Постанова № 37894393, 13.02.2014, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 лютого 2014 рокум. Ужгород№ 807/3651/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гринюка І.В..,

з участю сторін та осіб, які беруть участь у справі :

представника позивача - Балог В.Ю.,

представника відповідача - Горінецький О.Ю.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Юрик Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Фрутс" до Чопської митниці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про визнання протиправними дій та повернення зайво сплачених митних платежів, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 160 КАС України 13 лютого 2014 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 лютого 2014 року.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Фрутс" звернулося з позовом у Закарпатський окружний адміністративний суд до Чопської митниці, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області (далі - відповідач) якою якою просить суд:

- визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів № 305000003/2013/100005/2 від 11.04.2013 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України № 30500000/2013/00012 від 11.04.2013 року;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму зайво сплаченого податку на додану вартість у розмірі 28 475,97 грн. та мита у сумі 12 943, 62 грн., а всього разом - 41 419, 58 грн;

- присудити позивачу здійснені ним судові витрати з Державного бюджету України - судовий збір у розмірі 285,00 грн. та 34,41 грн. (за вимоги немайнового характеру).

Адміністративний позов обґрунтований тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Фрутс» та компанією EVA Handels GmbH, Австрія 02.04.2013 року укладений контракт № 61 щодо поставок свіжих фруктів на загальну суму 500 000,00 євро/доларів США.

У відповідності до цього Контракту, Продавець у квітні 2013 року здійснював продаж, а Покупець купував свіжі фрукти, продукти рослинного походження яблука свіжі, врожай 2013 року, вирощені в Австрії, столові, для споживання людиною, не розфасовані для роздрібної торгівлі, без первинної упаковки, придбаних за вказаним контрактом.

У зв'язку із цим Покупець повинен був декларувати митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України та подавав відомості, необхідні для її підтвердження.

11.04.2013 року позивач, з метою митного оформлення наступного товару: яблука свіжі, врожай 2013 року, вирощені в Австрії, столові, для споживання людиною, не розфасовані для роздрібної торгівлі, без первинної упаковки, придбаних за вказаним контрактом, подав до митного органу митну декларацію за №305090000/2013/005647, розрахувавши митну вартість за першим методом (за ціною договору) та інші необхідні товаросупровідні документи, розрахувавши митну вартість за першим методом (за ціною договору), з розрахунку за рівнем митної вартості 0, 67 евро/ за 1 кг. ( 0,88 дол. США/кг.)

Однак, митним органом за зазначеною митною декларацією у митному оформленні було неправомірно відмовлено та винесено Рішення про коригування митної вартості товару № 305000003/2013/100005/2 від 11.04.2013 року, в якому Відповідач визначив митну вартість товарів, шляхом застосування 6-го резервного методу визначення митної вартості, яким встановлено митну вартість, відмінну від заявленої декларантом, на рівні 1,0136 евро за 1 кг. товару.

На виконання вимог митного органу, з метою запобігання збитків, внаслідок псування товару, вартість якого швидко змінюється через його специфічність як продукту рослинного походження, позивач подав для митного оформлення товару ВМД № 305090000/2013/0105788 від 12.04.2013 р, у якій вимушено зазначив скориговану митну вартість товару згідно прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення.

Надалі позивач при митному оформленні наступних партій товару за вказаним контрактом, змушений був зазначати оскаржуване рішення Відповідача у поданих до оформлення вантажно-митних деклараціях та розраховувати митну вартість товару за ціною скоригованою митним органом згідно рішення № 305000003/2013/100005/2 від 11.04.2013 року. При цьому позивач надміру сплатив до державного бюджету податку на додану вартість за всіма поданими митними деклараціями у розмірі 28475,97 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят п'ять грн. 97 коп.) та мита у розмірі 12943,62грн.( дванадцять тисяч дев'ятсот сорок три грн. 62 коп.).

Зазначена сума дорівнює різниці митних платежів, які були сплачені позивачем за весь товар внаслідок протиправних дій відповідача за наступними ВМД: ВМД № 305090000/2013/005788 від 12.04.2013р.; ВМД № 305090000/2013/007401 від 11.05.2013р.; ВМД № 305090000/2013/008037 від 21.05.2013р.

Переплата ПДВ та мита, вирахувана позивачем шляхом віднімання ПДВ та мита з скоригованої митної вартості товару по вищезазначеним ВМД, зазначених в графах 47 ВМД та нарахованого ПДВ та мита з митної вартості товару, яку було визначено за першим методом.

