФ Кримвуглебуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податок на прибуток та податок а додану вартість за період з 01.06.2010 року по 31.07.2010 року.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом був складений акт № 1144/223-36369112 від 03.10.2012 року та встановлені порушення:

- п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), в результаті чого ПП «КФ «КРИМВУГЛЕБУД»' занижено податок на прибуток по взаємовідносинах ПП «Іллекс Луганськ» у сумі 114129 грн.

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого ПП «КФ «КРИМВУГЛЕБУД» занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах: ПП «Іллекс Луганськ» в сумі 91303 грн.

Позивач, не погодившись із зазначеним актом, направив заперечення до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області.

Листом Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області від 11.10.2012 року № 17442/223 заперечення позивача залишені без задоволення.

Як вбачається з зазначеного листа, при проведенні перевірки платником податків не надано до перевірки сертифікати якості та технологічні властивості, в результаті чого неможливо ідентифікувати товар та не можливо підтвердити, що постачальником надана саме та продукція, що вказана у видаткових накладних, що не підтверджує поставку вугілля саме від ПП «Іллекс Луганськ», а також до перевірки не надано залізничні квитанції про прийняття вантажу до перевезення, завірені Постачальником або його уповноваженим представником, оригінали залізничних накладних. Була встановлена перевіркою нікчемність угод, укладених позивачем з ПП «Іллекс Луганськ» та відсутність належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів фінансово-господарської діяльності з урахуванням вироку Брянківського міського суду Луганської області по справі № 1-291/2011 від 21.10.2011 року у відношенні ОСОБА_6, у скоєнні - злочинів, передбачених ст.ст.28 ч. 3, 205 ч.2, 15 ч. 2 - 191 ч.5 КК України, ОСОБА_7, у скоєні злочинів, передбачених ст.ст.28 ч. 3, 205 ч.2, 15ч.2-191 ч.5 КК України.

11 жовтня 2012 року Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області на підставі акту перевірки, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р":

- за порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 0001512310 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 114128,75 грн., з якої: 91303,00 грн. - за основним платежем та 22825,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- за порушення п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 0001502310 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 142661,25 грн., з якої: 114129,00 грн. - за основним платежем та 28532,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

Позивач, не погодившись із зазначеними податковим повідомленням-рішенням, направив скаргу до Державної податкової служби у Луганській області.

Рішенням Державної податкової служби у Луганській області від 13.11.2012 року № 18003/10-408 оскаржувані податкові повідомлення-рішенням залишені без змін, а скарга позивача залишена без задоволення.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої та апеляційної інстанції, апелянт вказує на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає такий висновок правомірним, а апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України..

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Відповідно до пункту 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Згідно пункту 1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (був чинний на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якими були визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльност: такої особи - платника податку.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, визначальною умовою для формування валових витрат підприємства та суми податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг), підприємством у власній господарській діяльності.

За приписами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (був чинний на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За приписами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який, зокрема, містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 2.1 Положення "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,

іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Брянківського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року встановлено, що у період з початку січня 2010 року по 25 лютого 2011 року вся діяльність ПП «Іллекс Луганськ» зводилась членами злочинної групи к фіктивному підприємництву з метою заволодіння бюджетними коштами шляхом заповнення бухгалтерських та податкових документів про проведення безтоварних операцій з метою транзиту та переведення в готівку безготівкових коштів, що надходили на рахунки ПП «Іллекс Луганськ» від підприємств - контрагентів.

За приписами ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вбачається з п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 25.04.2003 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» передбачений ст. 205 Кримінального кодексу України злочин вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності.

Згідно п. 20 зазначеної постанови, у разі, коли створений чи придбаний суб'єкт підприємницької діяльності розпочав незаконну діяльність, що містить ознаки ще й іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 205 Кримінального кодексу України і тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за здійснення незаконної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КК України (у редакції що діяла на момент винесення постанови Жовтневого районного суду м. Луганська) фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - карається штрафом від п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на вищенаведене, вирок за вчинення злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України, може свідчити тільки про те, чи мала місце в момент створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) протиправна дія, ким вона вчинена, проте не може встановлювати наслідки цієї дії.

