Рішення № 37892066, 26.03.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" березня 2014 р.Справа № 916/457/14

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.,

при секретарі судового засідання Стадник О.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Апанасенко Р.М. (директор),

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного підприємства „Тавіра"

до відповідача - приватного підприємства „Фреш Фуд Агро Плюс"

про стягнення 24 504,10 грн.

встановив:

Приватне підприємство „Тавіра" (ПП „Тавіра") звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з приватного підприємства „Фреш Фуд Агро Плюс" (ПП „Фреш Фуд Агро Плюс") 24 504,10 грн., з яких: 18 600,00 грн. - сума основної заборгованості, 5 580,00 грн. - штраф, 324,10грн. - 3% річних. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

В обґрунтування заявленого позову ПП „Тавіра" посилається на порушення ПП „Фреш Фуд Агро Плюс" вимог укладеного між сторонами договору постачання № 6 від 05.04.2013р., відповідно до якого позивач поставив відповідачу товар, а відповідач не розрахувався за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.02.2014р. порушено провадження по справі № 916/457/14 за даним позовом, розгляд справи призначено на 05.03.2014 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.03.2014р. розгляд справи відкладено на 26.03.2014 р. - у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням всіх витребуваних судом доказів.

В судових засіданнях представник позивача підтримував позовні вимоги, наполягав на задоволенні позову.

Відповідач в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, правом на захист своїх інтересів не скористався.

Таким чином, справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Згідно із приписами ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 26.03.2014р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши присутнього в судових засіданнях представника позивача, суд встановив наступне.

05.04.2013р. між ПП „Тавіра" (Постачальником) та ПП „Фреш Фуд Агро Плюс" (Покупцем) укладено договір постачання № 6 (Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар по цінах, в кількості, асортименті і в терміни, узгоджені сторонами і вказані в рахунках та видаткових накладних, що є невід'ємною частиною Договору (п. 1.1 Договору).

П. 1.2 Договору сторони встановили, що ціна договору (загальна сума договору) складається із сум, вказаних у видаткових накладних, що видаються на підставі договору.

До поставки товару або разом із товаром, Постачальник зобов'язаний надати Покупцю такі товаросупровідні документи: рахунок, накладна, податкова накладна (п. 2.3 Договору).

Товар переходить у власність Покупця з моменту підписання його представником накладних або акту приймання (п. 2.4 Договору).

Розділом 3 Договору визначено:

- загальну суму Договору складає загальна сума всіх видаткових накладних, оформлених відповідно до п. 1.1 Договору в період чинності даного Договору (п. 3.1 Договору);

- ціна товару визначається у рахунку на конкретну поставку товару (п. 3.2

Договору);

- оплата товару здійснюється в національній валюті України, шляхом перерахування 100% грошових коштів на рахунок Постачальника на протязі 3 (трьох) банківських днів, з відстрочкою платежу 20 днів з моменту поставки товару (п. 3.3 Договору).

У випадку порушення п. 3.3 Договору терміну оплати з вини Покупця більш, ніж на дві календарних доби, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від суми поставленого товару (п. 4.4 Договору).

Як встановлено п. 6.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013р.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору за видатковою накладною № 83 від 04.06.2013р., він поставив відповідачу товар на загальну суму 18 600,00 грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором щодо розрахунку за отриманий товар не виконав, в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в сумі 18 600,00 грн.

Претензією № 1 від 11.07.2013р. позивач повідомив відповідача про наявність заборгованості в сумі 18 622,93 грн., з яких: 18 600 грн. - основного боргу за видатковою накладною № 83 від 04.06.2013р. та 22,93 грн. - 3% річних, вимагаючи протягом п'яти днів погасити існуючу заборгованість. Претензія залишилась без відповіді, борг не сплачений.

Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар ПП „Тавіра" звернулось до господарського суду Одеської області з відповідним позовом, в якому, окрім суми основної заборгованості - 18 600,00 грн., просить стягнути з відповідача 5 580,00 грн. - штрафу та 324, 10грн. - 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 ЦК України).

Ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Водночас, вимогами ч.2 ст.712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а в силу вимог ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено матеріалами справи, між сторонами у справі укладено договір постачання № 6 від 05.04.2013р., згідно з яким позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору, а саме по цінах, в кількості, асортименті і в терміни, узгоджені і вказані в рахунках та видаткових накладних та визначені сторонами у Договорі.

Як встановлено судом, доказами, що засвідчують, на думку позивача, факт поставки відповідачу за договором постачання № 6 від 05.04.2013р. товару на загальну суму 18 600,00 грн. є видаткова накладна № 83 від 04.06.2013р.

При цьому, суд зазначає, що видаткова накладна є первинним документом, що містить відомості про господарську операцію та має підтверджувати її здійснення.

В силу вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та повинні містити такі обов'язкові реквізити як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши видаткову накладну № 83 від 04.06.2013р., надану позивачем в якості доказу поставки товару відповідачу, суд робить висновок, що вона не може бути визнана належним і допустимим доказом у справі, оскільки не містить відомостей, підтверджуючих отримання товару відповідачем, а саме: підпису та даних щодо посади та прізвища відповідальної особи ПП „Фреш Фуд Агро Плюс", печатки підприємства.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ПП „Тавіра" про стягнення з відповідача заборгованості за видатковою накладною № 83 від 04.06.2013р. в сумі 186 000грн. не обґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені, тому задоволенню не підлягають.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що реальність здійснення господарських відносин між сторонами, в тому числі, і на підставі видаткової накладної № 83 від 04.06.2013р., підтверджується довідкою ДПІ м. Чернігова № 299/22/35029822 від 18.11.2013р. „Про результати зустрічної звірки ПП „Тавіра" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП „Фреш Фуд Агро Плюс", їх реальності та повноти відображення в обліку за травень-червень 2013р.", оскільки зазначена довідка не є первинним документом та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Що ж до вимог позивача про стягнення 5 580,00 грн. - штрафу та 324,10грн. - 3% річних, заявлених у зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань за договором постачання № 6 від 05.04.2013р., а саме, нездійснення своєчасної оплати товару, отриманого за видатковою накладною № 83 від 04.06.2013р., суд відзначає, що позивачем не підтверджено належними доказами виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед ПП „Тавіра" в сумі 18 600,00 грн., а відповідно - й прострочення виконання такого зобов'язання, - таким чином, у суду відсутні правові підстави для стягнення вищезазначених сум.

Приймаючи до уваги вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням судових витрат на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повний тест рішення складено та підписано 28.03.2014 року

Суддя Мостепаненко Ю.І.