Постанова № 37911726, 25.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа№ 910/14949/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача 1: Свириденко В. М. - представник за довіреністю № 220/738/д від 28.11.2013

від позивача 2: Свириденко В. М. - представник за довіреністю № 29 від 13.01.2014

від відповідача: Ральченко Ю. Г. - представник за довіреністю № 83 від 03.02.2014

від третьої особи: не з'явились

від прокуратури: Лукяненко А. В. - прокурор на підставі посвідчення № 011855 від 28.10.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київстар»

на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2014

у справі № 910/14949/13 (головуючий суддя Цюкало Ю. В., судді Блажківська О. Є., Котков О. В.)

за позовом Черкаського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України

2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква

до Приватного акціонерного товариства «Київстар»

третя особа, яка на заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Територіальне управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 19 866,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про:

- зобов'язання відповідача демонтувати та вивезти з території військового містечка № 65 за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 125 майно - обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої);

- зобов'язання відповідача скласти та підписати акт приймання-передачі обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої);

- стягнення заборгованості в сумі 19 866,17 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем своїх обов'язків за укладеним з Черкаським квартирно-експлуатаціним відділом, правонаступником якого є позивач 2, договором з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України № 1/КЕВ м. Черкаси/СНК-004/2 від 17.07.2009 в частині внесення плати за надані послуги та своєчасного, після закінчення дії вказаного договору, вивезення майна, щодо якого позивачем 2 надавались спірні послуги.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2014, повний текст якого складений 31.01.2014, у справі № 910/14949/13 позов задоволений частково, відповідача зобов'язано демонтувати та вивезти спірне майно, а також скласти та підписати відповідний акт приймання-передачі та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 6 888,44 грн.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання демонтувати та вивезти спірне майно, а також скласти та підписати відповідний акт приймання-передачі ґрунтується на тому, що відповідно до п. 4.1.9 спірного договору відповідач зобов'язаний з моменту припинення дії цього договору демонтувати на об'єкті та вивезти майно з території військового містечка на протязі двох тижнів, в той час як, незважаючи на неодноразові звернення до відповідача з вимогою виконати вказаний обов'язок, відповідних дій відповідачем вчинено не було.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором ґрунтується на тому, що з розрахунку недоотримання КЕВ м. Черкаси фінансових ресурсів за надані послуги по розміщенню та використанню базових станцій мобільного, радіолінейного і стільникового радіотелефонного зв'язку ПАТ «Київстар» вбачається, що за одну базову станцію нараховано 119 151,96 грн. (з урахуванням висновку Аудиторського звіту № 234/1/31/30 про недоотримання від відповідача 19 886 грн.), в той час як з наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку слідує, що за спірним договором відповідачем було сплачено 112 263,52 грн., а отже, заборгованість відповідача за отримані за спірним договором послуги становить 6 888,44 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Київстар» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2014 по справі № 910/14949/13 та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні позову повністю відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає в тому, що оспорюване рішення було винесено у відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце вказаного судового засідання, оскільки ухвалу суду від 16.12.2013, якою розгляд справи був призначений на 27.01.2014 (судове засідання, в якому винесено рішення), суд відповідачеві не надсилав, а повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 16.12.2013 у матеріалах справи відсутнє.

Заперечуючи проти часткового, в сумі 6 885,46 грн., задоволення судом першої інстанції майнових вимог прокурора, відповідач також послався на те, що суд першої інстанції не надав належну оцінку наявному а матеріалах справи акту звірення розрахунків між сторонами, яким встановлено відсутність заборгованості відповідача за спірний період.

Відповідач також посилається на те, що суд першої інстанції фактично частково задовольнив вимоги про стягнення недоплати за період із липня 2009 року по грудень 2012 року, тоді як наявними в матеріалах справи виписками по рахункам КЕВ м. Черкаси підтверджується, що послуги за цей період були оплачені відповідачем в повному обсязі.

Також, відповідач зазначив про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а саме те, що умовами спірного договору (п. 3.1, 3.2) сторони погодили, що плата за надані послуги встановлюється за результатами домовленості, але не нижче плати за послуги на об'єктах Міноборони і становить без ПДВ за базовий місяць (травень 2009 року) 2 100 грн., плата за перший місяць визначається шляхом коригування базової плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця надання послуг, плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, в той час як, звертаючись до суду з даним позовом, позивач фактично просить стягнути з відповідача грошові кошти, які є сумою, за рахунок якої збільшилась плата за спірним договором через те, що при розрахунку плати за послуги як базовий місяць взято не травень 2009 року, а квітень 2008 року та, відповідно, проіндексовано плату не з травня 2009 року, а з квітня 2008 року.

Окрім викладеного вище, відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції при винесення спірного рішення неправильно визначив правову природу спірного договору, не прийнявши до уваги, що зазначений договір є змішаним договором, який, окрім визначених судом першої інстанції ознак договору зберігання та договору надання послуг, має й ознаки договору оренди, з огляду на що відповідно до приписів ст. 764 ЦК України та враховуючи відсутності жодних заперечень щодо продовження договору протягом місяця після дати його закінчення та фактичне виконання сторонами його умов протягом зазначеного періоду, такий договір фактично є продовженим на строк, який був встановлений його умовами, а саме 1 095 днів, тобто є поновленим до 13.07.2015.

На підтвердження того, що спірний договір містить ознаки договору оренди нерухомого майна, відповідач послався на те, що, окрім плати за розміщення та зберігання майна, договором передбачено відшкодування відповідачем в якості плати за земельну діяльну як то передбачено ст. 797 ЦК України, а також на наявність плану-схеми розміщення обладнання як додатку до договору та плану військового містечка з об'єктом позивача 2 для розміщення обладнання відповідача.

Як на підтвердження фактичного поновленння спірного договору на новий строк відповідач послався також на те, що після закінчення строку дії договору він продовжує сплачувати позивачу 2 кошти з посиланням на цей договір, і позивач вказані кошти не повертає, що підтверджується доданими до апеляційної скарги відповідними доказами.

Крім того, на думку відповідача, суд першої інстанції допустив порушення норм ст. 2, ч. 1 ст. 29 ГПК України, порушивши провадження у цій справі за позовом прокурора, хоча даний спір має виключно господарсько-правовий характер і ніяким чином не стосується інтересів держави.

Також в апеляційній скарзі відповідач звернувся до апеляційного суду з заявою про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення грошових коштів за період з липня 2009 року по липень 2010 року, посилаючись на неможливість звернення до суду першої інстанції з відповідною заявою через неналежне повідомлення відповідач про дату та час розгляду справи.

Ухвалою від 07.03.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київстар» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Третя особа в судове засідання представників не направила, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представники позивача 1, позивача 2 та прокуратури проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

17.07.2009 Черкаське квартирно-експлуатаційний відділ, правонаступником якого є позивач 2, як Виконавець та Закрите акціонерне товариство «Київстар Дж.Ес.Ем.», назву якого змінено на Приватне акціонерне товариство «Київстар» (далі відповідач), як Замовник уклали договір з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України № 1/КЕВ м. Черкаси/СНК-004/2 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач 2 зобов'язався надати послуги з розміщення та зберігання на технічному майданчику чи території Черкаського квартирно-експлуатаційного відділу територія військового містечка № 65, яке закріплено за відповідачем 2 та розташовано за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 125, обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку (далі Майно) вартістю за актом оцінки на 01.04.2009 185 935,80 грн. (додаток № 4), відповідно до затвердженої схеми розміщення Майна (Додаток № 3), а відповідач зобов'язується оплатити цю послугу.

Згідно з п. 2.1 Договору відповідач розміщує Майно на об'єкті позивача 2 не раніше дати підписання сторонами Договору акту приймання-передачі позивачем 2 Майна відповідача та отримання необхідних дозволів щодо норм санітарної та технічної безпеки функціонування обладнання станції-ретлянслятора.

Відповідно до п. 2.2 Договору позивач 2 приймає у відповідач Майно за актом приймання-передачі (додаток № 2).

17.07.2009 сторонами підписано Акт приймання-передачі Майна Замовника (обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку) (а.с. 17) згідно з яким за Договором передано обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої).

Згідно з п. 2.3 Договору розміщання Майна на території військового містечка не тягне за собою виникнення у позивача 2 права власності на це майно. Власником Майна залишається відповідач.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор, серед іншого, зазначає, що після закінчення строку дії Договору відповідач в порушення умов Договору не демонтував та не вивіз з території військового містечка № 65 за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 125 спірне майно, причиною чого і стало звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання відповідача демонтувати та вивезти з території військового містечка № 65 за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 125 майно - обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої) та про зобов'язання відповідача скласти та підписати акт приймання-передачі обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої).

Щодо заявлених позовних вимог в цій частині слід зазначити таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи зі змісту Договору, за своєю правовою природою він є змішаним договором, який містить елементи як договору надання послуг, так і договору зберігання.

При цьому, колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що Договір також містить й елементи договору оренди, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Виходячи зі змісту ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Отже, виходячи зі змісту вказаних статей, за договором найму (оренди) має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату.

Визначення договору найму (оренди) дозволяє виділити основні характерні риси, які дозволяють розглядати даний договір як самостійний тип цивільно-правових договорів. Так, за договором найму наймодавець здійснює передачу майна наймачеві у користування. При цьому, слід зазначити, що наймачеві також, як правило, передається і право володіння орендованим майном. Тобто він отримує можливість не тільки вилучати корисні властивості майна, але і мати його, бути його титульним (правомірним) володільцем. Наділення наймача статусом титульного володільця дозволяє надавати йому можливість використовувати речево-правові засоби захисту свого права від посягання третіх осіб, в тому числі вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, вимагати усунення перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння тощо. Така можливість надається наймачеві як володільцю майна главою 29 ЦК України.

Враховуючи, те, що за умовами Договору жодне майно позивачем 2 відповідачу у користування не було передано, Договір не можна віднести до договорів найму (оренди).

При цьому, обов'язок відповідача щомісячно компенсувати позивачу кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі, яку займає розміщене майно (п. 4.1.7 Договору), наявність плану-схеми до Договору та плану військового містечка з об'єктом позивача 2 для розміщення майна відповідача, а також здійсненні останнім платежі на користь позивача 2 з посиланням на спірний Договір після закінчення його дії, вказаних обставин не спростовують.

А посилання відповідача на норму ст. 797 ЦК України колегією суддів визнаються помилковими, оскільки у вказаній статті йдеться про те, що плата, яка складається, в тому числі з плати за користування земельною ділянкою, справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди, до яких відповідач не відноситься.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання відповідача на те, що Договір, як договір оренди, відповідно до приписів ст. 764 ЦК України та враховуючи відсутності жодних заперечень щодо продовження договору протягом місяця після дати його закінчення та фактичне виконання сторонами його умов протягом зазначеного періоду, фактично є продовженим на строк, який був встановлений його умовами, а саме 1 095 днів, тобто є поновленим до 13.07.2015, такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до п. 6.7 Договору Договір припиняється у разі завершення строку дії Договору або у випадку його розірвання.

Пунктом 6.2 Договору сторонами погоджено, що Договір діє по 15.07.2012.

Згідно з п. 6.4 Договору, якщо інше не передбачено Договором або чинним законодавством, зміни у Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою.

Відповідно до п. 6.5 Договору зміни до Договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до Договору, якщо інше не встановлено умовами додаткової угоди.

Згідно з п. 6.6 Договору зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до Договору є невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими на те представниками сторін та погоджені з Головним квартирно-екплуатаційним управлінням Збройних Сил України.

Отже, відповідно до умов Договору та враховуючи відсутність як в ньому, так і в чинному законодавстві умов щодо автоматичного продовження строку дії Договору, який є змішаним договором, з елементами договору надання послуг та договору зберігання, зміни до Договору в частині продовження строку його дії мають бути погоджені сторонами шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечуються, що незважаючи на наявні між сторонами перемовини щодо продовження строку дії Договору, відповідної додаткової угоди або нового договору на дату закінчення строку його дії укладено не було, а відтак, згідно положень Договору строк його дії припинився 16.07.2012.

