Постанова № 37899788, 21.03.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2014 року № 810/813/14-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом державного підприємства "Дослідне господарство "Еліта" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішенн,

в с т а н о в и в:

5 лютого 2014 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулося державне підприємство "Дослідне господарство "Еліта" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (далі - позивач) з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2014 р. № 0000412201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно зробив висновки про нікчемність правочинів, які були укладені між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю " Селтикс " (далі - ТОВ " Селтикс"). Стверджує, що всі укладені позивачем угоди були реальні та виконані сторонами в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких у задоволенні позову просив відмовити посилаючись на те, що правочини між позивачем та ТОВ "Селтикс", здійснені без мети настання реальних наслідків. Стверджує, що названі правочини є нікчемними (а.с. 141-145).

Представниками сторін були подані суду клопотання, у яких вони просили розглянути справу без участі їх представників, у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, клопотання сторін, суд не знаходить перешкод для розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, без участі повноважних представників сторін відповідно до приписів ч. 4 ст. 122 КАС України за наявними в ній матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив таке.

31 серпня 1998 р. позивач зареєстрований як юридична особа, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 618968 та копією довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АБ № 579135 (а.с. 95-96).

Основними видами діяльності позивача за КВЕД - 2010 є:

- вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур;

- розведення великої рогатої худоби молочних порід;

- розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів;

- розведення свиней;

- допоміжна діяльність у рослинництві;

- дослідження й експериментування розробки у сфері біотехнологій.

У період з 27 по 31 грудня 2013 р. відповідачем було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо підтвердження відомостей від особи, яка мала правові відносини з ТОВ " Селтикс" за період з 1 жовтня 2012 р. по 28 лютого 2013 р., за результатами якої 31 грудня 2013 р. було складено акт перевірки № 303/22-010/04687301 (далі - акт перевірки № 303/22-010/04687301) (а.с. 17 - 33).

У розділі "Висновок" названого акту перевірки зазначено, що позивачем порушено:

1) п. 201.6 ст. 201, ст. 185, ст. 186, ст. 187, ст. 188, ст. 200, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. № 2756-VI (далі - ПК України), ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування податкового кредиту позивачем по операціях з придбання товарів у ТОВ "Селтикс" у загальній сумі 26 028 грн 33 коп., в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2012 р. у сумі 13 275 грн 00 коп., за листопад 2012 р. у сумі 12 753 грн 87 коп.

29 січня 2014 р. на підставі названого акту перевірки № 303/22-010/04687301 відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000412201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32 536 грн 12 коп., з якої за основним платежем - 26 028 грн 87 коп., за штрафними санкціями - 6507 грн 25 коп. (далі - податкове повідомлення-рішення № 0000412201) (а.с. 52).

У зв'язку з тим, що позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправними, ним було подано даний адміністративний позов до суду.

Спірні правовідносини врегульовані ПК України та Законом України № 996-XIV.

Згідно з вимогами п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до вимог п. 85.8 ст. 85 ПК України посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Як убачається з п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно з вимогами п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з вимогам п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Як убачається з п. 186.1 ст. 186 ПК України, місцем постачання товарів є: фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Відповідно до вимог п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

Згідно з вимогами п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Як убачається з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із аналізу положень ст. ст. 138 і 198 ПК України вбачається, що скористатися правом на формування валових витрат і податкового кредиту можливо лише при наявності первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до Закону. Відсутність таких документів зумовлює неможливість включення позивачем до складу валових витрат і податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними документами у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з вимогами п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до вимог п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Як убачається з п. 201.12 ст. 201 ПК України, у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку. Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 Закону України № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Наявні матеріали справи свідчать, що відповідачем було поставлено під сумнів фінансово - господарську діяльність позивача, зокрема, реальність господарських операцій з контрагентом - ТОВ " Селтикс" та зроблено висновок, що господарські операції між ними були фіктивними правочинами.

Проте, даний висновок суд вважає помилковим з таких підстав.

5 жовтня 2012 р. між ТОВ " Селтикс" (постачальником) та позивачем (покупцем) було укладено договір поставки № 2 (далі - договір поставки № 2) (а.с. 53).

Згідно з п.п. 1.1 п. 1 названого договору постачальник взяв на себе зобов'язання поставити покупцеві шрот соняшниковий або макуху соняшникову, в подальшому - "товар", а покупець - прийняти товар та оплатити вартість товару на умовах цього договору.

Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 названого договору найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), загальна кількість, вартість товару, визначалися у специфікаціях до договору або накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Зокрема, згідно з п.п. 2.2 п. 2 та п.п. 3.1 п. 3 названого договору поставка товару покупцю здійснювалася постачальником на умовах СРТ - постачальник здійснював поставку товару шляхом його передання перевізнику, визначеного постачальником і зобов'язаний оплатити послуги з транспортування товару до місця призначення. Остаточна загальна сума договору визначалася на підставі фактично поставленої кількості товару у відповідності зі Специфікацією або накладними.

На виконання договору поставки ТОВ "Селтикс" було продано позивачу товар - шрот соняшниковий, що підтверджується:

1.Рахунком від 8 жовтня 2012 р. № 1 на загальну суму 79 650 грн 00 коп. (а.с. 54);

2. Накладною від 15 жовтня 2012 р. № 3 на загальну суму 79 650 грн 00 коп. (а.с. 55);

3.Приходними накладними від:

- 15 жовтня 2012 р. № 22 на загальну суму 79 650 грн 00 коп. (а.с. 56);

- 26 листопада 2012 р. № 25 на загальну суму 76 523 грн 20 коп. (а.с. 61).

4. Податковими накладними від:

- 15 жовтня 2012 р. № 2 на загальну суму 79 650 грн 00 коп. (а.с. 57);

- 26 листопада 2012 р. № 13 на загальну суму 76 523 грн 20 коп. (а.с. 62).

5. Видатковою накладною від 26 листопада 2012 р. № 30 на загальну суму 76 523 грн 20 коп. (а.с. 60);

Перелічені документи були підписано посадовою особою ТОВ "Селтикс" та завірені печаткою цього товариства.

Оплата позивачем за куплений у ТОВ "Селтикс" товар підтверджується платіжними дорученнями від 18 жовтня, 29 листопада 2012 р. № 68, 84, 1734 у сумі 51 925 грн 50 коп., 27 724 грн 50 коп., 76 523 грн 20 коп. (а.с. 54, 63, 64) та банківськими виписками від 19 жовтня, 29 листопада 2012 р. № 84, 68, 1734 у сумі 27 724 грн 50 коп., 51 925 грн 50 коп., 76 523 грн 20 коп., які завірені печаткою публічного акціонерного товариства "Банк" Київська Русь" (а.с. 135 - 137).

До того ж судом враховано, що на дату укладення та виконання договору поставки у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ "Селтикс", зокрема, копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АД № 521701, згідно з яким названий контрагент зареєстрований, як юридична особа, а його засновником є ОСОБА_1 (а.с. 138 - 139).

Судом встановлено, що у подальшому куплений позивачем товар, а саме, шрот соняшниковий, позивачем було введено до складу кормових добавок для великої рогатої худоби та тварин.

Дана обставина підтверджується наданими позивачем суду документів, а саме відомостями витрат кормів та відомостями отримання та витрат шроту соняшникового за період жовтень 2012 р. - січень 2013 р. (а.с. 65-86, 133 відповідно).

Водночас, суд не може погодитись з твердженням відповідача про фіктивність договору поставки № 2 з посиланням на відсутність документів на транспортне перевезення обумовленого вказаним договором товару за таких підстав.

Відповідно до вимог розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з вимогами п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваного податкового рішення, є необґрунтованими.

На підставі викладено суд дійшов висновку, що:

- укладення та виконання позивачем договору поставки № 2 дійсно мало місце та було вчинено з метою здійснення господарської діяльності;

- виконання позивачем договору поставки № 2 призвело до зміни його майнового стану;

- на дату укладення та виконання позивачем договору поставки № 2 у нього не було сумніву стосовно дійсності реєстрації та господарської діяльності ТОВ "Селтикс", що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АД № 521701 (а.с. 138 - 140);

Наведене свідчить про реальність укладення та виконання договору поставки між позивачем та ТОВ "Селтикс".

Аналогічна правова позиція викладена Вищім адміністративним судом Україні в ухвалі від 26 червня 2012 р. № К-27230/10.

Крім того, судом не може бути взято до уваги посилання представника відповідача на акт перевірки від 29 серпня 2013 р. № 174/221/37861524 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Селтикс" за період з 1 жовтня 2012 р. по 28 лютого 2013 р., оскільки, даний акт жодним чином не стосується господарських відносин між позивачем та ТОВ "Селтикс" (а.с. 147 - 162).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та не надано суду доказів, які б спростовували надані позивачем докази.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення № 0000412201 протиправним та таким, що підлягає скасуванню

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 9, 69 - 72, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 29 січня 2014 р. № 0000412201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства "Дослідне господарство "Еліта" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" сплачений ним судовий збір у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Виноградова О.І.