Рішення № 37912783, 24.03.2014, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 0432/2710/2012

Провадження № 2/188/1/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

в складі:

головуючої: судді Ніколаєвої І.К.

при секретарі Карпенко С.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_27

ОСОБА_26

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом

ОСОБА_4 до Слов'янської с/ради третьої особи ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно у зв'язку з фактичним прийняттям ним спадщини за заповітом

та зустрічний позов ОСОБА_5 до Павлоградської міської ради, ОСОБА_4, відділу Держкомзему у Межівському районі, третьої особи Слов'янської сільської ради

про визнання недійсними заповіту та його дублікату, визнання недійсним державного акту на права власності на земельну ділянку та визнання за ним права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_4 у липні 2008 року з позовом до відповідача Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа с самостійними вимогами ОСОБА_5, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

У грудні 2010 року ОСОБА_5 звернувся з зустрічним позовом до Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_4, відділу Держкомзему України у Межівському районі Дніпропетровської області третя особа Слов'янська сільська рада Межівського району, Дніпропетровської області, про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на земельну ділянку.

В січні 2013 року до суду надійшла заява позивача про зміну підстав та предмету позову відповідно до якої позивач ОСОБА_4 просить встановити факт прийняття ним спадщини після ОСОБА_7 за заповітом від 22.05.2000 року №278а (дублікат) через вступ в управління та розпорядження спадковим майном; задовольнити позовні вимоги про визнання права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільського виробництва, площею 5,730 га, вартістю 28585 грн. в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а (дублікат); застосувати позовну давність до всіх позовних вимог ОСОБА_5 викладених в зустрічній позовній заяві по даній справі та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом вказує, що ОСОБА_7, 22.05.2000 року склала заповіт № 278а, яким розпорядилась всім належним їй майном (в т.ч. земельною ділянкою для ведення товарного сільського виробництва, площею 5,730 га, вартістю 28585 грн.) на момент смерті, заповівши все майно ОСОБА_4. Вказує, що ОСОБА_7 була давньою подругою бабусі ОСОБА_4 ОСОБА_25 та у них зі ОСОБА_4 склалися дружні стосунки. В травні 2000 року за зверненням ОСОБА_10, ОСОБА_4 допоміг хворіючій ОСОБА_7 грошима надавши їй 10 000 грн. на лікування, за що вона склала на нього заповіт, так як не хотіла, щоб спадщина дісталась ОСОБА_5, оскільки той погано до неї відносився. Під час посвідчення заповіту 22.05.2000 р. секретарем сільради ОСОБА_11, було встановлено особу ОСОБА_7 та перевірено її дієздатність, заповідача ознайомлено з текстом заповіту та попереджено про відповідні правові наслідки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, похована на кошти ОСОБА_4 за місцем постійного мешкання, в селі Слов'янка Межівського району Дніпропетровської області. Спадщина відкрилась за місцем її постійного проживання і перебування спадкового майна - с. Слов'янка, Межівського району Дніпропетровської області. В підтвердження цього, позивач надав довідку ВК Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області за № 439 від 30.09.2010 року про те, що ОСОБА_7 постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. Після смерті ОСОБА_7, позивач за первісним позовом знаючи, що він являється спадкоємцем за заповітом від 22.05.2000 року №278а, негайно вступив в управління спадковим майном, не допускаючи погіршення родючих якостей успадкованої землі, здійснював її сезонне оброблення. ОСОБА_10 також склав на ОСОБА_4 власний заповіт у приватного нотаріуса ОСОБА_12 в смт. Межова на належну особисто йому земельну ділянку для ведення товарного сільського виробництва, площею 5,790 га, не бажаючи, щоб ця земля відійшла після смерті ОСОБА_5. ОСОБА_10 склав 24.06.2008 року власну розписку про те, що він не буде мати претензій на майно і на земельну ділянку, що є предметом заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а. Також, Позивач ОСОБА_4 вказує, що оригінальний примірник заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а, після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, передано йому ОСОБА_10, але в 2010 році оригінал заповіту був втрачений позивачем, в зв'язку з чим, Слов'янською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області видано ОСОБА_4 дублікат заповіту від 22.05.2000 року №278а, що має силу оригіналу. У зв'язку з відсутністю у позивача за первісним позовом свідоцтва про право на спадщину, та невизнанням ОСОБА_5 права власності ОСОБА_4 на успадковане майно, позивач просить задовольнити його позовну заяву в повному обсязі.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_5 просить суд визнати не дійсним заповіт ОСОБА_7, складений 22.05.2000 року під реєстровим номером 278, визнати недійсним дублікат заповіту, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку згідно Державного Акту на право приватної власності серії ДП №027733,та визнати за ним право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що він постійно проживав разом з ОСОБА_7 до її смерті в АДРЕСА_1, а тому він вважається таким, що прийняв спадщину. Позивач за зустрічним позовом фактично вступив в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_7 у нього залишилися її речі, у тому числі і орден Трудового Червоного Прапору, також вказує, що заповіт ОСОБА_7 від 22.05.2000 року був посвідчений на ім'я ОСОБА_10, який після смерті матері фактично вступив в управління та володіння спадковим майном так як продовжував проживати у будинку матері за адресою АДРЕСА_2, із заявою ОСОБА_10 про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_7, не звертався, а тому відповідно до законодавства вважається таким, що не прийняв спадщину матері. ОСОБА_5 вказує, що заповіт знаходився у нього, і його бачили свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, вказує, що коли пізніше дізнався і оглянув заповіт то напросвіт було видно, що прізвище ОСОБА_4, вдруковано поверх прізвища ОСОБА_10. Вказує, що зміна прізвища у заповіті порушує його спадкові інтереси тому він звернувся з позовом про недійсність заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року, як такого, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Справа слухалась судами неодноразово. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2012 року в даній справі, скасовано рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14.02.2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.05.2012 року, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Мотивами для скасування судових рішень визначено неправильне застосування норм ЦКУ в редакції 2003 року до спірних правовідносин про визнання недійсним заповіту та не застосування положень ЦК УРСР які підлягали застосуванню, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо підстав зустрічного позову ОСОБА_5 є помилковими; доводи позивача за первісним позовом про сплив позовної давності відхилено без наведення жодних висновків щодо належності, допустимості, достовірності вказаних обставин, а також взаємний зв'язок в їх сукупності з матеріалами справи та не відображено мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті. ( Том 2 а.с.218).

Ухвалою суду від 29 жовтня 2013 року провадження по даній справі, за клопотанням відповідача ОСОБА_5, було зупинено до вирішення всіх питань по кримінальному провадженню № 12013040480000588, за правовою кваліфікацією за ч.1 ст.357 КК України органу досудового розслідування Межівського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

12 лютого 2014 року з Межівського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області надійшло повідомлення, що на даний час триває досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12013040480000588, за правовою кваліфікацією ч.1 ст.357 КК України. Проводяться необхідні слідчі дії та розшукові заходи по встановленню місця знаходження викраденого документу, а саме книги реєстрації нотаріальних дій. Особа, яка скоїла крадіжку на даний час не встановлена.

Ухвалою від 13 лютого 2014 року, виходячи з необхідності, щодо розгляду цивільної справи в розумні строки передбачені ст. 157 ЦПК України, та враховуючі, що з моменту зупинення провадження по справі пройшло більше ніж три місяці, а певних результатів щодо виявлення викрадених документів не має, суд у порядку ст. 204 ЦПК України, суд відновив провадження у справі з власної ініціативи.

Позивач за первісним позовом та його представник з'явилися в судове засідання, позов підтримують повністю, в задоволенні зустрічного позову прохають відмовити через пропуск позивачем строку позовної давності.

Відповідач за первинним позовом Слов'янська сільська рада Межівського району Дніпропетровської області проти задоволення позову не заперечують.

Позивач за зустрічним позовом та його представник з'явились в судове засідання, просили відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Відповідач за зустрічним позовом Павлоградська міська рада Дніпропетровської області та Відділ Держземагенства України у Межівському районі Дніпропетровської області просили розглядати справу без їх участі.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_17 і ОСОБА_18 підтвердили, що позивач ОСОБА_4 у вересні 2000 року на правах спадкоємця за заповітом ОСОБА_7, уклав з ТОВ Агрофірма "Зоря" договір на обробку земельного паю, підписував акти про передачу земельної ділянки, сплачував кошти за актом виконаних сільськогосподарських робіт. У 2000 році він звернувся з заявою до ТОВ Агрофірми "Зоря" про передачу земельної ділянки в оренду та отримання за неї орендної плати до оформлення ним спадщини у встановленому порядку. Такий договір був укладений і орендну плату за використання земельної ділянки ОСОБА_7 з 2000 по 2005 рік отримав син померлої ОСОБА_19, а потім 3 2006 по 2008 рік отримував ОСОБА_4 який і сплачував, на користь АФ "Зоря", кошти за обробку вказаної ділянки. Також свідки пояснили, що в їх присутності у червні 2008 року ОСОБА_10 у письмовій розписки підтвердив, що його мати ОСОБА_7 отримала кошти на лікування від ОСОБА_4 за що заповіла йому у спадок своє майно про що вказала у заповіті а також зазначив, що заповіт мати уклала в його присутності і він запевнював у розписці, що не претендуватиме на земельну ділянку, яку мати заповіла ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_20 наголосив у судовому засіданні, що померла ОСОБА_7 проживала весь час з сином ОСОБА_10 в с. Слов'янка Межівського району, відповідач ОСОБА_5 ніколи не проживав разом з померлою та не піклувався про неї, хвору мати перед смертю він забрав до лікарні в м. Павлоград де вона померла і з лікарні її привезли в с. Слов'янку де її поховали. Участь у похованні приймав ОСОБА_4 через відсутність грошей у її сина.

Допитані в судовому засіданні свідки за позовом ОСОБА_5 ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_21 підтвердили те, що ОСОБА_7 у 2000 році померла в лікарні в м. Павлограді, поховали її в с. Слов'янка. Скільки грошей вони витратили на її поховання та чи витрачали взагалі вони не знають. Повідомили, що померла іноді приїжджала до них погостювати, але проживала вона с сином в с. Слов'янка куди вони декілька разів також приїжджали на кладовище. Заповіт після її смерті вони бачили, який був укладений на ім'я ОСОБА_10 ОСОБА_5 передав його братові ОСОБА_10 і право на спадщину померлої він не оспорював. На питання чи приїжджала померла до них з речами та чи мала вона ліжко та кімнату в якої проживала, свідки чіткої відповіді не надали.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що він проживав по сусідству з померлою ОСОБА_7 яка проживала з сином, використовував землю біля їх будинку та відвозив померлу до лікарні в м. Павлоград.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона працювала секретарем Слов'янської сільської ради Межівського району у травні 2000 року в її присутності ОСОБА_7 уклала заповіт на користь ОСОБА_4 який вона зареєструвала у книги заповітів за № 278а. Заповіт вона друкувала на друкарській машинці і нерівно надрукувала перші літери у прізвищі ОСОБА_4, потім вона перший запис стерла і на цьому місці повторно надрукувала прізвище ОСОБА_4. При реєстрації даного заповіту вона помилково вказала, що він укладений на ОСОБА_10 вона в той же день склала акт і указала, що вірно вважати укладений заповіт на ім'я ОСОБА_4 Акт був приєднаний до книги реєстрації заповітів. Її дії відповідали вимогам інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій"

ОСОБА_26 пояснила, що на час укладання вказаного заповіту вона не займала посаду секретаря Слов'янської сільської ради, яку вона займає на теперішній час. Пояснила, що позивач ОСОБА_5 до 2009 року до сільської ради з приводу заповідального розпорядження його померлої матері ОСОБА_7 не звертався.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні пояснив, що він займає посаду сільського голови Слов'янської сільської ради Межівського району, секретарем сільської ради працювала разом з ним ОСОБА_11 з 1990 по 2002 рік. У 2009 році до нього звернувся ОСОБА_5 який ознайомившись з заповітом померлої матері укладеним у 2000 році не погодився з тим, що мати уклала його за користь ОСОБА_4 Він разом з ОСОБА_5 в кабінеті секретаря оглянувши книгу заповітів за 2000 рік побачив заповіт надрукований на друкарській машинці, який був укладений на користь ОСОБА_4 Виправлень у тексті заповіту він не побачив. Намагаючись вирішити претензії ОСОБА_5 він запросив до себе ОСОБА_4 Але ОСОБА_5 і ОСОБА_4 в його присутності не вирішили спірне питання.

Підтвердив, що померла ОСОБА_7 проживала в с. Слов'янка разом з сином ОСОБА_10, позивача ОСОБА_5 він бачив декілька разів в селі. Після смерті матері її син ОСОБА_10 з претензіями щодо заповідання нею земельної ділянки ОСОБА_4 до сільської ради не звертався. Земельною ділянкою з 2000 року розпоряджався ОСОБА_4 ділянка перебувала в оренді АФ "Зоря".

Вислухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи суд вважає, що первісний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 необхідно відмовити з оглядом на наступні обставини.

Згідно ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленим цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь к справі.

Частина 1 ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в Павлоградській міській лікарні № 4 померла ОСОБА_7, у віці 77 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 23.07.2000 року зроблено запис №38, свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 23.07.2000 року.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК УРСР суд приходить до висновку про те, що спадщина після смерті ОСОБА_7 відкрилась 21.07.2000 року за адресою її постійного мешкання: АДРЕСА_2.

Суд відхиляє доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5, про те, що постійне місце проживання ОСОБА_7 до моменту смерті було в АДРЕСА_1, оскільки матеріали справи не містять належних чи допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини і спростовуються дослідженою судом довідкою Виконавчого Комітету Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області № 439 від 30.09.2010 року. ( том.1 а.с.163 ).

Суд критично ставиться до акту ОСББ «Садовниченко 15», складеного 02.06.2010 року про те, що ОСОБА_7 за місяць до своєї смерті проживала у свого сина ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 Оскільки в матеріалах справи відсутні докази проживання спадкодавця за вказаною адресою, повноважень комісії мешканців ОСББ «Садовниченко 15» встановлювати події та обставини пов'язані з проживанням в 2000 році особи за адресою: АДРЕСА_1. та згідно листа ОСББ «Садовниченко 15» за вих. № 9 від 20.02.2013 року на запит суду повідомлено, що законодавством України не покладається обов'язок на об'єднання співвласників багатоквартирного будинку проводити реєстрацію місця проживання мешканців будинку який він обслуговує, тому акт не складався на підставі реєстраційних карток та журналу реєстрації місця проживання, також суд бере до уваги те, що згідно наданого витягу, дата державної реєстрації ОСББ «Садовниченко 15» в Єдиному державному реєстрі: 08.07.2009 року, проте акт затверджено керівником ОСББ «Садовніиенко 15» про обставини 2000 року, що свідчить про недопустимість акту як доказу в справі. ( а.с.95-99 том 3).

Згідно частини 2 статті 59 ЦПКУ, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що 22.05.2000 року ОСОБА_7, будучи цивільно-дієздатною, розпорядилась всім належним їй майном в т.ч. сертифікатом на земельний пай серії ДП № 0154562 від 05.06.1997 року, на випадок власної смерті, заповівши його ОСОБА_4 (Том 1 а.с.5). Заповіт ОСОБА_7 від 22.05.2000 року зареєстровано секретарем Слов'янської сільської ради, під номером 278а, відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 10285021 від 09.07.2007 року, із відповідним внесенням до спадкового реєстру під № 42737837 ( том1 а.с.7). Дані обставини підтверджуються матеріалами судової справи, які складають: дублікат заповіту від 22.05.2000 року № 278а ( том 3 а.с.91), книга реєстрації нотаріальних дій з актом від 22.05.2000 року , розписка ОСОБА_10 від 24.06.2008 року ( а.с. 147 том.1) при свідках ОСОБА_17 та ОСОБА_18, свідченнями свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_26, ОСОБА_18, ОСОБА_17, в яких підтверджено спадкування ОСОБА_4 після ОСОБА_7 за заповітом від 22.05.2000 року № 278а та прийняття ОСОБА_4 спадщини, як належними та допустимими доказами в їх сукупності.

Суд не приймає доводи відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 та його представника про те, що прізвище ОСОБА_4, вдруковано в заповіт ОСОБА_7 від 22.05.2000 року поверх прізвища ОСОБА_10. Такі доводи спростовується текстом (змістом) заповіту від 22.05.2000 року № 278а, де вказано, що ОСОБА_7 заповіла все своє майно ОСОБА_4. Це ж зазначено і в дублікаті заповіту від 22.05.2000 року № 278а і підтверджується іншими доказами зібраними в справі в їх сукупності, що було предметом неодноразових перевірок правоохоронних органів, прокуратури в межах кримінальних проваджень.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_4, пояснив суду, що особисто не брав участі у складенні заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року, отримав оригінальний примірник заповіту ОСОБА_7 від ОСОБА_10 разом з іншими оригіналами документів. В заповіті було зазначено спадкоємцем ОСОБА_4 без виправлень чи підчищень. Змін, виправлень чи підчищень в заповіт ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а він не вносив.

З пояснень свідка ОСОБА_11 судом встановлено, що вона перебувала на посаді секретаря Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області з 1999 року по 2001 р.р., у травні 2000 року під номером 278а зареєструвала заповіт ОСОБА_7 складений заповідачем в присутності ОСОБА_10 на спадкоємця ОСОБА_4. Під час складання заповіту ОСОБА_7 друкарська машинка нерівно надрукувала літери спадкоємця. ОСОБА_11 з використанням гумки стерла повністю надруковані літери та надрукувала повторно запис «ОСОБА_4», змін в заповіт вона не вносила. Цей заповіт знаходився в Слов'янської сільській раді Межівського району Дніпропетровської області.

Виходячи з висновку експертного дослідження №924 від 11.02.2010 року судово-технічної експертизи документів заповіт виконано на одному боці аркуша. В правому верхньому куті аркуша міститься рукописний запис «164», виконаний графітним олівцем. Текст заповіту має підпис від імені ОСОБА_7, запис про його посвідчення і підпис від імені секретаря виконкому Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області ОСОБА_11 Підпис від імені секретаря виконкому ОСОБА_11 засвідчений відтиском гербової печатки Слов'янської сільської ради народних депутатів Межівського району Дніпропетровської області. Безпосередньому дослідженню підлягав запис «ОСОБА_4» у графі «Заповідаю» в заповіті ОСОБА_7 від 22.05.2000 року первинний запис піддавався підчищенню, на його місті друкувався запис, що читається. Первинний запис прізвища містив мав перші великі літери ОСОБА_4, первинний запис імені містив велику літеру «Р», первинному запису по батькові могла належати мала літера «о». ( том.2 а.с.25-29).

Тобто, в заповіті ОСОБА_7 від 22.05.2000 року експертним дослідженням встановлено наявність первинних літер прізвища ОСОБА_4, які властиві напису прізвища «ОСОБА_4» і відсутні в написанні прізвища «ОСОБА_4», що спростовує припущення ОСОБА_5, які викладені в зустрічній позовній заяві по даній справі.

Судом встановлено, що Прокуратурою Межівського району Дніпропетровської області, за результатами розгляду заяви ОСОБА_5, про вчинення шахрайських дій через підроблення заповіту ОСОБА_7 на ОСОБА_4 - 19.03.2010 року винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з мотивуванням: «враховуючи те, що в діях ОСОБА_11 формально і вбачається ознаки складу злочину, передбаченого ст. 366 ККУ., але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі та комерційний директор ТОВ АФ «Зоря» ОСОБА_4 не вчинив жодних дій, спрямованих на заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману, заповіт ОСОБА_7 та розписка ОСОБА_10 на ім'я ОСОБА_4 були складені в добровільному порядку з дотриманням вимог цивільного законодавства. В порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_11, ОСОБА_4 відмовлено за відсутністю в діянні складу злочину» ( Том.2 а..с. 32- 35).

Отже, суд вважає, що, укладаючи заповіт від 22.05.2000 року ОСОБА_7, мала повний обсяг цивільної дієздатності, її останнє волевиявлення по розпорядженню майном на користь ОСОБА_4 після смерті, було вільним і відповідало її внутрішній волі і не змінене в заповіті. Дієздатність ОСОБА_7 перевірялась під час укладення заповіту, свідчень про примушення ОСОБА_7 до розпорядження належним їй майном на випадок смерті чи іншого протиправного впливу на заповідача під час розгляду справи не встановлено.

Посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 стосовно реєстрації заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року під № 278 не беруться до уваги судом, так як відповідно до витягу зі спадкового реєстру, заповіт ОСОБА_7 від 22.05.2000 року зареєстровано під № 278а. В книзі реєстрації Слов'янської сільської ради народних депутатів Межівського району Дніпропетровської області, під №278 від 22.05.2000 року посвідчено заповіт громадянина ОСОБА_24, що не стосується спірних правовідносин і не є предметом дослідження суду.

Відповідно до ч.1 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Оскільки, спадщина після ОСОБА_7 відкрилась з моменту її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 тобто до 01.01.2004 року, то дані спадкові відносини регулюються ЦК УРСР на що вказано в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.09.2012 року.

Відповідно до пункту 4 статті 338 ЦПКУ встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Згідно статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Статтею 534 ЦК УРСР встановлено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Статтею 541 ЦК УРСР встановлено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 548 ЦК УРСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

В статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Стаття 256 п. 1 ЦПК України вказує, що в судовому порядку можуть бути встановлені факти від яких залежить виникнення , зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» - справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкове право інших осіб.

Дослідивши та оцінивши докази в матеріалах справи, суд погоджується з тим, що позивач за первісним позовом ОСОБА_4, в шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини здійснив дії, які свідчать про його фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_7.

Судом досліджено Договір на обробку земельного паю, що належав ОСОБА_7, укладений 06.09.2000 року між ОСОБА_4 та ТОВ «АФ «Зоря», з актом виконаних с/г робіт, за які ОСОБА_4 сплатив 440 грн. ( том 1 а.с.91-94). Досліджено договір оренди земельної частки (паю) і виплати рентних платежів за тимчасове утримання від використання права на виділення земельної частки в натурі і передачі в оренду земельної ділянки від 28.12.2000 року на земельну ділянку, що належала ОСОБА_7, що укладено між ОСОБА_4 та ТОВ АФ «Зоря» Договір оренди зареєстровано за № 754, укладено акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду. Під час розгляду справи встановлено, що орендна плата за земельний пай, відповідно до укладеного договору, сплачується орендарем ТОВ АФ «Зоря» ОСОБА_4 (Том 1 а.с.95-99).

З пояснень позивача за первісним позовом та досліджених матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_4 не подавав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_7 за заповітом від 22.05.2000 року № 278а. Але, вчинені ОСОБА_4 дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини 21.07.2000 року свідчать про те, що ОСОБА_4 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_7, як спадкоємець за заповітом від 22.05.2000 року № 278а. Вищевказані обставини в їх сукупності свідчать про прийняття спадщини ОСОБА_4 після ОСОБА_7, як спадкоємця за заповітом від 22.05.2000 року № 278а, тому позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню в цій частині.

Суд вважає, що, позов ОСОБА_4, який вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною у строк передбачений ст. 549 ЦК УРСР, але у шестимісячний строк не звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, підлягає задоволенню в частині визнання права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільського виробництва, площею 5,730 га, вартістю 28585 грн. в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а. При цьому, суд приходить до висновку, що ОСОБА_7, заповітом на все майно від 22.05.2000 року № 278а, складеним на ОСОБА_4, позбавила права спадкоємства ВСІХ спадкоємців за законом в т.ч. ОСОБА_5, відповідно до ст. 534 ЦК УРСР.

Доводи зустрічної позовної заяви ОСОБА_5, не визнання ним позову, не беруться до уваги судом, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5, в своїх поясненнях суду вказував, що з часу відкриття спадщини І21.07.2000 рокуі до часу судового розгляду, не вчиняв дій з прийняття спадщини після ОСОБА_7 бо вважав що спадщина після матері перейшла до ОСОБА_10, якому (зі слів позивача) він начеб то передав заповіт. Отже, позивач сам не спростовує факт того, що він відмовився від прийняття спадщини після смерті матері на користь брата і погодився з тим, що складанням заповіту мати усунула його від права на прийняття спадщини.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що до нотаріуса ніхто не звертався з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_7 з І21.07.2000 рокупо січень 2004 року, тому дані відносини спадкування слід розглядати у порядку визначеному ЦКУ, в редакції 2003 року.

Але, дане твердження є хибним і спростовується дослідженими матеріалами справи, чинним на час відкриття спадщини законодавством ЦК УРСР, фактичним вступом в ОСОБА_4 в управління або володіння спадковим майном ОСОБА_7, як спадкоємця за заповітом від 22.05.2000 року № 278а.

Посилання ОСОБА_5, та свідків: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_21 на те, що ОСОБА_7, склала заповіт від 22.05.2000 року № 278 на ОСОБА_10, не беруться до уваги судом, так як це спростовується експертним дослідженням №924 від 11.02.2010 року заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року та іншими дослідженими доказами, що знаходяться в матеріалах даної справи, в їх сукупності.

Суд відхиляє доводи ОСОБА_5 про те, що він згідно п.3 ст.1268 ЦК України, вважається таким, що прийняв спадщину після ОСОБА_7, оскільки спадщина після ОСОБА_7 була прийнята ОСОБА_4, спадкоємцем за заповітом від 22.05.2000 року № 278а, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини І21.07.2000 року Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів зміни останньої волі заповідача ОСОБА_7, також посилання на постійне проживання ОСОБА_5 разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є безпідставним.

Суд вважає, що у визнанні недійсним дублікату заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року № 278а зареєстрованому в спадковому реєстрі під № 54227445 з номером в реєстрі нотаріальних дій 248, також слід відмовити.

Пунктом 23 Інструкції «про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України», затвердженої Наказом Мінюсту від 25.08.1994, № 22/5 встановлено, що у разі втрати документа, посвідченого посадовою особою виконавчого комітету, за письмовою заявою осіб, перелічених у пункті 4 цієї Інструкції, видається дублікат втраченого документа. До передачі в державний нотаріальний архів примірників документів, посвідчених або засвідчених посадовою особою виконавчого комітету, дублікат втраченого документа видається посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання. Дублікат документа повинен містити весь текст посвідченого або виданого документа. На дублікаті документа робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчу вальний напис .

Відповідно до положень ч.1 ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Суд не знаходить законних підстав за ст. 215 ЦКУ для встановлення недійсності дублікату заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а, зареєстрованому в спадковому реєстрі під № 54227445 з номером в реєстрі нотаріальних дій 248.

Наявність у позивача за первісним позовом дублікату заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а, спростовує доводи ОСОБА_5 про відсутність документарних підстав для спадкування ОСОБА_4 після ОСОБА_7.

Суд бере до уваги, що Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

ОСОБА_5 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження власних вимог про визнання недійсним заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а, чи таким, що не відповідає волі заповідача, те ж стосується і дублікату цього заповіту, тому у суду відсутні підстави для визнання заповіту ОСОБА_7 від 22.05.2000 року не дійсним, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 слід відмовити в повному обсязі.

Стосовно спливу строку позовної давності за вимогами із зустрічного позову ОСОБА_5, суд приходить до наступного:

В зустрічному позові ОСОБА_5 вказує, що з 19.01.2009 року він дізнався про порушення власних прав чи інтересів, що саме з цієї дати йому стало відомо про заповіт ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а, складеному заповідачем на все майно на користь спадкоємця ОСОБА_4. Але, вказана обставина суперечить доводам ОСОБА_5 викладеним в зустрічному позові по даній справі, оскільки на арк. 4 в першому абзаці зустрічного позову він стверджує, що заповіт (22.05.2000 року № 278а) після смерті ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1) разом з іншими документами знаходився у нього.

