Рішення № 37893393, 24.03.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/3429/13-ц Головуючий у І інстанції Залеська А.О.Провадження № 22-ц/780/1865/14 Доповідач у 2 інстанції БерезовенкоКатегорія 47 24.03.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:Березовенко Р.В. суддів:Верланова С.М., Суханової Є.М.,при секретарі:Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, посилаючись на те, що рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2005 року з відповідача на її користь присуджено сплачувати аліменти на утримання дитини - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частки всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 грудня 2005 року і до повноліття дитини.

Оскільки ОСОБА_6 матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, уточнивши позовні вимоги, остаточно просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь неустойку за прострочення сплати аліментів за період з 01 січня 2010 року по 09 жовтня 2013 року в сумі 147 606,09 грн.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 неустойку за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_7 в розмірі 21 260 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки судом неправильно було застосовано ч.3 ст. 551 ЦК України, яка не застосовується до спірних правовідносин, а також вважає, що незадовільний стан здоров»я відповідача також не є підстановю для зменшення розміру неустойки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2005 року ОСОБА_6 зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ? частини від всіх видів заробітку, починаючи з 23 листопада 2005 року і до його повноліття.

Після набрання рішенням законної сили позивач отримала виконавчий лист та звернулася до ВДВС Переяслав - Хмельницького міськрайонного управління юстиції для примусового стягнення аліментів з відповідача.

Відповідно до вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2013 року, ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей(аліментів).

Згідно уточненої довідки державного виконавця від 03 січня 2014 року № 296 за ОСОБА_6, станом на 09 жовтня 2013 року, рахується заборгованість за несплату аліментів в розмірі 21 263,36 грн. (а.с.40).

Загальний розмір неустойки за порушення зобов'язання по їх сплаті, позивачем визначений ( по формулі) за період з 01 січня 2010 року по 09 жовтня 2013 року у розмірі 147606,09 грн., на підставі оновленої довідки державного виконавця, виходячи з величини неустойки - 1% за кожен день прострочення, як то передбачено законом і ніким не спростовується.(а.с.2-3, 43-44).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідача народилась дочка ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1. Відповідно до довідки з місця проживання № 2066 від 18 грудня 2013 року та Акту обстеження житлово-побутових умов, складеного депутатом 23 грудня 2013 року, вбачається, що відповідач ОСОБА_6 фактично проживає в АДРЕСА_1 разом з громадянкою ОСОБА_9, її сином ОСОБА_10, 2003 р.н. та спільною дочкою ОСОБА_8, 2010 р.н.(а.с.26,27,36,37)

Згідно медичної довідки від 20 грудня 2013 року № 1778 ОСОБА_6 15 квітня 2013 року звертався за медичною допомогою до неврологічного відділення Переяслав-Хмельницької ЦРЛ з травмами голови, з 20 грудня 2013 року направлений на стаціонарне лікування.(а.с.35).

Відповідно до даних Трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_6 з 18 січня 2013 року ніде офіційно не працевлаштований. (а.с.22).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість по аліментам виникла з вини відповідача, що встановлено вироком суду і ця обставини не підлягає доказуванню, та що річний строк позовної давності для стягнення неустойки, визначений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, не підлягає застосуванню, оскільки в ч.2 ст.268 ЦК України зазначено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність і дія цих положень розповсюджується і на стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, оскільки в ч. 1 ст.20 СК України зазначено, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, окрім конкретно зазначених випадків. При цьому, враховуючи матеріальне і сімейне становище платника аліментів, незадовільний стан його здоров'я, відсутність постійних доходів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість зменшення розміру неустойки до 21 260 грн.

Крім зазначених підстав, суд першої інстанції також посилався на с.3 ст. 551 ЦК України і вважав, що розмір неустойки повинен бути зменшений, оскільки сума неустойки, нарахована за період з 01 січня 2010 року по 09 жовтня 2013 року, складає 147606 грн. 09 коп., що значно перевищує суму боргу по аліментам за цей період - 21 263 грн. 36 коп.

Проте з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до ст.196 СК України, при виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Колегія вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 551 ЦК України в якій вказано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішеннями суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, оскільки положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише до відсотків, які нараховуються як неустойка у зобов'язальних правовідносинах, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ст. 196 СК України і мають іншу правову природу.

Оскільки вказана помилка не призвела до неправильного вирішення спору, то за встановлених обставин рішення суду слід змінити та виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ч. 3 ст. 551 ЦК України, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідно до ст. 309 ЦПК України.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги, що незадовльний стан здоров»я відповідача не є тією обставиною, яка дає підстави для зменшення розміру аліментів, оскільки чітко не визначена в ст. 196 СК України, то їх колегія суддів розцінює критично, оскільки ці обставини тісно пов»язані з можливістю працевлаштування відповідача, а отже безпосередньо впливають на його матеріальне становище, що було вірно враховано судом першої інстанції.

Інших доводів, які б спростовували законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга не містить.

На думку колегії суддів, в іншій частині, судом першої інстанції, вірно встановлено обставини справи, дано їм належну правову оцінку та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України колегія суддів в іншій частині залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 ст. 308, 309, 316, 319 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2014 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на ч. 3 ст. 551 ЦК України.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з моменту набрання ним законної сили.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: С.М.Верланов

Є.М.Суханова