З огляду на це, позивач вважає, рішення митного органу № 305000003/2013/100005/2 від 11.04.2013 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а надмірно сплачені платежі по податку на додану вартість та миту підлягають поверненню позивачу.

До початку розгляду справи по суті позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 28 475, 97 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят п'ять грн. 97 коп.) та мита у розмірі 12 943,61 грн.(дванадцять тисяч дев'ятсот сорок три грн. 61 коп.).

Відповідач проти позову заперечив, надавши суду письмові заперечення, які вмотивовані правомірністю оскаржуваного рішення про визначення митної вартості та картки відмови у здійсненні митного оформлення, а також безпідставністю вимог позивача щодо стягнення з Державного бюджету України сплачених митних платежів. (а.с. 62-69) В яких зазначив, що законність дій відповідача при винесенні оскаржуваного рішення полягає в тому, що у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у задекларованій позивачем митній вартості, позивачем не надано витребуваних відповідачем додаткових документів, які б підтверджували заявлену митну вартість та спростували б обґрунтовані сумніви Відповідача, в зв'язку з чим, відповідачем правомірно було застосовано шостий метод визначення митної вартості.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили та пояснили, що вимога відповідача у наданні додаткових документів, які підтверджували заявлену митну вартість є правомірною, а посилання позивача на неправомірну відмову відповідача у митному оформленні товарів за визначеною позивачем митною вартістю товарів за першим основним методом та на відсутність передбачених законодавством умов які були б в наявності при даних обставинах та давали б підстави не застосовувати перший метод визначення митної вартості є необґрунтованими.

Залучене в якості третьої особи на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби просило суд відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суму надмірно сплаченого податку на додану вартість, обґрунтовуючи свою позицію тим, що ГУ ДКСУ не отримало від митного органу висновків контролюючого органу про повернення помилкового та/або надміру сплачених коштів, а отже, у органів державної казначейської служби України відсутнє право щодо повернення таких коштів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Фрутс» та компанією EVA Handels GmbH, Австрія 02.04.2013 року укладений контракт № 61 щодо поставок свіжих фруктів на загальну суму 500 000,00 євро/доларів США.

У відповідності до цього Контракту, 11.04.2013 року позивач, з метою митного оформлення наступного товару: продукти рослинного походження яблука свіжі, врожай 2013 року, вирощені в Австрії, столові, для споживання людиною, не розфасовані для роздрібної торгівлі, без первинної упаковки, придбаних за вказаним контрактом, подав до митного органу митну декларацію за № 305090000/2013/005647 та інші необхідні товаросупровідні документи, розрахувавши митну вартість за першим методом (за ціною договору).

Митна вартість товару, зазначалась у розмірі 138862,18 грн. за 19552 кг. товару (у розрахунку за рівнем митної вартості 0, 67 евро/ за кг.( 0,88 дол. США/кг.).).

Після прийняття митної декларації на товар відбулось спрацювання згенерованого автоматичною системою управління ризиками профілю ризику про заниження митної вартості товару, так за наявної у митного органу цінової інформації митне оформлення: товару „яблука свіжі, врожай 2013 року, вирощені в Австрії, столові, для споживання людиною, не розфасовані для роздрібної торгівлі, без первинної упаковки" здійснювалось за рівнем митної вартості 1,32-1,43 дол. США за 1 кг.

Відповідно до ч.1 ч. 2 ст. 361 МК України, управління ризиками - це робота митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання законодавства України з питань державної митної справи. Митні органи застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю.

Відтак, через спрацювання згенерованого автоматичною системою управління ризиками профілю про заниження митної вартості товару в обох випадках та через те, що заявлена декларантом митна вартість суттєво відрізнялася від наявної інформації в ЄАІС Держмитслужби у Відповідача виникли сумніви у заявленій митній вартості.

Відповідач зазначав, що відомості, які містились у поданому позивачем до митного оформлення пакеті документів містили розбіжності, які не дозволяли достовірно визначити митну вартість товару за першим (основним) методом, в зв'язку з чим відповідачем було додатково витребувано в позивача додаткові документи на підставі ч. 3 ст. 53 МКУ з метою підтвердження задекларованої митної вартості. Відтак, позивач зобов'язаний був надати (у разі наявності) протягом 10 календарних днів додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості, у наданні яких позивачем було відмовлено.

Вищезазначений факт відмови Позивача у наданні додаткових документів підтверджує правомірність як прийнятого відповідачем рішення про коригування заявленої митної вартості товарів № 305000003/2013/100005/2 від 11.04.2013 року, так і картки відмови за № 305000003/2013/00012 від 11.04.2013 року.

Однак, з такою позицією відповідача не можна погодитись в повній мірі, у зв'язку із наступним.

Відповідно до ст. 49, ст. 51 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року N4495-VI, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин (далі - МКУ): митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року визначено, що митна вартість імпортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або що підлягає сплаті за товари».

Так, згідно ч.1 ст. 57 МКУ, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.2,ч.3 ст.57 МКУ, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 58 МКУ, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 54 МКУ, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відтак, матеріали справи вказують на відсутність наведених застережень щодо застосування основного методу, визначених у ч.1 ст.58 МКУ.

Згідно ч. 2 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Однак, використані декларантом відомості підтвердженні документально, визначені кількісно і достовірно, всі складові митної вартості, які обов'язкові при її обчисленні, містяться у поданих до митного оформлення документах.

Посилання відповідача, що використані декларантом відомості не підтверджені документально та не визначені достовірно, спростовуються матеріалами справи.

Крім того, безпідставними є посилання відповідача на відсутність визначеної Генеральною угодою з тарифів і торгівлі умови повної конкуренції. Матеріали справи не вказують, що Продавець та позивач є взаємопов'язаними особами (цей факт не заперечується відповідачем).

Позивач придбав ввезений товар згідно вільно сформованих ринкових цін. У зв'язку із тим, що товар «свіжі фрукти» характеризується незначним строком придатності, ціни на нього значною мірою формуються в залежності від якості, та швидко змінюються в часі.

Таким чином, наведені відповідачем відомості митних оформлень не можуть бути беззаперечним доказом заниження митної вартості. Крім того, інформація (роздруківка з бази даних ДМСУ) надана не в повному вигляді, а у вигляді витягу щодо окремих ВМД; інформація у вказаному витягу не дозволяє здійснити порівняння із поданим позивачем до митного оформлення товаром за критеріями виробника, якості та інших умов поставок.

ВАС України у Постанові від 19 січня 2012 року у справі № К-4577/09, з посиланням на норми ч. 2 ст. 266 чинного на той час Митного Кодексу України, (щодо основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору), що знайшли своє закріплення у ч.2, 3 ст.57 МКУ 2012 року, доходить наступного висновку:

„У свою чергу дані цінової бази Державної митної служби України щодо рівня митної вартості ідентичних або подібних товарів з огляду на положення частини другої статті 266 МКУ (чинного на час виникнення правовідносин), відповідно до яких перший метод визначення митної вартості є основним, за умови дотримання декларантом вимог щодо порядку декларування митної вартості товарів та документального підтвердження розміру митної вартості, визначеної за першим методом, не є достатніми та визначальними для висновку про недостовірність митної вартості товару."

Відтак, обґрунтованість сумнівів Відповідача у заявленій Позивачем митній вартості поданого до митного оформлення товару лише через те, що відбулося спрацювання згенерованого автоматичною системою управління ризиками профілю ризику про заниження митної вартості через наявність у базі ЄАІС Держмитслужби іншої ніж заявлена позивачем цінової інформації, критично сприймається судом та вважається недостатнім для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про застосування 6 (шостого) резервного методу визначення митної вартості.

Згідно ч.ч.1, 3, 4 ст. 54 МКУ контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час про ведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення митної вартості товарів.

Розбіжностей у поданому Позивачем пакеті документів, які б давали сумнів чи підстави для різного тлумачення заявленого декларантом числового значення митної вартості товарів не було.

Оскільки числове значення митної вартості товару підтверджувалось поданими документами.

Відтак, обґрунтованою є позиція позивача, що ненадання відповідачем такої письмової інформації „про причини, за яких заявлена Позивачем митна вартість не може бути визнана" в супереч п. 2 ч. 4 ст. 54 МК України , а також не зазначення відповідачем яких-небудь наявних розбіжностей у документах у самому рішенні, вказує на безпідставність заперечень та запізнілих пояснень Відповідача про не вмотивованість заявлених Позивачем позовних вимог та про правомірність застосування ним шостого резервного методу визначення митної вартості та рішення про коригування митної вартості.

