Ухвала суду № 37884392, 13.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року Справа № 876/324/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Багрія В.М., Старунського Д.М.

з участю секретаря судового засідання: Волошин М.М.

представників позивача Венгер Д.Г., Лебідко Ю.І.

представника відповідача Павлюк Б.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алькоре» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

У червні 2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Алькоре» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта ДПІ у Залізничному районі м. Львова, на підставі якого прийняті оскаржувані ППР, не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що господарські операції з його контрагентами були реальними та підтверджені необхідними первинними документами, а тому податковим органом безпідставно виключено з валових витрат підприємства суми оплати за придбаний товар та відповідно безпідставним є і збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) по відповідних операціях. Оскільки відповідач визнав господарські операції нереальними, зокрема встановив що підприємство отримало безоплатну допомогу у товарному вигляді від невстановлених осіб, тому позивачу збільшено валові доходи за відповідні періоди. Внаслідок неправомірних дій податкового органу позивачу донараховано зобов'язання з податку на прибуток підприємств (далі - ППП).

Щодо донарахування податковим органом податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) на суму 4276,14 грн. зазначив, що підприємством не було сплачено податок на доходи фізичних осіб з виплат даним фізичним особам, оскільки відповідно до ст.177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) суб'єкт господарювання не має обов'язку сплачувати податок з виплат фізичним особам-підприємцям.

Нараховані податкові зобов'язання у вересні 2013 року відповідно до ППР за І половину 2010 року є недійсними, оскільки якщо податковий орган не пізніше 1095 днів, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації не визначить платнику суми податкових зобов'язань, такий платник вважається вільним від такого грошового зобов'язання в силу п.102.1 ст.102 ПК України.

Також зазначив, що господарські взаємовідносини позивача з його контрагентами ТОВ «Євроград КС», ТОВ «Інфостар Трейдінг», ТОВ «СТР-Інжинірінг», ПП «Табар», ТОВ «ДЗ «Промкотлосервіс» та ТОВ «Оптик Україна» носили реальний характер, що підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Окрім того, податковим органом було протиправно нараховано вже відображене в податковій звітності ТОВ «Алькоре» ПДВ по факту першої події (отримання коштів) в сумі 442,22 грн. та повторно нараховані валові доходи в сумі 2241 грн., що також були відображені у податковій звітності позивача та з яких, в свою чергу, був нарахований та сплачений до бюджету ППП. Також зазначив, що висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи.

Позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 26.09.2013 р. № 0001992210/4636, яким донараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість основного платежу в розмірі 79371 грн. та штрафних санкцій в розмірі 17896,75 грн., № 0001992210/4635, яким донараховано податкових зобов'язань з податку на прибуток основного платежу в розмірі 726116 грн. та штрафних санкцій в розмірі 130008,50 грн., № 0000991720, яким донараховано податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб основного платежу в розмірі 4276,14 грн. та штрафних санкцій в розмірі 641,42 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 р. позов було задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 26.09.2013 р. № 0001992210/4636, № 0001992210/4635 та № 0000991720.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у Залізничному районі м. Львова, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позивачу в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що за результатами проведеної перевірки ТОВ «Алькоре» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. було встановлено, що підприємство мало взаємовідносини з фірмами з ознаками фіктивності. Зокрема по ПП «Табар» згідно акту перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова встановлено, що зазначене підприємство та його контрагенти проводили транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Крім того, перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТзОВ «Алькоре» з контрагентами ТОВ «Євроград КС», ТОВ «Інфостар Трейдінг», ТОВ «СТР-Інжинірінг» та ТОВ «ДЗ «Промкотлосервіс», оскільки стосовно даних товариств до ЄДР внесено запис про відсутність за місцем знаходження, а свідоцтва платника ПДВ. Також апелянт зазначає, що ТзОВ «Алькоре» не було надано для перевірки усі первинні документи, наявність яких передбачена умовами договорів та які б свідчили про реальність операцій між вказаними контрагентами позивача. До перевірки не надано лімітно-забірних карток типової форми № М-8, актів внутрішнього пересування сировини, виробничих звітів, звітів про рух сировини, готової і попутної продукції та виробничих відходів, актів приймання складом готової продукції, нагромаджу вальних відомостей випуску готової продукції, що не згоджується з приписами Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 2 від 10.01.2007 р. Крім того, ТзОВ «Алькоре» не було надано до перевірки даних щодо обраного методу розподілу загальновиробничих витрат та відповідно розрахунків цих витрат. Також, в порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» підприємством завищено собівартість виготовленої та реалізованої готової продукції у складі скоригованих витрат за період 1-4 квартали 2010 року та 1 квартал 2011 року, всього на суму 544817,4 грн. Крім того, в порушення вимог п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України підприємством завищено собівартість виготовленої та реалізованої готової продукції за 2-4 квартали 2011 року та 1-4 квартали 2012 року на суму 1723107,7 грн. В обґрунтування апеляційної скарги, апелянтом звертається увага на те, що в порушення вимог п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.164.3, п.164.5 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України не був утриманий і не сплачений до бюджету ПДФО із наданих додаткових благ працівнику.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта ДПІ у Залізничному районі м. Львова - Павлюк Б.З., яка апеляційну скаргу підтримала, представників позивача ТзОВ «Алькоре» - Венгер Д.Г., Лебідко Ю.І., які просили відхилити апеляційну скаргу, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що в період з 10.08.2013 р. по 02.09.2013 р. ДПІ у Залізничному районі м. Львова була проведена планова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Алькоре» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт № 35/22-11/36738431 від 09.09.2013 р.

Актом перевірки контролюючим органом були встановлені порушення ТзОВ «Алькоре» вимоги пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 п.44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено ППП, всього на суму 726116 грн., в тому числі : за І квартал 2010 року на суму 12704 грн., за ІІ квартал 2010 року на суму 42284 грн., за ІІІ квартал 2010 року на суму 96325 грн., за IV квартал 2010 року на суму 140263 грн., за І квартал 2011 року на суму 59982 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 38486 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 52965 грн., за IV квартал 2011 року на суму 54653 грн., за І квартал 2012 року на суму 50213 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 55686 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 49774 грн., за IV квартал 2012 року на суму 72781 грн.; пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ всього в сумі 79371 грн., в тому числі : за вересень 2010 року на суму 32631 грн., за жовтень 2010 року в сумі 21371 грн., за листопад 2010 року на суму 8037 грн., за грудень 2010 року на суму 8728 грн., за січень 2011 року в сумі 7788 грн., за березень 2012 року на суму 817 грн.; пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.164.3, п.164.5 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1 пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.171.2 ст.171, п.177.8 ст.177 ПК України, в результаті чого занижено ПДФО за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.. всього на суму 4276,14 грн., в тому числі : за вересень 2010 року в сумі 141,02 грн., за жовтень 2010 року в сумі 75,22 грн., за листопад 2010 року в сумі 148,78 грн., за грудень 2010 року в сумі 36,39 грн., за лютий 2011 року в сумі 75,44 грн., за березень 2011 року в сумі 171,19 грн., за квітень 2011 року в сумі 179,89 грн., за травень 2011 року в сумі 550,39 грн., червень 2011 року в сумі 164,46 грн., за липень 2011 року в сумі 126,18 грн., за жовтень 2011 року в сумі 376,32 грн., за листопад 2011 року в сумі 56,96 грн., за грудень 2011 року в сумі 26,07 грн., за січень 2012 року в сумі 100,85 грн., за лютий 2012 року в сумі 118,12 грн., за березень 2012 року в сумі 247,97 грн., за травень 2012 року в сумі 200 грн., червень 2012 року в сумі 43,63 грн., за липень 2012 року в сумі 680,70 грн., за серпень 2012 року в сумі 27,50 грн., за вересень 2012 року в сумі 317,40 грн., за жовтень 2012 року в сумі 111,19 грн., за грудень 2012 року в сумі 300,50 грн.; п.3 Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1233, підприємством не подано Звіт про суми податкових пільг за ІІІ та IV квартали 2011 року.

Не погоджуючись з висновками, викладеними у акті перевірки, ТзОВ «Алькоре» подало заперечення на акт №13/09/16-1 від 16.09.2013 р., яке було залишено податковим органом без задоволення.

