Ухвала суду № 37918723, 13.03.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 232/4671/12

Провадження №11/772/72/2014 Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: Шидловський О. В.

Доповідач : Мішеніна С. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 р.

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

Головуючого-судді: Мішеніної С.В.

суддів: Сілакова С.М., Ляліної Л.М.

за участю прокурора Миколайчука Д.Г.,

захисника ОСОБА_2

засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянула 13 березня 2014 року у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці кримінальну справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_5, апеляцією зі змінами захисника ОСОБА_2, апеляціями захисника ОСОБА_6, потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, засудженого ОСОБА_3 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2013 року, яким

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Юхимівка

Шаргородського району Вінницької області,

українця, громадянина України, директора ПП «ТІС»,

проживаючого: АДРЕСА_2, раніше несудимого,

засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 286, ч.2 ст.222 КК України та призначено покарання:

-за ч. 4 ст. 190 КК України у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

-за ч. 2 ст. 286 КК України у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки;

-за ч.2 ст. 222 КК України у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності на строк три роки.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на три роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженку с. Кислицьке

Томашпільського району Вінницької

області, українку, громадянку України,

непрацюючу, жительку АДРЕСА_3,

раніше несудиму,

засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину), ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 190 КК України та призначено покарання:

-за ч. 1 ст. 366 КК України у виді двох років обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на один рік; на підставі п. 5 ст. 74,ст. 49 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;

- за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) у виді штрафу у розмірі 850 гривень; на підставі п. 5 ст. 74, ст.49 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;

- за ч. 2 ст. 191 КК України у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на один рік;

- за ч. 3 ст. 191 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на два роки;

-за ч. 4 ст. 190 КК України у вигляді п'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді п'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на два роки.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Відповідно до ст. 76 ч.1 КК України покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місця проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально - виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 10 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні матеріальних вимог потерпілого ОСОБА_8 про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 1 410769,37 гривень відмовлено.

Стягнуто з засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кожного по 1500 грн. на користь ОСОБА_8 в рахунок оплати праці адвоката ОСОБА_10

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 - 293563,70 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з кожного по 1500 грн. на користь ОСОБА_7 в рахунок оплати праці адвоката ОСОБА_10

Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_11 - 75 000 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати по справі на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області - 525,84 гривень, на користь ВД КНДІСЕ -3 910,40 гривень за проведення судових експертиз.

Стягнуто з ОСОБА_4 судові витрати по справі на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області - 2392,80 гривень, на користь ВД КНДІСЕ -703,20 гривень за проведення судових експертиз.

Долю речових доказів вирішено.

Згідно вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнані винними та засуджені за вчинення ряду злочинів.

04 квітня 2008 року близько 22.00 год. ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Субару Легасі», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Келецькій у м. Вінниці в напрямку просп. Юності, в порушення вимог п.п. 8.7.3-а та п 12.3 Правил дорожнього руху на перехресті вул. Келецької та просп. Космонавтів проїхав світлофор на червоний забороняючий колір світлофору та допустив зіткнення з автомобілем марки «Мерседес Бенц», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_11, в результаті якого ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, забитої рани потиличної ділянки, різаних ран ділянки правої вушної раковини, садно лівої гомілки, закритої хребетно-спинномозкової травми - перелому дужки та суглобового відростку С5 хребця зліва, вивиху С5 хребця, травматичних кил міжхребцевих дисків С5-С6, С6-С7 зліва із стисненням корінців спинного мозку, верхнього лівостороннього монопарезу.

31 травня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за попередньою змовою шляхом обману та зловживання довірою заволоділи чужим майном, а саме транспортними засобами: сідловим тягачем-Е марки Reno Premium, сідловим тягачем-Е марки SKANIA 114L380, напівпричепами марки METACO та VAN HOOL, належними ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 на загальну суму 684 106, 93 грн., спричинивши останнім матеріальну шкоду на зазначену суму, що перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (257,5 грн.), що є особливо великим розміром, за наступних обставин.

Згідно Статуту (зі змінами та доповненнями) ПП «ТІС» (код ЄДРПОУ 24903468), зареєстрованого за адресою: село Юхимівка Шаргородського району Вінницької області, затвердженого 11 листопада 2004 року засновником підприємства ОСОБА_3, який став у 2004 році єдиним його власником, управління підприємством здійснює його засновник, всі рішення засновника є обов'язковими для виконання працівниками підприємства (п.6.1. Статуту). Одним з предметів діяльності ПП «ТІС» (п.п. 2.2.19 Статуту) є міжнародні та внутрішні перевезення пасажирів та вантажів у тому числі автомобільним транспортним. З метою здійснення даного виду підприємницької діяльності, у січні 2008 року ПП «ТІС» отримало в Територіальному управлінні Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (Головавтотрансінспекція) ліцензію серії АВ № 400910 на право надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

В середині весни 2008 року ОСОБА_3 став відомий спосіб щодо можливості придбання у ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 у власність вантажних автомобілів без наявного стартового капіталу з умовою, що у подальшому необхідно отримати кредит в одній з банківських установ під заставу даних автомобілів, а кредитні кошти передати продавцям автомобілів як оплату за отримані автомобілі.

У травні 2008 року ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 яка працювала на посаді заступника директора Вінницького Центрального регіонального відділення ВАТ "Мегабанк", за попередньою змовою, з метою незаконно, шляхом обману заволодіти чужим майном, через ОСОБА_12 звернулися до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 з пропозицією оформлення на ПП «ТІС» двох вантажних автомобілів, маючи на меті отримати кредит у банківській установі під заставу вказаних автомобілів та в подальшому передачі отриманих коштів продавцям, як оплату за отримані автомобілі.

При цьому, ОСОБА_12, який раніше придбав у такий спосіб автотранспорт у ОСОБА_7, представив ОСОБА_3, як надійного платоспроможного покупця, а ОСОБА_4, як заступника директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк», особу, яка забезпечить отримання кредиту під заставу автотранспорту, що вони підтвердили. Тим самим, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 створили умови довіри та вигідності переоформлення на них вантажних автомобілів, чим завірили ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про свої нібито дійсні наміри на правомірне придбання автотранспорту.

У тому ж місяці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на території АТП, розташованого в м. Вінниці по вул. Пирогова, 109, вибрали два автомобіля з напівпричепами: сідловий тягач-Е марки Reno Premium номер шасі НОМЕР_10, сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_11, напівпричеп бортовим-Е марки VAN HOOL, модель 3В2010, номер шасі НОМЕР_12 та напівпричеп марки METACO, модель SD 3.34, номер шасі НОМЕР_13, після чого домовились з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про вартість транспортних засобів. Зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 погодились придбати сідловий тягач-Е марки Reno Premium за 27000 євро (208005, 49 грн.), напівпричеп марки METACO за 12000 євро (92446, 88 грн.), сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 за 36000 євро (277340, 65 грн.), напівпричеп марки VAN HOOL за 13800 євро (106313, 91 грн.), хоча кошти віддавати не збирались.

Далі, 19.05.08 р. ОСОБА_4 оформила кредит у відділенні АБ «Укргазпромбанк» у місті Вінниця, де отримала готівкою грошові кошти в сумі 300 000 грн.

