Ухвала суду № 37932905, 27.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/228/14 Головуючий у 1-й інстанції: Тихоненко О.М. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

27 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року, позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої позовні вимоги мотивував тим, що в липні та грудні 2011 року останній мав господарські взаємовідносини з контрагентами Приватним підприємством «Рабмер» та з Приватним підприємством «Промкомплект» з приводу надання послуг та постачання товару. Так, між позивачем та контрагентами укладено: контракт з ПП «Рабмер» №ChWWP-ISB-03W від 14.06.2010 року на заміну і реабілітацію аварійних ділянок водопровідних та каналізаційних мереж та договір з ПП «Промкомплект» №23/08 від 09.04.2008 на постачання товару. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат та суму податку на додану вартість сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: контракт, договір поставки, акти виконаних робіт, податкові накладні, накази про прийняття до експлуатації об'єктів, видаткові накладні. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по контракту та договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 04.11.2013 року №648/22/03358222, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 18.11.2013 року №0005512200 та №0005502200.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач (код ЄДРПОУ 03358222) є правонаступником прав і обов'язків ДКП ВКГ «Чернігівводоканал», яке зареєстровано рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 18.05.1992 №143, як державне комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради народних депутатів, що підтверджується матеріалами справи.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 18.05.1992 за №3820, станом на дату підписання акту перевірки перебуває на обліку в ДПІ у м. Чернігові.

ДПІ у м.Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області на підставі направлень від 15.10.2013 № 786, № 787, № 788, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 та ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 15.10.2013 №797 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з податку на додану вартість за липень, грудень 2011 року операцій по взаємовідносинах з ПП «Промкомплект», ПП «Рабмер» та у декларації з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 04.11.2013 № 648/22/03358222.

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме: пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у 2011 році на суму 10 294,00 грн., в тому числі по періодах: ІІ-ІІІ квартали 2011 року на суму 5 408,00 грн., ІІ-ІУ квартали 2011 року на суму 10 294,00 грн.; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 520 427,00 грн., у тому числі: за липень 2011 року в сумі 321 506,00 грн., грудень 2011 року 19 рядок декларації на суму 198 921,00 грн., 24 рядок на суму 321 506,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем 08.11.2013 подано до ДПІ у м.Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області заперечення № 25/2003, однак 15.11.2013 ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області надана відповідь № 4835/10/25-26-22-0219, якою заперечення позивача залишено без задоволення.

За висновками акта перевірки ДПІ у м.Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 18.11.2013: - №0005512200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 520 427,00 грн.; - №0005502200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності за основним платежем 10 294,00 грн..

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивачем 26.11.2013 подано до Головного управління Міндоходів у Чернігівській області скаргу № 25/2129, однак рішенням від 15.01.2014 № 170/10/25-01-10-05-15 Головним управління Міндоходів у Чернігівській області скаргу позивача залишено без задоволення.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Згідно зі ст.3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції також встановлено, що за результатами міжнародних конкурентних торгів, між позивачем та ПП «Рабмер» укладено Контракт № ChWWP-ISB-03W від 14.06.2010 на заміну і реабілітацію аварійних ділянок водопровідних та каналізаційних мереж (частина 1). Даний контракт укладений в рамках реалізації проекту «Розвиток міської інфраструктури» (Угода про позику (Проект розвитку міської інфраструктури) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку 26.05.2008, Угода Міжнародний банк реконструкції і розвитку) (Угоду ратифіковано Законом № 592-УІ від 24.09.2008). Контракт з ПП «Рабмер» має стандартну форму для даного виду торгів на закупівлю робіт передбачену Міжнародним банком реконструкції та розвитку.

В ході виконання робіт на об'єкті (вул. Котляревського у м. Чернігові) між сторонами підписано акт №7 приймання виконаних робіт за червень-липень 2011 року. Загальна вартість робіт по акту 2 466 395,99 грн., у тому числі ПДВ - 411 066,00 грн. та отримана податкова накладна від 20.07.2011 №1.

Із загальної вартості робіт - 2 466 395,99 грн., вартість без ПДВ 2 055 329,99 грн. позивачем включена до складу балансової вартості основних фондів згідно наказу від 31.10.2012 № 271 та суму ПДВ 411 066,00 грн. підприємством включено до складу податкового кредиту у липні 2011 року.