Тобто, в силу формального складу цього злочину ним не може охоплюватися подальша діяльність створеного (придбаного) суб'єкта підприємницької діяльності.

Колегія суддів зазначає, що, у вироку Брянківського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року не має жодного посилання на недійсність цивільно-правового договору, що був укладений між ПП «Іллекс Луганськ» та ПП «КФ «Кримвуглебуд»», недійсність актів прийому - передання товару за цим договором, недійсність податкових накладних, що були надані постачальниками товару або самим підприємством, тобто питання вказаних господарських операцій взагалі не досліджувалось.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ПП «Іллекс-Луганськ», або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що виконання угод позивача з ПП «Іллекс-Луганськ» підтверджено квитанціями про відправлення вантажу до залізничного відправлення, транспортними накладними автомобільного відправлення товару, посвідченнями якості товару, податковими, квитанціями про приймання вантажу, товарно-транспортними накладними.

Щодо відсутність у позивача сертифікатів якості та товарно-транспортних накладних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію», Положення про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року № 225 наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року № 28 затверджено Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.05.2005 року № 466/10746).

З аналізу цього Переліку вбачається, що продукції, які підлягають обов'язковій сертифікації, відсутні у найменуваннях тих товарів (продукції), які придбав позивач у ПП «Іллекс Луганськ».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності» виробник зобов'язаний: сприяти проведенню всіх процедур підтвердження відповідності, встановлених для конкретного виду продукції; наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері; компенсувати споживачам продукції завдані їм збитки в разі виявлення невідповідності продукції вимогам, зазначеним у декларації про відповідність та/або сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності; надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція; надавати на вмотивовану вимогу органів, яким відповідно до законів України належать повноваження щодо перевірки якості та безпеки продукції, завірені виробником або імпортером копії сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо її наявність у виробника передбачена технічним регламентом на відповідний вид продукції.

Постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Норми Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568, передбачають обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних у разі укладення договорів про перевезення вантажів з перевізником.

Дана норма кореспондується з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», якою затверджений перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. Так, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах таким документом є товарно-транспортна накладна; для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб це - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

За приписами п. 6 розділу 1 Статуту залізниць України:

- вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення;

- вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж;

- вантажні операції - навантаження вантажу на залізничний рухомий склад, вивантаження вантажу із залізничного рухомого складу, сортування дрібних відправок та контейнерів, перевантаження, перевалка на транспортні засоби іншого виду транспорту;

- внутрістанційні перевезення - перевезення вантажу з однієї під'їзної колії на іншу в межах однієї станції;

- накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Перевезення товару залізницею оформлюється комплектом перевізних документів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 19.11.1998 року № 460 (якій діяв на час виникнення спірних правовідносин), до якого належать: накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу (п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 11.00 № 644 (далі - Правила №644). Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи (надалі - перевізний документ) заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом. (п. 1.2 Правил № 644).

Вантажовідправником заповнюються такі графи комплекту перевізних документів:

«Відправник» - зазначаються точне й повне найменування установи, підприємства, організації, особи - відправника вантажу та його цифровий код. Якщо вантаж відправляється громадянами, то зазначаються прізвище, ім'я та по батькові особи, яка відправляє вантаж.

У разі відправлення імпортних вантажів з морських портів у графі "Відправник" зазначаються експедиторська організація, яка відправляє вантаж з порту за дорученням вантажовласника, і її цифровий код (наприклад, «Фірма «Інтертранс» - 3214») або морський порт за дорученням вантажовласника і його цифровий код, або найменування вантажовласника, якщо він сам відправляє вантаж із порту.

Відправником може бути тільки одна фізична або юридична особа. (п. 2.1 Правил № 644) .

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до вищезазначених норм надані договори відповідального зберігання № 1712-09 від 17.12.2009 року, № 0102-10 від 01.02.2010 року, № 2202-10 від 22 лютого 2010 року, № 1203-10 від 12 березня 2010 року, квитанції про відправлення вантажу до залізничного відправлення від 22.12.2009 року № 51409694, від 06.02.2010 року № 51409730, товарно-транспортні накладні автомобільного відправлення товару від 15 червня 2010 року, 16 червня 2010 року, 17 червня 2010 року, 18 червня 2010 року, посвідчення якості товару від 22.12.2009 року № 81, від 06.02.2010 року № 89, від 26.02.2010 року № 93, від 18.03.2010 року № 101, квитанції про приймання вантажу № 51409730 від 06.02.2010 року, № 51409744 від 26.02.2010 року, № 51409766, згідно яких відправником є ТОВ «Станик», його поштова адреса - м. Лутугіно, пер. Спортивний,1, одержувач - ПП КФ «Кримвуглебуд», його поштова адреса - АРК, пмт Ніжнигірський, вул. Южна,1, а платником ПП Панжеко., товарно-транспортні накладні від 02 липня 2010 року, згідно яких автопідприємством ПП «Іллекс Луганськ» вказане вугілля перевозилось з м. Сімферополя до смт. Нижньогірський, вулиця Леніна, 7, а також з вул. Лісної, 7 на вул. Леніна, 7 в смт. Нижньогірський, згідно товарно-транспортних накладних від 15 червня 2010 року, 16 червня 2010 року, 17 червня 2010 року, 18 червня 2010 року, вантажавідправником у вказаних ТТН зазначено ПП «Іллекс Луганськ».

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач помилково ототожнює вантажовідправника ТОВ «Станик», який зазначений у залізничній накладній, з власником товару, оскільки відповідно до нормативно-правових актів ТОВ «Станик» у зазначених спірних правовідносинах виступає як вантажовідправник, тобто, позивач є учасником правочинів з придбання ПП «Іллекс Луганськ» вугілля та з його доставки залізничним транспортом.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг) та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

Відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації, від 30.05.1997 року № 165 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», який діяв на час видачі податкових накладних, останню заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно пункту 5 Порядку № 165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що обов'язок зі складення податкових накладних, які слугують підтвердженням права на податковий кредит платника-покупця товарів, та відображення у них відомостей, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом наведених вимог при оформленні необхідних документів відсутні підстави для висновку про недостовірність відомостей, що містяться у таких податкових накладних, та про недобросовісність покупця як платника податків, якщо не встановлені обставини на підтвердження того, що платник знав або повинен був бути обізнаним про зазначення продавцем неправдивих або протирічливих даних.

Тобто, висновок про недостовірність податкових накладних, які підписані невстановленою особою, не може сам по собі за відсутності інших фактів та обставин розглядатися як підстава для позбавлення платника права на податковий кредит.

Необґрунтована податкова вигода характеризується, зокрема, відсутністю фактичного виконання господарських операцій (їх реальності), здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту.

Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій між ПП «Іллекс Луганськ» та ПП «Комерційна фірма «Кримвуглебуд», ПП «Іллекс Луганськ» було внесено до ЄДРПОУ, зареєстровано як платник податку на додану вартість та мало свідоцтво платника ПДВ та платника податку на прибуток, таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по господарським відносинам у червні - липні 2010 року з зазначеним контрагентом.

Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту».

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Аналізуючи приведене законодавство та нормативні акти, які врегульовують спірні правовідносини та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачем надані первинні документи, тобто реальність договорів знайшла своє підтвердження.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду прийнята при невірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст. 2, ст. 11, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п. 3 ст. 198, п. 3, 4 ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року у справі № 812/10549/13-а - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року у справі № 812/10549/13-а за позовом Приватного підприємства «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Позов Приватного підприємства «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області від 11.10.2012 року № 0001512310 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 114128,75 грн., з якої: 91303,00 грн. - за основним платежем та 22825,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Луганській області від 11.10.2012 року № 0001502310 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 142661,25 грн., з якої: 114129,00 грн. - за основним платежем та 28532,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Комерційна фірма «Кримвуглебуд» здійснені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7482 (сім тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 26.03.2014 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, повний текст постанови виготовлений 31.03.2014 року.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська