Ухвала суду № 37928902, 27.03.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1622/13-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я.Провадження № 22-ц/780/1467/14 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.Категорія 23 27.03.2014

УХВАЛА

Іменем України

24 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Суханової Є.М., Березовенко Р.В.,

при секретарі - Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 квітня 2013 року у справі за позовом приватного комунально - побутового підприємства «Теплокомунсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з теплопостачання,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2010 року приватне комунально - побутове підприємство «Теплокомунсервіс» (далі - ПКПП «Теплокомунсервіс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача на свою користь борг за послуги з теплопостачання у розмірі 8 575 грн. 45 коп.

Вимоги позову обґрунтувало тим, що ПКПП «Теплокомунсервіс» надає послуги з теплопостачання до будинку по АДРЕСА_1, в якій проживає відповідач. Відповідач отримує послуги з теплопостачання, які надає підприємство, однак не в повному розмірі їх оплачує, у зв'язку з чим виникла заборгованість за період з 01 листопада 2008 року по 01 червня 2011 року у розмірі 8 575 грн. 45 коп. Тому позивач просив його позов задовольнити.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 квітня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПКПП «Теплокомунсервіс» заборгованість за надані послуги з теплопостачання в період з листопада 2008 року по травень 2011 року включно у розмірі 8 575 грн. 45 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, а позовну заяву залишити без розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач надає послуги з теплопостачання квартири, в якій проживає відповідач, однак відповідач не в повному розмірі їх сплачує, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з листопада 2008 року по травень 2011 року включно у розмірі 8 575 грн. 45 коп., а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача вказаної суми боргу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_2, на якого відкрито особовий рахунок, проживає в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.5).

Вказаний будинок перебуває на балансі управління житлово-комунального господарства «Біличі» (далі - УЖКГ «Біличі»)

По справі встановлено, що 1 листопада 2008 року між УЖКГ «Біличі» та позивачем по справі ПКПП «Теплокомунсервіс» було укладено договір оренди майна №1, за умовами якого ПКПП «Теплокомунсервіс» прийняло в строкове платне користування будівлю, обладнання котельні та внутрішні інженерні мережі по вул. Пономарьова, 24 у смт Коцюбинське Київської області для виробництва теплової енергії, підігріву води та подачі для споживання в житловий фонд, а також іншим споживачам. Термін оренди 35 місяців з моменту прийняття об'єкту оренди (т.1. а.с.96-98).

Згідно з актом приймання - передачі котельні від 01 листопада 2008 року ПКПП «Теплокомунсервіс» прийняло будівлю, обладнання котельні та внутрішні інженерні мережі по вул. Пономарьова, 24 у смт Коцюбинське Київської області (т.2, а.с.99-100).

Позивач у відповідності до Статуту є підприємством, яке надає послуги, зокрема, з теплопостачання населенню, бюджетним установам та організаціям, іншим юридичним установам.

Встановлено, що ПКПП «Теплокомунсервіс» в період з 1 листопада 2008 року по 2012 рік надавало послуги з теплопостачання та підігріву води житловому будинку по АДРЕСА_1, в тому числі, у квартиру, в якій проживає відповідач.

Договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води між сторонами не укладався.

По справі встановлено, що нарахування плати за надання послуг відповідачу ПКПП «Теплокомунсервіс» проводило згідно з тарифами на теплопостачання для населення, затвердженими рішенням виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 26 травня 2009 року №76 «Про погодження тарифів на послуги по теплопостачанню, які надаються ПКПП «Теплокомунсервіс» в смт Коцюбинське», рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 22 грудня 2009 року №305 «Про приведення тарифів на послуги по теплопостачанню, які надаються КПП «Теплокомунсервіс», у відповідність до рівня економічно обгрунтованих витрат» та рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 28 вересня 2010 року №191 «Про приведення тарифів на послуги по теплопостачанню та гарячому водопостачанню, які надаються КПП «Теплокомунсервіс», у відповідність до рівня обгрунтованих витрат».

Вказані рішення є чинними, ніким не змінені і не скасовані, а тому вони підлягають виконанню.

З розрахунку суми боргу, наданого позивачем вбачається, що за квартирою АДРЕСА_1 рахується заборгованість з опалення перед ПКПП «Теплокомунсервіс» у розмірі 8 575 грн. 45 коп. за період з листопада 2008 року по травень 2011 року включно (т.1, а.с.65).

Отже, враховуючи вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач є споживачем послуг, які надавав позивач по справі, однак він не виконував належним чином свої зобов'язання щодо оплати наданих йому послуг відповідно до затверджених в установленому порядку тарифів, а тому суд правильно стягнув з відповідача на користь позивача суму боргу за період з 1 листопада 2008 року по 1 червня 2011 року у розмірі 8 575 грн. 45 коп.

Згідно з вимогами ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як зазначалось вище, позивачем надано суду розрахунок суми боргу, з якого видно, що відповідачем проводилася частково оплата за надані послуги на рахунок ПКПП «Теплокомунсервіс», а саме, у грудні 2008 року у сумі 100 грн., у лютому 2009 року у сумі 100 грн., у листопаді 2009 року у сумі 75 грн., у лютому 2010 року у сумі 150 грн., у листопаді 2010 року у сумі 100 грн., у січні 2011 року та у березні 2011 року по 100 грн., що відповідач не заперечує. Вказані обставини підтверджують той факт, що між сторонами існують договірні відносини з приводу надання послуг з опалення та оплати цих послуг.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_2 відмовився від отримання вказаних послуг від ПКПП «Теплокомунсервіс», тоді як таке право споживача передбачено п.24 «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Статтями 20,21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання послуг згідно з типовим договором.

Отже, необхідність укладення договору про надання послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право споживача. Тому колегія суддів вважає, що відповідач, як споживач послуг, зобов'язаний відповідно до ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укласти договір щодо надання послуг з теплопостачання та підігріву води.

Суд першої інстанції правильно визнав необґрунтованими посилання ОСОБА_2 на те, що позивач уникає укладання договору про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, оскільки як вбачається з листа ПКПП «Теплокомунсервіс» від 25 листопада 2008 року №222, позивач пропонував відповідачу укласти такий договір (т.1, а.с.103).

Отже, встановивши, що відповідачу надавалися позивачем послуги з теплопостачання, він не відмовився від отримання цих послуг та частково оплачував їх надання, то між ним та позивачем існують відносини щодо надання послуг та їх оплати, що є підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості за надані послуги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що є необгрунтованими доводи відповідача про те, що рішення Ірпінської міської ради від 22 грудня 2009 року №305 та від 28 вересня 2010 року №191 щодо приведення тарифів на послуги по теплопостачанню та гарячому водопостачанню, які надаються КПП «Теплокомунсервіс», у відповідність до рівня обгрунтованих витрат», є нікчемними, оскільки матеріали справи не містять даних про те, що вказані рішення змінені або скасовані і доказів цього відповідно до ст.ст.57, 60 ЦПК України відповідач не надав.

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що послуги з теплопостачання надавались позивачем не повному обсязі, оскільки відповідач не надав таких доказів, а також доказів того, що він звертався до позивача зі скаргами про неналежне надання послуг з теплопостачання. При цьому акти - претензії, на які посилається відповідач, адресовані балансоутримувачу будинку - УЖКГ «Біличі» та стосуються недоліків послуг, що надаються останнім (т. 1, а.с.68-70, 101, 128-129)

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що є безпідставними посилання відповідача, що оплата за послуги з теплопостачання повинна проводитись, виходячи з показників загального лічильника, який встановлений у будинку та з показників лічильника, який встановлений у його квартирі, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у будинку АДРЕСА_1 встановлено загальнобудинковий тепловий лічильник, однак при передачі будинку на баланс УЖКГ «Біличі» не було передано документацію на цей лічильник, а також відсутня методика розрахунку по лічильнику, що підтверджується даними листів УЖКГ «Біличі» від 21 березня 2007 року та від 02 вересня 2011 року, а також Централізованого будівельного управління МО України від 03 квітня 2007 року.

Як вбачається з листа УЖКГ «Біличі» від 02 вересня 2011 року підтверджуючих документів про те, що в квартирі АДРЕСА_1 було встановлено та опломбовано тепловий лічильник не має.

Як правильно зазначив суд першої інстанції акт депутата Коцюбинської селищної ради Саливонова Я.М. та його лист від 30 вересня 2011 року, на які посилається відповідач, не є належними доказами того, що в квартирі АДРЕСА_1 було встановлено та опломбовано тепловий лічильник, оскільки до повноважень депутата селищної ради не відноситься право на складання акту встановлення лічильника і його опломбування, а також надання інформації від імені УЖКГ «Біличі».

Крім того, відповідач не надав суду доказів того, що він звертався до ПКПП «Теплокомунсервіс» з проханням опломбувати лічильник теплової енергії у його квартирі та проводити розрахунок послуг з теплопостачання на підставі показників такого лічильника.

Таким чином рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, а саме, те що судом було фактично ухвалено заочне рішення відповідно до вимог ст.ст.226, 227 ЦПК України, а тому на його думку, наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду відповідно до ст.232 ЦПК України, є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи розгляд даної справи проведено судом у загальному, а не заочному порядку та судовий розгляд відповідно до ч.3 ст.208 ЦПК України було закінчено ухваленням рішення суду від 15 квітня 2013 року, в якому встановлено загальний порядок його оскарження.

Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на рішення суду, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Що стосується заперечень апелянта на ухвали, що додані до апеляційної скарги на рішення суду, а саме, на :

- ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 квітня 2013 року, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Линнику В.Я. (т.2, а.с.76);

- ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 квітня 2013 року, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Линнику В.Я. (т.2, а.с.81);

- ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 квітня 2013 року, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про виправлення описки в рішенні Ірпінського міського суду від 15 квітня 2013 року (т.2, а.с.79);

- ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 квітня 2013 року, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду від 15 квітня 2013 року (т.2, а.с.84), то вони не підлягають розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 і ч.3 ст.208 ЦПК України, питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Частиною 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Правовий аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що до апеляційної скарги на рішення суду включаються тільки ті ухали суду, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду та які були постановлені судом до закінчення судового розгляду.

Оскільки вказані вище ухвали, заперечення на які включені до апеляційної скарги на рішення суду, були постановлені 29 квітня 2013 року, тобто, після закінчення судового розгляду справи та ухвалення судом рішення від 15 квітня 2013 року, то колегія суддів вважає, що відсутні підстави, передбачені ЦПК України для розгляду цих заперечень при розгляді апеляційної скарги на рішення суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову ПКПП «Теплокомунсервіс» та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді