Ухвала суду № 37918357, 31.03.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 730/521/13-к Головуючий у І інстанції Луговець О. А. Провадження № 11-кп/795/230/2014 Категорія - ст.172 ч. 1 КК України Доповідач Воронцова С. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіВоронцової С. В. суддів - Григор'євої В.Ф., Миронцова В.М.,

при секретарі - Дудко Т.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, які зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12013260090000134, за апеляційними скаргами заступника прокурора Чернігівської області Яся О.О. та захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2014 року, щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Хороше Озеро Борзнянського району Чернігівської області, громадянина України, з вищою освітою, пенсіонера, працюючого директором ПП «Борзнянка», вдівця, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.

За участю учасників кримінального провадження:

прокурора - Шваб Л.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2014 року ОСОБА_3 визнаний винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України з призначенням покарання у виді штрафу в сумі 850 гривень.

На підставі ст. 49 КК України його звільнено від призначеного судом покарання (кримінальної відповідальності) в зв'язку з закінченням строків давності.

Прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого, кваліфікації його дій, просить вирок суду змінити у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та не правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання суду на звільнення ОСОБА_3 від «кримінальної відповідальності», в іншій частині залишивши вирок без зміни.

Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд вірно прийшов до висновку, що діяння, яке поставлено у вину ОСОБА_3, мало місце та містить склад злочину і особа винна у його вчиненні та призначив покарання. Однак, як вбачається з мотивувальної та резолютивної частини вироку, звільнив обвинуваченого від «призначеного покарання (кримінальної відповідальності)», тобто одночасно звільнив особу і від кримінального покарання і від кримінальної відповідальності, тим самим порушивши вимоги кримінального процесуального законодавства, оскільки з вироку не зрозуміло від чого суд звільнив обвинуваченого чи від призначеного покарання чи від кримінальної відповідальності.

Не погодившись з рішенням суду захисник ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив вирок суду скасувати, а кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_3 закрити.

Доводи своєї апеляційної скарги мотивує тим, що все обвинувачення за ч. 1 ст. 172 КК України побудовано на припущеннях та зі слів потерпілої сторони, визначеної слідством. Вказуючи на об'єктивну та суб'єктивну сторону злочину, суб'єкт злочину та кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ст. 172 КК України, зазначає про те, що жодної ознаки даного злочину в діях ОСОБА_3 не має. Наголошує на тому, що обвинувачення ґрунтується лише на одній із ознак - грубе порушення законодавства про працю, але, при цьому, обвинувачення не здійснило вмотивованого пояснення того, в чому було грубе порушення законодавства.

Крім того, вказує на те, що зі слів потерпілої подія мала місце у 2006-2007 роках, однак, з невідомих причин до квітня 2013 року потерпіла ОСОБА_4 не зверталась до правоохоронних органів з приводу порушення її прав та грубого порушення трудового законодавства, таке звернення було нею зроблено на прохання правоохоронних органів. Вважає, що вказана потерпілою причина щодо її залякування з боку обвинуваченого, є припущенням, яка не підтверджується ні матеріалами кримінального провадження, ні показаннями свідків, ні зібраними доказами. Просить звернути увагу, що викладені судом показання свідка ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_4 передавала їй ключі, є припущенням, оскільки свідок у судовому засіданні категорично не стверджувала про те, що ОСОБА_4 передавала їй ключі, крім того, вона вказувала на те, що ключі передавались поза межами магазину і конкретно ОСОБА_3

Вказує на те, що довідка про заробітну плату ОСОБА_4 отримала 30 травня 2007 року для отримання кредиту, однак, працювала вона по липень 2007 року, отже, на момент отримання довідки не було нестачі, тобто не було причини для отримання кредиту з метою погашення нестачі, як стверджує потерпіла.

Не погодившись з апеляційними вимогами захисника ОСОБА_2 прокурор, який приймав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, подав заперечення, в яких просить залишити апеляційну скаргу захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення. Зокрема, зазначає про те, що саме ОСОБА_3, як одноособовий засновник (власник) та директор ПП «Борзнянка», будучи службовою особою, відповідальною за дотримання трудового законодавства, наділеною правом прийняття і звільнення з роботи осіб, у період з грудня 2006 року по липень 2007 року включно найняв на роботу продавцем ОСОБА_4, що свідчить про те, що саме він являється суб'єктом інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України. Вказує на те, що вина ОСОБА_3. у вчиненні кримінального правопорушення відносно ОСОБА_4 була доведена під час судового розгляду не лише показаннями самої потерпілої, але й іншими належними доказами. Не погоджується з твердженнями захисника про те, що ОСОБА_4 не говорила про порушення її прав до квітня 2013 року, а також про те, що є припущенням органів досудового розслідування те, що з боку обвинуваченого були погрози в бік потерпілої, продажу її будинку та причин отримання кредиту, оскільки вони не відносяться до предмету обвинувачення у даному випадку і не впливають на наявність чи відсутність вини ОСОБА_3 в рамках пред'явленого прокурором обвинувачення.

Як встановив суд, ОСОБА_3, являючись засновником та директором приватного підприємства «Борзнянка», будучи службовою особою, відповідальною за дотримання трудового законодавства наділеним правом приймати та звільняти з роботи, в період з грудня 2006 року по липень 2007 року найняв на роботу продавцем ОСОБА_4, але в порушення вимог ст. 24 КЗпП України з вказаним працівником трудового договору шляхом видачі наказу про прийняття на роботу не оформив, у трудову книжку відомостей про її роботу не вніс, виплату їй заробітної плати здійснював без фіксації факту та розміру її отримання, не сплачував внески до Пенсійного фонду України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування із тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, у зв'язку з чим, ОСОБА_4 не була застрахована у зазначених Фондах і їй не зарахувався до трудового стажу цей період роботи у ПП «Борзнянка», чим грубо порушив трудові права потерпілої.

Заслухавши доповідача, вислухавши обвинуваченого ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу захисника, просив виправдати його у даному проваджені наполягаючи на своїй невинуватості та не погодився з апеляційною скаргою прокурора, міркування прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу з підстав там наведених та просив вирок суду змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання суду на звільнення ОСОБА_3 від «кримінальної відповідальності», в іншій частині залишивши вирок без зміни, заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 вважаючи доведеною винуватість обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, які ретельно досліджені і перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, як під час досудового слідства, так і в ході судового розгляду матеріалів провадження судом першої інстанції ОСОБА_3 винним себе у пред'явленому обвинуваченні не визнав.

Так, у судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_3 показав, що потерпіла ОСОБА_4 у ПП «Борзнянка» ніколи не працювала, а печатку даного підприємства на довідці про доходи для отримання кредиту їй міг поставити хтось із працівників магазину, які мали до неї доступ.

Спростовуючи доводи обвинуваченого ОСОБА_3 про його непричетність до кримінального правопорушення, що йому інкримінується, суд послався на докази у кримінальному провадженні в їх сукупності, які є допустимими і підстав сумніватися у їх достовірності по справі не встановлено.

Зокрема, потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що з грудня 2006 року по липень 2007 року працювала продавцем у ПП «Борзнянка» без належного оформлення трудових відносин, проти чого вона сама не заперечувала, оскільки має достатньо трудового стажу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав вірну юридичну оцінку показанням потерпілої ОСОБА_7, яка в період з 26 вересня 2006 року по 06 березня 2007 року працювала у ПП «Борзнянка» спільно з ОСОБА_4, свідка ОСОБА_5, яка вказала на те, що приступаючи до роботи в магазині ПП «Борзнянка» отримала від ОСОБА_4 ключі від приміщення магазину, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які підтвердили факт роботи потерпілої ОСОБА_4 у ПП «Борзнянка», з урахуванням того, що вони були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, та правильно визнав їх допустимими доказами у справі.

Твердження захисника ОСОБА_2 про те, що обвинувачення у відношенні ОСОБА_3 побудовано на припущеннях, а факт того, що потерпіла ОСОБА_4 працювала у ПП «Борзнянка» нічим не підтверджується, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються, як показаннями самої потерпілої, так і показаннями інших учасників судового провадження, які не суперечать одні одним та узгоджуються, як між собою, так і з іншими зібраними у кримінальному провадженні та дослідженими у судовому засіданні доказами.

Також не можуть бути прийняті до уваги і доводи захисника в тій частині, що свідок ОСОБА_5 категорично стверджувала про те, що ключі вона передавала конкретно ОСОБА_3, оскільки це протирічить звукозапису судового засідання.

Так, відповідно до звукозапису судового засідання, свідок ОСОБА_5 дійсно спочатку повідомила про те, що ключі від магазину їй передавала ОСОБА_4, потім, під тиском питань з боку інших учасників судового розгляду, які містили в собі відповідь, вона сказала, що ключі їй передавала ОСОБА_10. Крім того, свідок чітко не змогла повідомити і час прийняття її на посаду продавця у ПП «Борзнянка». Не зважаючи на це, свідок підтвердила той факт, що їй відомий факт того, що до неї в магазині працювала продавцем ОСОБА_4.

Зазначені показання потерпілої та свідків об'єктивно узгоджуються між собою, будь-яких підстав вважати їх недостовірними немає. На наявність у вказаних осіб будь-яких причин для обмови ОСОБА_3, що заслуговують на увагу, не посилаються й сам обвинувачений та його захисник.

Не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та протирічать зібраним у кримінальному провадженні доказам і твердження захисника ОСОБА_2 про те, що обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України є наявність особистих мотивів (заздрощі, помста, особисті неприязні стосунки), а кваліфікуючою ознакою є його вчинення щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Відповідно до ч.2 ст. 24 КК України, прямим є умисел, за якого особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Так, суб'єктивна сторона даного кримінального правопорушення виявляється у прямому умислі, при цьому, лише незаконне звільнення передбачає, як обов'язкову ознаку, наявність особистих мотивів. В той час, як інше грубе порушення законодавства про працю, за що і засуджений ОСОБА_3, може здійснюватися з будь-якими мотивами.

Крім того, кваліфікуюча ознака, на яку посилається захисник, являється положенням частини другої статті 172 КК України, яка в даному випадку не інкримінується обвинуваченому.

На думку колегії суддів наявність чи відсутність нестачі у ПП «Борзнянка» не може мати суттєвого та вирішального значення у даному кримінальному провадженні, оскільки факт того, що ОСОБА_4 працювала у ОСОБА_3 достеменно встановлений, з його боку виявлені грубі порушення законодавства про працю.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що довідка про доходи, яку ОСОБА_4 отримала у ПП «Борзнянка» також підтверджує факт того, що вона дійсно перебувала у трудових відносинах з обвинуваченим. Вказівка захисника та обвинуваченого на те, що печатку даного підприємства міг поставити інший працівник не може бути прийнята до уваги, оскільки дана довідка затверджена не лише печаткою приватного підприємства, а й підписом його керівника.

Наразі, не можуть бути прийняті до уваги і посилання захисника на те, що кримінальне правопорушення, що інкримінується обвинуваченому, було вчинено у 2006-2007 роках, а потерпіла звернулась із заявою до компетентних органів лише у 2013 році і лише на їх особисте прохання.

Відповідно до вимог частини 3 статті 55 КПК України потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до кримінального провадження в якості потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що повідомлення про кримінальне правопорушення було внесено до ЄРДР 19 березня 2013 року саме на підставі рапорту ДІМ Борзнянського РВ УМВС. В ході досудового розслідування були опитані ряд свідків і лише після цього встановлені особи потерпілих, які в подальшому подали заяви про визнання їх потерпілими у кримінальному провадженні.

За встановлених у справі фактичних обставин, дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за частиною 1 статті 172 КК України, як умисні дії, які виразилися в іншому грубому порушенні законодавства про працю щодо потерпілої ОСОБА_4.

При обранні обвинуваченому ОСОБА_3 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного, що задовільно характеризується за місцем проживання, являється пенсіонером, однак, продовжує працювати, вперше притягується до кримінальної відповідальності, ставлення обвинуваченого до вчиненого та прийняв до уваги відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

З врахуванням всіх вищевикладених обставин, суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_3 можливо призначити покарання у виді штрафу, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових злочинів.

У відповідності до вимог ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули таки строки, зокрема, два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він в період з грудня 2006 року по липень 2007 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172 КК України. Дане кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, за які передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження, з врахуванням вимог чинного законодавства, прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про звільнення від призначеного судом покарання ОСОБА_3 на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, з врахуванням положення статті 49 КК України.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності належить встановити що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить ознаки кримінального правопорушення і особа винна в його вчиненні. Ухвалити рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності суд першої інстанції міг лише за наявності його згоди на закриття кримінальної відповідальності з зазначеної підстави.

В даному кримінальному провадженні судом після досліджень всіх доказів у їх сукупності ОСОБА_3 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення та законно постановлено обвинувальний вирок з призначенням покарання. З огляду на що, є слушними, на думку колегії суддів, твердження прокурора в тій частині, що суд безпідставно звільнив ОСОБА_3 одночасно і від призначеного судом покарання і від кримінальної відповідальності, в зв'язку з чим вирок суду підлягає зміні, а апеляційна скарга прокурора задоволенню.

В іншій частині вирок суду зміні не підлягає.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404, 407, 409, 413, 420, 376 КПК України, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2014 року щодо ОСОБА_3 змінити.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання суду на звільнення ОСОБА_3 від «кримінальної відповідальності» та вважати його звільненим від призначеного судом покарання.

У решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДІ:

МИРОНЦОВ В.М. ВОРОНЦОВА С.В. ГРИГОРЄВА В.Ф.