Проте, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приховали факт наявності готівки на оплату транспортних засобів, повідомлення про який мало б суттєве значення для поведінки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7

Після цього, 31.05.08 р. зазначені транспортні засоби за домовленістю між ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 добровільно перереєстровані на ПП «ТІС», в результаті чого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заволоділи майном ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 на загальну суму 684 106, 93 грн., чим спричинили збиток останнім на зазначену суму.

Крім того, у липні-серпні 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за попередньою змовою шляхом обману та зловживання довірою, повторно, заволоділи майном ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, а саме: сідловим тягачем-Е марки SKANIA 124L420, сідловим тягачем-Е марки SKANIA 114L380, сідловим тягачем-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_14, напівпричепом бортовим-Е, марки ПР, модель KOEGEL, напівпричепом бортовим-Е, марки VAN HOOL, які належали ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 на загальну суму 1 157 126, 84 грн., з яких виплатили кошти в сумі 805 875, 28 грн., чим спричинили збиток останнім на суму 351 251, 56 грн., що більш ніж у 1364 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (257, 5 грн), що є особливо великим розміром.

З цією метою ОСОБА_3, як директор ПП «ТІС» та ОСОБА_4, як заступник директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» повторно звернулись до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 з проханням переоформити ще три вантажних автомобіля та три напівпричепів до них, створивши умови довіри та вигідності переоформлення вантажних автомобілів та напівпричепів на ПП «ТІС» та їх підставних осіб. ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, будучи введеними в оману, дали згоду на оформлення ще трьох вантажних автомобілів та напівпричепів до них на ПП «ТІС» та на необхідних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Тоді, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 домовились про марки транспортних засобів, характеристики та їх вартість. Зокрема, сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420, 2002 року випуску вартістю 40700 євро (313549, 01 грн.), сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380, 2000 року випуску вартістю 35000 євро (269636, 74 грн.), сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420, 2000 року випуску вартістю 36000 євро (277340, 65 грн.), напівпричеп бортовий-Е, марки ПР, модель KOEGEL вартістю 15000 євро (115558, 6 грн.), напівпричеп бортовий-Е, марки VAN HOOL, модель 3В2010 вартістю 13500 євро (104002, 74 грн.), напівпричеп марки FLOOR, модель FL0 12 вартістю 10000 євро (77039, 07 грн.), на загальну суму 1 157 126, 84 грн.

При цьому, 04.07.08 р. ОСОБА_3 для створення обставин довіри написав розписку на загальну суму 239 000 євро (1841233, 77 грн.), відповідно до якої зобов'язався повернути кошти за отримані транспортні засоби до 30.08.08 р., хоча ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кошти платити не збирались.

23.07.08 р. за сприянням ОСОБА_4, ОСОБА_3, як директор ПП «ТІС» уклав з ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» кредитний договір № 17-01/2008-МК-USD, на підставі якого отримав грошові кошти готівкою в сумі 130 000 доларів США (629 200 грн.).

На забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 17-01/2008-МК-USD, ОСОБА_3 у тому числі надав банку, як предмет застави рухоме майно: сідловий тягач-Е марки Reno Premium номер шасі НОМЕР_10, сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_11, напівпричеп бортовим-Е марки VAN HOOL, модель 3В2010, номер шасі НОМЕР_12 та напівпричеп марки METACO, модель SD 3.34, номер шасі НОМЕР_13, у зв'язку з чим уклав договір № 17-01/2008-МК-USD- з застави рухомого майна, про що достовірно знала ОСОБА_4

Проте, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приховали факт отримання кредиту під заставу транспортних засобів, отриманих від ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 та не розрахувались з останніми, чим приховали відомості, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілих.

Після цього, у липні-серпні 2008 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, будучи введеними в оману щодо істинних намірів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, добровільно переєстрували наступні транспортні засоби: сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_16 та напівпричеп бортовий-Е, марки ПР, модель KOEGEL шасі № НОМЕР_15 за ПП «ТІС», сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_17, сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_14, напівпричеп бортовий-Е, марки VAN HOOL, модель 3В2010 шасі № НОМЕР_18, напівпричеп марки FLOOR, модель FL0 12 шасі № НОМЕР_19 за ОСОБА_13 У подальшому, 02.09.08 р. за сприянням ОСОБА_4, яке виразилося у тому числі у виступі останньої поручителем, ОСОБА_3, як директор ПП «ТІС» уклав з ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» кредитний договір № 29-01/2008-МК-UАН, на підставі якого отримав грошові кошти в сумі 528 700 грн.

На забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 29-01/2008-МК-UАН, ОСОБА_3 у тому числі надав банку, як предмет застави рухоме майно: сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_16, сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_17, сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_14, напівпричеп бортовий-Е, марки ПР, модель KOEGEL, номер шасі НОМЕР_15 напівпричеп бортовий-Е, марки VAN HOOL, модель 3В2010, номер шасі НОМЕР_18, напівпричеп марки FLOOR, модель FL0 12, номер шасі НОМЕР_19, у зв'язку з чим уклав з даним відділенням банку договір № 29-01/2008-МК-UАН-з застави рухомого майна.

У той ж день за сприянням ОСОБА_4, ОСОБА_3, як фізична особа уклав з ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» кредитний договір № 30-01/2008-МК-UАН, на підставі якого отримав грошові кошти в сумі 382 000 грн.

На забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 30-01/2008-МК-UАН, ОСОБА_3 у тому числі, надав банку, як предмет застави те саме рухоме майно, що по договору № 29-01/2008-МК-UАН, а саме: сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_16, сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_17, сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_14, напівпричеп бортовий-Е, марки ПР, модель KOEGEL, номер шасі НОМЕР_15 напівпричеп бортовий-Е, марки VAN HOOL, модель 3В2010, номер шасі НОМЕР_18, напівпричеп марки FLOOR, модель FL0 12, номер шасі НОМЕР_19, у зв'язку з чим уклав з даним відділенням банку договір № 30-01/2008-МК-UАН-з застави рухомого майна.

В подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 частково розрахувалися з ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7

Так, 02.09.08 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали ОСОБА_7 кошти в сумі 10000 євро (70867, 99 грн.), 73000 євро (517336, 33 грн.), 70000 грн.; 03 вересня ОСОБА_4 передала 16000 євро (112646, 48 грн.), 04 вересня ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали 5000 євро (35024, 48 грн.). Більше ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розрахунків умисно не проводили.

10.11.08 р. ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_4, а також у присутності ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 написав розписку на загальну суму 132 280 євро, як заборгованість перед ОСОБА_8, яку не виплатив у зв'язку з нібито неотриманням кредитів відповідно до усної домовленості, укладеної між ними.

Проте, ОСОБА_3, як директор ПП «ТІС» та, як фізична особа у ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» за кредитними договорами № 17-01/2008-МК-USD від 23.07.2008 р., № № 29-01/2008-МК-UАН та 30-01/2008-МК-UАН від 02.09.2008 р. отримав кредитні кошти під заставу всіх перереєстрованих ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 транспортних засобів.

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, сховали факт отримання кредитів під заставу всіх п'яти вантажних автомобілів та напівпричепів до них, чим ввели в оману ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та написанням розписки від 10.11.08 р. склали умови довіри щодо нібито істиних намірів щодо повернення коштів.

Продовжучи свою злочинну діяльність ОСОБА_3 та ОСОБА_4.з метою повторно, шляхом обману та зловживання довірою заволодіти майном ОСОБА_7 в грудні 2008 року позичили кошти в сумі 30 000 євро за наступних обставин.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4, пояснивши ОСОБА_7, що дану суму необхідно для погашення заборгованості, що залишалась за кредитними договорами №№ 29-01/2008-МК-UАН та 30-01/2008-МК-UАН. завірили його, що після погашення заборгованості оформлять кредит у ВЦРВ ВАТ «Мегабанк», коштами якого повністю розрахуються з ним, а також із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ОСОБА_7, будучи введеним в оману, погодився та, немаючи коштів, позичив 30 000 євро у ОСОБА_14 та ОСОБА_15

ОСОБА_7 домовився з ОСОБА_3 та ОСОБА_14, що останній передасть ОСОБА_3 кошти в сумі 30000 євро навпроти головного входу ринку «Урожай» в м. Вінниці.

В середині грудня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під'їхали до головного входу ринку «Урожай» на автомобілі «Мітсубісі Л 200», де зустрілися із ОСОБА_14, який, впевневшись у особі ОСОБА_3, добровільно передав ОСОБА_3 кошти в сумі 30 000 євро (299073, 45 грн.), якими останній разом з ОСОБА_4 заволодів.

17.03.09 р. ОСОБА_4 повернула ОСОБА_7 кошти в сумі 2000 євро (20008, 47 грн.)., після чого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розрахунків із ОСОБА_7 умисно не проводили.

Таким чином, у середині грудня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, знаходячись навпроти входу до ринку «Урожай» Ленінського району міста Вінниця, за попередньою змовою між собою, шляхом обману та зловживання довірою, повторно, заволоділи майном ОСОБА_7 в сумі 299 073, 45 грн., з яких частково виплатили кошти в сумі 2008, 47 грн., чим спричинили збиток останньому на суму 279 064, 98 грн., що більш ніж у 1153 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (257, 5 грн), що є особливо великим розміром.

Крім того, ОСОБА_4 23.09.05 р., як фізична особа уклала із ВАТ «Мегабанк» в особі директора ВФ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_16 кредитний договір № 173/П/2005, відповідно до якого отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 4 200 доларів США.

У той же день, на забезпечення зобов'язань за даним кредитом, ОСОБА_4 надала банку, як предмет застави нерухоме майно - належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з чим, у той же день уклала іпотечний договір б/н з Вінницьким ЦРВ ВАТ «Мегабанк», засвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_17

На підставі повідомлення про реєстрацію іпотеки за вих. № 01-11/254 від 23.09.05р., квартиру АДРЕСА_1, внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек. Восени 2006 року збільшено розмір кредитування ОСОБА_4 із 4 200 доларів США до 30 000 доларів США.

Так, ОСОБА_4 у травні 2008 року вирішила отримати кредит у відділенні АБ «Укргазпромбанк» у місті Вінниці, розташованого за адресою: місто Вінниця, вулиця Київська, 17. З цією метою, у травні 2008 року ОСОБА_4, як фізична особа звернулась до зазначеного відділення банку з проханням оформити кредит в сумі 300 000 грн. 19.05.08 р. ОСОБА_4, з метою отримання кредиту, будучи службовою особою, достовірно знаючи про наявність заборгованості за кредитним договором № 173П/2005 від 23.09.05 р. у сумі понад 27 000 доларів США перед ВАТ «Мегабанк», в порушення п. 8.1 «Положення про здійснення заставних операцій у ВАТ «Мегабанк»», затвердженого 08.06.07 р. головою правління ВАТ «Мегабанк», умисно з корисливих мотивів, склала завідомо неправдивий лист на ім'я приватного нотаріуса ВМНО ОСОБА_18 за вих. № 02-11/700 від 19.05.08 р., в якому зазначила повне виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором № 173П/2005 та проханням зняти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, належну їй на праві приватної власності, проте фактично, станом на 19.05.08 р. заборгованість ОСОБА_4 перед ВАТ «Мегабанк» складала 27 986 доларів США (141 329, 3 грн.) та повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек за вих. № 02-11/699 від 19.04.08 р., які власноручно підписала від імені директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_16, підробивши її підпис, та скріпила печаткою відділення банку, чим придала даним документам вид офіційних. Вказані завідомо неправдиві документи, зокрема: лист за вих. № 02-11/700 від 19.05.08 р. та повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек за вих. № 02-11/699 від 19.04.08 р., ОСОБА_4 надала приватному нотаріусу ВНМО ОСОБА_18, на підставі яких останній вилучив записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек щодо заборони на відчуження нерухомого майна ОСОБА_4 - квартири АДРЕСА_1. 19.05.08 р. ОСОБА_4, як фізична особа уклала із відділенням АБ «Укргазбанк» міста Вінниці в особі начальника ОСОБА_19 кредитний договір № 260-Ф-К/08, відповідно до якого отримала споживчий кредит в сумі 300 000 грн., а на виконання зобов'язань за даним кредитним договором ОСОБА_4 уклала іпотечний договір б/н, засвідченого приватним нотаріусом ВМНО ОСОБА_18, відповідно до якого передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, у травні 2008 року ОСОБА_4 з метою отримання кредиту в сумі 300 000 грн. у відділенні АБ «Укргазпромбанк» м. Вінниці,, працюючи заступником директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк», будучи службовою особою, умисно з корисливих мотивів, склала завідомо неправдиві документи, зокрема: довідку ФГ «Струмок» за вих. № 04/4 від 25.04.08 р. про нібито отримані нею дивіденди члена ФГ «Струмок» за період з жовтня 2007 року по березень 2008 року в сумі 10 800 грн., довідку ФГ «Струмок» за вих. № 14/2 від 23.04.09 р. про нібито отриманий нею дохід члена ФГ «Струмок» за період з жовтня 2008 року по березень 2009 року в сумі 10200 грн., які скріпила печаткою ФГ «Струмок», чим придала даним документам вид офіційних, хоча фактично ОСОБА_4 відповідно до зданої до УПФУ у Томашпільському районі та Томашпільського відділення Крижопільської МДПІ звітності дивіденди та дохід у ФГ «Струмок» не отримувала.

Таким чином, ОСОБА_4, як фізична особа, знаходячись в приміщенні АБ «Укргазпромбанк» у місті Вінниці, розташованому за адресою: місто Вінниця, вулиця Київська, 17 , з метою отримання кредиту, умисно, з корисливих мотивів, використала завідомо неправдиві документи, зокрема: довідку ФГ «Струмок» за вих. № 04/4 від 25.04.08 р. про нібито отримані нею дивіденди члена ФГ «Струмок» за період з жовтня 2007 року по березень 2008 року в сумі 10800 грн. та довідку ФГ «Струмок» за вих. № 14/2 від 23.04.09 р. про нібито отриманий нею дохід члена ФГ «Струмок» за період з жовтня 2008 року по березень 2009 року в сумі 10200 грн., в результаті чого відділенням банку з нею укладений кредитний договір № 260-Ф-К/08.

19.05.08 р. ОСОБА_4, як фізична особа уклала з відділенням АБ «Укргазбанк» міста Вінниці в особі начальника ОСОБА_19 кредитний договір № 260-Ф-К/08, відповідно до якого отримала споживчий кредит в сумі 300 000 грн.

Працюючи заступника директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_4, будучи службовою особою, шляхом зловживання своїм службовим становищем, умисно, з корисливих мотивів, привласнила належні ФГ «Ганзій» грошові кошти в сумі 15 000 грн. та повторно привласнила в сумі 9 800 грн., заподіявши фермерському господарству матеріальну шкоду.

Так, ОСОБА_4, як заступник директора Вінницького ЦРВ ПАТ «Мегабанк», діючи на підставі службової інструкції від 20.05.08 р. та будучи службовою особою, уклала з ВАТ "Мегабанк" договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 20.05.08 р., згідно якого зобов'язана обережно поводитися з переданими їй на зберігання або на інші цілі матеріальними цінностями і вживати заходів щодо запобігання шкоди, своєчасно повідомляти Банк про усі обставини, що загрожують безпеці зберігання довірених їй цінностей.

06.08.08 р. ВАТ «Мегабанк», в особі заступника директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_4 уклало із фермерським господарством «Ганзій» в особі голови ОСОБА_20 кредитний договір № 15г/2008, відповідно до якого останній отримав грошові кошти в сумі 374 000 грн. на придбання сільськогосподарської техніки.

На протязі 2008 -початку 2009 року ФГ «Ганзій» не виконувало умови кредиту щодо погашення тіла кредиту та відсотків по ньому, у зв'язку з чим, неодноразово ОСОБА_4 та начальник служби безпеки ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_21 телефонували ОСОБА_20 з проханням погасити заборгованість за наявним кредитом.

У березні 2009 року ОСОБА_4, зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення вимог постанови Правління НБУ «Про затвердження положення про проведення касових операцій в національній валюті України» від 15.12.04 р., умисно, з корисливих мотивів, не внесла грошові кошти в сумі 15 000 грн., отримані від ОСОБА_20 як оплату за кредитним договором № 15г/2008 від 06.08.08 р. в касу відділення банку, а привласнила і використала їх надалі за власним розсудом.

У червні 2009 року ОСОБА_4, зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення вимог постанови Правління НБУ «Про затвердження положення про проведення касових операцій в національній валюті України» від 15.12.04 р., умисно, з корисливих мотивів, повторно привласнила грошові кошти в сумі 9 800 грн., отримані від ОСОБА_20 як оплату за кредитним договором № 15г/2008 від 06.08.08 р., які не внесла в касу відділення банку.

Крім того, ОСОБА_4 12.09.2008 року, з метою отримання кредиту ОСОБА_3, неставлячи до відома про свої наміри власників будинку по АДРЕСА_4 ОСОБА_22 та ОСОБА_23, отримала довідку - характеристику № 140 від 11.09.2008 року, видану КП «Вінницьким обласним об'єднанням бюро технічної інвентаризації» на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_4. Після цього, ОСОБА_4, з метою отримання кредиту ОСОБА_3 та укладення договору іпотеки, як забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 9-01/2008-МК-ІІАН, неставлячи до відому ОСОБА_22 та ОСОБА_23, надала довідку - характеристику № 140 від 11.09.2008 року приватному нотаріусу та в послідуючому приєднала її до матеріалів кредитної справи у ВАТ «Мегабанк», чим використала завідомо підроблений документ. В результаті цього, 28.09.2008 року, без відома власників, з використання підроблених документів, було укладено договір іпотеки № 29-01/2008-МК-ІІАН-з/3 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4, як забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 9-01/2008-МК-ІІАН.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції, прокурор, який приймав участь під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_5 подав апеляцію, просив вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2013 року скасувати у зв'язку із м'якістю призначеного засудженим покарання. Постановити свій вирок, яким засудити: ОСОБА_24 за ч. 1 ст. 172 ККУкраїни до штрафу у розмірі 850 гривень, на підставі п. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за ч. 1 ст. 222 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) до штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки, на підставі п. 5 ст. 74, ст.49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за ч. 1 ст. 366 КК України до 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 1 (один) рік, на підставі п. 5 ст. 74, ст.49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) до 2 (двох) років обмеження волі, на підставі п. 5 ст. 74, ст.49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за ч. 2 ст. 222 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) до штрафу у розмірі 51 000 гривень з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком-на 3 (три) роки; за ч. 4 ст. 190 КК України до 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки; на підставі ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. ОСОБА_4 засудити за ч. 1 ст. 366 КК України до 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 1 (один) рік, на підставі п. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) до 2 (двох) років обмеження волі, на підставі п. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності; за ч. 2 ст. 191 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 1 (один) рік; за ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 2 (два) роки; за ч. 4 ст. 190 КК України до 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна; на підставі ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 2 (два) роки.

Вимоги мотивовані тим, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особам засуджених, поскільки при призначенні ОСОБА_24 та ОСОБА_4 покарання суд не врахував те, що вони вчинили ряд умисних злочинів серед яких є тяжкі злочини, свою вину у вчиненому визнали частково, завданої злочинами шкоди не відшкодували, що протиріче вимогам ст.65 КК України.

Потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали апеляцію в якій просили вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення засудженим покарання за ч. 4 ст. 190 КК України, в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених, внаслідок м'якості, постановити новий вирок, в частині призначення покарання ОСОБА_25 та ОСОБА_4за ч.4 ст.190 КК України, призначити покарання ОСОБА_25 за ч.4 ст.190 КК України у вигляді 10 ( десяти) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна, ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 190 КК України покарання у вигляді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

Вимоги мотивовані тим, що судом першої інстанції, при призначенні покарання ОСОБА_25 та ОСОБА_4 не взято до уваги, що злочини за ч. 4 ст. 190 КК України по двом епізодам, вчинені засудженими за попередньою змовою, відповідно до положень ч. 5 ст. 12 КК України є особливо тяжкими, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до дванадцяти років, є корисливими злочинами, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності осіб, які їх вчинили. Також, як ОСОБА_25, так і ОСОБА_4 не визнали себе винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, не сприяли розкриттю злочину, окрім того, судом не виявлено жодної обставини, яка б пом'якшувала призначене їм покарання, що свідчить про те, що судом першої інстанції за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_25 та ОСОБА_4 призначено менш суворе покарання, ніж те, яке б відповідало тяжкості вчинених ними особливо тяжких злочинів та їх особам.

Крім того, для сторони потерпілих є абсолютно незрозумілою обставина, на підставі якої суд прийшов до висновку про істотне зниження ступені небезпечності ОСОБА_26 для суспільства, що утворює підставу для висновку суду про те, що виправлення та попередження нових злочинів обвинуваченою можливе без ізоляції від суспільства, поскільки судом не визначено, якої саме поведінки та, яких саме моральних принципів під час розгляду справи дотримувалась ОСОБА_4, що так вплинули на рішення суду.

При цьому зауважують на тому, що судом проігноровано вимоги суду апеляційної інстанції, які є обов'язковою для виконання судом першої інстанції під час нового розгляду, вимоги ч. 2 ст. 375 КПК 1960 року, поскільки оскаржуваним вироком підсудним призначено невідповідне покарання скоєним злочинам, зокрема, ОСОБА_4 засуджена до покарання меншого терміну із застосуванням ст. 75 КК України, тобто без його реального відбуття.

Тому, вважають, що всі доводи свідчать про те, що судом першої інстанції за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_25 та ОСОБА_4 призначено менш суворе покарання, ніж те, яке б відповідало тяжкості вчинених ними особливо тяжких злочинів та їх особам, тобто є невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засуджених.

Захисник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_2 подав апеляцію зі змінами, просив вирок Вінницького міського суду від 9 вересня 2013 року в частині засудження ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України змінити, у відповідності до ст.1 Закону України "Про амністію у 2011 році», ст.6-1 КПК України звільнити від відбування покарання; за ч. 4 ст. 190 КК України (привласнення транспортних засобів та грошових коштів) скасувати, закрити кримінальні справи у відповідності до ст.6 п.2 КПК України за відсутністю в діяннях складу злочину; за ч. 2 ст. 222 КК України закрити у зв'язку із закінченням строків давності; в частині стягнення з ОСОБА_3 сум матеріальної та моральної шкоди скасувати та відмовити в позовах ОСОБА_8, ОСОБА_7, позов ОСОБА_11 залишити без розгляду.

Свої вимоги мотивував тим, що вирок підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування кримінального закону, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи.

Так суд, засуджуючи ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, не прийняв до уваги, що 28 липня 2011 року набрав чинності Закон України "Про амністію у 2011 році", в свою чергу ОСОБА_3 дав в судовому засіданні згоду на застосування амністії, з приводу цього було заявлено клопотання захисту, поскільки останній підпадає під дію ст.1 Закону України "Про амністію у 2011 році» і суд повинен був у відповідності до вимог ст.6-1 КПК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання за злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, чого зроблено не було. Та обставина, що останній обвинувачується ще в ряді злочинів, вчинених пізніше, на думку захисту не є підставою для відмови в застосуванні амністії.

В порушення ст.62 Конституції України, ст. 327 КПК 1960 року вирок в частині засудження ОСОБА_3 за ч.4 ст.190 КК України ґрунтується на припущеннях, усі сумніви щодо доведеної вини ОСОБА_3 тлумачаться не на його користь, захисник вважає, що вина його підзахисного в інкримінованому нічим не підтверджується.

Так, на підтвердження вини ОСОБА_3 у скоєнні даного злочину суд у вироку суд послався на показання ОСОБА_7(аркуш вироку 13 - 18); ОСОБА_27 (аркуш вироку 17) ; ОСОБА_28 (аркуш вироку 17 - 18); ОСОБА_29 (аркуш вироку 18); ОСОБА_12 (аркуш вироку 18-19), проте такі показання вищевказані особи не давали в судовому засіданні, що підтверджується технічним записом судового засідання та протоколом судового засідання.

Крім того, не відповідають дійсності матеріали виїмки: зокрема в УДАІ ГУМВС України у Вінницькій області, де під „матеріалами" вказані лише назви 10 транспортних засобів ( 5 автомобілів та 5 напівпричіпів) без зазначення безпосередньо матеріалів виїмки - документів та їх правової оцінки, в той же час, в матеріалах виїмки в УДАІ ГУМВС України у Вінницькій області - знаходяться документи лише два автомобілі та два напівпричіпи перереєстровані за ОСОБА_13; матеріали виїмки в Вінницькій митниці в яких вказані лише назви 8 транспортних засобів ( 4 автомобілів та 4 напівпричіпів) без зазначення безпосередньо матеріалів виїмки - документів та їх правової оцінки, в той же час, в матеріалах виїмки в Вінницькій митниці знаходяться документи на 10 транспортних засобів ( 5 автомобілів та 5 напівпричіпів); матеріали виїмки у приміщенні ВЦРВ ПАТ документів кредитних договорів, зокрема в них зазначається перелік документів, щодо отримання кредиту під заставу транспортних засобів, але в цих документах не міститься жодних даних щодо розпорядження кредитними коштами, проте суд, посилаючись на них, робить висновок, що з кредитних коштів ОСОБА_3 «виплатив кошти в сумі 805 875, 28 грн».

Такий висновок суду на думку захисту є незрозумілим, таким, що не грунтується на фактичних обставинах справи. Також, не відповідають дійсності матеріали виїмки у приміщенні відділення АБ «Укргазпромбанк» на які у вироку суд послався «документів щодо укладення кредитного договору № від 02 вересня 2008 року відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кошти в сумі 300000 грн., а факт отримання даного кредиту ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сховали від потерпілих. а.с. 106-157 т. 6» (аркуш вироку 20), проте в дійсності, кредитного договору № від 02 вересня 2008 року відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кошти в сумі 300000 грн.- не існує, є договір банківського кредиту № 260-Ф-К/08 від 19 травня 2008 року про надання ОСОБА_4 кредитних коштів в сумі 300 000 грн.

Так, згідно вироку суду « 19.05.08 року ОСОБА_4 як фізична особа уклала із відділенням АБ «Укргазбанк» міста Вінниці в особі начальника ОСОБА_19 кредитний договір № 260-Ф-К/08, відповідно до якого отримала споживчий кредит в сумі 300000 грн»(аркуш вироку 5), отже, ОСОБА_4 отримала кредитні кошти до купівлі-продажу транспортних засобів і цейкредит ніяким чином не пов'язаний з купівлею автомобілів, та ОСОБА_4 ніяк не могла щось «сховали від потерпілих».

Вважає, хибним висновок суду про те, що «загальна сума яку отримали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в банківських установах складає 1 735 075, 28 грн., з яких передано за отримання транспортних засобів 805 875, 28 грн., що підтверджує наявність умислу на заволодіння майном ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7» (аркуш вироку 20) та зазначає, що відповідає обставинам справи висновок лише в тій частині, що стосується отримання кредитних коштів, проте невідомо чим керувався суд, коли вказав, що « передано за отримання транспортних засобів 805 875, 28 грн.».

Крім того, суд безпідставно не взяв до уваги те, що транспортні засоби належали ОСОБА_27, ОСОБА_30 та приватному підприємству «Бріанна», які не заявили жодних майнових претензій з приводу купівлі-продажу транспортних засобів, збитків їм не завдано. Судом залишено поза увагою те, що в дійсності ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 не належать транспортні засоби та вони відповідно ст.49 КК України не можуть вважатися потерпілими особами, їхні вимоги до ОСОБА_24 не грунтуються на правових засадах, поскільки ні на досудовому слідстві, ні в судовому засіданні не здобуто жодного доказу на підтвердження цього, всі докази в матеріалах справи та пояснення в судовому засіданні ОСОБА_27 вказують на те, що, реєструючи автомобілі на своє імя, укладаючи договори щодо купівлі - продажу транспортних засобів в атомагазині, ОСОБА_27 діяла самостійно і особисто. Зазначив, що ОСОБА_8 виступив як перевізник та довірена особа ОСОБА_30 і його повноваження щодо транспортних засобів, які належали ОСОБА_30, вичерпалися підписанням біржових договорів купівлі-продажу транспортних засобів і в подальшому його вимоги щодо доплат поза умовами біржових договорів та при подальшому перепродажі ОСОБА_27 транспортних засобів ПП «ТІС» - не грунтуються на законі. ОСОБА_9 за дорученням ПП «Бріанна» ввіз в Україну один автомобіль з напівпричепом, і в даному випадку виступив як довірена особа - перевізник ПП «Бріанна», його повноваження щодо автомобіля з напівпричіпом вичерпалися доставкою автомобіля в ПП «Бріанна», тому він не має і не може мати жодних відношень до наступної перепродажі ПП «Бріанна» автомобіля з напівпричіпом ПП «ТІС». Щодо ОСОБА_7, то він не значиться ані довіреною особою власників транспортних засобів, ані здійснював будь-які дії щодо транспортних засобів, тому не має і не може мати жодних відношень як до власників транспортних засобів, так і до самих транспортних засобів. ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 не зазначили, які конкретно кошти кожним із них, або загалом, затрачено на придбання транспортних засобів та не надали на підтвердження цього жодного доказу. Захисник зауважив, що при відсутності належних реєстраційних документів на транспортні засоби або документів, які підтверджують витрати на придбання транспортних засобів, висновок досудового слідства, а потім і суду про приналежність транспортних засобів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 - є таким, який не відповідає обставинам справи та зазначив про те, що виниклі спірні правовідносини між ОСОБА_3 та останніми стосуються не передачі транспортних засобів, а розрахунків за них, що виключає обвинувачення за ст.190 КК України, поскільки закон, зокрема зазначена стаття КК України, захищає не продавця товару, а його власника.