На підставі акта перевірки від 09.09.2013 р. №35/22-11/36738431, ДПІ у Залізничному районі м. Львова винесені податкові повідомлення-рішення від 26.09.2013 р. № 0001992210/4636, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на загальну суму 97267,75 грн., в тому числі 79371 грн. основного платежу та 17896,75 грн. штрафних фінансових санкцій; від 26.09.2013 р. № 0001982210/4635, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ППП на загальну суму 856124,50 грн., в тому числі 726116 грн. основного платежу та 130008,50 грн. штрафних фінансових санкцій; від 26.09.2013 р. № 0000991720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДФО, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, на загальну суму 4917,57 грн., в тому числі 4276,14 грн. основного платежу та 641,42 грн. штрафних фінансових санкцій.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом безпідставно були виключені суми з валових витрат ТзОВ «Алькоре» внаслідок визнання нереальними операцій з контрагентами ТзОВ «Євроград КС», ТзОВ «Інфостар Трейдінг», ТзОВ «СТР-Інжинірінг», ТОВ «ДЗ «Промкотлосервіс», а також внаслідок зняття із витрат на собівартість виготовленої продукції сум, що не підтверджені первинними документами. При цьому суд зазначив, що на підтвердження укладених із зазначеними контрагентами договорів, позивачем були надані видаткові та податкові накладні, а доводи відповідача стосовно не надання доказів на підтвердження транспортування товару, свідоцтв, якісних посвідчень сертифікатів відповідності, а також відсутність обов'язкових реквізитів, які повинні мати первинні документи є необґрунтованими.

Суми ПДВ від вказаних контрагентів відображено в реєстрах отриманих та виданих накладних та включено до складу податкового кредиту. Вартість отриманих товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) включена до складу валових витрат.

Крім того, суд першої інстанції, стосовно доводів контролюючого органу про відсутність у ТзОВ «Алькоре» товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), зазначив, що оскільки відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт», перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення, а Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. за № 363 діють в частині, що не суперечить цьому Закону, тому відсутність ТТН не є порушенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні податкового кредиту, а їх відсутність не можна розцінювати як доказ безтоварності господарської операції.

При цьому, отриманні ТМЦ від контрагентів використані підприємством для виробництва картонних гільз, що є основною його діяльністю, що підтверджується актами списання ТМЦ у виробництво за відповідні періоди, які містяться в матеріалах справи та були досліджені судом першої інстанції.

Стосовно відсутності сертифікатів якості, сертифікатів походження, то суд першої інстанції зазначає, що це не є підставою для визнання операцій нереальними, оскільки у позивача наявні первинні документи, обов'язковість яких передбачена ПК України.

Крім того, суд першої інстанції приймаючи судове рішення про задоволення позову зазначив, що вважав, що нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання, а при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого, тому безпідставним є таке посилання відповідача у винесеному ним акті на акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 26.04.2011 р. № 470/3-23-3 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТзОВ «ДЗ «Промкотлосервіс» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «БКС Імпекс ГМБХ», яким встановлено нікчемність правочинів між згаданим контрагентом та ТзОВ «БКС Імпекс ГМБХ».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно п.73.5 ст.73 ПК України зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до Додатку № 3 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом ДПА України від 22.04.2011 р. за № 236, який містить форми Акту про неможливість проведення зустрічної звірки, не передбачено можливості органам ДПІ встановлювати юридичні факти щодо господарської діяльності платника податків та визнавати правочини недійсними (нікчемними).

Також, матеріалами справи, які були досліджені безпосередньо як судом першої, так і апеляційної інстанції, підтверджено, що ТзОВ «Алькоре» придбало у контрагента ТзОВ «ДЗ «Промкотлосервіс» візки, які введені в експлуатацію та вогнегасники, що використані в подальшій господарській діяльності товариства.

Крім того, висновок податкового органу про нереальність операцій ґрунтується на тому, що згідно бази даних контрагенти позивача не подавали декларацій або подавали з нульовими показниками.