Згідно з п. 2.5 Договору у разі припинення Договору відповідач складає та підписує акт приймання-передачі, демонтує та вивозить Майно з об'єкту позивача 2 протягом двох тижнів. Майно вважається поверненим відповідачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Пунктом 4.1.9 Договору встановлений обов'язок відповідача з моменту припинення дії Договору демонтувати на об'єкті та вивезти Майно з території військового містечка протягом двох тижнів.

Стаття 948 ЦК України встановлює, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що, незважаючи на закінчення строку дії Договору, Майно відповідачем з території військової частини вивезено не було.

За таких обставин колегія суддів погоджується зі висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача демонтувати та вивезти з території військового містечка № 65 за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 125 майно - обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої). Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача скласти та підписати акт приймання-передачі обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої) слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як зобов'язання відповідача скласти та підписати акт приймання-передачі обладнання.

Крім того, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача скласти та підписати акт приймання-передачі обладнання підписати акти приймання-передачі (який за своєю природою є лише документом, що оформлює відповідну господарську операцію) не призводить до поновлення порушеного права позивача 2 та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Слід зазначити і про те, що, відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами ст. 6 ГК України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

З огляду на викладені положення чинного законодавства України, вимога про зобов'язання відповідача скласти та підписати акт приймання-передачі обладнання базової станції не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а і є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення та не має наслідком та не призводить до відновлення прав та охоронюваних інтересів позивача 2.

За таких обставин, позовні вимоги про зобов'язання відповідача скласти та підписати акт приймання-передачі обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої) задоволенню не підлягають. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 19 866,17 грн. слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи, зазначені позовні вимоги прокурор ґрунтує на наступних обставинах.

Згідно з п. 3.1 Договору плата за надані послуги позивачем 2 з розміщення та зберігання Майна відповідача, зазначеного в п. 1.1 Договору, встановлюється за результатами домовленості між позивачем 2 та відповідачем, але не нижче плати, визначеної на підставі встановлених в Міністерстві оборони України стартових розмірів плати за послуги з розміщення та зберігання обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку на об'єктах Міноборони (додаток № 5) і становить без ПДВ за базовий місяць (травень 2009) 2 100 грн. (додаток № 6). Нарахування ПДВ на суму плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Плата за перший місяць визначається шляхом коригування базової плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця надання послуг з розміщення та зберігання майна.

Відповідно до п. 3.2 Договору плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач 2 зазначають наступне.

Рішенням Міністра оборони України від 28.09.2007 після переговорів з представниками всіх 9-ти компаній операторів мобільного зв'язку встановлено уніфіковані за критеріями стартові розміри плати за розташування одиниці обладнання базових станцій-ретрансляторів мобільного зв'язку та було досягнуто домовленості щодо збільшення вартості за розміщення станцій-ретрансляторів і встановлення плати за договорами не меншої, ніж це передбачено додатком 1 до вказаного рішення Міністра оборони України. У відповідності до Додатку № 1 до рішення стартовий розмір плати за послуги з розміщення та зберігання обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого зв'язку на об'єктах Міністерства оборони України для міст з кількістю населення від 100 000 до 500 000 мешканців -2 100 грн. без ПДВ.

Проведеним фахівцями Територіального Північно-східного управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України актом аудиту від 19.02.2013 № 234/1/31/30 встановлено, що за Договором у період з липня 2009 року по грудень 2012 року внаслідок невірного коригування розміру місячної плати позивачем 2 недоотримано кошти в сумі 19 866,47 грн. Копію витягу з вказаного аудиторського звіту № 234/1/31/30 від 19.02.2013 долучено до матеріалів справи (а.с. 38-40 т. 1).

Як слідує з матеріалів справи, сума заборгованості, що її заявлено до стягнення, є сумою, за рахунок якої збільшилась плата за Договором через те, що при розрахунку плати за послуги як базовий місяць, починаючи з якого за умовами Договору відбувається індексація плати, взято не травень 2009 року, як передбачено Договором, а квітень 2008 року та, відповідно, проіндексовано плату не з травня 2009 року, а з квітня 2008 року.

При цьому, сторонами не заперечується той факт, що плата, яка була розрахована у відповідності до положень Договору виходячи з травня 2009 року як базового місяця, так саме, як і ніші платежі за Договором, відповідачем були сплачені у повному обсязі, що, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листа позивача 2 № 1454 від 14.06.2012, підписаним сторонами актом звірки від 02.10.2010 та висновками, які містяться у вищезгаданому аудиторському звіті № 234/1/31/30 від 19.02.2013 (а.с. 38-40, 45, 80 т. 1).

Суд першої інстанції частково задовольнив зазначені позовні вимоги, присудивши до стягнення з відповідача 6 888,44 грн., з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до приписів чинного законодавства зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. ст. 627, 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В пункті 3.4 Договору сторони дійшли згоди про те, що розмір плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни умов розміщення майна, цін і тарифів на аналогічні послуги та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Крім того, як було встановлено вище зі змісту п.п. 6.4, 6.5 та 6.6 Договору, зміни до Договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковими угодами, які є не є невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими на те представниками сторін та погоджені з Головним квартирно-екплуатаційним управлінням Збройних Сил України.

Таким чином, ані умовами Договору ані нормами чинного законодавства України не передбачено можливості сторони Договору в односторонньому порядку змінювати його умови, в тому числі й умови щодо розміру та порядку здійснення оплати за надані послуги.

Сторонами як в Договорі (п. 3.1), так і додатках до нього (№ 5 - Стартові розміри плати за послуги, № 6 - Розрахунок плати за перший місяць надання послуг) (а.с. 19 зворот, 20 т. 1) погоджено, що плата за послуги за Договором становить без ПДВ за базовий місяць 2 100 грн., в той час як базовим місяцем є травень 2009 року.

Матеріли справи не містять доказів визнання недійсними вказаних пунктів Договору або внесення до них змін у встановленому законодавством України та Договором порядку.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, вимагаючи стягнення з відповідача спірної суми, прокурор після закінчення дії Договору фактично в односторонньому порядку незаконно змінює встановлену у цьому Договорі плату за послуги, що є незаконним.

Даної правової позиції дотримується й Вищій господарський суд України в постанові у справі № 5/63 від 15.02.2012.

Інших підстав для задоволення заявлених майнових вимог, окрім висновку Аудиторського звіту № 234/1/31/30, ані прокуратура ані позивача не заявляли.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 19 866,17 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо послань відповідача на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм ст. 2, ч. 1 ст. 29 ГПК України, порушивши провадження у цій справі за позовом прокурора, хоча даний спір має виключно господарсько-правовий характер і ніяким чином не стосується інтересів держави слід зазначити таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно ч. 2 зазначеної статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В рішенні Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зазначено, що:

- із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах;

- поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Зі змісту позовної заяви слідує, що, пред'являючи позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, Черкаський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері обґрунтував свої вимоги тим, що позивач 2 є складовою частиною Збройних Сил України, утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, що підтверджується витягом з Положення про Квартино-експлуатаційний відділ м. Біла Церква, затвердженого начальником Київського квартирно-експлуатаційного управління, доданого позивачем 2 до відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 № 1752/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» до системи органів виконавчої влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, діяльність як позивача 1, так і позивача 2 здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що прокурором у позові правильно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а відтак, суд першої інстанції цілком правомірно порушив провадження у цій справі за позовом прокурора.

Щодо тверджень відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме про те, що оспорюване рішення було винесено у відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце вказаного судового засідання, оскільки ухвалу суду від 16.12.2013, якою розгляд справи був призначений на 27.01.2014 (судове засідання, в якому винесено рішення), суд відповідачеві не надсилав, а повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 16.12.2013 у матеріалах справи відсутнє, слід зазначити таке.

Пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що:

- відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена;

- дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу;

- водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23);

- у першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій;

- згадані повідомлення разом з належним чином зареєстрованими у господарському суді примірниками процесуальних документів, що повернуті підприємствами зв'язку, приєднуються судом до матеріалів відповідної справи.

Як слідує з матеріалів справи, ухвалу суду від 16.12.2013, якою розгляд справи призначений на 27.01.2014, судом першої інстанції сторонам відправлено 15.01.2014.

