Ухвала суду № 37922443, 20.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13803/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

20 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Федотова І.В.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представників позивача - Потопальської Т.В., Нестеренко О.І., Чуприни Ю.О., представника відповідача - Манікало І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Артель В.М.» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.2013 № 0000494110 та № 0000504110.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «НАЕК «Енергоатом по взаємовідносинам з ТОВ «Артіль В.М.» за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 23.05.2013 р. № 595/41-10/24584661, який містить висновки про порушення позивачем вимог п. 138.1., 138.2., 139.1.9. ПК України та завищення витрат за 3 кв. 2012 р. на 658 867 грн., що призвело до заниження податку на 138 362 грн. а також про порушення п. 193.1., 198.2., 198.3., 198.6., 201.1., 201.4., 201.6., 201.10 ПК України та завищення податкового кредиту на 131 773 грн. за вересень 2012 р. (період формування податкового кредиту за накладними, виданими у серпні 2012 р.), що є сумою донарахованих податкових зобов'язань.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків було винесено податкові повідомлення-рішення від 06.06.2013 № 0000494110, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 207 543 грн., з якої: за основним платежем - 138 362,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 69 181,00 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств та № 0000504110, яким ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 197 659 грн. 50 коп., з якої: за основним платежем - 131 773,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 65 886 грн. 50 коп. за платежем: податок на додану вартість.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі виконуючого обов'язки генерального директора відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» та ТОВ «Артіль В.М.» укладено договір № ПУ-31243 від 27.08.2012 р. на поставку продукції.

Згідно із специфікацією № 1 поставці підлягала наступна продукція: ЗИП к насосу ГЦН-195М, кольцо СГП-05, черт.195-05-1868 в кількості 3 шт.; ЗИП к насосу ГЦН-195М, кольцо СГП-05 1, черт.195-05-1869 в кількості 4 шт.; ЗИП к насосу ГЦН-195М, кольцо СГП-05 2, черт.195-05-1886 в кількості 1 шт.; ЗИП к насосу ГЦН-195М, прокладна мідна 13, черт.195-05-1218 в кількості 2 шт.

На підтвердження виконання договору з ТОВ «Артіль В.М.» позивачем надано до суду податкові та видаткові накладні, виписки по рахунках.

Крім того, відповідно до акту приймання-передачі відремонтованих реконструйованих та модернізованих об'єктів від 31.08.2012 р. № 36 з додатками, вищевказані ТМЦ використані (списані) при виробництві робіт (ремонтних, технічного обслуговування) на експлуатаційні витрати, чим по суті податковим органом підтверджується і подальший рух придбаної позивачем продукції.

Також, на підтвердження доставки продукції позивачу, її оприбуткування та подальшого використання, позивачем надано, крім власне угоди, банківських та первинних документів: журнал реєстрації вивантаження міжгороднього вантажу із зазначенням відомостей про прибуття вантажу та реквізитів вантажу і супровідних документів; маршрутний лист до договору; прибуткові ордери № 12-6551 від 28.08.2012 р. та № 12-6552 від 28.08.2012 р.; оборотно-сальдову відомість по рахунку 6311; бухгалтерську довідку; довідку про вартість договору та період здійснення платежів (довідка про хід виконання договору); перевірочну форму до договору/рахунку № Д, ПУ-31243; картку обліку до договору та календарний план; накладну-вимогу на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів; акти списання використаних запасів від 31.08.2012 р. № 19/216; інвентарну картку № 1141487 щодо наявності у позивача об'єкта ремонту; технічні рішення щодо необхідності та можливості використання придбаних ТМЦ; копію ярлику на придатну продукцію.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Артіль В.М.» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 01.03.2013 р. № 215/22-6/34956843 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Артіль В.М.» щодо підтвердження відносин з платниками податків за період 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.

У вказаному акті зазначається, що згідно відповіді Кременчуцької ОДПІ від 02.11.2012 р. № 6144/7/15-222 встановлено відсутність взаємовідносин ТОВ «Артель В.М.» з ТОВ «Інвестхолд», з яким позивач не вступав у взаємовідносини, за період з 01.09.2012 р. по 30.09.2012 р., тобто в період, коли поставка між позивачем та його безпосереднім контрагентом не оформлялась.

Окрім того, як зазначає відповідач в Акті перевірки з посилання на акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 01.03.2013 р., в останньому зазначено про надходження від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області отримано акту від 15.06.2012 р. № 220/22-05/36785144 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ТВК «Приваткомресурс» з питань взаємовідносин з платниками податків за період з 01.11.2011 р. по 31.07.2012 р.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції вказаний період не охоплює період поставки продукції між позивачем та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, в акті перевірки зазначається, що Ререкін О.Ю., який згідно установчих документів являється директором, головним бухгалтером та засновником ТОВ «ТВК «Приваткомресурс», не має відношення до діяльності підприємства.

Таким чином, податковий органи дійшов висновку про те, що правочини укладені ТОВ «Артель В.М.» та підприємствами постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків. Відтак, як вважає податковий орган, встановлено відсутність об'єктів оподаткування у ТОВ «Артель В.М.».

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Артель В.М.», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Податковим органом також не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що господарські операції позивача з ТОВ «Артель В.М.» спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно.

Таким чином, суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

І.В. Федотов

Ухвалу в повному тексті виготовлено 25.03.2014 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Федотов І.В.