Згідно п.74.2 ст.74 ПК України, зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

У відповідності до п.73.3 ст.73 цього Кодексу, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, а саме : за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Як видно з матеріалів справи, податковим органом жодного запиту щодо проведення зустрічної звірки контрагентів позивача подано не було.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст.8 і 9 цього Закону.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому, у переліку витрат таке поняття як собівартість продукції не передбачено.

Окрім того, в Декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом ДПА України від 29.03.2003 р. за № 143 (із внесеними змінами згідно з наказами ДПА України від 01.12.2003 р. № 593 та від 10.02.2005 р. № 448) відсутній відповідний рядок витрат «Собівартість продукції». Саме за формою Декларації з ППП, затвердженої наказом ДПА України від 29.03.2003 р. за № 143 платники податку декларували суми валових доходів, валових витрат, амортизаційних відрахувань починаючи з 2003 року по І квартал 2011 року.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що податковий орган необґрунтовано взяв планові витрати на собівартість виготовленої продукції, а не фактичні, що пов'язано з тим, що фактичні витрати на собівартість продукції не підтверджені необхідними документами, зокрема щодо того яка заробітна плата, енергоносії, амортизаційні відрахування витрачаються на одиницю виробленої продукції.

Згідно п.14.1.228 ст.14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

У відповідності до ст.138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, п.п.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті, а також інших витрат, визначених згідно з п.138.5, п.п.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.138.2, п.138.11 цієї статті, п.п.140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.п.138.4-138.6 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного : датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору; датою визнання та сумою витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме : прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку; До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Вказані вище норми ПК України кореспондуються з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248 (далі - Положення).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ «Алькоре» здійснює виробництво картонних гільз спіральної навивки різних параметрів (довжина, діаметр, міцність тощо), тому калькуляція собівартості здійснюється на кожну партію продукції, відповідно на таку партію (замовлення) затверджуються норми витрат.

Таким чином, собівартість продукції ТзОВ «Алькоре» розрахована згідно із вимогами ПК України та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», оскільки фактичну собівартість реалізованої продукції визначається лише за підсумками звітного періоду (місяця), заробітна плата нараховуюється також за підсумками місяця, орендні платежі є місячними, в тому числі амортизація. Тому, саме місяць є тим звітним періодом, за який збираються та обчислюються всі витрати.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем не надано до перевірки лімітно-забірних карток типової форми № М-8, актів внутрішнього пересування сировини, виробничих звітів, готової та попутної продукції та виробничих відходів, актів приймання складом готової продукції, нагромаджувальних відомостей випуску готової продукції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з таких аргументів.

Відповідно до п.85.4 ст.85 ПК України, при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

ПК України та Положенням 9 (стандарту) бухгалтерського обліку «Витрати» не передбачено обов'язку підприємства вести перелічені в акті перевірки регістри бухгалтерського обліку (лімітно-забірні картки типової форми №М-8, акти внутрішнього пересування сировини, виробничі звіти готової та попутної продукції та виробничих відходів, акти приймання складом готової продукції, нагромаджувальні відомості випуску готової продукції тощо).

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно реальності господарських операцій позивача з його контрагентами ПП «Табар» та ТзОВ «Оптик-України», оскільки підтвердженням цього є належним чином оформлені податкові, видаткові накладні, докази оплати товару. При цьому, між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Факт підробки первинних документів відповідач у встановленому порядку не довів, до суду про визнання правочинів недійсними податковий орган не звертався. Відтак, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку не спростована. Дані підтвердилося під час судового розгляду судом апеляційної інстанції.

Відповідно до пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно п.171.2 ст.172 цього Кодексу, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Статтею 177 ПК України встановлено, що під час нарахування (виплати) фізичній особі-підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до п.п.14.1.195 та 14.1.222 п.14.1 ст.14 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є фізичними особами-підприємцями, які мали договірні відносини з підприємством ТзОВ «Алькоре», що давало право останньому не утримувати податок на доходи, відповідно до п.177.8 ст.177 ПК України.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам та прийшов до обґрунтованого висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги, з огляду на вищевказане, викладеного не спростовують та підставою для її задоволення бути не можуть.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі № 813/7492/13-а, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.М.Багрій

Д.М.Старунський

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 18.03.2014 р.