Рішення № 37900140, 24.03.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/4089/12

Провадження №2/522/350/14

РІШЕННЯ|розв'язання,вирішення,розв'язування|

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - судді Кравчук Т.С.,

при секретарі - Антонецькому С.Л.

розглянувши |розгледівши| у відкритому|відчиненому| судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління державного казначейства України в Одеській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Прокуратури Одеської області, Головного управління МВС України в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління державного казначейства України в Одеській області про відшкодування майнової та немайнової шкоди, спричиненої внаслідок бездіяльності органів досудового слідства і прокуратури, посилаючись на те, що 23.04.2008 року в під'їзді будинку АДРЕСА_1, де вона проживає, невідомі особи навмисно заподіяли їй тяжкі тілесні ушкодження, а саме: перелом верхньої щелепи, двосторонній оскольчатий перелом нижньої щелепи, закрита черепно-мозгова травма; струс головного мозку, багаточленні забито-рвані рани обличчя, птоз правого ока 2-го ступеня, контузія тяжкого ступеню правого очного яблука, тотальний субкон'юктивальний крововилив, субмоксація кристалика, травматичний мідріаз, тотальний гемофтальм, оперована гематогенна ОСО, зріла ускладнена катаракта ОД, гіпертонічна аміопатія ОС, птоз лівого ока 1-го ступеня, перелом правої акулової кістки, депресія в області правого ока. З причин цих ушкоджень вона, позивачка, знаходилася в МКЛ №11 двадцять чотири дні; потім в інституті ім.Філатова, де їй зробили операцію, в результаті чого праве око збережене як орган, проте зір на ньому повністю відсутній; в подальшому - були зроблені чисельні (більше 30-ти) хірургічні операції, терапевтичне лікування, інтенсивне лікування з відновлення рис обличчя.

Позивачка зазначила, що за фактом нападу слідчим відділом Приморського районного відділення ОМУ УМВС в Одеській області була порушена кримінальна справа і перекваліфікована за ст.121 ч.1 КК України (за фактом заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень) лише через 8 місяців після скоєння злочину на підставі неодноразових її, позивачки, скарг. Коли у ході слідства до кримінальної відповідальності було притягнуто громадянина ОСОБА_2 і кримінальна справа була направлена до розгляду до Приморського районного суду м.Одеси, з'ясувалося, що обвинувачений ОСОБА_2 в день скоєння злочину перебував в місцях позбавлення волі, що виключало його участь у скоєнні злочину, й з цих причин кримінальну справу судом було направлено в прокуратуру Приморського району м.Одеси для проведення додаткового розслідування.

Позивачка вважає, що своїми діями (бездіяльністю) відповідачі протягом року за час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_2 лише робили вигляд, що намагаються з'ясувати обставини справи та захистити її, позивачки, права та законні інтереси, а насправді - для статистичної звітності намагалися списати з себе кримінальну справу та передати в іншу інстанцію. В подальшому прокуратура неодноразово зупиняла досудове слідство по кримінальній справі на підставі п.3 ст.206 КПК України, тобто в зв'язку з не встановленням особи, що скоїла злочин, проте за її, позивачки, скаргами постанови скасовувалися і досудове слідство поновлювалося, при цьому жодних слідчих дій по цій кримінальній справі не здійснюється, а змінювалася лише її процесуальна стадія: або зупинялася, або після скарги до Генеральної прокуратури чи депутатів Верховної ради України - постанова про зупинення скасовувалася і справа розслідувалася.

