Постанова № 37891106, 25.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа№ 910/20975/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Жук Г.А.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Мусієнко О.В. - дов. №140кн від 13.02.2014р.

Топоров А.О. - дов. №12кн від 09.01.2014р.

від відповідача Мазепа Н.М. - дов. №0207 від 17.02.2014р.

від третьої особи Кикоть О.Г. - дов. №25-17/228 від 21.02.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України

на рішення

господарського суду міста Києва

від 03.02.2014р. (суддя Капцова Т.П.)

у справі №910/20975/13

за позовом Національного інституту раку (далі - Інститут)

до Публічного акціонерного товариства «Трест

«Київміськбуд-2» (далі - ПАТ «Трест «Київміськбуд-2»)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні позивача Державна фінансова інспекція України (далі - Інспекція)

про стягнення 226 880,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2014р. у справі №910/20975/13 в задоволенні позову Інституту до ПАТ «Трест «Київміськбуд-2» за участю Інспекції в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, Інспекція оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що місцевим судом при прийнятті рішення в порушення ст.43 ГПК України не враховано зазначених в акті ревізії Інспекції від 30.05.2013р. №04-21/73 фактів, як і не взято до уваги поданих Інспекцією пояснень тощо. За твердженнями апелянта, Інститутом в порушення п.197.1.27 ст.197 Податкового кодексу України зайво сплачено відповідачу ПДВ на загальну суму 226 880,40 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) позивача на цю суму.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи скарги підтримав, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники позивача доводи скарги теж підтримали, просили її задовольнити за наведених в ній підстав, рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, Інститут звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Трест «Київміськбуд-2» про стягнення 226 880,40 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що складеним Інспекцією актом ревізії фінансово-господарської діяльності Національного інституту раку №04-21/73 від 30.05.2013р. (далі - Акт ревізії) встановлено, що в порушення п.197.1.27 ст.197 Податкового кодексу України Інститутом зайво сплачено відповідачу згідно видаткових накладних грошові кошти на загальну суму 226 880,40 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) позивача на згадану суму, яка підлягає стягненню з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України тощо.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Інспекцію.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, відтак відмовив в їх задоволенні.

Так, відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд встановив, що кошти, які позивач просив стягнути з відповідача, останнім отримано від позивача як оплату поставленого устаткування, меблів, інвентаря за контрактом №2 від 22.04.1992р. (далі - Контракт) та додаткових угод до нього, а відтак за наявності правових підстав, які унеможливлюють їх повернення як безпідставно отриманих на підставі ст.1212 ЦК України. Крім цього, за висновками суду підставою для притягнення особи до господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є наявність складу господарського правопорушення, а за відсутності в діях відповідача елементів, необхідних для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту понесення ним збитків в розмірі 226 880,40 грн. тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.04.1992р. між позивачем (замовником) та відповідачем (підрядником) укладено Контракт на будівництво і реконструкцію Київського НДІ онкології, за умовами п.1 якого сторони взяли на себе виконання передбачених ним обов'язків та зобов'язалися нести майнову відповідальність за їх невиконання та неналежне виконання.

В подальшому сторонами укладалися додаткові угоди до Контракту: №24/2011 від 02.06.2011р., №25/2011 від 10.06.2011р., №26/2011 від 31.10.2011р. та № 27/2011 від 30.11.2011 року.

Судом першої інстанції встановлено й таке підтверджується матеріалами справи, що на виконання Контракту та додаткових угод до нього, відповідачем згідно видаткових накладних №9293 від 14.09.2011р., №10320 від 26.10.2011р., №11334 від 03.11.2011р., №10275 від 04.11.2011р., №11385 від 21.11.2011р., №12459 від 15.12.2011р., №12471 від 23.12.2011р. поставлено устаткування, меблі, інвентар на суму 3 089 219,48 грн., в т.ч. ПДВ 514 869,91 грн. Сторонами факт поставки та оплати наведеного устаткування не заперечувався.