Суд також надав належну оцінку доводам Відповідача, які зазначались ним у запереченні проти позову, про правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення через наявність начеб-то розбіжностей у поданих до митного оформлення позивачем пакеті документів, які не дозволяли достовірно визначити митну вартість товару.

Безпідставність вищезазначених заперечень Відповідача підтверджується і тим, що Відповідачем коригування митної вартості проводилось виходячи з розрахунку за одиницю вартості товару, яку Відповідач з незрозумілих причин встановив у розмірі 1,0136 євро за кг.

Окрім того, в порушення вимог припису п.2 ч.4 ст.54 МК України, про вищезазначені „розбіжності" відповідач не заявляв позивачеві ані в усному, ані в письмовому вигляді, зокрема, не вказав їх в інформаційному листі (запиті на обґрунтування витребування додаткових документів), або ж в самому рішенні про коригування митної вартості, що також свідчить про порушення відповідачем приписів законодавства при винесенні оскаржуваного позивачем рішення.

Відповідно до ч.1 ст.55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів.

Згідно ст. 256 МК України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарі, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Суд приходить до висновку , що Відповідачем в процесі розгляду справи не доведено неможливість застосування основного методу визначення митної вартості і з позиції аналізу приписів ч.2 ст. 54 МК України.

Частиною 4 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний:

1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості..;

2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана.

А ненадання такої інформації „про причини, за яких заявлена Позивачем митна вартість не може бути визнана" вказує на безпідставність вимоги Відповідача про застосування шостого резервного методу визначення митної вартості та безпідставність прийняття Відповідачем рішення про коригування митної вартості.

Посилання відповідача на спрацювання системи аналізу ризиків не доводить правомірність дій митного органу який не визнав задекларовану позивачем митну вартість.

Так, у зв'язку із спрацюванням згенерованого автоматичною системою управління ризиками профілю ризику про заниження митної вартості товару, відповідач повинен був обрати відповідну форму та обсяг митного контролю.

Однак, при обранні цієї форми та обсягу, зважаючи на зміст ст.19 Конституції України (згідно якої органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України), Відповідач повинен був діяти відповідно до приписів чинного митного законодавства України.

В даному випадку, відповідач повинен був застосувати норми ч.1, ч.2 ст.54 МКУ, згідно якої контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч.5 ст.54 МКУ, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів у разі неможливості визнання митної вартості, заявленої декларантом або уповноваженою ним особою.

Суд погоджується з позицією Позивача та визнає, що неможливість визнання митної вартості, заявленої декларантом, митним органом не доведено.

Приписом ч. 4 ст.3 Митного Кодексу України передбачено, що у разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов'язків посадових осіб митних органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь митного органу, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.

Згідно із ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи, акти, листи, телеграми, будь - які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначені обставини та приписи норм права суд доходить до переконливого висновку, що Відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним Рішення про коригування митної вартості товару за № 305000003/2012/100005/2 від 11.04.2013 року.

Тобто, рішення митного органу про коригування митної вартості товару за № 305000003/2012/100005/2 від 11.04.2013 року, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення № 305000003/2013/00012 від 11.04.2013 року є неправомірними і підлягають скасуванню.

Суд дав належну оцінку посиланням відповідача у запереченні проти позову, що вимога щодо стягнення з державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів є безпідставною через правомірність прийнятого митним органом рішення та правомірності та обґрунтованості митної вартості, яка була застосована та доходить висновку, що вони є хибними, оскільки суперечить вимогам п. 3.ч. 2 ст. 52 МК України. Пунктом 3 ч. 2 ст. 52 МК України передбачено, що декларант, який заявляє митну вартість зобов'язаний нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до приписів норм Основного Закону - ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд доходить до висновку, що заперечення Відповідача з урахуванням приписів п.3 ч. 2 ст. 52 МК України Митного кодексу були б доречними у випадку доведеності правомірності прийнятого Відповідачем рішення про коригування митної вартості. Суд також вважає, що, по-перше, надмірна сплата митних платежів не є додатковими витратами, які пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації та по-друге, з урахуванням норм ст.19 Конституції України, позивач не повинен нести всі додаткові витрати, пов'язані із неправомірними діями митного органу щодо коригування митної вартості.

Окрім того, правильність обчислення заявленої позивачем митної вартості товарів за першим (основним) методом було підтверджено в процесі розгляду справи і самим відповідачем службовими записками, а відтак, суд приходить до висновку, що переплата митних платежів стала наслідком неправомірного рішення митного органу.

