Ухвала суду № 37925294, 26.03.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/563/13-ц

Провадження № 22-ц/779/606/2014

Категорія 45

Головуючий у 1 інстанції Данилюк М. П.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Матківського Р.Й.,

секретаря: Вилки І.В.,

з участю сторін: апелянта ОСОБА_2,

представника апелянта ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Кривопільської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2, третіх осіб на стороні відповідачів - відділу містобудування та архітектури Верховинської райдержадміністрації Івано-Франківської області, відділу Держземагенства у Верховинському районі Івано-Франківської області про визнання недійсним рішення Кривопільської сільської ради, усунення перешкод в користуванні дорогою шляхом знесення самовільно збудованих на ній споруд та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_4 звернулась в суд з вказаним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що у квітні 1980 року за кошти та зусиллями мешканців присілку Діл с.Кривопілля Верховинського району Івано-Франківської області та за допомогою правління колгоспу ім.Коцюбинського до її господарства та до господарств інших восьми жителів присілку була облаштована під'їзна дорога довжиною кілька кілометрів, яка починалася від дороги, яка розмежовує територію села Кривопілля Верховинського району та селище Ворохта. Біля дороги знаходилися тимчасові споруди-загони для овець та земельні ділянки, які належали колгоспу, та якими на початку 90-х років почав користуватися відповідач без правових підстав, а згодом огородив надану йому під забудову земельну ділянку та частину дороги, встановивши невеликі ворота, які перекривали дорогу, однак користування нею відбувалося. А з березня 2013 року встановив масивні металічні ворота та заборонив повністю користуватися під'їзною дорогою з мотивів, що така дорога входить до площі його земельної ділянки, а користування нею порушує його права власника. З відповідей на скарги до держземагентства у Верховинському районі від 09.05.2013 року їй стало відомо про те, що рішенням Кривопільської сільської ради від 29.12.2012 року ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1223 га присілку Діл с.Кривопілля та передачу йому цієї земельної ділянки у власність, а також стало відомо про те, що відповідачу була виділена земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку меншої площі - 0,09 га, однак передано у власність 0,1223 га, хоча будь-які рішення сільської ради про надання додатково ще 0,0323 га із земель запасу сільської ради, які займає під'їзна дорога, відсутні. Крім того з наданої їй копії технічного звіту по підготовці до видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку відповідачу, спірна під'їзна дорога не зазначена, а замість дороги зазначена межа з ОСОБА_5, та у висновку відділу містобудування та архітектури Верховинської ОДА зазначено, що будь-яких обмежень щодо користування цієї земельної ділянки немає. Однак недостовірність зазначених відомостей про відсутність обмежень, спростовуються проектом забудови земельної ділянки площею 0,09 га виданого ОСОБА_2, у 1992 році, на якому позначено під'їзна дорога між земельною ділянкою відповідача та господарством ОСОБА_5, яка не проходить через його господарство, а вздовж межі між двома господарствами. Позивачка вказує, що під'їзна дорога зазначена також у проекті виділеної їй під забудову земельної ділянки, позначена на супутниковій зйомці, виконаній ресурсом «Гугл Мапс». Зазначені докази вважає належними за відсутності генерального плану забудови села.

Посилаючись на наведене просила визнати недійсним рішення 16 сесії Кривопільської сільської ради від 29.12.2012 року про затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,1223 га у присілку Діл с.Кривопілля та передачу йому цієї земельної ділянки у власність та зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні під'їзною дорогою на присілку Діл с.Кривопілля довжиною 31,12 м та шириною 6 м шляхом знесення самовільно встановлених воріт та інших споруд та стягнути з нього в її користь 5000 грн. моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним рішення 16 сесії Кривопільської сільської ради від 29.12.2012 року про затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,1223 га у присілку Діл с.Кривопілля та передачу йому цієї земельної ділянки у власність та зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні під'їзною дорогою на присілку Діл с.Кривопілля довжиною 31,12 м та шириною 6 м до господарства ОСОБА_4 шляхом знесення самовільно встановлених воріт, що перекривають заїзд до господарства ОСОБА_4 та відновити стан дороги, що існував до порушення її прав. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 558 грн. 80 коп. судових витрат та 550 грн. витрат за надання правової допомоги. В решті заявлених вимог відмовлено.

На зазначене рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначив, що рішення суду є необгрунтованим, таким, що постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Також апелянт зазначив, що суд неповно, невсесторонньо дослідив обставини справи, не дав оцінки тому, що позивачка не є суміжним з відповідачем землекористувачем, його будинковолодіння споруджене на земельній ділянці площею 0,12 га, наданої йому рішенням виконкому Кривопільської сільської ради №23 від 22.07.1992 року. На підставі цього рішення було виготовлено будівельний паспорт та акт виносу меж в натурі. Рішенням 16 сесії Кривопільської сільської ради від 29.12.2012 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,1223 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с.Кривопілля присілок Діл та цим рішенням передано ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку у власність, яку він вправі обгородити та захищати від сторонніх осіб. Цю земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру та видано відповідачу свідоцтво про право власності на неї від 03.04.2013 року. Також апелянт зазначає, що внизу присілка є інша дорога, якою раніше користувалися та яка проходить через потік, по якій позивачка має можливість і зараз проїжджати до своєї присадибної ділянки, треби лише відремонтувати місток, який пошкодила повінь у 2008 році. З цих підстав апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову ОСОБА_4 в позові.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія знаходить апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам ст.213 ЦПК України, виходячи з наступних доводів:

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено, що позивачці на праві власності належать дві земельні ділянки: одна - для ведення селянського господарства площею 0.29 га, на яку їй виданий 17.07.2007 року державний акт серії ЯД №859494 та земельна ділянка площею 0.25 га для індивідуального житлового будівництва, на яку виданий Державний акт серіїЯД№859495 від 7.07.2007 року(а.с.228-229). У цих державних актах на планах меж земельних ділянок відображено проїзд, який відноситься до земель запасу Кривопільської сільської ради та розділяє земельні ділянки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Через цю під'їзду дорогу позивачка здійснювала заїзд до своєї земельної ділянки та свого господарства, а також і інші мешканці присілка Діл.