Поза увагою, безпідставно, на думку захисника судом залишено його клопотання та ОСОБА_25 про призначення почеркознавчої експертизи щодо розписки на 132 280 євро від 10.11.2008 року, проте зауважив, що, оскільки законодавчо встановлено, що сумніви тлумачаться на користь обвинуваченої особи, тому дана розписка підтверджує показання ОСОБА_25 про те, що станом на листопад 2008 року заборгованість становила 32 280 євро та наявність факту підробки в даній розписці - доказ того, що штучно створювалися докази наявності боргу.

Також, зазначив, що судом визначено розмір майна (транспортних засобів), заволодіння яким інкримінується ОСОБА_25, не відповідно до справжньої (реальної) вартості майна, чим не дотримано вимоги кримінального закону, крім цього, вартості окремих транспортних засобів, які вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого - не ґрунтуються на домовленості між останнім і ОСОБА_27 Вартість автомобілів, з огляду на ціни їх придбання, які зазначені при ввезенні в Україну та розмитненні становлять -38 200 євро, але в постанові про пред'явлення обвинувачення ціни цих автомобілів уже значаться - 174 700 євро, тобто в п'ять раз більше, саме на обставинах ймовірного доходу ОСОБА_31, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, на думку захисника сформована кримінальна справа стосовно ОСОБА_24 за ст. 190 КК України, що вважає незаконним, але суд і на це не звернув увагу.

Захисник ОСОБА_2.в апеляції також звертає увагу на те, що твердження у вироку суду про те, що свідки ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_32 впевнено вказали на підсудних, як на тих осіб, яким були передані на прохання ОСОБА_7 30 000 євро, а також в своїх показаннях в судовому засіданні вказали, за якими ознаками впізнали підсудних на досудовому слідстві, не відповідає дійсності, поскільки, як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_33 та ОСОБА_15 не працюють, не підприємці, сума в 30 тис.євро для них є значною, отже, на думку захисника ОСОБА_2 в дійсності у них не могла бути така сума коштів, щоб вони могли її могли позичати. Також вважає хибним посилання суду на впізнання цими особами в судовому засіданні підсудних, так як в судовому засіданні їм були задані питання з приводу цього і вони не могли сказати, за якими ознаками впізнали ОСОБА_25 та ОСОБА_4 на досудовому слідстві, крім цього суд не прийняв до уваги, що ОСОБА_15, ОСОБА_33, ОСОБА_32 - в добрих, навіть, дружніх відносинах з ОСОБА_7 -цією обставиною і можуть пояснюватися їх показання.

Щодо стягнення з ОСОБА_25 на користь ОСОБА_11 75 000 гривень у відшкодуванні матеріальної шкоди та 50 000 гривень у відшкодуванні моральної шкоди, також вважає , що судом ці кошти стягнуто помилково, поскільки експертиза, на яку у вироку посилається суд відсутня, а наявний лише висновок спеціаліста № 522Е-06 від 27.06.2008 року, який не с доказом у справі відповідно до ч.2 ст.57 ЦПК України. Крім цього, згідно даного Висновку - вартість матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу складає 28 850,96 грн., проте автомобіль Мерседес - Бенц, яким керував ОСОБА_11, не належить останньому, а належить ОСОБА_34.

Крім цього в судовому засіданні встановлено, що автомобіль Субару д.№ НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 належить на праві власності приватному підприємству «ТІС» та знаходився в заставі банку, він застрахований і страхова компанія має обов'язок відшкодування шкоди, пов'язаної з експлуатацією автомобіля. ОСОБА_11 та його представник зверталися в страхову компанію, проте не письмово, а лише усно. Також з врахуванням того, що ОСОБА_3 підпадає під дію амністії, цивільний позов ОСОБА_11 підлягає залишенню без розгляду.

Також, зазначив, що ОСОБА_3 засуджений за ч.2 ст. 222 КК України до 5 років позбавлення волі, що суперечить вимогам ч.2 ст.222 КК України, яка відповідно до закону від 15.11.2011 року № 4025-VІ - не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, тому, враховуючи те, що даний злочин, який було вчинено в серпні 2008 року, є злочином середньої тяжкості, відповідно закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений п.п. 3 ч.1 ст.49 КК України.

Захисник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляцію, просив вирок Вінницького міського суду від 9 вересня 2013 року в частині засудження ОСОБА_4 за ч.1 ст.366 КК України по епізодах складання завідомо неправдивих рішень власника ПП "ТІС" № 10 від 19.08.2008 року і № 11 від 19.08.2008 року скасувати та закрити кримінальну справу на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності в діяннях складу злочину; за ч.4 ст.190 КК України (привласнення транспортних засобів та грошових коштів) скасувати та закрити кримінальну справу на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності в діяннях складу злочину; за ч.2 та ч.3 ст.191 КК України змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_4 на ч.1 та ч.2 ст.190 КК України, призначити їй мінімальне покарання та звільнити від його відбування з урахуванням перебування ОСОБА_4 під вартою на підставі ч.5 ст.72 КК України; в частині стягнення з ОСОБА_4 сум матеріальної і моральної шкоди скасувати та відмовити в задоволенні позовів ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Вимоги мотивовано тим, що вирок суду першої інстанції в частині визнання вини ОСОБА_4 у заволодінні транспортними засобами шляхом зловживання довірою, постановлений з порушенням ч.4 ст.190 КК України, та ґрунтується на висновках, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_4 не має жодного відношення до придбання транспортних засобів, твердження у вироку про наявність попередньої змови між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підтверджується матеріалами справи, оскільки відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт попередньої змови між ними, спрямованої на вчинення спільної злочинної діяльності взагалі та спрямованої на заволодіння транспортними засобами, ОСОБА_4 не брала участі в переговорах та домовленостях про купівлю транспортних засобів, всі питання щодо придбання транспортних засобів ОСОБА_3 вирішував самостійно, з наявних у матеріалах справи документів, особи визнані у справі потерпілими, тобто ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 не являються власниками транспортних засобів, якими нібито шахрайським шляхом заволоділи ОСОБА_4 та ОСОБА_25, ОСОБА_4 не набула ні прав власності, ні прав володіння, ні жодних інших повноважень щодо транспортних засобів.

Відсутність в матеріалах справи доказів заволодіння ОСОБА_4 транспортними засобами - свідчить про відсутність в її діях такої ознаки об'єктивної сторони злочину як протиправне діяння, одже в даному випадку відсутні ознаки шахрайства, тобто ознаки складу злочину передбачено ст.190 КК України.