Критично оцінює суд і твердження Відповідача, зазначені ним у додаткових поясненнях проти позову, що Позивач самостійно задекларував митну вартість товару по 6 резервному методу. Оскільки дана обставина спростовується тим, що відповідно до порядку заповнення Декларації, у графі 44 якої зазначені обов'язкові відомості, згідно яких декларант повинен визначати митну вартість, у разі якщо є Рішення митного органу. Так у поданих Деклараціях у вищевказаній графі 44 зазначена інформація під кодом 1501 „Рішення про визначення митної вартості". А відтак, декларант, маючи рішення митного органу, повинен його зазначати і проводити розрахунок згідно даного рішення.

Відтак, Позивачем внаслідок прийняття Відповідачем зазначеного в справі рішення про коригування митної вартості товарів було здійснено переплату ПДВ на суму 28 475, 97 грн. та мита у розмірі 12 943, 61 грн., а всього разом - 41 419, 58 грн.

Відповідно до п. п. 41.1.2. п.41.1. ПКУ контролюючими органами є митні органи - щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зон.

Відповідно до пп. 14.1.115 ПКУ надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань передбачені ст. 43 ПКУ. Відповідно до п. 43.3 ПКУ обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення. Така заява подається в довільній формі.

Пунктом 56.1 ПКУ передбачено альтернативу оскарження рішень контролюючих органів: в судовому або адміністративному порядку. Відтак, обов'язковість досудового вирішення спору (адміністративний порядок) з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (в тому числі і майнового характеру, за якими було здійснено переплату митних платежів (до держбюджету) та обов'язковість досудового прядку вирішення спору щодо повернення таких переплачених коштів не передбачено.

Нормою ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, у тому числі, у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Згідно з ч. 2 вказаної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. 3 зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень. Таким чином, розгляд справ за скаргами платників податків на рішення контролюючих органів (за винятком постанов про накладення адміністративних стягнень) відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Зазначені адміністративні справи підсудні окружним адміністративним судам відповідно до ч. 2 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищезазначені норми матеріального та процесуального права суд вважає, що наслідком скасування неправомірного рішення, згідно якого позивачем було надміру сплачено до державного бюджету кошти (сум ПДВ та ввізного мита) є саме повернення таких коштів, і вищезазначена вимога щодо повернення переплачених коштів, зазначена у позові позивачем, та ухвалення судом рішення із задоволенням такої вимоги про стягнення таких коштів з державного бюджету на користь Позивача не суперечить нормам як Податкового Кодексу України, так і Митного Кодексу України, а незадоволення такої вимоги буде фактичним обмеженням права позивача на захист порушеного права та інтересу шляхом звернення з вимогою безпосередньо до суду без використання досудового способу врегулювання спору (адміністративного оскарження).

Приписом пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України. передбачено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Бюджетного кодексу України державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 „Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено порядок виконання рішень про стягнення коштів.

Нормами Постанови КМУ № 845 встановлюється, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів, стягувач надсилає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який перераховуватимуться кошти, якщо дані реквізити не зазначені у виконавчому документі, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Враховуючи вищевикладене відповідачем не спростовано обґрунтування позовних вимог, судом встановлено їх відповідність нормам матеріального права, а тому позов слід задовольнити повністю.

Керуючись вищенаведеним та на підставі ст.ст. 2, 3, 11, 17, 18, 71, 94, 160, 163, 255 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Фрутс" до Чопської митниці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про визнання протиправними дій та повернення зайво сплачених митних платежів - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів № 305000003/2013/100005/2 від 11.04.2013 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України № 30500000/2013/00012 від 11.04.2013 року;

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму зайво сплаченого податку на додану вартість у розмірі 28 475 (двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят п'ять) гривень 97 (дев'яносто сім) копійок та мита у сумі 12 943 (дванадцять тисяч дев'ятсот сорок три) гривні 61 (шістдесят одну) копійку, а всього разом - 41 419 (сорок одну тисячу чотириста дев'ятнадцять) гривень 58 (п'ятдесят вісім) копійок та судові витрати у розмірі 285 (двісті вісімдесят п'ять) гривень 00 (нуль) копійок та 34 (тридцять чотири) гривні 41 (сорок одна) копійка).

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяД.В. Іванчулинець