Рішенням Кривопільської сільської ради №23 від 22.07.1992 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 0.09 га, на підставі якого був виготовлений будівельний паспорт, в проекті якого було позначено під'їзну дорогу між господарствами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Цей проїзд також відображено у проекті забудови земельної ділянки ОСОБА_2.(а.с.35), погодженим архітектором Верховинського району та Кривопільською сільською радою, який розроблено для виготовлення будівельного паспорта забудівника ОСОБА_2. В акті виносу меж земельної ділянки для будівництва житлового будинку ОСОБА_2 також визначена площа земельної ділянки - 0.09 га(а.с.34), а не 0.12 га як зазначає ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі.

Рішенням Кривопільської сільської ради від 29.12.2012 року ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0.1223 га в с.Кривопілля присілок Діл та передачу йому цієї земельної ділянки у власність. На підставі цього рішення відповідач перегородив під'їзну дорогу встановивши з двох сторін огорожу (фото а.с.47), чим створив перешкоди позивачці та іншим громадянам присілку Діл для проїзду до їх господарств та до їх земельних ділянок. Судом першої інстанції зроблено висновки про те, що оскаржуване рішення слід визнати недійсним, так як його прийнято всупереч вимогам п.3ст.83ЗК України, оскільки разом із земельною ділянкою ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку площею 0.09 га йому передано у приватну власність частину земель запасу сільської ради площею 0,323 га під'їзної дороги, яка відноситься до місць загального користування і не може передаватися у приватну власність одній особі в порушення прав інших громадян та припинення їм доступу до їх земельних ділянок та господарств. Відповідно до змісту підпункту "а" частини 3 ст.83 ЗК України "… землі загального користування населених пунктів(майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, парки тощо) не можуть бути передані у приватну власність". Крім того частина земельної ділянки площею 0.323 га, яка відносилася до земель запису сільської ради не могла бути передана без зміни її цільового призначення у приватну власність відповідачу.

Судом встановлено з пояснень самої позивачки та сукупності інших зібраних у справі доказів, що сільською радою при винесенні оскаржуваного рішення допущено ряд порушень закону, цим рішенням вирішено передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку більшої площі, оскільки за ним як за землекористувачем для будівництва і обслуговування будинку виділена площа 0.09 га.

Судом встановлено факт порушень прав позивачки з боку відповідача - Кривотульської сільської ради, яка в порушення вимог земельного законодавства та порядку приватизації земельних ділянок, надала дозвіл останньому на виготовлення технічної документації з приватизації земельної ділянки більшої площі, ніж перебувала у його користуванні, висновки суду відповідають обставинам справи та зібраним у справі доказам. З такими висновками суду погоджується колегія, а доводи апелянта про те, що рішенням Кривотульської сільської ради без номера за 18.06.1992 року йому виділено земельну ділянку 0.12 га в ур.Перевал не заслуговують на увагу, оскільки таке рішення не завірене належним чином та не містить жодної прив'язки до будівельного паспорта забудівника ОСОБА_2., акту виносу меж земельної ділянки для будівництва житлового будинку ОСОБА_2, в яких всюди зазначена площа земельної ділянки - 0.09 га(а.с.34). Крім того, у цьому рішенні (а.с.184) зазначено: надати громадянам присадибні ділянки, землю в оренду згідно заяв, виділити ОСОБА_2 0.12 га в ур.Перевал, без чіткого зазначення її цільового призначення. Не заслуговують на увагу і інші доводи апелянта, про існування іншої дроги у 80-х роках, оскільки під час будівництва житлового будинку ОСОБА_2 у 1992 році спірна під'їзна дорога була передбачена у проекті будівельного паспорту та в акті виносу меж в натурі, де всюди розмір земельної ділянки під будівництво зазначений 0.09 га. Під'їзною дорогою користувалися позивачка та інші мешканці присілка Діл з 1992 року по березень2013 року і лише, отримавши незаконне рішення Кривотульської сільської ради від 29.12.2012 року, з березня 2013 року ОСОБА_2 перекрив проїзд, чим порушив права позивачки та інших осіб. Судом встановлено, що іншої під'їзної дороги до господарства позивачки немає.

Ст.3 ЦПК України передбачає право особи на судовий захист у випадку порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

З огляду на встановлене, колегія вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, яку слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" №7 вбачається, що розглядаючи позови про захист права власників земельних ділянок і землекористувачів(про усунення права користування ними)суд має перевірити законність рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі, з дотриманням вимог закону та встановленого порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Відповідно до змісту ч.1 і 2 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії та зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування шляхом прийняття рішень про передачу таких земель у власність або надання у користування, вилучення, викуп та про затвердження проектів землеустрою.

Ст.83 ЗК України передбачає, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать :землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, парки, сквери, бульвати тощо)

На підставі ст.83 ЗК України 2001 року, керуючись п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"№7 та ст.ст.307, 308, 313 -315, 317, 319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Судді Г.І. Шалаута

Р.Й. Матківський

Я.Ю. Ковалюк