З наявного в матеріалах справи конверту (а.с. 228 т. 1), слідує, що зазначена ухвала направлена судом за адресою відповідача: 03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, яка згідно з наданої відповідачем копії Виписки з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АБ № 766700 від 28.02.2013 є місцезнаходженням відповідача.

Вказана адреса як адреса місцезнаходження зазначена відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 67-69 т. 1) та в апеляційній скарзі.

Згідно відмітки відділення поштового зв'язку (а.с. 227 т. 1), конверт, в якому судом відповідачу було направлено ухвалу від 16.12.2013, повернуто з посиланням на неможливість вручення через те, що організація вибула.

Зазначений лист на адресу суду було повернуто 20.01.2014.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином повідомлено відповідача про розгляд даної справи по суті.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2014 у справі № 910/14949/13 підлягає зміні, позов задовольняється частково - задоволенню підлягають позовні вимоги про зобов'язання відповідача демонтувати та вивезти з території військового містечка № 65 за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 125 майно - обладнання базової станції RBS СНХ 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої), в решті позову відмовляється.

Щодо судових витрат по справі, слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

З урахуванням зазначених приписів закону, розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством на дату звернення до суду з даним позовом (31.07.2013), та того, що в даному випадку було задоволено немайнові вимоги, відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України підлягає судовий збір в сумі 1 147 грн.

Щодо витрат за подачу апеляційної скарги слід зазначити таке.

Предметом розгляду в даній справі є як майнові (стягнення 19 866,47 грн.), так і немайнові (зобов'язання відповідач вчинити певні дії) позовні вимоги.

Рішенням від 27.01.2014 у справі № 910/14949/13 позов задоволено частково як в частині майнових, так і в частині немайнових вимог.

Приватним акціонерним товариством «Київстар» рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі.

З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», встановленого законодавством на дату звернення з апеляційною скаргою розміру мінімальної заробітної плати та того, що рішення суду відповідачем оскаржено в повному обсязі, відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» Приватне акціонерне товариство «Київстар» при зверненні з апеляційною скаргою мало сплатити 1 522,50 грн. судового збору, з яких 913,50 грн. становить судовий збір за оскарження майнових вимог, а 609 грн. - за оскарження немайнових вимог.

Відповідачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 2 315,50 грн. (квитанція № 49 від 08.02.2014), що на 613 грн. більше за встановлений законодавством розмір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, судовий збір в сумі 613 грн. (2 315,50-1 522,50) підлягає поверненню заявникові.

Крім того, даною постановою рішення суду першої інстанції змінено в частині часткового задоволення майнових вимог, в той час як в частині немайнових вимог про зобов'язання відповідача демонтувати та вивезти з території військового містечка Майно рішення суду першої інстанції залишено без змін, з огляду на що стягненню з позивача на користь відповідача підлягає судовий збір в сумі 913,50 грн., який останнім сплачено за оскарження майнових вимог.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київстар» на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2014 у справі № 910/14949/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2014 у справі № 910/14949/13 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста від 27.01.2014 у справі № 910/14949/13 в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Київстар» (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, ідентифікаційний код 21673832) демонтувати та вивезти з території військового містечка №65 за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 125 майно - обладнання базової станції RBS CHK 004 (контейнер з обладнанням, мачта опорна, антенно-фідерні пристрої).

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київстар» (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, ідентифікаційний код 21673832) в доход Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 1 147 (одна тисяча сто сорок сім) грн.

4. В решті позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6) на користь Приватного акціонерного товариства «Київстар» (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, ідентифікаційний код 21673832) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 456 (чотириста п'ятдесят шість) грн. 75 коп.

5. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярмакова, 1, ідентифікаційний код 08167863) на користь Приватного акціонерного товариства «Київстар» (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, ідентифікаційний код 21673832) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 456 (чотириста п'ятдесят шість) грн. 75 коп.

6. Повернути Приватному акціонерному товариству «Київстар» (03110, м. Київ, Червонозоряний проспект, 51, ідентифікаційний код 21673832) судовий збір в сумі 613 (шістсот тринадцять) грн., внесений квитанцією № 49 від 08.02.2014, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14949/13.

Повний текст постанови складено: 31.03.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло