Постанова № 37897838, 24.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2014 р. Справа№ 910/2456/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Буравльова С.І.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління юстиції у Київській області

на рішення господарського суду міста Києва

від 02.12.2013 року

у справі №910/2456/13 (суддя - Марченко О.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», м. Київ,

до Головного управління юстиції у Київській області, м. Київ,

про стягнення 13 841,87 грн. страхового відшкодування в порядку регресу

за участю представників:

від позивача: Чередніченко Г.О. - представник (довіреність №729/2013 від 22.12.13р.);

від відповідача: Рохманюк Т.А. - представник (довіреність №7.1-25/25 від 14.01.14р.);

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» (надалі - ПрАТ «Просто-страхування») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління юстиції у Київській області (надалі - ГУЮ у Київській області) про стягнення 13 841,87 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ПрАТ «Просто-страхування» згідно з Полісом №ВВ/9194722 було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача. В подальшому позивач, як страховик, виплатив у порядку регресу страхове відшкодування в сумі 13 841,87 грн. Враховуючи те, що ані відповідач, як страхувальник за вказаним полісом, ані безпосередньо винна у вчиненні ДТП особа, не повідомили позивача про дорожньо-транспортну пригоду в порядку, встановленому статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до позивача перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідача в розмірі 13 841,87 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2013 року (суддя Шкурдова Л.М.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 року (судді Чорногуз М.Г., Агрикова О.В., Суховий В.Г.) рішення місцевого господарського суду скасовано, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Головного управління юстиції у Київській області на користь ПрАТ «Просто-страхування» страхове відшкодування в сумі 13 841,87 грн. та судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.10.2013 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2013 року скасовано; справу № 910/2456/13 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Підставами для скасування Вищим господарським судом України рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що останніми не було надано належної оцінки питанню щодо строку, протягом якого страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди; не враховано, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення; не надано оцінки, що позивач платіжним дорученням від 14.02.2013 року №2446 здійснив виплату страхового відшкодування в сумі 13 841,87 грн. на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», натомість, страховиком за договором є ЗАТ «СК «Веско»; не перевірено обґрунтованості розміру заявлених до стягнення коштів.

Відповідно до частини першої статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року у справі №910/2456/13 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Головного управління юстиції у Київській області на користь приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» 13 841,87 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Не погоджуючись із рішенням суду, ГУЮ у Київській області звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 року апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Жук Г.А. та призначена до розгляду на 27.01.2014 року.

27.01.2014 року у зв'язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Агрикової О.В., розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги у справі №910/2456/13 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Буравльов С.І., Жук Г.А.

В судове засідання 27.01.2014 року представники позивача та відповідача не з'явились, у зв'язку з чим розгляд справи, на підставі ст.77 ГПК України, було відкладено на 03.03.2014 року.

26.02.2014 року представником відповідача подано суду клопотання про призначення рецензування Звіту №2387/1 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Fiat Doblo», д.н. знак НОМЕР_1 ОСОБА_4, виконаного 22.04.2008 року спеціалістом ОСОБА_5 на замовлення ЗАТ «СК «ВЕСКО» та зупинення на час проведення рецензування звіту провадження у справі.

Одночасно, представник відповідача подав суду клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи, обґрунтувавши його тим, що при складанні акту огляду транспортного засобу №2387 не були присутні представники відповідача, а тому останній має сумніви щодо правильності висновків суб'єкта оціночної діяльності.

До вирішення заявлених скаржником клопотань, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів, на підставі ст.ст. 69,77 ГПК України, судова колегія апеляційного господарського суду ухвалою від 03.03.2014 року відклала розгляд справи на 24.03.2014 року та зобов'язала позивача надати суду належним чином засвідчені копії Звіту №2387/1 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Fiat Doblo», д.н. знак НОМЕР_1, виконаних 22.04.2008 року, спеціалістом ОСОБА_5 на замовлення ЗАТ «СК «ВЕСКО» та відповідні докази про кваліфікацію особи, яка проводила оцінку.

В судовому засіданні 24.03.2014 року, представник відповідача пояснив, що з огляду на подані представником позивача документи, витребувані ухвалою від 03.03.2014 року, необхідність рецензування звіту відпала.

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи, проти якого представник позивача заперечив, судова колегія, вислухавши з цього приводу думку представників сторін, порадившись ухвалила в його задоволенні відмовити з огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції таке клопотання не заявлялось, а представник відповідача не обґрунтував неможливість подання такого клопотання у суді першої інстанції.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.

24.03.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Вислухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 27.12.2007 року між ПрАТ «Просто-страхування» (страховик за полісом) та Головним управлінням юстиції у Київській області (страхувальник за полісом) було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/9194722, строком дії з 01.01.2008 року до 31.12.2008 року, за яким забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки «Volksvagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) - 25 000,00 грн. (а.с. 5, т.1).

11 січня 2008 року на вул. Кутузова в м. Бровари Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю автомобіля «Volksvagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить відповідачу, під керуванням ОСОБА_6, та автомобіля «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 За фактом ДТП ВДАІ з обслуговування Броварського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області було складено відповідну довідку, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 15-16, т. 1).

З даної довідки слідує, що ДТП сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_6, якого постановою Броварського міськрайонного суду від 11.02.2008 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 17, т.1).

В результаті вказаної ДТП автомобіль «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, було пошкоджено, а його власнику ОСОБА_4 завдано матеріальної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний автомобіль було застраховано за договором добровільного страхування наземного транспорту №175-а/07(хм) від 21.11.2007 року (а.с. 9-12, т.1), укладеним між ЗАТ «СК «Веско» (страховик за договором), ОСОБА_4 (страхувальник за договором) та Хмельницькою обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» (вигодонабувач за договором).

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до Звіту №2387/1 від 22.04.2008 (а.с. 18-31, т.1) з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, його розмір склав 18 322,34 грн.

На підставі страхового акту від 15.02.2008 №175-а/07 Хм-1 (а.с. 36-37, т.1) та додатку №1 до нього від 27.05.2008 року (а.с. 38-39, т.1) ЗАТ «СК «Веско», виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту №175-а/07(хм) від 21.11.2007 року, сплатило на рахунок Хмельницької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» 17 302,34 грн. страхового відшкодування, тобто за вирахуванням франшизи у розмірі 1 020,00 грн., що була встановлена п. 10 вказаного договору.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №1629 від 22.02.2008 року на суму 8 676,31 грн. та №2060 від 30.05.2008 року на суму 8 626,03 грн. (а.с. 40-41, т.1).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 15.09.2008 року відповідно до статті 1 Статуту акціонерного товариства «СК «АХА Страхування», ЗАТ «СК «Веско» змінило назву компанії на закрите акціонерне товариство «СК «АХА Страхування», яке в подальшому змінило організаційно-правову форму на приватне акціонерне товариство.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2009 року до ПрАТ «Просто-страхування» з претензією вих. №РГ/В/11/5/1494 від 03.12.2009 року про відшкодування збитків в порядку регресу (а.с. 6, т.1) звернулось ТОВ «Агенція по управлінню заборгованістю» в інтересах ПрАТ «СК «АХА Страхування», в якій просило перерахувати на рахунок останньої регресну суму у розмірі 17 302,34 грн.

На виконання вказаної вимоги, відповідно до розрахунку страхового відшкодування №14372 від 01.12.2010 року, на підставі страхового акту від 01.12.2012 року та розпорядження №007297 від 02.12.2011 року (а.с.42-44, т.1) ПрАТ «Просто-страхування» здійснило виплату ПрАТ «СК «АХА Страхування» страхового відшкодування в розмірі 13 841,87 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2446 від 14.02.2011 року (а.с.48, т.1).

З огляду на порушення відповідачем строків повідомлення про настання ДТП в порядку, встановленому ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 29.03.2011 року позивач надіслав на адресу ГУЮ у Київській області, як страхувальника за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/9194722 від 27.12.2007 року, регресну вимогу вих. №04-14372 від 25 березня 2011 року (а.с. 49, т.1), в якій просив відшкодувати ПрАТ «Просто-страхування» затрати по сплаті страхової виплати в розмірі 13 841,87 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач вимогу позивача не задовольнив, що змусило ПрАТ «Просто-страхування» звернутися з відповідним позовом до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, в порушення вимог п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), не виконав свого обов'язку щодо повідомлення позивача про настання ДТП, а тому позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі апелянт наголошував на тому, що редакцією вказаного Закону, яка була чинною на час вчинення ДТП, не було передбачено вимоги щодо письмового повідомлення страховика про ДТП, а тому водій ОСОБА_6 у належний спосіб повідомив позивача про ДТП, зателефонувавши зі свого мобільного телефону до страхової компанії. Також апелянт зазначив, що водій не відноситься до переліку службових осіб органів державної влади, яким, зокрема, є відповідач, а тому ОСОБА_6 не мав повноважень діяти в інтересах державного органу в процесі здійснення цим органом публічно-правових функцій.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 979 ЦК України та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ч. 3 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6, не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Частиною першою ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

При цьому, колегія суддів господарського суду звертає увагу, що відповідно до ч. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 року №14 за вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну та ін.) відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та зазначено вище, завдана власнику транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, шкода була заподіяна винними діями ОСОБА_6, який керував автомобілем марки «Volksvagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

На момент скоєння ДТП ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується наказом Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області від 28.12.2007 року за №30/14 (а.с. 83, т.1) про прийняття останнього на роботу на посаду водія відділу ДВС Броварського міськрайонного управління юстиції.

З матеріалів справи вбачається, що джерело підвищеної небезпеки, яким заподіяно збиток власнику автомобіля «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на момент скоєння ДТП належав відповідачеві.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що особою відповідальною за завдані власнику транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, збитки є ГУЮ у Київській області, чим спростовуються твердження останнього про те, що відповідач не є відповідальною за збитки завдані в ДТП особою, яка хоча і перебувала з ГУЮ в трудових відносинах, але за своєю посадою не наділена повноваженнями діяти в інтересах вказаного органу при здійсненні ним публічно-правових функцій.

Згідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, чинній на момент ДТП - 11.01.2008 року (надалі - Закон) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Як було зазначено вище, цивільно-правова відповідальність ГУЮ у Київській області була застрахована позивачем відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/9194722 від 27.12.2007 року.

Відповідно до ст. 15 Закону, даний поліс відноситься до договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності І типу, а саме, укладений на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання своїх зобов'язань за вказаним полісом, позивач здійснив виплату у порядку регресу страхового відшкодування в сумі 13 841,87 грн.

Підпунктом «ґ» пункту 38.1.1. статті 38 Закону передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

З вказаної статті вбачається, що вона регулює регресні відносини між страховиком і страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і тому застосовується до правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачем.

У підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону зазначено, що учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, приписи підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону щодо невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, стосуються тих учасників дорожньо-транспортної пригоди, на яких такий обов'язок покладено законом та/або договором.

Обов'язок страхувальника повідомити страховика про настання страхового випадку було визначено п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України та п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про страхування», в редакції чинній на час вчинення ДТП.

Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника, що оскільки ні законодавством, ні полісом, укладеним між позивачем та відповідачем, не встановлено способу, форми та порядку повідомлення страховика про ДТП, то це дає право водію/страхувальнику у будь-який спосіб, у тому числі за допомогою засобів телефонного зв'язку, повідомити страховика про ДТП.

Разом з тим, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Зазначені дані встановлюються наступними засобами: письмовими та речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що одразу після скоєння ДТП водій у телефонній розмові 11.08.2008 року з працівником ПрАТ «Просто-страхування» надав відповідне повідомлення про ДТП, що підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_6 (а.с. 91, т.1).

Однак, письмові пояснення водія ОСОБА_6 не можуть бути прийняті судом в якості належного та допустимого доказу, що підтверджує повідомлення страховика в порядку ст. 33.1.2 Закону, оскільки дані особою, яка не брала участь в судовому процесі, а також не є письмовими доказами в розумінні ст. 36 ГПК України.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідач не представив суду доказів, які б свідчили про своєчасне повідомлення ним або водієм страховика про настання страхового випадку (у тому числі й за телефоном), жодних документальних підтверджень щодо поважності причин ухилення від виконання таких дій він також суду не надав.

Отже, враховуючи, що позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у сумі 13 841,87 грн., а відповідачем не доведено факту повідомлення страховика у встановлені Законом (підпункт 33.1.2 пункту 33.1 статті 33) строки про настання ДТП, колегія суддів вважає, що на підставі підпункту 38.1.1.«ґ» пункту 38.1 статті 38 Закону у страховика виникло право подачі регресного позову до страхувальника - відповідача у справі.

Заперечуючи проти визначеної вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, апелянт зазначає, що Звіт №2387/1 від 22.04.2008 року (а.с. 18-35) з визначення вартості матеріального збитку, складений на замовлення ЗАТ «СК «Веско» Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ, оскільки при його оформленні використовувались не чинні документи та в ньому не наведено з якої вартості автомобіля і нормо-годин по видам ремонтних робіт робилися розрахунки по відновлювальному ремонту, а кваліфікація спеціаліста, яким виконано звіт, не підтверджена документально.

Вказані доводи відповідача колегія суддів вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

За приписами частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Нормою ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 22.1 ст. 22 вказаного Закону передбачено обов'язок страховика при настанні страхового випадку відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Необхідною умовою для відшкодування матеріального збитку особою, відповідальною за заподіяний збиток на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є наявність оцінки завданої шкоди, проведеної у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в редакції, чинній на момент здійснення оцінки) встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст.5 вказаного закону суб'єктами оціночної діяльності є суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Як вбачається зі Звіту №2387/1 від 22.04.2008 року, оцінка була проведена ФОП ОСОБА_5, який має вищу технічну освіту, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача Фонду державного майна України НОМЕР_3 від 12.02.2005 року, свідоцтво Фонду державного майна України про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів НОМЕР_4 від 16.06.2005 року, діяв на підставі сертифіката суб'єкту оціночної діяльності НОМЕР_5, виданого Фондом державного майна України від 06.07.2005 року.

Статтею 18 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що сертифікат суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання є документом, що засвідчує право суб'єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб'єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені. Оцінка майна, яка проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання без чинного сертифіката, є недійсною.

Відповідно до п. 4 Положення про порядок видачі сертифікатів суб'єктів оціночної діяльності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 14 березня 2002 року N479 сертифікат видається строком на три роки і може бути анульований з підстав та в порядку, що встановлені законодавством.

З огляду на викладене та те, що доказів анулювання сертифікату суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_5 від 06.07.2005 року, виданого ФОП ОСОБА_5, матеріали справи не містять, натомість з письмових пояснень останнього (а.с. 78, т.2) вбачається, що оціночна діяльність ФОП ОСОБА_5 була припинена у зв'язку з припиненням дії сертифікату, колегія суддів дійшла висновку про те, що станом на час здійснення спірної оцінки та складання Звіту (22.04.2008 року), сертифікат був чинним.

Щодо відсутності в матеріалах справи під час розгляду справи місцевим судом копії кваліфікаційного свідоцтва ОСОБА_5, представник позивача пояснив в судовому засіданні, що ПрАТ «СК «АХА Страхування», яке є правонаступником ЗАТ «СК «ВЕСКО» на адресу позивача було направлено лише копію звіту з визначення вартості матеріального збитку, без кваліфікаційного свідоцтва оцінювача, яким складався звіт.

Однак, на запит позивача ОСОБА_5 надав копію кваліфікаційного свідоцтва, яке згідно статті 15 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Вказана копія свідоцтва була залучена колегією суддів до матеріалів справи.

Так, з кваліфікаційного свідоцтва оцінювача Фонду державного майна України НОМЕР_3 від 12.02.2005 року (а.с. 79, т. 2) вбачається, що воно видане ОСОБА_5 безстроково та підтверджує його достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за напрямом оцінки майна «Оцінка об'єктів в матеріальній формі» та за напрямом «Оцінка дорожніх транспортних засобів».

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про наявність у ФОП ОСОБА_5 станом на час складення Звіту №2387/1 від 22.04.2008 року, згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», відповідної кваліфікації щодо здійснення оцінки з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 9 вказаного закону методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Згідно з вимогами пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 3.9 даної Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 8 грудня 2004 року N137/5/2732, чинній на час проведення оцінки) (надалі в тексті - Методика) визначення вартості матеріального збитку (реальні збитки) з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування колісним транспортним засобом (втрати товарної якості), здійснюється на підставі аналізу цін продажу (пропозиції) КТЗ, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках.

Відповідно до п. 4.3. Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, у якому зазначається інформація, передбачена п. 4.4. Методики.

Пунктом 5.1 Методики визначено, що технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.

