Ухвала суду № 37923230, 27.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" лютого 2014 р. м. Київ К/800/43498/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Сіроша М.В., при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року

у справі № 818/1685/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Охтирський пивоварний завод»

до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій

протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В

Публічне акціонерне товариство «Охтирський пивоварний завод» (надалі також - ПАТ «Охтирський пивоварний завод», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2012 року № 0000452332 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 308381,0 грн. (в т.ч. основний платіж - 308380,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1,0 грн.), № 0000362332 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 846312,0 грн. (в т.ч. основний платіж - 832798,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13511,0 грн.);

- визнати протиправними дії щодо внесення в акт перевірки висновку щодо заниження позивачу податку на додану вартість та податку на прибуток;

- зобов'язати виключити із акту перевірки висновків щодо заниження податку на додану вартість на суму 308380,0 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 832798,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2012 року № 0000452332 та № 0000362332. В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року апеляційну скаргу Охтирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишено без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року - без змін

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмові заперечення, в яких просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 308381,0 грн. та податку на прибуток у розмірі 846312,0 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 9 листопада 2012 року № 266/2332/00383053, про порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпунктів 138.10.1 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 832798,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 308380,0 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються, зокрема, на тому, що позивачем необґрунтовано одержано податкову вигоду в результаті пред'явлення відрахувань при обчисленні ПДВ, включення до складу витрат витрат при розрахунку податку на прибуток, оскільки господарські операції між позивачем та ТОВ «Інтерагро 2007», ТОВ«ТПК «Арсенал» не спричиняють реального настання правових наслідків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня

звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між ПАТ «Охтирський пивоварний завод» (покупець) та ТОВ «Інтерагро 2007» (продавець) укладений договір купівлі-продажу цукру білого кристалічного від 31 березня 2011 року № 31-03/11.

Реальність виконання зобов'язань за укладеним договором підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями,

Транспортування придбаного товару підтверджується товарно-транспортними накладними, витягом з книги обліку ТМЦ, які ввозяться на територію заводу, довідкою Управління ДСО при УМВС в Сумській області та реєстрами перевезень товару і тари.

Придбаний товар був використаний в господарській діяльності позивача, що підтверджується лімітно-заборними картками на відпуск цукру у виробництво, звітом про приготування сиропів та напоїв, звітами витрат сировини при виробництві безалкогольних напоїв.

Суди попередніх інстанцій надали вірну оцінку посиланням відповідача про відсутність в товарно-транспортних накладних реквізитів, як такими що не спростовують реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерагро 2007», оскільки вони, з урахуванням інших доказів, наявних в матеріалах справи, в повній мірі ідентифікують факти транспортування окремих партій цукру, у кількості, визначеній у видаткових накладних, від продавця та отримання уповноваженим робітником покупця.

Крім того, невідповідність даних в товарно-транспортних та видаткових накладних про особу - отримувача товару з даними журналу реєстрації доручень також не можуть бути доказами відсутності поставки товару, з огляду на наявні в матеріалах справи накази про прийняття на роботу та довіреності на ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що вказує на встановлення уповноваженої особи, що приймала участь в здійсненні господарських операцій (отримання цукру за місцезнаходженням позивача).

При цьому, судовим рішенням, яке набрало законної сили, по справі № 2а-1870/6954/12 встановлено, що висновки податкового органу щодо відсутності реальності здійснення правочинів між ПАТ «Охтирський пивоварний завод» та ТОВ «Інтерагро 2007», що виконувались протягом травня та липня 2011 року є безпідставними і документально не підтвердженими.

Щодо фінансово-господарських правовідносин позивача та ТОВ «ТПК «Арсенал» судами попередніх інстанцій встановлено, що останнім продано позивачу металеві вироби (труби н/ж, оводи н/ж та переходи).

Необхідність придбання вказаного товару була обумовлена проведенням ремонту цеху позивача, що встановлено актом перевірки та не заперечується відповідачем.

Реальність виконання зобов'язань підтверджується рахунками-фактурами, видатковими та прибутковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Транспортування придбаного товару здійснювалось за рахунок позивача компанією-перевізником ТОВ «Ін-тайм», що підтверджується актом здачі-прийняття наданих послуг з організації перевезення вантажів.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерагро 2007», ТОВ «ТПК «Арсенал».

Крім того, підставою для нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток став висновок ДПІ про завищення інших витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат на загальну суму 558404,0 грн. за рахунок надання благодійної допомоги неприбутковим організаціям та профспілковій організації на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі, що перевищує 4% оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік на суму 68594,0 грн. та подвійного включення їх до інших витрат операційної діяльності у сумі 489810,0 грн.

Відповідно до підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України іншими витратами звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг(включаються для складу витрат для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств), зокрема, є суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у ст. 157 цього розділу в розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з дослідженням показників податкової звітності позивача з податку на прибуток за 2010, 2011 роки, - суми наданої благодійної допомоги в 2011, 2012 роках не перевищували чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік, а тому доводи податкового органу є безпідставними.

Щодо інших порушень, виявлених відповідачем в ході проведеної перевірки, суди попередніх інстанцій зазначили, що підставами донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток булио:

1) завищення позивачем загальновиробничих витрат на загальну суму 119931,0 грн. за рахунок подвійного відображення витрат по забезпеченню виплат відпусток працівників по рядку 06.1.8 «Витрати на обслуговування виробничого процесу» додатку ЗВ та по рядку 05.1 «Собівартість придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг)» додатку СВ до декларації на прибуток за 2 квартал, 2-3 квартал та 2-4 квартал 2011 року.

2) завищення адміністративних витрат на 46500,0 грн. за рахунок включення до витрат, сум сплачених за отримання аудиторських та юридичних послуг від фізичних осіб - підприємців (ФОП ОСОБА_7 та Приватний аудитор ОСОБА_8), які знаходяться на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок).

Відповідно до підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі за текстом - Порядок), затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За приписами Порядку результати документальних перевірок у разі встановлення порушень оформлюються у формі акта, який є носієм доказової інформації та має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства. Порядком визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, які підтверджують наявність факту порушення.

З аналізу наведених положень слідує, що будь-який висновок акта перевірки органу державної податкової служби щодо оцінки повноти та своєчасності виконання платником податків зобов'язань перед бюджетом має ґрунтуватись на відповідних доказах, отриманих у ході перевірки.

Разом з тим, акт перевірки від 9 листопада 2012 року № 266/2332/00383053, складений відповідачем, вказаним вимогам Порядку не відповідає. Відповідачем, окрім тверджень викладених в акті перевірки, апеляційній та касаційній скаргах про подвійне включення до складу витрат сум наданої благодійної допомоги, виплат відпусток працівників та віднесення до складу витрат сум сплачених ФОП ОСОБА_7 та Приватному аудитору ОСОБА_8 не наведено та не залучено до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, отриманих у ході перевірки.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

М.В. Сірош