Заповіт ОСОБА_7 складено від 22.05.2000 року, при цьому ОСОБА_5 зазначив суду, що йому було відомо про заповіт з часу його укладення - то право звернення до суду з позовом про визнання цього заповіту недійсним у ОСОБА_5 виникло до 1 січня 2004 року, тому до таких вимог застосовується позовна давність, встановлена главою 5 ЦК УРСР.

Статтею 71 ЦК УРСР встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлено в 3 роки.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Тобто, зустрічні позові вимоги ОСОБА_5 заявлено з пропущенням строку позовної давності, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

В судовому засіданні 24.03.2014 року під час судових дебатів, представником ОСОБА_5 в усній формі зроблено заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_4 у даній справі, на підставі чого представник позивача за зустрічним позовом просить суд відмовити позивачу за первісним позовом в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, суд приходить до висновку про те, що усна заява ОСОБА_27 як представника ОСОБА_5 про застосування позовної давності до вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_4 в даній справі не підлягає задоволенню.

Вимоги ОСОБА_4, до яких просить застосувати позовну давність ОСОБА_27, подані до канцелярії Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області 22.01.2013 року ( Том.3 а.с.39-47).

В заявлених позовних вимогах ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_5 (Відповідач2, Позивач за зустрічним позовом), подавши 15.12.2010 року зустрічний позов під час розгляду даної справи, безпідставно заперечує проти заявленого позову ОСОБА_4, не визнає прийняття ОСОБА_4 спадщини після ОСОБА_7 за заповітом від 22.05.2000 року №278а, та не визнає його право власності на успадковане ним майно, яким являється земельна ділянка 5,730 га вартістю 28585 грн. розташована на території Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області. Це зумовило зміну статусу ОСОБА_5 з третьої особи на Відповідача2, та доповнення формулювання первинних позовних вимог: про встановлення факту прийняття ОСОБА_4 спадщини після ОСОБА_7 за заповітом від 22.05.2000 року №278а.

Таким чином, суд вважає, що строк позовної давності на позовні вимоги, заявлені ОСОБА_4 22.01.2013 року, розпочато 15.12.2010 року, з моменту подачі зустрічного позову ОСОБА_5 до канцелярії Межівського районного суду Дніпропетровської області в справі ( Том 1 а.с. 180-192).

Стаття 256 ЦКУ вказує, що позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З статтею 257 ЦКУ, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.І ст.261 ЦКУ, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Статтею 267 ЦКУ встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (частина 2). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5).

Отже, суд приходить до висновку, що заявлені 22.01.2013 року ОСОБА_4 позовні вимоги, подані в межах трирічного терміну позовної давності, який відраховується в даному разі із моменту заявлення ОСОБА_5 зустрічної позовної заяви 15.12.2010 року в даній справі, тобто з моменту коли ОСОБА_4 довідався про порушення свого права ОСОБА_5 або міг довідатися про порушення свого права ОСОБА_5 або про особу ОСОБА_5 яка його порушила. Тому порушене право ОСОБА_4 підлягає захисту.

На підставі викладеного, керуючись п.2ст.59, ст.ст. 212-214, 256, п.4 ст.338 ЦПК України, ст.ст. 71, 80, 524, 534, 541, 548, 549, 553 ЦК Української РСР, ст.ст. 203, 215 ЦКУ,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до Слов'янської сільської ради Межівського району, Дніпропетровської області, третьої особи ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно у зв'язку з фактичним прийняттям ним спадщини за заповітом - задовольнити.

Встановити факт прийняття ОСОБА_4 спадщини після ОСОБА_7 за заповітом від 22.05.2000 року №278а (дублікат) через вступ в управління та розпорядження спадковим майном в шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільського виробництва, площею 5,730 га, вартістю 28585 грн. в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_7 від 22.05.2000 року №278а.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до Павлоградської міської ради, ОСОБА_4, відділу Держкомзему у Межівському районі, третьої особи Слов'янської сільської ради Межівського районк Дніпропетровської області про визнання недійсними заповіту та його дублікату, визнання недійсним державного акту на права власності на земельну ділянку серії ДП №027733, та визнання за ним права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - відмовити в повному обсязі.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І. К. Ніколаєва