Разом з тим, в період з 07.03.2013р. по 23.05.2013р. Інспекцією було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Інституту за період з 01.07.2010р. по 01.03.2013р., за результатами якої складено Акт ревізії й зокрема встановлено, що із загальної вартості обладнання частина меблів медичного призначення придбавалась із сумою податку на додану вартість, а відтак в порушення п.197.1.27 ст.197 Податкового кодексу України Інститутом зайво сплачено відповідачу ПДВ на загальну суму 226 880,40 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) на цю суму, про стягнення якої і заявлено позов.

З огляду на з'ясовані обставини справи та досліджені наявні у справі докази, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зі змісту укладеного між сторонами Контракту видно, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Відповідно до ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Положеннями ст.ст.627, 629, 632 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Цивільним законодавством (ст.ст. 525, 526 ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено місцевим судом, обов'язки сторін за Контрактом та додатковими угодами до нього в частині постачання та оплати устаткування, меблів та інвентаря сторонами виконано повністю, про що свідчать матеріали справи та пояснення сторін тощо.

В матеріалах справи також відсутні докази на підтвердження факту звернення позивача до відповідача з ініціативою внести зміни до Договору щодо ціни чи умов оплати в передбаченому ст.188 ГК України порядку. Матеріали справи не містять й даних про те, що Договір в частині визначення ціни визнано у встановленому законом порядку недійсним повністю або частково з підстав її завищення, чи до нього внесено відповідні зміни тощо.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, обов'язковою умовою набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тому, місцевий суд дійшов правильного висновку, що кошти, які позивач просив стягнути з відповідача, останнім отримано від позивача як оплату поставленого устаткування, меблів, інвентаря на підставі Контракту та додаткових угод до нього, підстав для їх повернення як безпідставно отриманих на підставі ст.1212 ЦК України немає.

Посилання апелянта на Акт ревізії як на доказ безпідставного отримання відповідачем спірної суми є безпідставними, оскільки згаданий акт не може обмежувати прав та обов'язків сторін щодо виконання ними зобов'язань за договором, змінювати умови договору, в тому числі щодо ціни договору, а також не може свідчити про порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Водночас, апеляційний господарський суд вважає, що Акт перевірки (ревізії) може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема, пред'явлення відповідного позову до суду) щодо порушника, однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами. Названий акт ревізії, є окремою процесуальною дією уповноваженого органу, який фактично не є стороною укладених договорів, а тому наслідки цієї дії не можуть застосовуватися до договірних правовідносин, які виникли та існували між позивачем і відповідачем.

Крім цього, Акт ревізії є одним із доказів, який оцінюється судом в сукупності з іншими доказами згідно приписів ст.43 ГПК України. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодні докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Обставини, які вказано в Акті ревізії, в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами на підставі ст.ст.33-34 ГПК України.

Безпідставними також є доводи апелянта щодо порушення позивачем п.197.1.27 ст.197 Податкового кодексу України й відповідно зайво сплачене відповідачу ПДВ на загальну суму 226 880,40 грн., що призвело до спричинення позивача матеріальної шкоди (збитків) на цю суму. Підтвердженням цього є не надання позивачем доказів того, що на поставлені відповідачу вироби медичного призначення поширюються норми постанови Кабінету Міністрів України №867 від 08.08.2011р. «Питання звільнення виробів медичного призначення від оподаткування податком на додану вартість» та не доведення того, що поставлений позивачу товар має відповідне маркування на підставі приписів цієї постанови.

Крім цього, правильними є висновки місцевого суду про те, що підставою для притягнення особи до господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є наявність складу господарського правопорушення, елементи якого в діях відповідача відсутні, відтак позивачем не доведено факту понесення ним збитків в розмірі 226 880,40 грн.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014р. у справі №910/20975/13 - без змін.

Матеріали справи №910/20975/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Г.А. Жук