Крім того, за її, позивачки, наполягань та особистого втручання заступника Генерального прокурора Кудрявцева В.В., було порушено кримінальну справу щодо злочину скоєного співробітниками МВС в ході розслідування кримінальної справи щодо її, позивачки, побиття, по факту службового підроблення та зловживання службовим становищем за ч.3 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Проте за даною кримінальною справою її, ОСОБА_1, в порушення вимог ст.49 КПК України не визнали потерпілою і відмовилися надати їй постанову про відмову в цьому, внаслідок чого вона не змогла скористатися своїми процесуальними правами потерпілої та контролювати хід досудового слідства у передбачений законом спосіб. При цьому кримінальна справа, за якою винним був «призначений» дільничний інспектор міліції ОСОБА_4, до цього часу не розглянута, зокрема, з причин нез'явлення до суду представників прокуратури, різноманітних скарг ОСОБА_4, неодноразових скасувань постанов та направлення апеляційним судом справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, тощо.

Позивачка, посилаючись на положення статей 3,21,56 Конституції України, статей 15,16,23,1166,1167,1168 та ч.6 ст.1176 ЦК України, просила суд, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, визнати незаконною бездіяльність органів досудового слідства та прокуратури по кримінальній справі №08200800845; визнати незаконною бездіяльність органів судового слідства та прокуратури по кримінальній справі за фактом службового підроблення шляхом зловживання ОСОБА_4 своїм посадовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.364 та ч.2 ст.366 КК України; стягнути з відповідачів на її користь солідарно матеріальну шкоду у розмірі 129 040,86 гривень; стягнути з відповідачів на її користь солідарно моральну шкоду у розмірі 112 000,00 гривень.

У судовому засіданні позивачка позов підтримала, позовні вимоги щодо визнання незаконною бездіяльності органів досудового слідства та прокуратури по кримінальній справі №08200800845 та про визнання незаконною бездіяльності органів досудового слідства та прокуратури по кримінальній справі за фактом службового підроблення шляхом зловживання ОСОБА_4 своїм посадовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.364 та ч.2 ст.366 КК України просила залишити без розгляду. Позивачка просить суд стягнути з відповідачів солідарно на її користь матеріальну шкоду у розмірі 135 494,57 гривень та моральну шкоду у розмірі 112 000,00 гривень.

При цьому позивачка зазначила, що ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 22.11.2013 року встановлено, що прокуратурою Приморського району м.Одеси кримінальна справа щодо нападу на неї 23.04.2008 року була порушена лише 03.12.2008 року, до цього в порушенні кримінальної справи неодноразово відмовлялося, що свідчить про позбавлення можливості реалізації нею, позивачкою, своїх прав, зазначених в позовній заяві, та з причин не розслідування і не розкриття злочину призвело до невстановлення винних осіб. Крім того, позивачка зазначила, що в порушення приписів КПК України в редакції 2012 року слідчий після зупинення розслідування по справі від 30.05.2012 року несвоєчасно виконав вимоги по внесенню до Єдиного державного реєстру відомостей даного злочину, не продовжив досудове розслідування по справі та не прийняв додаткових слідчих та розшукових дій по встановленню злочинців скоєного нападу.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди позивачка надала суду фіскальні чеки про придбання нею необхідних медичних препаратів для лікування, щодо стягнення моральної шкоди - зазначила, що нею було докладено значних зусиль щоб кримінальну справу порушили, перетворення її життя на постійне намагання змусити працівників прокуратури та міліції виконувати свої обов'язки відповідно до законодавства України. Неналежне виконання своїх службових повноважень та прояв бездіяльності при здійсненні розслідування кримінальної справи змусило її, позивачку, втручатися в процес розслідування шляхом оскарження незаконно прийнятих постанов щодо відмов у порушенні кримінальної справи, подавати заяви та клопотання з приводу проведення окремих процесуальних дій, звертатися зі скаргами у різні державні органи та суди з метою здійснення нагляду за додержанням діючих законів посадовими та службовими особами, які проводили як оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Все це змінило уклад її життя через втрату нормальних життєвих зв'язків, потягнуло від неї додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого їй спричинені моральні страждання, які впливають на її стан здоров'я.

Представники відповідачів позов ОСОБА_1 не визнали, просять відмовити у його задоволені, вважаючи, що заявлені позові вимоги є безпідставними та недоведеними, такими, що не відповідають вимогам закону. Представники відповідачів зазначають, що позивачкою не було надано суду достовірних доказів на підтвердження наявності матеріальної та моральної шкоди, причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) працівників прокуратури і міліції та заявленою шкодою, підтвердження її розміру.

