Ухвала суду № 37923164, 13.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2014 р. м. Київ К/800/55127/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Гаманка О.І.,

Загороднього А.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" про стягнення компенсації за недоотримане речове майно,

встановила:

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" про стягнення компенсації за недоотримане речове майно у розмірі 3966,32 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" на користь ОСОБА_3 компенсацію за недоотримане речове майно у сумі 3966,32 грн.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр "Головний військовий клінічний госпіталь" подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 проходила військову службу у відділенні Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь". Наказом Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" № 243 від 29.08.2010 позивача було звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «в» (за віком) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Оскільки при звільнені позивачу не виплатили грошову компенсацію замість речового майна вона звернулася до суду.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28.10.2004 № 1444.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та стягнення на її користь суми компенсації у розмірі 3966,32 грн. згідно довідки №19 від 23.02.2012 у сумі 279,20 грн. - компенсація замість речового майна, що підлягало видачі до 11.03.2000 та довідки № 20 від 23.02.2012 у сумі 3687,12 грн. - компенсація замість речового майна, що підлягало видачі після 11.03.2000 з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000 року.

Таким чином, зазначеною нормою було зупинено право позивача на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена в новій редакції та доповнена пунктом 2 статті 91, яким визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту 1 Прикінцевих положень зазначений Закон набирає чинності з 01.01.2007.

Однак, дія викладеного пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» взагалі виключена.

Лише після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22.05.2008 № 10рп/2008 положення пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновили свою редакцію, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з момент ухвалення цього Рішення.

Таким чином на момент звільнення позивача з військової служби у відповідача були відсутні законні підстав для виплати грошової компенсації за речове майно, згідно пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а іншим законодавством порядок виплати грошової компенсації за неотримане речове майно передбачений не був.

Посилання судів на постанову Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28.10.2004 № 1444 є безпідставними, оскільки нею визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було призупинено Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року у справі №21-38а13.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі та стягуючи на її користь суму компенсацію замість речового майна у розмірі 3966,32 грн. згідно довідки №19 від 23.02.2012 у сумі 279,20 грн. - компенсація замість речового майна, що підлягало видачі до 11.03.2000 та № 20 від 23.02.2012 у сумі 3687,12 грн. - компенсація замість речового майна, що підлягало видачі після 11.03.2000, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки тому, що старшина ОСОБА_3 отримала речове майно на суму 279,20 грн. та отримала частину речового майна на підставі накладних від 25.01.2012 №70 та від 09.02.2012 №112, про що стверджує сам суд.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Суди попередніх інстанцій названих вимог Кодексу адміністративного судочинства України не виконали у зв'язку з чим порушили норми процесуального закону. Судами попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не було з'ясовано та враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та вбачає необхідність витребування та дослідження нових доказів.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь" про стягнення компенсації за недоотримане речове майно - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді О.І. Гаманко

А.Ф. Загородній