За результатами виконання робіт на об'єктах у м.Чернігові, між сторонами підписано акт № 14-19 приймання виконаних робіт за жовтень-листопад 2011 року. Загальна вартість робіт по акту 2 708 716,43 грн., у тому числі ПДВ - 451 452,74 грн. та отримана податкова накладна від 02.12.2011 №3.

Із загальної вартості робіт - 2 708 716,43 грн., вартість без ПДВ 2 257 263,69 грн. позивачем включена до складу балансової вартості основних фондів згідно наказу від 31.10.2012 № 271 та суму ПДВ 451 452,74 грн. підприємством включено до складу податкового кредиту у грудні 2011 року.

Необхідно зазначити, що наказом позивача від 25.12.2012 №305 внесено зміни до наказу №271 від 31.10.2012, а саме п.1 - збільшити балансову вартість основних фондів каналізаційних мереж на 2 233 245,99 грн., у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи 2 216 815,61 грн., інші витрати 16 430,38 грн. та водопровідних мереж на 12 866 015,96 грн. - у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи 12 551 308,90 грн., інші витрати 314 707,06 грн..

Оплата здійснювалась на підставі угоди субкредитування № 28000-04/205 від 10.12.2007 між Міністерством фінансів України, Міністерством з питань житлово-комунального господарства України та позивачем про використання сум позики, що надається Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку (Угода про позику (Проект розвитку міської інфраструктури). На підставі вищезазначеної угоди в платіжних дорученнях №СТРS079772 від 05.07.2011 та №СТРS082069 від 23.12.2011 платником вказано Міжнародний банк реконструкції та розвитку, США.

Також, на підтвердження факту проведення операцій з ПП «Рабмер» позивачем надано ряд документів, що супроводжують проведення будівельних робіт відповідно до будівельних норм та правил України, а саме: - журнали авторського нагляду за будівництвом (в яких зазначено: найменування об'єкта будівництва, його адреса, перелік підрядних організацій, реєстрація відвідувань об'єкта спеціалістами та інше); - загальні журнали робіт по будівництву об'єктів (в яких зазначено: загальні дані, вказівки щодо ведення загального журналу робіт, список інженерно-технічного персоналу, зайнятого на будівництві об'єкта, перелік актів допоміжного прийняття відповідальних конструкцій і обстеження прихованих робіт, відомості про виконання робіт); - декларації про початок виконання будівельних робіт; - декларації про готовність об'єкта до експлуатації; - акти проведення дезінфекції та промивки трубопроводів господарсько-питного забезпечення; - протоколи дослідження питної води; - акти огляду прихованих робіт (підготовка дна котловану (земляні роботи), телевізійна діагностика стану й ушкодження труб до промивки та очистки та після промивки та очистки, замір товщини стінки відновленого полімеризованого рукава з текстильного матеріалу з поліетиленовим покриттям, улаштування сталевих патрубків, телевізійна діагностика стану й ушкодження труб після санації, монтаж комплекту кілець з нержавіючої сталі з ущільнюючими гумовими манжетами, монтаж з'єднання відновлених сталевих трубопроводів за допомогою сталевих вставок, улаштування сталевих патрубків, нанесення дуже посиленої гідроізоляції сталевих трубопроводів, підготовка дна котловану в місцях введення композитного рукава з текстильного матеріалу, відновлення трубопроводів за допомогою композитного рукава з текстильного матеріалу з поліетиленовим покриттям); - акт здачі-приймання будівельного майданчика; - схема організації дорожнього руху на час виконання робіт.

Також, позивачем (Замовник) 09.04.2008 укладено договір поставки №23/08 з ПП «Промкомплект» (Постачальник). Відповідно до вказаного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Замовнику товар (водопровідна арматура та пристрої), а Замовник зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату Так, на протязі липня, грудня 2011 року ПП «Промкомплект» надано позивачу товар на суму: липень 2011 року - 28 216,68 грн., в тому числі ПДВ 4 702,78 грн., грудень 2011 року - 25 488,00 грн., в тому числі ПДВ 4 248,00 грн., а останнім перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Промкомплект» суму коштів за придбаний товар. Розрахунки між Замовником та Постачальником здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами. Суми ПДВ позивачем включені до складу податкового кредиту у липні, грудня 2011 року.

Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: накладними, видатковими накладними, вимогами, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Крім того, необхідно зазначити, що придбаний у ПП «Промкомплект» товар, отриманий уповноваженим працівником позивача - ОСОБА_3, яка ставила свої підписи на первинних документах відповідно до договору № 1, укладеного 28.02.2005 між позивачем та його працівником ОСОБА_3 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (том № 4 а.с.1). Також, ОСОБА_3 надано підписку про ознайомлення з правилами роботи і зобов'язання у повному обсязі виконувати всі встановлені правила щодо прийому, збереження та видачі товарно-матеріальних цінностей та грошових засобів, а також дотримуватись порядку та термінів подання звітності. Факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з позивачем підтверджується витягом з штатного розпису.

Також, на підтвердження виконання договору між ПП «Промкомплект» та позивачем, останнім надано відомості аналітичного обліку розрахунків з партнерами та акти звірки операцій з партнером підприємства.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентами.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 №435, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеними контрагентами відповідач посилається на 1. Акт Самбірської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області від 25.07.2013 №1/22-00/35775821 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Рабмер» з питань господарських взаємовідносин з контрагентами за період 01.01.2010 по 31.03.2013, яким встановлено порушення вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, що призвело до: завищення витрат у 3 кв. 2011 року на суму 1 584 013,40 грн. по взаєморозрахунках з ТЗОВ «БК «Атр Груп» та завищення доходів у 3 кв. 2011 року на суму 1 584 013,40 грн. в частині подальшої реалізації робіт, послуг отриманих від ТЗОВ «БК Атр Груп»; завищення витрат у 4 кв. 2011 року на суму 973 366,33 грн. по взаєморозрахунках з ТЗОВ «Гарант-буд-сервіс» та завищення доходів у 4 кв. 2011 року на суму 973 366,33 грн. в частині подальшої реалізації робіт, послуг отриманих від ТЗОВ «Гарант-буд-сервіс»; завищення податкового кредиту на загальну суму 316 802,68 грн., в тому числі за липень 2011 року на суму 316 802,68 грн. по взаєморозрахунках з ТЗОВ «БК «Атр Груп» та завищення податкового зобов'язання на загальну суму 316 802,68 грн., в тому числі за липень 2011 року на суму 316 802,68 грн. в частині подальшої реалізації робіт, послуг отриманих від ТЗОВ «БК «Атр Груп»; завищення податкового кредиту на загальну суму 194 673,27 грн., в тому числі за грудень 2011 року на суму 194 673,27 грн. по взаєморозрахунках з ТЗОВ «Гарант-буд-сервіс» та завищення податкового зобов'язання на загальну суму 194 673,27 грн., в тому числі за грудень 2011 року на суму 194 673,27 грн. в частині подальшої реалізації робіт, послуг отриманих від ТЗОВ «Гарант-буд-сервіс». 2. Акт ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 30.07.2013 №188/22/24834483 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Промкомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства в податковій звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами за період грудень 2010 року, квітень-грудень 2011 року, січень-березень 2012 року, липень-серпень 2012 року, яким встановлено, що перевіркою ПП «Промкомплект» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками на суму ПДВ 579 857,00 грн. Також, перевіркою ПП «Промкомплект» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із покупцями на суму ПДВ 627 166,00 грн..

Проте, такі посилання не можливо прийняти до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, має місце за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м.Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Також, необхідно зазначити, що ПП «Рамбер» направлено 30.07.2013 року до Самбірської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області заперечення №1-30/07 на вищезазначений акт перевірки від 25.07.2013 року №1/22-00/35775821, однак згідно висновку від 08.08.2013 № 1/22-00/35775821 Самбірською ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області заперечення ПП «Рабмер» залишено без задоволення.

Крім того, згідно довідки ДПІ у м.Чернігові від 17.10.2011 року №2965/23/03358222 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за липень 2011 року, порушень не встановлено. Згідно акту від 03.07.2012 №25-06-21/10 ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2010 по 01.04.2012 Державною фінансовою інспекцією в Чернігівській області, ревізією дотримання порядку складання звітності, в тому числі відповідності фінансової звітності даним бухгалтерського обліку порушень не встановлено.

Відповідно до акту ДПІ у м.Чернігові ДПС від 27.09.2012 №1837/22/03358222 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012 порушень у даному періоді (липень, грудень 2011 року) не встановлено.

Згідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеними контрагентами укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення ст. 139 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарської операції, в результаті якої вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарської операції, за наслідками якої виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав, в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 01 квітня 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 27 березня 2014 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Троян Н.М.