Суд, дослідивши матеріали справи, і з'ясувавши обставини справи, вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.04.2008 року в під'їзді будинку по АДРЕСА_1, в якому проживає ОСОБА_1, невідомими особами на позивачку було скоєно напад із спричиненням їй тяжких тілесних ушкоджень, що підтверджено висновком експертизи № 5111 від 17.01.2009 року.

Даний факт не заперечується сторонами і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси Каплі О.І. від 22.11.2013 року (справа №522/27915/13-к).

Судом з'ясовано, що позивачці було відмовлено в порушенні кримінальної справи, зокрема: 26.04.2008 року, 24.06.2008 року, 01.09.2008 року, 23.09.2008 року й після проведення за скаргою позивачки перевірки прокуратурою Приморського району м.Одеси вказаних матеріалів дослідчої перевірки постановами прокурора вони скасовувалися з вказівками органам міліції про проведення повторної перевірки та прийнятті законних рішень. А відтак - кримінальна справа була порушена тільки 03.12.2008 року відносно громадянина ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.

Проте постановою Приморського районного суду м.Одеси від 20.07.2009 року матеріали кримінальної справи в частині обвинувачення ОСОБА_2 в нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_1 було виділено в окреме провадження і направлено прокурору Приморського району м.Одеси для організації додаткового розслідування. Виділена судом справа надійшла до СВ Приморського РВ ОМУ в Одеській області і 20.09.2009 року була винесена постанова про закриття кримінальної справи на підставі ст.213, п.2. ст.6 УПК України, тобто з недоведеністю участі ОСОБА_2 в скоєнні інкримінованого злочину. Підставою для прийняття такого рішення стало доведення факту перебування ОСОБА_2 з 13.02.2008 року по 30.05.2008 року під вартою в Одеському слідчому ізоляторі за скоєння злочинів, у зв'язку з чим він не міг 23.04.2008 року вчинити інкримінований йому злочин відносно позивачки ОСОБА_1 З цього приводу було порушено кримінальну справу №0800800845 відносно співробітників Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області за фактом притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за ознаками ч.3 ст.364, ч.2 ст.366 КК України.

В подальшому, розслідування кримінальної справи за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_1, яке проводилося СВ Приморського району РВ ОМУ, зупинялося на підставі п.3 ст.206 КПК України, тобто коли не встановлено особу, яка вчинила злочин. Позивачка з цього приводу зверталася до різноманітних установ зі скаргами, в результаті чого постанови слідчого прокуратури Приморського району м.Одеси скасовувалися, зокрема 22.02.2011 року і 23.06.2011 року, по кримінальній справі надавалися письмові вказівки слідчому на проведення додаткових слідчих дій.

Крім того, після зупинення кримінального провадження по справі 30.05.2012 року з прийняттям КПК України в редакції 2012 року слідчий несвоєчасно виконав вимоги закону - внесення до Єдиного державного реєстру відомостей злочину щодо потерпілої ОСОБА_1, а саме 12.11.2013 року, про що свідчить Витяг з кримінального провадження №12013170500012128, та підтверджено ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси Каплі О.І. від 22.11.2013 року (справа №522/27915/13-к).

Щодо обґрунтованості позовних вимог позивачки по стягненню матеріальної та моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 6 ст.1176 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану матеріальну та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст.1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право на ефективний засіб захисту гарантоване ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом національного права.

За загальним правилом, яке міститься у ст.120 КПК України (в редакції 1960 року) досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення кримінальної справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі.

Натомість, судом встановлено, що органами дізнання Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області чотири рази виносилися постанови про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно побиття ОСОБА_1, які стільки ж разів були скасовані органами прокуратури. При цьому кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, була порушена лише 03.12.2008 року й відносно громадянина ОСОБА_2, який на час скоєння злочину (23.04.2008 року) перебував під вартою в Одеському слідчому ізоляторі, з причин чого по цьому факту відносно співробітників Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області було порушено кримінальну справу. Крім того, розслідування кримінальної справи неодноразово зупинялося, а потім на підставі скарг позивачки - поновлювалося; після прийняття КПК України в редакції 2012 року несвоєчасно були внесені відомості до Єдиного державного реєстру відомостей злочину щодо потерпілої ОСОБА_1

Наведене дає підстави суду вважати, що неправомірна бездіяльність слідчих, неефективність слідчих дій по кримінальній справі, призвели до обмеження та порушення права позивачки ОСОБА_1 на ефективний засіб захисту: досудове провадження по кримінальній справі за №08200800845 триває з 03.12.2008 року до цього часу, що є порушенням «розумних» строків досудового слідства.

Позивачка ОСОБА_1, яка з причин скоєного 23.04.2008 року злочину, має низку захворювань, через неефективність слідчих дій була позбавлена можливості спілкуватися з оточуючими, нервувала, не могла реалізувати свої звички, що завдало їй додаткових моральних страждань та незручностей.

Тому суд вважає, що внаслідок неправомірної бездіяльності слідчих мається прямий причинний зв'язок з отриманням позивачкою моральних страждань, які проявилися у погіршенні стану здоров'я, додаткових зусиллях для організації свого життя, страждань, які призвели до погіршення, а де і до позбавлення можливостей своїх звичок та бажань.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, інших негативних наслідків, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Згідно п.5 вказаної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення позову.

Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд виходить із засад виваженості, розумності і справедливості, характеру правопорушення, яке відбулось по відношенню до позивачки від розслідування кримінальної справи органами міліції та прокуратури; строк тривалості порушення права внаслідок проведення неналежного розслідування, глибини душевних страждань, які позивачка відчувала під час численних її звернень до посадових осіб органів міліції та прокуратури з метою проведення досудового розслідування для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, як цього вимагає ст.22 КПК України; належного виконання своїх службових повноважень службовими та посадовими особами, які були залучені до проведення кримінального розслідування справи та на яких були покладені обов'язки виконання контролюючої функції за своїми підлеглими; зміну та погіршення укладу життя, через витрату свого вільного особистого часу на численні звернення до правоохоронних органів для захисту свого порушеного права.

У відповідності з п.4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1232, Державне казначейство України здійснює управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються, у тому числі в іноземній валюті, у випадках, передбачених законодавством; провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про міліцію» та ст.52 Закону України «Про прокуратуру» фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції і прокуратури здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, до повноважень Прокуратури Одеської області, Головного управління МВС України в Одеській області, не входить виплата грошових коштів, зокрема відшкодування моральної шкоди, оскільки фінансується за рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з принципу об'єктивності, розумності і справедливості, як це вимагає ст.23 ЦК України, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково на суму 100 000,00 гривень, яку слід стягнути з Головного управління державного казначейства України в Одеській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів на її користь матеріальної шкоди у вигляді витрат понесених ОСОБА_1 на придбання ліків, вартості лікування, операцій, тощо суд до уваги не приймає за відсутності правових підстав щодо стягнення зазначених витрат з відповідачів.

Виходячи зі змісту ст.ст.22,1166 ЦК України позивачка повинна довести наявність матеріальних збитків, наявність неправомірної поведінки відповідачів, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування та його обрахування .

Натомість доводи позивачки суд вважає непереконливими, оскільки наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі обставини справи не підтверджують сукупність необхідних складових для стягнення спричиненої їй матеріальної шкоди саме з Прокуратури Одеської області та Головного управління МВС України в Одеській області, а отже, не дають і достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

На підставі викладеного та керуючись ст.56 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.ст.22,23,1166,1167,1176 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ|розв'язав|:

Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління державного казначейства України в Одеській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління державного казначейства України в Одеській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

В задоволені іншої частини позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя 24.03.2014