Як вбачається зі Звіту №2387/1 від 22.04.2008 року, огляд транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1., був проведений двічі особисто оцінювачем ОСОБА_5, про що останнім складено Акт огляду транспортного засобу №2387 від 24.01.2008 року (а.с.34-35, т.1) та Акт огляду транспортного засобу від 22.04.2008 року (а.с. 30-31, т.1).

В апеляційній скарзі апелянт наголошував на тому, що відповідач не викликався для участі в огляді пошкодженого транспортного засобу, посилаючись на п. 5.2. Методики.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 викликався суб'єктом оціночної діяльності для участі в огляді автомобіля при складанні дефектної відомості, що підтверджується сповіщенням відповідальної особи поштового відділення про вручення телеграми 21.01.2008 року (а.с.33, т.1).

Крім того, колегія суддів зазначає, що з огляду на положення п. 5.2 Методики, виклик зацікавлених осіб здійснюється лише у разі потреби, а тому не є обов'язковим.

Твердження апелянта щодо неналежного оформлення звіту, з підстав використання оцінювачем не чинних документів та відсутності в ньому даних щодо вартості автомобіля і нормо-годин по видам ремонтних робіт, за якими робилися розрахунки по відновлювальному ремонту, є надуманими та не підтверджуються жодними доказами.

Як вбачається зі Звіту №2387/1 від 22.04.2008 року, він був складений у відповідності до вимог Методики в редакції, чинній на момент проведення оцінки, виходячи з ринкової вартості автомобіля, коефіцієнта фізичного зносу та інших показників, необхідних для встановлення вартості ремонтно-відновлювальних робіт.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що відповідно до п.7.25 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складових та для складових ДТЗ, строк експлуатації яких не перевищує двох років, , за винятком: а) якщо ДТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо ДТЗ раніше був перефарбований зовні; в) якщо складові мають сліди попередніх аварій, відновлювального ремонту або корозійні зруйнування.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що автомобіль «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, а на момент ДТП строк експлуатації останнього не перевищував 2 років, при цьому, доказів щодо наявності, передбачених п.7.25 Методики, винятків щодо застосування коефіцієнту зносу суду не надано, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для вирахування фізичного зносу як вірно здійснено оцінювачем під час визначення вартості матеріального збитку.

Крім того, у додатку 8 до Методики міститься перелік рекомендованої нормативно-технічної, методичної, довідкової літератури та комп'ютерних програм, серед яких, зокрема, комп'ютерні програми «Audatex M21», «Audatex M95», «Audatex».

Як вбачається з ремонтної калькуляції №2387 від 22.04.2008 року до звіту (а.с. 22-25, т.1), вона була складена саме за допомогою комп'ютерної програми для складання калькуляцій відновлювального ремонту транспортних засобів «Audatex», що виключає сумніви щодо невідповідності ремонтно-відновлювальних робіт характеру пошкоджень.

Судова колегія також звертає увагу на те, що відомості щодо пошкоджень транспортного засобу «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1., вказані в Актах огляду від 24.01.2008 року та від 22.04.2008 року вбачаються з фототаблиці звіту та співпадають з відомостями щодо пошкоджень вказаного автомобіля, зазначеними у довідці ВДАІ з обслуговування Броварського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області від 18.01.2008 року (а.с. 15-16, т. 1).

З огляду на те, що Звіт №2387/1 від 22.04.2008 року містить розрахунок вартості витрат на проведення відновлювального ремонту автомобіля «Fiat Doblo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1., здійснений суб'єктом оціночної діяльності, який мав відповідну кваліфікацію на час проведення оцінки, та відповідає вимогам Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, колегія суддів вважає, що вказаний звіт є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного автомобіля.

Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування №14372 від 01.12.2010 року, страхового акту від 01.12.2012 року, розпорядження №007297 від 02.12.2011 року (а.с.42-44, т.1) та здійснення ПрАТ «Просто-страхування» виплати ПрАТ «СК «АХА Страхування» страхового відшкодування в розмірі 13 841,87 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до позивача на підставі ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, чинній на момент настання ДТП, перейшло право регресної вимоги до відповідача (страхувальника) у розмірі фактично виплаченого відшкодування (у межах понесених витрат), а відтак, позов підлягає задоволенню повністю, у сумі 13 841,87 грн.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, а тому рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року у справі №910/2456/13 відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Головного управління юстиції у Київській області - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Київській області на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року у справі №910/2456/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року у справі №910/2456/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2456/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.І. Буравльов

Г.А. Жук