Крім того захисник в апеляції вказує на те, що суд у вироку недостовірно виклав зміст доказів та залишив поза увагою, що вказані докази не підтверджують вини ОСОБА_4, зокрема зазначені в вироку показання потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 не відповідають тим показам, які вказані особи давали під час судового розгляду, що підтверджується технічним записом судового засідання.

Судом в основу вироку покладено пояснення ОСОБА_7, які він змінював та які містять істотні суперечності порівняно з іншими доказами, так само щодо поясненнь свідка ОСОБА_28 та ОСОБА_29, які не відповідають обставинам справи.

Крім того, суд обґрунтовує вину ОСОБА_35 матеріалами виїмки у приміщенні відділення АБ «Укргазпромбанк», зокрема документами щодо укладення кредитного договору № від 02 вересня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кошти в сумі 300 000 грн., проте самого договору 02.09.2008 року взагалі не існувало. Між ОСОБА_4 та АБ «Укргазбанк» укладався договір банківського кредиту №260-ф-К/08 від 19.05.08 грн., який не має відношення до придбання транспортних засобів.

Захисник ОСОБА_6 в апеляції зазначає, що судом, попри усі порушення, не було встановлено дійсного розміру вартості транспортних засобів, що є обов'язковим для кваліфікації дій за ч.4 ст.190 КК України, судом порушено вимоги ст.49 КК України, так як не може бути потерпілою по справі особа, якій не належали грошові кошти, якими ніби-то заволоділа ОСОБА_4 та ОСОБА_3, отже ОСОБА_7 не може бути визнаний потерпілим у справі, поскільки жодних доказів, які б підтверджували факт належності йому коштів в матеріалах справи не має.

Відсутні у матеріалах справи будь-які докази того, що ОСОБА_4 підробляла документи як службова особа, твердження суду про визнання нею вини по факту підробки рішень власника ПП «ТІС» не відповідає дійсності.

Дії засудженої щодо заволодіння коштів ОСОБА_20 слід кваліфікувати за ч.1 та ч.2 ст. 190 КК України, поскільки в службові обов'язки ОСОБА_4 не входило приймати гроші від боржників банку, доручення від банку на отримання коштів від ОСОБА_20 вона не мала, а діяла як приватна особа, поскільки ОСОБА_20 звертався до неї як до знайомої приватної особи з проханням внести кошти замість нього в касу банку на погашення кредиту.

Вирок суду в частині задоволення цивільних позовів про стягнення матеріальної та моральної шкоди за ОСОБА_4 є незаконним.

Засуджений ОСОБА_3 подав апеляцію, в якій просив задовольнити вимоги апеляції захисника - адвоката ОСОБА_2, яку він повністю підтримує, речові докази - транспортні засоби повернути приватному підприємству „ТІС".

В доповнення до апеляції захисника ОСОБА_2 зазначив, що він придбавав транспорт для свого приватного підприємства „ТІС" один, а його дружина ОСОБА_4 до цього не має ніякого відношення. За транспортні засоби ним було сплачено 222 тис. євро. На вересень 2008 року усі розрахунки були проведені повністю, оскільки ціна на автомобілі була зменшена з 239 тис Є до 222 тис. Є, так як пригнані автомобілі не відповідали тим, про які була домовленість, про що було погоджено з ОСОБА_7 та ОСОБА_8, крім того ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які не були власниками автомобілів, приховали реальну суму грошей, яку він їм сплатив, і на основі, як він вважає, їх лже - претензій його заарештовано та обвинувачено у непроведенні розрахунків.

Щодо позики в 30 000 Є, ОСОБА_3 у своїй апеляції додав, що це не відповідає дійсності, поскільки починаючи з листопада 2008 року між ним та ОСОБА_7 виникли неприязні відносини через непроведення розрахунків за автомобілів по 80 євро щоденно, що визнав і сам ОСОБА_7, отже, мови про те, щоб ОСОБА_7 сприяв йому у позиці 30 тис. не могло бути .

Звернув увагу суду на те, що ОСОБА_15, ОСОБА_33, ОСОБА_32 - друзі та родичі ОСОБА_7 та його сина, що вони самі визнавали в суді, саме тому, на його думку, вони свідчать проти нього.

Також, засуджений не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо передачі ОСОБА_8 автомобілів: сідлового тягача-Е марки SKANIA 114L380 номер шасі № НОМЕР_11 д.н.з НОМЕР_20, напівпричепа марки МЕТАСО, модель SD 3.34, номер шасі НОМЕР_13, д.н.з.НОМЕР_3, сідлового тягача-Е марки SKANIA 114L380 номер шасі № НОМЕР_21, д.н.з. НОМЕР_4, напівпричепа бортового-Е марки VAN HOOL, модель ЗВ2010, номер шасі НОМЕР_22, д.н.з. НОМЕР_5, сідлового тягача-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_23, д.н.з.НОМЕР_6, напівпричепа бортового-Е, марки VAN HOOL, модель ЗВ2010, номер шасі НОМЕР_24, д.н.з. НОМЕР_7; ОСОБА_36 автомобіля: сідлового тягача-Е марки SKANIA 124L420, шасі № НОМЕР_25, колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_8 та напівпричепа бортового-Е марки ПР, модель KOEGEL, номер шасі НОМЕР_15, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_9, поскільки гроші за дані автомобілі сплачені, відповідно вони мають бути повернені ПП „ТІС".

Заслухавши доповідача, думку прокурора Миколайчука Д.Г., який підтримав частково апеляцію прокурора, що приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_5, звернув увагу на неправильне застосування судом кримінального закону, а саме призначення покарання з додатковим покаранням у виді конфіскації майна при застосуванні ст.75 КК України, що є зайвим, призначення за ч.2 ст.222 КК України покарання, яке не відповідає редакції даної статті, що діяла на момент вчинення злочину, також прокурор зазначив, що в порушення вимог ч.7 ст.375 КПК України 1960 року судом першої інстанції не виконано вказівки апеляційного суду щодо м'якості призначеного засудженим покарання, мотивувальна частина вироку суду не відповідає вимогам ст.334 КПК України 1960 року, так як має місце невідповідність викладених показів осіб, допитаних у судовому засіданні, показам, які вони давали, у вироку містяться посилання на докази, які не досліджувались, просив вирок скасувати, повернути справу на новий судовий розгляд, захисника ОСОБА_2, який підтримав свою апеляцію зі змінами в повному обсязі, просив її задоволити, не погодився з думкою прокурора, оскільки вважає, що порушення, на які вказує прокурор не є підставою для повернення справи на новий судовий розгляд, засудженого ОСОБА_3, який підтримав свою апеляцію та апеляцію зі змінами захисника, засуджену ОСОБА_4, яка підтримала апеляцію захисника ОСОБА_6, дослідивши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 365 КПК України 1960 року вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Відповідно ст. 367 КПК України 1960 року підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону.

Вирок суду у відповідності до вимог ст.ст. 323, 324 КПК України 1960 року має бути законним та обґрунтованим.

Частина 2 статті 323 КПК України 1960 року передбачає, що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні. Це означає, що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні. Це означає, що суд не вправі покласти в обґрунтування вироку факти і обставини, які хоч і були встановлені на попередньому розслідуванні, але не перевірені у судовому розгляді, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні.

Згідно ст.334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою -підстави для цього.

У мотивувальній частині вироку суд, сформулювавши обвинувачення, яке визнав доведеним, повинен викласти докази, в яких міститься обґрунтування відповідних висновків.

Висновки суду щодо оцінки доказів мають бути викладені у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключають сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.

Прийняття одних і відхилення інших доказів судом має бути мотивовано.

Вирок суду цим вимогам не відповідає.

В порушення вимог ст.334 КПК України 1960 року мотивувальна частина вироку не містить формулювання обвинувачення ОСОБА_4 за ч.1 ст.366 КК України, визнаного судом доведеним з зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини, мотивів по епізодам службового підроблення завідомо неправдивих рішень власника ПП «ТІС» ОСОБА_37 від 23 червня 2008 року №5, від 19 серпня 2008 року № 10, від 19 серпня 2008 року № 11 про звернення до ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» з клопотанням про надання кредитів в сумі, відповідно 130000 доларів США, 528 700 грн., 382 000 грн.

Викладені у вироку покази потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_38, ОСОБА_33, ОСОБА_15, ОСОБА_32, потерпілого ОСОБА_20 не відповідають показам, зафіксованим у протоколі судового засідання. При цьому у вироці містяться посилання на покази під час досудового слідства, зокрема свідка ОСОБА_33 (т.9 а.с.126-127), ОСОБА_15 (т.9 а.с.133-134), потерпілого ОСОБА_20 (т.16 а.с.48-50), хоча в суді вони не оголошувались.

Незважаючи на роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», суд не дав аналіз всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків ОСОБА_29, ОСОБА_23, обмежившись лише зазначенням прізвища свідків, з показань засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вироку не наведено ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваних обставин вчинення злочинів, суд обмежився лише вказівками щодо визнання чи не визнання вини.

У вироку мають місце посилання на докази, які в порушення вимог ст.257 КПК України 1960 року, безпосередньо не досліджувались під час судового розгляду, а саме:

т.2 а.с.14-17- т.3 а.с. 242-244, т.6 а.с.213-215 - протоколи допиту на досудовому слідстві ОСОБА_3;

т.3 а.с.250-252 - протокол допиту на досудовому слідстві ОСОБА_4;

т.3 а.с. 169 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_39;

т.9 а.с.111-113 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_16;

т.9 а.с.39-42 - протоколи очних ставок між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4

т.9 а.с.126-127 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_33;

т.9 а.с.133-134 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_15;

т.9 а.с.140 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_32;

т.9 а.с.166 - копія рішення № 5 від 23 червня 2008 року про клопотання до ВАТ «Мегабанк» про надання кредиту ПП «ТІС» в сумі 130 000 доларів США підписане від імені ОСОБА_37 вилучена в приміщенні ВЦРВ ПАТ «Мегабанк»;

т.9 а.с. 167 - копія рішення № 10 від 19 серпня 2008 року про клопотання до ВАТ «Мегабанк» про надання кредиту ПП «ТІС» в сумі 528700 грн. підписане від імені ОСОБА_37 вилучена в приміщенні ВЦРВ ПАТ «Мегабанк»;

Крім того, наявна невідповідність зазначених у вироку та у протоколі судового засідання аркушів справи, томів, які оголошувались під час судового розгляду, що ставить під сумнів достовірність того чи іншого доказу.

Так, у протоколі вказано про оголошення протоколу допиту свідка ОСОБА_22 від 21.02.2011 року т.22 а.с.44 (т.25 а.с.16), у вироку зазначено про оголошення показів ОСОБА_22 т.1 а.с.44; протоколу допиту від 15.09.2009 року свідка ОСОБА_12 т.3 а.с. 114-115 (т.25 а.с.21), у вироку зазначено про оголошення показів свідка ОСОБА_12 т.11 а.с.114-115.

Також, у протоколі судового засідання зафіксовано, що ОСОБА_39, яка визнана органами досудового слідства потерпілою, допитувалась в якості потерпілої, однак у вироці суд посилається на її показання, зазначаючи, що остання є свідком.

В порушення вимог кримінально-процесуального законодавства потерпілий ОСОБА_20 судом допитаний в якості свідка, через що допущено порушення прав та інтересів останнього, хоча суд у вироку зазначає його потерпілим.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог ст.334 КПК України 1960 року є істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, які є підставою скасування вироку відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернення справи на новий судовий розгляд.

В матеріалах кримінальної справи наявна постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 14.03.2013р. про часткове задоволення клопотання захисника ОСОБА_2 в частині закриття у зв'язку із закінченням строків давності кримінальної справи №232/4671/12 відносно ОСОБА_3 за ознаками злочинів, передбачених ст. 172 ч. 1, ст. 222 ч. 1, ст. 358 ч. 3, ст. 366 ч. 1 КК України.

Однак, згідно протоколу судового засідання постанова суду про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3 проголошена після виходу з нарадчої кімнати 15.03.13 р. (т.25 а.с. 3).

Дані обставини ставлять під сумнів законність винесення зазначеної постанови.

Крім того, в порушення вимог ст. 273 КПК України 1960 року судом не винесено у нарадчій кімнаті та не викладено у вигляді окремого документа рішення щодо клопотання заявленого 05.04.13 р. захисником ОСОБА_6 про закриття у зв'язку із закінченням строків давності кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ст. 358 ч. 3, ст.366 ч. 1 КК України.

Внаслідок допущених судом першої інстанції істотних порушень кримінально-процесуального закону при апеляційному розгляді даної кримінальної справи, неможливо належним чином перевірити законність і обгрунтованість вироку та наявність підстав для задоволення чи відхилення поданих апеляцій, оскільки обставини, наведені в них не можуть бути належним чином перевірені, підлягають перевірці під час нового судового розгляду.

Також, при розгляді справи після скасування першого вироку у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 375 КПК України 1960 року застосував більш м'яке покарання в порівнянні з попереднім.

Крім того, при призначенні покарання судом першої інстанції допущено неправильне застосування кримінального закону.

Так, призначаючи покарання за ч. 2 ст. 222 КК України ОСОБА_3, суд визначив покарання, яке не відповідає редакції даної статті, що діяла на момент вчинення злочину.

При призначенні покарання ОСОБА_4, застосовуючи ст. 75 КК України, суд в порушення вимог ст. 75, ст. 77 КК України, незважаючи на роз'яснення, викладені в п. 19 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», що, якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов'язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст. 77 КК України передбачано вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня, призначив додаткове покарання у виді конфіскації майна, що є недопустимим.

За таких обставин вирок підлягає також скасуванню через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених.

Під час нового судового розгляду слід усунути допущені судом першої інстанції порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення, якщо під час нового розгляду буде встановлено необхідність кваліфікації дій засуджених за статтями Кримінального кодексу, які охоплюють пред'явлене їм обвинувачення, то призначене їм постановленим вироком покарання слід вважати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого внаслідок м'якості.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п.10 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України, суд

У х в а л и в :

Апеляцію прокурора, який приймав участь під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_5 задоволити частково.

Апеляцію потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволити частково.

Апеляцію зі змінами захисника ОСОБА_2, апеляції захисника ОСОБА_6, засудженого ОСОБА_3 задоволити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2013 року скасувати через істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених.

Справу повернути на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

Судді:/підпис/

Згідно з оригіналом:

Суддя: