Ухвала суду № 37923098, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2014 р. м. Київ К/800/31023/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 815/112/13-а

за позовом Приватного підприємства «Дельта Груп»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі

м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Дельта Груп» (надалі також - ПП «Дельта Груп») звернулось до суду із адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними дій відповідача по проведенню перевірки, за результатами якої складений акт від 10 грудня 2012 року № 7594/22-5/37421311; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 грудня 2012 року №0002202250, №0002192250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Дельта Групп» задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від12 лютого 2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Приватного підприємства «Дельта Групп» задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби по проведенню позапланової виїзної документальної перевірки щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень 2012 року. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 24 грудня 2012 року № 0002202250, № 0002192250. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати рішення суду апеляціної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 356786,00 грн. та податку на прибуток у розмірі 116824 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 19 грудня 2012 року № 7594/22-5/37421311, про порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість у січні 2012 року на суму 237857,00 грн.; пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2012 року у сумі 93459,00 грн. оскільки позивачем протиправно віднесено до складу податкового кредиту та витрат суми коштів по операціям з МПП «Ларс» на підставі первинних документів за відсутності підтвердження факту постачання товарів, та, відповідно, факту здійснення вказаних господарських операцій з метою здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «Дельта Групп» були укладені з МПП «Ларс» договори, зокрема, про надання послуг по виготовленню оригінал-макетів поліграфічної продукції, про надання послуг з технічного обслуговування комп'ютерної та оргтехніки, про надання інформаційно-консультаційних послуг, про поставку електротоварів та електрообладнання.

Фактичне здійснення господарських операцій на виконання умов укладених договорів підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що містяться в матеріалах справи а саме: податковими накладними, актами приймання-передачі робіт (надання послуг), видатковими накладними.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, зазначені вище первинні документи оформлені належним чином та містять достатню інформацію відносно здійснюваних господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів, та дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися і тягнуть настання реальних правових наслідків.

Подальше використання отриманих від МПП «Ларс» товарів та послуг у власній господарській діяльності, підтверджується наданими позивачем доказами реалізації товарів та послуг іншим суб'єктам господарювання.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судом апеляційної інстанції та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та МПП «Ларс».

Таким чином, юридично правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 24 грудня 2012 року № 0002202250, №0002192250 прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ПП «Дельта Груп» про скасування податкових повідомлень-рішень.

Разом, з тим Вищий адміністративний суд України не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій ДПІ по проведенню позапланової виїзної документальної перевірки щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень 2012 року.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПП «Дельта Групп» щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень 2012 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 10 грудня 2012 року №7594/22-5/3742311.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання дій ДПІ щодо проведення перевірки неправомірними, суд апеляційної інстанції виходив із того, що податковим органом при складенні письмового запиту та його надсиланні не було дотримано вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим у нього були відсутні правові підстави для проведення контрольного заходу.

В той же час, Вищий адміністративний суд не погоджується із зазначеним висновком з огляду на наступне.

Згідно положень пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

За змістом пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин ) посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом.

Так, згідно позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження дій контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач допустивши посадових осіб ДПІ до проведення перевірки, фактично не погоджувався з діями ДПІ, що були вчинені останнім до початку виїзної документальної позапланової перевірки, за таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання дій податкового органу неправомірними при проведенні перевірки, оскільки позивач не використав свого права не допуску посадових осіб до проведення перевірки, а суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи те, що задовольняючи позовну вимогу про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби по проведенню позапланової виїзної документальної перевірки щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень 2012 року суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби по проведенню позапланової виїзної документальної перевірки щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень 2012 року і залишення в цій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби по проведенню позапланової виїзної документальної перевірки щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період січень 2012 року та в цій частині позовних вимог залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року.

В решті постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко