Ухвала суду № 37893252, 04.02.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 252/9633/13-ц Номер провадження 22-ц/775/822/2014

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2014 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: судді Новосядлої В.М.,

суддів: Алексєєва А.В., Кішкіної І.В.,

при секретарі Козаку І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу державного підприємства «Шахта «Комсомолець» на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 5 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Шахта «Комсомолець», третя особа ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 5 грудня 2013 року був задоволений позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Шахта «Комсомолець», третя особа ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, а саме: позивач був поновлений на роботі на посаді старшого механіка з підйому на державному підприємстві «Шахта «Комсомолець», на його користь з відповідача було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 26 909 гривень (двадцять шість тисяч дев*ятьсот дев*ять) гривень 82 копійки, і у відшкодування моральної шкоди 300 гривень.

Вирішено питання щодо сплати судових витрат на користь держави.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову з наступних підстав:

- поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що 30 червня 2013 року третя зміна позивача починалась з 19-00 облікової доби та закінчувалась о 1 годині наступної доби. Закінчення роботи позивачем 1 липня 2013 року о 1 годині не може свідчити про намір позивача відкликати свою заяву про звільнення,

- судом першої інстанції не було враховано, що позивач просить поновити його на роботі, але при цьому не ставить питання про визнання незаконним наказу про його звільнення.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції представник відповідача та третя особа підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити.

Позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги і просив її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, третю особу та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів цивільної справи вбачається.

22 листопада 2010 року згідно із Наказом №277к позивач був прийнятий на роботу на посаду старшого механіка з під*йомів (а.с. 4).

Наказом №124к від 1 липня 2013 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням з 30 червня 2013 року на підставі статті 38 КЗпП України (а.с. 6).

Підставою для звільнення позивача була його особиста заява від 13 травня 2013 року.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 1 липня 2013 року (а.с. 6 оборотня сторона наказу).

З позовом про поновлення на роботі позивач звернувся 19 липня 2013 року, але справа була помилково приєднана до іншої справи (а.с. 23).

13 травня 2013 року позивачем була подана заява про звільнення його з роботи за власним бажанням з 30 червня 2013 року.

26 червня 2013 року позивач вийшов на роботу після відпустки і працював до 30 червня 2013 року.

30 червня 2013 року позивач вийшов у третю зміну з 19 години і працював до 1 часу 1 липня 2013 року.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 1 липня 2013 року і в цей же день написав заяву про бажання продовження трудового договору (а.с. 7).

Вказана заява була відправлена ним поштою 1 липня 2013 року і отримана відповідачем 4 липня 2013 року (а.с. 8).

Відповідно до частини 2 статті 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року передбачено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Таким чином, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивач пояснив наявність в матеріалах справи його заяви про відкликання заяви про звільнення, датованої 19 червня 2013 року, на якій відсутні данні про реєстрацію цієї заяви відповідачем тим, що вказана заява була передана ним особисто секретарю директора, яка не зареєструвала її, а поклала у папку на доповідь директору. В цей день після особистої бесіди з директором щодо продовження роботи на підприємстві, останнім йому було відмовлено у цьому (а.с. 5).

Крім того, на підтвердження свого бажання працювати на підприємстві позивач звернув увагу на те, що 1 липня 2013 року він вийшов на роботу, провів інструктаж із своїми підлеглими, що відображено у книзі нарядів за цей день, яка була заповнена ним особисто (а.с. 29-30).

Представник відповідача не заперечував проти цього і підтвердив, що позивач 1 липня 2013 року вийшов на роботу, зібрав своїх підлеглих і дав їм відповідні розпорядження, що зафіксовано особисто позивачем у книзі нарядів за цей день. Однак представник відповідача зазначив, що позивач порушив порядок, встановлений на підприємстві, а саме: він повинен був з*явитись на до керівництва, отримати завдання, а вже потім збирати своїх підлеглих з цього приводу.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги те, що керівництво підприємства, знаючи про наявність заяви позивача про звільнення з роботи за власним бажанням з 30 червня 2013 року, поставило його працювати у зміну, яка закінчується 1 липня 2013 року, в той час як відповідач не був позбавлений можливості визначити позивачу робочу зміну, яка починалась та закінчувалась би 30 червня 2013 року.

При цьому апеляційний суд враховує також і те, що відповідно до пункту 2.26 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої 29 липня 1993 року днем звільнення вважається останній день роботи, а згідно із пунктом 4.1 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз дій відповідача 30 червня 2013 року щодо визначення позивачу третьої зміни, яка перебігає на 1 липня 2013 року і не проведення з позивачем розрахунку 30 червня 2013 року дають підстави апеляційному суду вважати, що відповідач був обізнаний щодо наміру позивача продовжувати роботу на підприємстві.

Таким чином, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в апеляційній інстанції було встановлено, що позивач після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагав розірвання трудового договору.

При цьому законодавством не встановлено обов*язкової письмової форми відкликання заяви про звільнення, тому відкликання може бути і усним, а факт відкликання заяви може доводитися будь-якими доказами, які допускає цивільно-процесуальне законодавство.

Книга нарядів за 1 липня 2013 року заповнена особисто позивачем є письмовим доказом того, що позивач після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботу, а працював 1 липня 2013 року, як до першої години так і вранці 1 липня прийшов на роботу і виконував свої трудові обов*язки.

Порушення позивачем процедури отримання наряду, на що посилається відповідач, є питанням трудової дисципліни на підприємстві і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про задоволення позову про поновлення позивача на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки власник або уповноважений ним орган не мав права звільняти позивача за поданою ним раніше заявою.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу був нарахований позивачу у відповідності до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 8 лютого 1995 року із подальшими змінами.

Рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відхилення апеляційної скарги, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Що стосується доводу апеляційної скарги про те, що позивач не ставив питання про скасування наказу про звільнення, а тому не міг бути поновлений на роботі, то апеляційний суд виходить із наступного.

Наказ є видом розпорядчого документу, який видається від імені суб'єкта нормотворення. Вносити зміни до наказу або визнавати його таким, що втратив чинність, та скасовувати його має право той орган, який видав наказ.

До компетенції судових інстанцій відноситься лише вирішення питання щодо законності виданих наказів.

Вирішуючи позов про поновлення на роботі, суд першої інстанції перевірив дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача і дав правову оцінку наказу про звільнення, встановивши, що звільнення позивача було незаконним.

Виходячи з наведеного, вказаний довід апеляційної скарги є необґрунтованим, оскільки до компетенції суду відноситься лише вирішення питання щодо законності наказу про звільнення, а рішення суду про поновлення позивача на роботі є підставою для скасування вказаного наказу відповідачем, як органом, який його видав.

Керуючись статтями 308, 315 ЦПК України. апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Шахта «Комсомолець» відхилити.

Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 5 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: